Сполуки ртуті

Ртуть за своїми властивостями відрізняється від цинку та кадмію. З кислотами-окисниками в умовах надлишку кислоти ртуть утворює солі ртуті(ІІ), а при надлишку ртуті — солі ртуті(І):

Hg_(нед) + 2H2SO_4(K) = HgSO₄ + SO₂ + 2H₂O,

6Hg_(надл) + 8HNO_3(p) = 3Hg₂(NO₃)₂ + 2NO + 4H₂O.

При нагріванні ртуті на повітрі при незначній температурі одержують оксид ртуті(П) HgO червоного кольору:

2Hg + О₂ = 2HgO.

При подальшому сильному нагріванні HgO знову розкладається на ртуть і кисень:

2HgO = Hg + О₂.

При дії лугів на розчини солей ртуті(ІІ) виділяється дрібно- дисперсний жовтий осад HgO:

Hg(NO₃)₂ + 2КОН = HgO + 2KNO₃ + Н₂О.

Гідроксид ртуті(ІІ) невідомий. При спробі одержати гідроксид ртуті(І) катіон диртуті (2+) диспропорціонує:

Hg₂(NO₃)₂ + 2КОН = Hg + HgO + 2KNO₃ + H₂O.

Як видно з рівняння реакції, гідроксид ртуті(І) та оксид ртуті(І) не відомі. Це ж стосується і сульфіду ртуті(І). При введенні сульфід іонів у розчин солей ртуті(І) також спостерігається дисмутація катіону Hg₂^2+:

Hg₂²⁺ + S₂ = Hg + HgS.

Як було зазначено раніше, сполуки ртуті(І) містять катіон диртуті (2+), в якому два атоми ртуті пов'язані чисто ковалентним зв'язком -Hg-Hg-. Більшість сполук ртуті(І) (Hg₂Cl₂, Hg₂Br₂, Hg₂I₂, Hg₂SO₄) малорозчинні у воді. Динітрат диртуті Hg2(NO₃)₂ сильний електроліт, добре розчиняється у воді. У кристалічному стані Hg2(NO₃)₂ • 2Н₂О має вигляд:

[H₂O-Hg-Hg-OH₂](NO₃)₂

Hg₂(NO₃)₂ утворюється при відновленні Hg(NO₃)₂ металічною ртуттю:

Hg + Hg(NO₃)₂ = Hg₂(NO₃)₂.

Динітрат диртуті є вихідною сполукою для одержання інших сполук ртуті(І).

Хлорид ртуті Hg₂Cl₂ (каломель) — нерозчинна біла речовина, яка утворюється при додаванні до Hg₂(NO₃)₂ розчинів, які містять хлорид-іони:

Hg₂²⁺ + 2С1^- = Hg₂Cl₂

Молекула хлориду ртуті(І) має лінійну форму:

Cl-Hg-Hg-Cl.

Каломель раніше використовували у медичній практиці як антисептичний, сечогінний та послаблюючий засіб. Зараз з каломелі виробляють каломельні електроди, які широко застосовують в електрохімічних вимірюваннях.

Йодид ртуті(І) є малорозчинною речовиною (ДР= 4,5 • 10^-29), що перешкоджає її дисмутації:

Hg₂(NO₃)₂+ 2KI = Hg₂l₂l + 2KNO₃.

При додаванні надлишку КІ осад Hg₂I₂ диспропорціонує, утворюючи комплекс — тетрайодомеркурат(ІІ) калію та осад ртуті:

Hg₂I₂ + 2K1 = K₂[HgI₄] + Hg.

Нітрат, сульфат і хлорат ртуті(Н) — іонні сполуки, які дисоціюють у водному розчині з утворенням катіона Hg²⁺:

Hg(NO₃)₂ → Hg²⁺ + 2NO₃^-.

Внаслідок гідролізу катіонів Hg²⁺ реакція їх водних розчинів кисла:

Hg²⁺ + Н₂О = HgOH+ + Н+.

Хлорид ртуті(П) HgCl₂ (сулема) добре розчиняється у воді, але дисоціює лише частково (її ступінь дисоціації у насиченому розчині складає 0,1 %). У розведених розчинах HgCІ₂, реагує з NH₃ з утворенням малорозчинної речовини білого кольору амідохлориду ртуті:

HgCl₂ + 2NH₃ = HgNH₂Cl + NH₄C1.

HgNH₂Cl використовують у косметології для відбілювання шкіри. Катіон ртуті(ІІ) є вираженим комплексоутворювачем. Наприклад, при розчиненні оранжевого йодиду ртуті(ІІ) у розчині йодиду калію утворюється безбарвна комплексна сіль тетрайодомеркурат(П) калію:

Hgl₂ + 2KI = K₂[HgI₄].

Цю реакцію використовують для якісного виявлення солей ртуті(ІІ).

Похідні ртуті(ІІ) виявляють окиснювальні властивості. Активні метали легко відновлюють ртуть із її солей:

Hg(NO₃)₂ + Mg = Hg + Mg(NO₃)₂.

Солянокислий розчин хлориду олова(ІІ) відновлює солі ртуті(Н) з утворенням білого осаду Hg₂Cl₂, який у надлишку відновника перетворюється на металічну ртуть:

2HgCl₂ + [SnCl₄]^2- = Hg₂Cl₂ + [SnCl₆]^2-,

Hg₂Cl₂ + [SnCl₄]^2- = 2Hg + [SnCl₆]^2-.