Способи розмежування прямих та непрямих податків [33, c.58-69].

Показник	Прямі податки	Непрямі податки
Ознака сплати	Сплачує та несе податкове навантаження одна особа	Сплачує одна особа, а несе податкове навантаження інша
Участь в утворенні ціни	Включається до ціни на стадії виробництва	Включається до ціни на стадії реалізації
Способи стягнення	За деклараціями, за кадастрами	За тарифами
Джерело сплати	Дохід, майно	Витрати на споживання товарів та послуг
Складність визначення податкового зобов’язання	Відносно складні розрахунки	Відносно прості розрахунки
Характер оподаткування	Відносно прогресивне	Відносно регресивне

Податкова система – це сукупність встановлених у країні податків, які взаємопов’язані, органічно доповнюють один одного, не суперечать системі в цілому та іншим її елементами [34, с.23].

Податкова система – це сукупність різних видів податків та обов’язкових платежів, які справляються в державі, а також форми і методи побудови самої системи [30, с.5].

Для того щоб податкова політика давала позитивні результати, необхідне наукове обґрунтування основ податкової системи. Наукові основи побудови податкової системи повинні спиратись на такі вимоги, як системність, встановлення визначальної бази цієї системи та формування правової основи і вихідних принципів.

Як відомо, в класифікації податків розрізняють прямі і непрямі податки. Приділяючи увагу прямим податкам, треба зазначити, що вони встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування.

Запропонуємо чотири способи розмежування прямих і непрямих податків:

- перший — у залежності від ознак сплати (прямі — і сплачує, і несе одне обличчя; непрямі — сплачує одне обличчя, а несе — інше);

- другий — у залежності від участі в утворенні ціни (прямі податки включаються в ціну на стадії виробництва у виробників; тільки на стадії реалізації як надбавка до ціни товару);

- третій – у залежності від способу стягування (прямі – по декларації і по кадастрах; непрямі – по тарифам);

- четвертий – по джерелу сплати (прямі – з виробництва цінностей: доходу і майна; непрямі – зі споживання цінностей: витрат і користування речами).

Виходячи з цих розмежувань можна сформулювати визначення прямих і непрямих податків. Прямі податки — це податки, стягнуті в результаті придбання й акумулювання матеріальних благ, що залежать від доходу чи майна, і платниками, якими безпосередньо є власники цих доходів чи майна. Непрямі податки - податки на товари і послуги, що встановлюються як надбавка до цін на товари або тарифи на послуги і не залежать від доходів платників податків. Податок входить до ціни на стадії реалізації.

Прямі податки мають у своїй основі або особистість, або доходи, незалежно від джерел, або майно, незалежно від доходів.

Виходячи з цих аспектів, прямі податки в економічній літературі підрозділяють на дві підгрупи: реальні й особисті.

Різниця між ними складається в пріоритетності платника й об'єкта оподаткування. При особистому оподатковуванні первинним виступає платник, а вторинним — об'єкт оподаткування. При реальному оподатковуванні, навпаки, первинним є об'єкт оподаткування, а вторинним - платник.

Найважливішими видами прямих податків в Україні є податок на прибуток і прибутковий податок. Прибутковий податок стягується з фізичних осіб, виходячи з їхніх сукупних доходів. Податок на прибуток з юридичних осіб вишукується, виходячи з прибутку підприємства, одержуваної як різниця валових доходів і валових витрат підприємства. Встановлення одночасне цих двох видів дає можливість державі охопити оподаткуванням весь створений валовий дохід.

Розглядаючи ретельніше прибутковий податок треба відмітити, що в залежності від форми доходу,індивідуальної чи узагальненої, прибутковий податок поділяється на види: податок з фізичних осіб і юридичних осіб. Таке "подвійне" встановлення цього податку дає можливість оподатковувати весь створений валовий доход, а також здійснювати регулювання співвідношення між ними. Податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян: заробітної плати та інших доходів. Податок з юридичних осіб стягується із загального доходу підприємства, у формі якого виступає прибуток.

У даний час прямі податки складають основу податкових систем держав з розвитий ринковою економікою, тому що вони мають ряд переваг у порівнянні з іншими видами податків. Основні переваги прямого оподаткування полягають у наступному:

1. Економічні – прямі податки дають можливість установити пряму залежність між доходами платника і його платежів у бюджет.

2. Регулюючі — у країнах з розвитий ринковою економікою пряме оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного споживання, ділової активності і т.д.).

3. Соціальні — прямі податки сприяють розподілу податкового тягаря таким чином, що великі податкові витрати мають ті члени суспільства, у яких більш високі доходи.

Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу вважається найбільш справедливим.

Однак слід зазначити і недоліки прямих податків:

1. Організаційні – пряма форма оподаткування вимагає складного механізму стягування податків, тому що зв'язана з досить складною методикою ведення бухгалтерського обліку і звітності.

2. Контрольні — контроль надходження прямих податків вимагає істотного розширення податкового апарата і розробки сучасних методів обліку і контролю платників.

3. Поліцейські — прямі податки зв'язані з можливістю ухиляння від сплати податків через недосконалість фінансового контролю і наявності комерційної таємниці.

4. Бюджетні – пряме оподаткування вимагає визначеного розвитку ринкових відносин, тому що тільки в умовах реального ринку може формуватися реальна ринкова ціна, а отже, і реальні доходи (прибуток), однак з такою же імовірністю можуть мати місце і збитки. Тому прямі податки не можуть бути стабільним джерелом доходів бюджету.

Сформовані податкові системи свідчать, що непрямі податки відіграють значну роль у формуванні доходів держави і податковому регулюванні. Історично основним видом непрямих податків був акциз, при якому об'єктом обкладання, як правило, виступала вартість товарів, що мали специфічну особливість (тютюн, алкогольні напої, легкові автомобілі), або рівень споживання яких істотно залежав від зміни цін. В даний час у більшості країн в акцизні групи товарів включені: алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин, легкові автомобілі, коштовності, інші предмети розкоші. Розвиток непрямого оподаткування привело до появи податку з обороту (своєрідного універсального акцизу), що у ряді країн трансформувався в податок із продажів, або податок на додаткову вартість. Останній широко застосовується в Західній Європі, де формує більш половини надходжень у бюджет від непрямих податків. Найважливішим видом непрямого податку в Україні також є податок на додаткову вартість.

Подібного роду непрямі податки являють собою податки на споживання і реалізуються в цінах на товари, тому тягар непрямого оподаткування падає на ті групи населення, що характеризуються більш високим рівнем споживання.

Одним з видів непрямих податків є надходження від зовнішньоекономічної діяльності, що виступають у формі різного роду митних відрахувань. Цей тип платежів застосовується як у традиційних непрямих податках (акцизах на товари, що ввозяться, і податку на додаткову вартість, що нараховується на імпортовані товари), так і в тісно примикаючих до них мит, що давно і традиційно використовувалися державою як джерело додаткових доходів, так і як інструмент регулювання внутрішнього ринку, захисту національних товаровиробників.

Непрямі податки часто так називають, тому що ці податки є однієї з причин росту цін на споживчі товари, і сплачуються споживачами побічно у виді більш високої плати за товари, тобто відмітна ознака непрямих податок-це завуальована від щирих платників (кінцевих споживачів) форма витягу частини вони доходів.

При стягуванні непрямих податків виникають правовідносини, у яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган.

Формально непрямі податки стягуються по пропорційним ставкам (тарифам).

Кожен фактичний платник податків сплачує при покупці товару однакову суму податку, незалежно від одержуваного доходу. Але за своєю сутністю непрямі податки регресивні, тому що чим вище доход, тим менше питома вага цих податків у доході споживача і, навпаки, чим нижче доход, тим більше питома вага даних податків. Виходячи з цього, непрямі податки є самими соціально несправедливими.

Універсальні форми непрямих податків - акцизи, при перенесенні їхнього стягування зі сфери реалізації в сферу виробництва мають багато ознак прямого оподаткування, насамперед, чітко позначений об'єкт оподаткування - обсяг обороту чи додана вартість. При цьому об'єкти оподаткування частково збігаються: пряма форма — податок на прибуток и непряма форма — податок на додаткову вартість, частину якої складає той же прибуток. З погляду платника це практично однакові податки.

Тільки податок на додану вартість безпосередньо включається в ціну, а податок на прибуток враховується при встановленні ціни тільки через рівень рентабельності (прибутковості) товарів, робіт чи послуг. У той же час податок на додаткову вартість обмежує норму прибутку підприємств. Це свідчить про те, що відмінності між прямими і непрямими податками в сучасних умовах не дуже істотні. Також прямими і непрямими податками рівною мірою обкладаються доходи споживачів — носіїв податків, так як в одному випадку непрямі податки виступають у виді надбавки до ціни, а в іншому — прямі податки включаються в ціну товарів на стадії виробництва.

Останнім часом високими темпами розвивається в країнах з ринковою економікою цільове оподаткування для фінансування системи соціального страхування. Причому загальна тенденція росту податків на соціальне страхування щодо валового внутрішнього продукту і загальної суми податкових доходів держави зберігається, у тому числі й в Україні.