§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна

Незаперечно вагомим внеском Х.Макіндера до геополітичної науки є ідея про уфіксовану розподіленість світу на окремі зони, кожна з яких відіграє в історїї свою певну роль. У стислій статті 1904 р. «Географічна вісь історії» він пропонує відмовитися від європоцентричного погляду на історію й висуває гіпотезу, згідно з якою справжньою пружиною історичних процесів і змін у світі виступає людськість континентальної маси, угрупована в центрально-північній частині Євразійського суходолу включно з Середнім Сходом, так зв. «осьовій зоні» («pivot area»), пізніше названій ним «Осередньою землею» («Heartland») 21.

Зазираючи в глибінь віків, Макіндер доходить висновку, що єдиною константою всесвітньої історії можна вважати перманентний тиск Осередньої землі на зовнішні креси, який ставить існування світу включно з Європою в залежність від Євразії, підпорядковує загальну історію її імпульсам. Обставина, що всесвітня історія є лише побічна до євразійської, похідна від неї, надала Макіндерові змогу назвати Осередню землю географічною віссю історії: перебуваючи поза історією, замкнена для неї та вилучена з її перебігу, ця земля лише інспірує, провокує історичний процес, що обертається навколо умовного євразійського полюса 22.

Край безподільній домінації та пануванню в Осередній землі монголів поклали за новожитної доби, на думку Макіндера, росіяни, які, проте, перебрали на себе всі їхні функції: «Росія займає місце Монгольської імперії. Її тиск на Фінляндію, Скандинавію, Польщу, Туреччину, Персію, Індію та Китай заступає відцентрові рейди степовиків... Навряд чи будь-яка можлива соціальна революція змінить її сутнісне ставлення до великих географічних меж її існування» 23.

Найвідчутніша загроза світовій демократії та свободі, ґарантованих зверхністю зовнішньоєвразійського оточення над його осереддям, виходить, проте, не з цього останнього, а з можливості поєднання безмежних ресурсів Євразії з інтелектуальним та організаційним потенціалом кого-небудь з представників півмісячних смуг. Найбільш вірогідним й водночас найкатастрофічнішим Макіндер вважав альянс Росії та Німеччини.

Якщо стаття 1904 р. була суто інтелектуальним екзерсисом, вправою розуму кабінетного ерудита, то написана у вирі революційних пертурбацій та воєнних катаклізмів праця «Демократичні ідеали та реальність. Студія з політики відбудови», що побачила світ 1919 року, просякнута життєвою турботою за долю миру й демократії людини, що поєднала в собі досвід вченого та політика-практика.

Книга була написана з метою довести, що захист демократичних ідеалів і відбудова на цих засадах Європи можливі лише з урахуванням реальності, яка, складаючись не на користь ліберальних вартостей та традиційного балансу сил, потребує негайного втручання. З подвоєною силою horreur sacréе, священний жах навіювала Макіндерові можливість поєднання ресурсів Німеччини та Росії, які після поразки у війні та втрати територій шукатимуть реваншу: останнє слово в їхніх відносинах ще мало пролунати; їхній програш був наслідком невизначенності Німеччини щодо геостратегічних пріоритетів.

Пильніше придивляючись до перебігу історичних процесів, Макіндер дещо кориґує бачення рушійних сил на «Світовому острові» — Євразійському суходолі, взятому в його цілісності. Він упевнюється, що ключем, справжнім «сезамом» до дверей Осередньої землі є Східна Європа, тому контроль над нею має абсолютне, безумовне геостратегічне значення: «Хто панує в Східній Європі, той керує Осередньою землею: Хто панує в Осердній землі, той керує Світовим островом: Хто панує на Світовому острові, той керує світом» 24 .

Панування Росії в Осердній землі базується на її владі в Східній Європі; відтак логіка боротьби за світову гегемонію, віщує Макіндер, робить зіткнення інтересів Росії та Німеччини в цьому ареалі фатально неминучим. Хоч як вирішаться їхні відносини — мілітарним конфліктом чи, навпаки, поєднанням сил — Європа, в ім’я збереження ідеалів демократії та поступу, має рішуче протидіяти усім формам німецько-російських контактів. «Якщо ми погодимось на щось менше за остаточне вирішення Східного питання в його широкому сенсі, ми отримаємо лише перепочинок, й наші наступники зіткнуться з потребою знову гуртувати лави для облоги Осередньої землі» 25.

Найефективнішим протективним засобом має бути державно-політичне перевлаштування Східної Європи на зразок Західної таким чином, щоби підвалинами її існування стала система самостійних національних держав, «широкий клин незалежності від Адріатичного та Чорного морів до Балтійського» 26 складений з Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Юґославії, Румунії, Болгарії та Греції. Догляд у цій зоні, а також за усіма процесами навколо Осередньої землі має бути покладений на Ліґу Націй. Х.Макіндер наполягав, що в Східній Європі має бути створена саме тричленна система держав: Німеччина — слов’янські плюс південно-європейські держави — Росія, а не двочленна, як, скажімо, пропонував Ф.Науманн та його прихильники згідно з планом «Середньої Європи»: Німеччина плюс слов’яни плюс південноєвропейці — versus Росія: зіткнення Німеччини та Росії в цьому разі було б неминучим.

Попри те, що в книзі «Демократичні ідеали...» Макіндер не відокремлював Україну в самостійну державу — на вміщеній мапі її назва помічена тими ж літерами, що й назви переліченої сімки, проте без окреслення лінії кордонів 27 (він добре розумівся на реаліях і знав справжнє число ворогів самостійної України, щоби зайвого разу їх дратувати, посипаючи сіллю рани 28 — створення незалежної України передбачалося його рекомендаціями урядові. Відвідавши за дорученням міністра закордонних справ Д.Керзона Одесу та Новоросійськ з повноваженнями Британського Верховного комісара, він мав зустрічі з провідними політиками та військовиками, зокрема з Денікіним, якого намагався переконати (замарно) у визнанні de-faсto новопосталих держав та схилити до співпраці з поляками супроти більшовиків. У рапорті урядові та доповіді на засіданні кабінету міністрів Макіндер пропонував створити «альянс прикордонних (себто тих, що отримали незалежність по розпаді Російської імперії. — Авт.) держав включно з Україною» 29 та ліґи цих держав з країнами Східної Європи 30, а також доводив доцільність створення широкої східноєвропейської антиросійської та антибільшовицької коаліції. План Макіндера був відхилений урядом, не дістав він також особистої підтримки воєнного міністра В.Черчілля. Сучасний дослідник Б.Блаует зазначає в цьому зв’язку, що короткозорі політики, стурбовані радше очікуванням найближчих виборів, були просто нездатні адекватно оцінити вартість пропозиції, що спиралась на футурологічний аналіз з 25‑річним випередженням 31. Він вважає також, що саме ця позиція Анґлії була однією з причин, що призвели до руйнації молодої української держави: «Британія усунулася, разом з нею відійшла й підтримка, на яку сподівалося багато потенційно самостійних реґіонів, як, наприклад, Україна» 32.

Якщо, визначаючи за позицією Німеччини вирішальну роль у балансі на терезах Осередня земля — креси, Макіндер остаточно не заперечував можливості для неї іншого, поза комбінацією з Росією, шляху, то стосовно Росії він, не вагаючись, проголошував: «З Росією я не можу бачити миру для світу. Байдуже, чи буде майбутнім Росії анархія, чи тиранія, чи рабство німцю; жодна з цих умов не в змозі співіснувати сьогодні з демократією в світі» 33.