3. Планування кар’єри і самоменеджмент
Планування кар’єри є надзвичайно важливим напрямом в управлінні персоналом, оскільки являє собою своєрідну альтернативу стихійному руху персоналу, що в значній мірі ініційований самим працівником.
Кар’єра – це успішне просування в трудовій діяльності, що забезпечує досягнення вищого статусу, одержання ширших важелів впливу та більших матеріальних цінностей.
Існують різні класифікаційні підходи щодо видів кар’єри:
1) за місцем працевлаштування:
- динамічна – передбачає кар’єрне зростання, що супроводжується зміною підприємств та посад;
- статична – передбачає кар’єрне зростання, що супроводжується зміною посад у межах одного підприємства;
2) за професійною придатністю:
- професійна – поглиблення знань та навиків протягом трудової діяльності в одній професії;
- внутріпрофесійна – поглиблення знань та навиків протягом трудової діяльності конкретно до специфіки діяльності підприємства (тривале працевлаштування в межах одного підприємства);
3) за напрямом:
- горизонтальна – просування за рівнем кваліфікації на одній посаді, формування престижності своєї посади, визнання працівника як професіонала;
- вертикальна – просування за різними категоріями персоналу (керівника, фахівця, виконавця);
4) за кількістю обійманих посад:
- нормальна – працівник за свою трудову діяльність обіймав до 5 посад;
- стрімка – кількість посад, які обіймав працівник протягом своєї трудової діяльності, може сягати понад 10.
Основними характеристиками кар’єри вважають:
динамічність, тобто активність просування працівника з нижчих посад на вищі. Фахівці визначають, що найбільш оптимально, якщо працівник обіймає одну посаду 3-5 років. Допустиме і швидше кар’єрне зростання у випадку достатніх здібностей і рівня кваліфікації працівника;
вища посадова позиція, тобто наявність для працівника вищої посади;
довжина, тобто період часу від найнижчої до найвищої посади працівника;
складність, тобто кількість посадових позицій, які обіймав працівник, допоки був призначений на вищу посаду.
Планування кар’єри, що тісно переплітається з організацією професійно-кваліфікаційного просування, найчастіше формується з таких етапів:
1) підготовчий – здебільшого характерний для молодих працівників та передбачає набуття прикладних знань і навиків, досвіду роботи. Саме на цьому етапі працівник може в достатній мірі проявити свої психофізіологічні задатки;
2) просування – основний та найбільш тривалий етап планування кар’єри, що передбачає послідовне втілення в життя можливостей професійно-кваліфікаційного просування. На даному етапі в працівника формується прагнення розвитку, одержання більших компенсацій від трудової діяльності. Суттєво зростає рівень його кваліфікації та стабілізуються життєві цінності й пріоритети;
3) збереження – характерний для працівників, що наближаються до пенсійного віку та передбачає виконання посадових зобов’язань на найвищому кваліфікаційному рівні, здобутому на основі досвіду та значного багажу знань. Важливо, щоб даний період для працівника не перетворювався на фанатичне прагнення якнайдовше обіймати високу посаду, не допускаючи до нових можливостей молодших працівників;
4) завершальний – передбачає поступовий відхід від справ, передачу досвіду іншим працівникам.
Незважаючи на виділення таких основних етапів у кар’єрі, важливо розуміти, що в кожного працівника можуть бути як періоди росту, так і кризові періоди. За таких умов завданням управлінських кадрів є виваженість та розуміння тимчасових труднощів працівника, виявлення причини їх виникнення. Звичайно якщо періоди спаду є тривалими, то це є передумовою вживання більш серйозних управлінських рішень, навіть щодо пониження в посаді.
Для кожної людини характерні специфічні підходи у плануванні своєї кар’єри, що першочергово зумовлена її психофізіологічними властивостями. Дж. Холланд виділив 6 типів особистості і описав напрями професійного вибору кожного [4]:
1. Реалістичний: чесний, відкритий, мужній, матеріаліст, наполегливий, практичний, ощадливий. Основні життєві цінності: конкретні речі, гроші, сила, статус. Професійні переваги: надає перевагу чітким, наказовим за характером завданням, які пов’язані із систематичною маніпуляцією, що вимагають моторних звичок, спритності, конкретності. Уникає видів діяльності, що передбачають соціальні контакти. Найчастіше зустрічається серед таких професій, як агроном, працівник тваринництва, садівник, механік, технік.
2. Дослідницький (інтелектуальний): аналітик, обережний, критичний, інтелектуальний, інтроверт, методичний, раціональний, незалежний, точний, невибагливий, зацікавлений. Основні життєві цінності: наука. Віддає перевагу дослідницьким професіям і ситуаціям, які пов’язані із систематичними спостереженнями, творчими дослідженнями біологічних, фізичних, культурних феноменів для контролю і розуміння цих феноменів. Уникає підприємницьких видів діяльності.
3. Соціальний: лідер, товаристський, дружелюбний, відповідальний. Основні життєві цінності: соціальні й етичні. Віддає перевагу діяльності, яка пов’язана з впливом на інших людей (інформувати, вчити, розвивати, лікувати). Орієнтований на іншу людину і процес спілкування. Вирішуючи проблеми, спирається на емоції і почуття. Можливі професії: педагогіка, практична психологія, соціальне забезпечення.
4. Артистичний: емоційний, з багатою уявою, імпульсивний, непрактичний, оригінальний, гнучкий, незалежний у прийнятті рішень, виражені вербальні здібності. Основні життєві цінності: естетичні якості. Віддає перевагу вільним, несистематизованим творчим видам діяльності: музика, живопис, літературна творчість. Уникає систематизованих, точних видів діяльності, бізнесу, клерківських посад. Надає перевагу мистецтву, живопису, музиці, драматургії.
5. Підприємницький: схильний до ризику, енергійний, владний, амбіційний, товариський, імпульсивний, оптимістичний, гедоністичний (радість від фізичного задоволення як вище благо). Основні життєві цінності: політичні й економічні досягнення. Віддає перевагу видам діяльності, що дозволяють маніпулювати іншими людьми, пов’язані з керівництвом, статусом і владою. Уникає монотонної розумової роботи і ручної праці. У професійному виборі – перевага всім видам підприємництва.
6. Конвенціональний: сумлінний, стриманий, практичний, акуратний, слухняний, негнучкий, умілий. Основні життєві цінності: економічні досягнення. Віддає перевагу чітко структурованим видам діяльності з розпорядженнями й інструкціями. Не прагне до лідерства, уникає творчих завдань. Надає перевагу бухгалтерії, економіці, статистиці, банківській службі, програмуванню.
Важливою умовою успішного планування кар’єри для кожного працівника є самоменеджмент.
Самоменеджмент – це успішне управління самим собою, що спрямоване на оптимальне використання особистісних ресурсів часу.
Метою самоменеджменту є перетворення особистості, економія часу, виявлення і використання власних можливостей, проектування зовнішнього середовища, виявлення та аналіз уроків власного досвіду, раціональна організація самодіяльності [5].
Самоменеджмент дозволяє:
- вирішити, чого людина справді хоче досягти;
- чітко окреслити критерії успішності (власного розуміння успіху);
- зосередитись на цілях, виконання яких забезпечить досягнення успіху без відволікань на зайві справи;
- вдало використовувати метод «великих стрибків», коли в окремі періоди часу залежно від пріоритетів життєдіяльності доцільно докласти більших зусиль для досягнення цілей, не допускаючи при цьому надмірного фанатизму та залежності;
- вірити в успіх, не «опускати руки» у випадку тимчасових невдач і труднощів.
Одним з найбільш головних напрямів самоменеджменту є управління ресурсами часу. Даний напрям сформувався у нову галузь знань – тайм-менеджмент. Цінними є дослідження фахівців за даним напрямом щодо формулювання шести законів перебігу часу. Дані закони підтверджують, що використання часу залежить від деяких психологічних закономірностей. Тільки знаючи ці закономірності і беручи їх до уваги, можна більш ефективно розпоряджатися своїм часом [6]:
Закон Лаборіта. У кожної людини є схильність робити насамперед те, що приносить їй задоволення. У французів є таке поняття, як «закон бажання», відомий в Україні як «шлях найменшого опору». Ходьба по цього шляху не передбачає зусиль, тому звернути з нього можна тільки примусово. Тому ефективно починати з самого неприємного в справі і тільки після цього, в якості нагороди, приступати до справ приємних.
Полуничний закон. Чим більший інтерес, тим швидше плине час. Швидкість плину часу прямо залежить від інтересу до дії.
Закон Мерфі. Кожна справа віднімає часу більше, ніж передбачалося до її початку. Щоб уникнути неточностей, завжди потрібно оцінювати витрати часу, закладаючи резерв часу на подолання непередбачених обставин.
Закон Паркінсона. Чим більше є часу на виконання завдання, тим більше часу воно забирає, а це не означає, що справу буде зроблено краще. Боротися з цим законом можна встановлюючи кінцеві терміни.
Закон Ілліча. Після досягнення певного рівня приріст професіоналізму й ефективності знижується. Кожна додаткова одиниця блага потребує все більших витрат, а кожна наступна одиниця спожитого блага приносить усе менше користі (подібно до того, як черговий, четвертий стакан вони не приносить того задоволення як перший). Тому не варто займатися якою-небудь справою, влаштовуючи «аврали», набагато ефективніше планомірно йти до цілі, крок за кроком.
Закон Тейлора. Порядок виконання дій впливає на ефективність. Важливо навчитись знаходити правильний порядок дій, у той же час виконуючи їх у зручному ритмі. Відчуваючи ранковий приплив сил, не доцільно його витрачати на розгрібання кореспонденції, краще зайнятись чим-небудь складним і важливим.
Більш детально принципи самоменджменту й тайм-менеджменту в контексті раціонального використання робочого часу буде розглянуто в темі «Управління робочим часом працівників».