[Ред.] Мова

Мова розглядається Потебнєю в контексті культури; у міфі, фольклорі та словесності він бачить похідні від мови моделюючі системи. Тому мова ставиться ним у ще одне сутнісне відношення — до народу і народності (нації). Мова є породженням і виявом «народного духу», вона ж окреслює нац. самість спільноти, кодуючи у структурах твореного нею «проміжного» світу особливий нац. світогляд. Убачаючи в мові єдино властиві кожній людині та кожній спільноті спосіб і можливість сприймати світ і мислити його, Потебня гостро протестував проти денаціоналізації загалом і деукраїнізації зокрема як духовного і душевного розтління («Язык и народность», 1895). Адже винародовлювання загрожує зникненням витіснюваної мови, що не може не вести до втрати етнічної самобутності спільноти, оскільки саме мова індивідуалізує як окремі особи, так і національний загал. Крім того, зникнення хоч би однієї мови (а кожна мова є повною, «глибоко відмінною системою прийомів мислення») вело б до втрати загальнолюдською культурою цілої групи зв'язаних саме з нею мислительних процесів, а в результаті заміни «відмінності мов однією загальнолюдською» людство зазнало б «зниження рівня думки». Бо загальнолюдська культура, за Потебнєю, є інтегративним продуктом різних нац. культур, існує через їх взаємодію. Діалог культур створює можливості для асиміляції інокультурних елементів, для саморозвитку і, отже, для поступу світової культури. Тож неприпустимим для П. є створення умов, які унеможливлюють діалог і вільний нац. розвиток: від цього втрачає не тільки утискувана спільнота, а й панівна нація. Так осмислює він мовно-культурні аспекти філософії нац. ідеї. Торкається він і деяких соціально-філос. її граней. Серед осн. напрямів своїх досліджень, крім лінгвістики і словесності, Потебня називає народність (націю). Поняття «націоналізм» він витлумачує як світогляд, для якого природною є національна розмаїтість людства. «Ідея національності здатна сприяти людському поступові, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток; коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу». Рівноправність і взаємоповага є для Потебні модельним варіантом стосунків між націями.

[Ред.] Основні твори

• О некоторых символах в славянской народной поэзии. — X., 1860;

• Мысль и язык. — X., 1862 (те саме: К., 1993);

• О мифическом значении некоторых обрядов и поверий. — X., 1865;

• Рец. на сб. «Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Ф. Головацким». — СПб., 1880;

• Объяснения малорусских и сродных народных песен. — T. 1. — Варшава, 1883, T. 2. — Варшава, 1889;

• Из записок по русск. грамматике. 2-е изд. Т. 1, 2. — X., 1888, Т. З, — X., 1899, Т. 4 . — М., 1977;

• Из лекций по теории словесности. — X., 1894 (3-е вид. — X., 1930);

• Из записок по теории словесности. — X., 1905;

• Из записок по рус. грамматике, т. 1 — 4. М., 1958 — 85;

• Ударение. К., 1973;

• Эстетика и поэтика, — M., 1976;

• Естетика і поетика слова. — К., 1985;

• Теоретическая поэтика. — М., 1990;

• Слово и миф. М., 1989;

• Мова. Національність. Денаціоналізація. Статті і фрагменти. Упорядкування і вст. стаття Ю. Шевельова. Н.-Й., 1992;

• Мысль и язык. К., 1993;

• Полн. собр. трудов: Мысль и язык. Т.І. — М., 1999.