6. Взаємовідносини з Європейським Союзом і нато

Територія РБ в сучасних кордонах склалася в результаті тривалогорозвитку на рубежах Заходу і Сходу. Республіка, не маючи майжебагатими природними ресурсами має високий коефіцієнт транзитивностітериторії - саме тут проходить найкоротший шлях з Росії в Західну  Європу, і перш за все до Німеччини.

За прогнозами ООН в XXI столітті збережеться велика потреба венергетичних ресурсах, в першу чергу, в газі. Він є найважливішименергетичним джерелом для Західної Європи. Цим пояснюється наявністьчисленних проектів будівництва та розширення газотранспортних мереж.  Ці проекти дозволяють створити нові форми взаємозалежності назагальноєвропейському рівні: Країни Західної, Центральної та Східної Європи,які є основними споживачами цього виду палива, співпрацюютьз країнами - виробниками і країнами транзиту. Адже саме через  Білорусь проходять найважливіші газо-і нафтопроводи. З цієї точки зору  Білорусь є сполучною ланкою між Заходом і Сходом.  Перспективи співпраці об'єднаної Європи та Республіки Білорусьбачаться в поступовій підготовці білорусів до індивідуалізму та демократіїчерез проміжні форми економічного і політичного життя.

Важливим чинником інтеграції Білорусі з об'єднаною Європоюбачиться і співробітництво на мікрорівні - між громадськими організаціямиі партіями, університетами та громадськими рухами, підприємствами ташколами. Формування громадянського суспільства повинна починатися зформування нової психології кожного. А вона, в свою чергу, не можевиникнути відразу. Ось чому співпраця об'єднаної Європи та  Білорусі, незважаючи на загальну несприятливу і можливо неприйнятну для  Заходу державну політику, слід продовжувати зі зміщенням центрутяжкості у цій співпраці на мікрорівень.

Сенс процесів глобалізації за?? Лючано у швидкому й ефективномувходження до швидко розвиваються світові ринкові відносини, світовіінформаційні та комунікативні мережі, що дає можливість на більшвисокому рівні здійснювати економічні, фінансові та інші процеси ітрансферти. За характером економічних, культурних і геополітичнихвимірювань, Білорусь є європейською країною. Інтеграція Білорусі всвітове співтовариство буде здійснюватися як входження в європейськийцивілізаційного простору. Значну роль при цьому будуть грати ісубрегіональні комунікації, розвиток відносин з сусідніми країнами:  Росією, Україною, Польщею, країнами Балтії.

Особливістю інтеграції у світову економіку для Білорусі єінтеграція до Європейського співтовариства. Саме ця обставина значновпливає на розвиток зовнішніх факторів життя країни. Історичноюпасткою можна назвати і те, що після горбачовської епохи руйнуваннямеж і стін, Білорусь опинилася перед умовним вибором, який неє умовним в практичному сенсі. Це вибір між Росією і ЄС. Миспецифічну потрапили в пастку, коли цінності минулого і майбутньогостають предметом політичного торгу і геополітичних спекуляцій. [14]

Включення Білорусі в загальноєвропейський процес відбувається складно, важкоі болісно в силу невизнання європейськими державами результатівлистопадового референдуму 1996 р. та змін і доповнень до Конституції 1994р. [6. стор 327-329]

Важливий напрямок зовнішньої політики Білорусі - зміцнення поясадобросусідства.

Білорусь сьогодні трохи стурбована станом політичних відносинабо рівнем політичних відносин з Польщею. Географічно ми знаходимося водному регіоні, ми сусіди, ми відкриті, готові розвивати добросусідськівідносини, зміцнювати їх. Білорусь розуміє значення, яке заразвідводиться Польщі в рамках об'єднаної або майбутньої об'єднаної Європи, іми ні в якому разі не зацікавлені в тому, щоб Польща перетворилася нате, чим була Білорусь в рамках СРСР: той стіною, яку переступити абопройти для нас буде складно. Передумови до такого розвитку подій є.  Основним завданням у двосторонніх відносинах з Польщею буде зняття тихгострих питань, які сьогодні перешкоджають нормалізації політичнихвідносин і які позначаються на рівні економічних відносин.

Майбутнє місце і роль Білорусі в системі міжнародного поділу праців Європі нерозривно пов'язані зі ступенем її участі в європейськихінтеграційних процесах. У зв'язку з цим керівництво країни приділяє серйознуувагу діалогу і розвитку відносин з Європейським Союзом (ЄС).

У взаєминах з Європейським Союзом Білорусь готова йти такдалеко, наскільки ЄС в змозі рухатися назустріч Білорусі. Розширення  ЄС є реальною відповіддю на більшість загальноєвропейських проблем. Багатотривожні явища в сфері безпеки, в політиці, в соціальній областікореняться в економічній роз'єднаності Європи - військово-політичнірозділові

Незавидне положення Білорусії й у відносинах з НАТО. Виступаючи в ролі самого непримиренного супротивника розширення НАТО на Схід і залишивши позаду навіть Росію по розжаренню антинатівської риторики, білоруські керівники не порахували потрібним - за прикладом Росії та України – вчасно зманеврувати, зробивши конструктивні кроки по формуванню нових відносин з альянсом, що грає усе більше значну роль у будівництві нової Європи. Тепер же, коли відносини досягли критичної точки, запізнілі спроби білоруської влади домогтися від НАТО укласти спеціальну угоду не мають успіху. У НАТО напевно розуміють, що вступ Польщі в альянс неминуче активізує зв'язки з Білорусією, тому що східна кордон зони відповідальності Північноатлантичного альянсу проходить по західній границі цієї країни. Багато чого буде залежати, однак, від того, чи придбає зовнішня політика Білорусії більше передбачуваний, послідовний і реалістичний характер. Білорусії варто було б проявляти надзвичайну обережність у своїх зовнішньополітичних пристрастях, щоб при несприятливому розвитку подій не потрапити в епіцентр нового протистояння й суперництва великих держав.

Нинішній уряд Білорусії, сам відгороджує республіку від міжнародного співтовариства й звужує діапазон конструктивних відносин з Європейськими країнами, США міжнародними організаціями в основному орієнтуючись на пострадянський простір. Американські політики дають білоруським керівникам зрозуміти й відчути, що Захід сприймає їхній нинішній курс однозначно негативно і його продовження буде мати несприятливі наслідки, для Білорусії.

Сьогодні, коли так необхідний багатовекторний погляд на зовнішню політику, високопоставлені урядовці нерідко відтворюють спрощене, ідеологізоване бачення Заходу й західних інститутів. У Мінську не цілком розуміють, яке місце в західній політиці займають питання прав людини й основних прав громадянина. Обвинувачення Білорусії в їхньому порушенні викликають бурхливу реакцію Мінська, добре знайомі зустрічні обвинувачення в "втручанні у внутрішні справи". Звичайно, США й Захід у цілому не можуть претендувати на монополію в розумінні суті прав людини й демократії, але, мабуть, є і якісь загальноцивілізаційний критерії, з якими треба рахуватися.

Українсько-білоруські відносини: сучасний стан і сценарії розвитку

Для України Білорусь є дуже важливим політичним, економічним і соціальним партнером. Це обумовлено цілим рядом причин. По-перше, наявність спільного українсько-білоруського кордону. По-друге, ще від часів Радянського Союзу Україна та Білорусь мають взаємопов'язану систему транспортних комунікацій. По-третє, в обох країнах проживають чисельні діаспори, українців і білорусів об'єднують родинні зв'язки. По-четверте, Україна й Білорусь мають дуже багато спільного у своїй історії, в обох державах сильні позиції християнської церкви православного обряду. По-п'яте, визначальним моментом у двосторонніх відносинах є те, що і Україна, і Білорусь сильно постраждали внаслідок катастрофи на Чорнобильській атомній станції. По-шосте, для України Білорусь є важливою транзитною країною, через яку нам зручно підтримувати відносини з Балтійськими і Скандинавськими державами. Отже, Україні не байдуже, як розвиватиметься політична й економічна ситуація в Білорусі та яка динаміка (позитивна або негативна) буде притаманна нашим відносинам.  Як відомо, Україна підтримує позицію європейських країн - членів ЄС щодо необхідності налагодження діалогу між опозицією та правлячими силами в Білорусі. Україна висловлюється за те, щоб цей процес розвивався у форматі "круглого столу". Київ готовий надавати всіляку підтримку встановленню такого діалогу. Україна із тривогою сприймає події, які свідчать про посилення авторитарних, антидемократичних тенденцій у Білорусі, і вважає, що влада, поза сумнівом, повинна припинити переслідування опозиції. Водночас, ми з розумінням ставимося до вибору білоруського народу, що обрав президентом країни Александра Лукашенка, і не можемо не зважати на цей факт. Відзначимо, що українські непарламентські політичні партії підтримували білоруську опозицію під час виборів Президента Білорусі й потім засудили прихід до влади А. Лукашенка. Однак партії, які пройшли в Український парламент під час березневих виборів 2006 року, уникають відкритих протистоянь із правлячими колами Білорусі.  У відносинах України з Білоруссю невирішеним залишається питання про остаточне юридичне закріплення державного українсько-білоруського кордону. На відміну від України білоруський парламент дотепер не ратифікував договір про українсько-білоруський кордон, що ускладнює цивілізований розвиток взаємостосунків між двома державами. При цьому керівництво Білорусі виходить з того, що досі з Україною в неї не врегульована проблема боргу, яка існує ще від часів розпаду СРСР. Білорусь у ході переговорів 2001-2003 роках пред'являла вимоги Україні на $100 млн., а Україна висловлювала готовність визнати тільки $50 млн. При цьому українська сторона відмовилася надавати заборгованості статус державного боргу. Білорусь пов'язує ратифікацію договору з Україною про державний кордон, підписаного ще в травні 1998 р., з урегулюванням української заборгованості 1992 р. Наразі сторони не розголошують розмір "українського боргу" і ступінь його узгодженості. Україна в листопаді 2003 р. пропонувала Білорусі на 80% погасити заборгованість шляхом облаштування кордону і будівництва прикордонних переходів, проте білоруський уряд відхилив цю пропозицію. У квітні 2005 р. Президент Білорусі знову наголосив, що розраховує врегулювати з Президентом України В. Ющенком питання про повернення українською стороною фінансової заборгованості, яка утворилася між країнами в 1992 р. після відмови від використання радянського рубля у взаєморозрахунках. "Білорусь не знімає питання про повернення Україною державного боргу, а який механізм вирішення цієї проблеми ми знайдемо, це вже справа наших урядів", - сказав А. Лукашенко [1].  Необхідно визнати, що відносини нашої країни з Білоруссю на міждержавному рівні особливо динамічно розвивалися в той період, коли в нашій країні при владі перебував Леонід Кучма. Тоді відбувалися постійні зустрічі між Президентом України та А. Лукашенком. Зокрема, у 1995-2003 рр. вони мали такі контакти: 28 березня 1995 року робочий візит Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Україну (м. Чорнобиль); 17-18 липня 1995 р. - офіційний візит Президента України Л. Кучми в Білорусь (Мінськ), підписання базового Договору про дружбу, добросусідство та співробітництво (діє з 6 серпня 1997 р.); 23 вересня 1995 р. - робочий візит Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Україну (Київ); 17 січня 1997 р. - робочий візит Президента України Л. Кучми в Білорусь (м. Гомель); 12-13 травня 1997 р. - офіційний візит Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Україну (Київ), підписання Договору про державний кордон між Україною й Республікою Білорусь; 26-28 серпня 1998 р. - робочий візит Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Україну (Крим); 11-12 грудня 1998 р. - робочий візит Президента України Л. Кучми в Білорусь (Мінськ), підписання Договору про довгострокове економічне співробітництво між Україною та Республікою Білорусь на 1999-2008 рр.; 12-13 березня 1999 р. - робочий візит Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Україну (Київ); 26-27 травня 2000 р. - робочий візит Президента України Л. Кучми в Білорусь (м. Брест); 1 грудня 2000 року - двостороння робоча зустріч Президента України Л. Кучми і Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Мінську в рамках саміту глав держав - учасників СНД; 31 травня 2001 р. - двостороння робоча зустріч Президента України Л. Кучми та Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Мінську в рамках саміту глав держав - учасників СНД; 25 липня 2001 р. - робоча поїздка Президента України Л. Кучми в Білорусь (м. Вітебськ) для участі у фестивалі мистецтв "Слов'янський базар у Вітебську" і у тристоронній зустрічі президентів України, Республіки Білорусь і Російської Федерації; 28 лютого - 2 березня 2002 р. - двостороння зустріч Президента України Л. Кучми та Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в рамках неформальної зустрічі глав держав - учасників СНД (Алмати, Республіка Казахстан); 29 травня 2002 р. - робоча зустріч Президента України Л. Кучми і Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка (м. Чернігів); 29 січня 2003 р. - тристороння зустріч Президента України Л. Кучми, Президента Росії В. Путіна та Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в рамках неформальної зустрічі глав держав - учасників СНД (Київ); 23 лютого 2003 р. - зустріч президентів Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України (Москва); 30 травня 2003 р. - двостороння зустріч Президента України Л. Кучми і Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка (Санкт-Петербург); 19 вересня 2003 р. - двостороння зустріч Президента України Л. Кучми та Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в рамках засідання глав держав - учасників СНД (м. Ялта); 9 жовтня 2003 р. - одноденний робочий візит Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Україну (Київ). Україна і Білорусь співпрацюють у:  -паливно-енергетичній сфері. Серед останніх контактів слід відзначити засідання Робочої групи із співробітництва між Україною та Республікою Білорусь у сфері енергетики за напрямами: електроенергетика, газопостачання, нафта і нафтопостачання (Київ, 22 серпня 2006 р.). У 2006 р. Україна поставить Білорусі 2,5 млрд. квт/ч електроенергії, що становить понад 7% річної потреби РБ в електроенергії (за даними "Беленерго" річна потреба Білорусі становить 34 млрд. квт/ч) [4];  -транспортній сфері. Перше засідання українсько-білоруської Робочої групи з питань транспорту, на якій обговорювався розвиток комбінованих вантажоперевезень за напрямком Балтійське море - Чорне море, а також автомобільних перевезень, відбулося в Києві 22-24 березня 2006 р.;  -сфері виробничої кооперації. За даними Посольства Республіки Білорусь в Україні, білоруські машинобудівні підприємства у 2005 р. збільшили імпорт комплектуючих з України й відповідно значно наростили обсяг поставок високотехнологічної продукції в сусідню країну. У рамках виробничої кооперації наразі співробітничають понад 120 білоруських та українських підприємств, у 2006 р. їх число планується збільшити.  За станом на 1 жовтня 2004 р. Державним комітетом статистики України на території нашої країни зареєстровано 83 підприємства з білоруським капіталом. Загальний обсяг білоруських інвестицій становить близько $12,8 млн. Вони переважно зосереджені у видобувній промисловості ($5,2 млн.), на транспорті ($2,1 млн.), у галузі надання послуг з охорони здоров'я і соціальної допомоги ($1,9 млн.), у машинобудуванні ($1,5 млн.). За даними Міністерства статистики й аналізу РБ, у Білорусі зареєстровано 54 спільних та іноземних підприємств за участю українського капіталу ($2,8 млн.).  Отже, наша країна є вагомим економічним партнером Білорусі. Відносини на рівні підприємств і підприємницьких структур розвиваються стабільно, швидкими темпами, із наростаючою динамікою. А економічні взаємозв'язки, як відомо, - найважливіша складова міждержавних відносин. До того ж співробітництво між нашими країнами активно розвивається в науково-технічній, військово-технічній та культурно-гуманітарній галузях.

7. Білорусь і Україна

Дипломатичні відносини між Україною і Республікою Білорусь встановлені 27 грудня 1991 року. Посольство України в Республіці Білорусь відкрито 30 червня 1992 року. Посольство Республіки Білорусь  в Україні - 12 жовтня 1993 року. Основним документом, який регламентує двосторонні відносини між Україною і Республікою Білорусь, є Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь, підписаний 17 липня 1995 р. (набув чинності 6 серпня 1997 року). Станом на січень 2010 р. між Україною та Республікою Білорусь укладено понад 180 двосторонніх договірно-правових документів

Політичні відносини між Україною і Білоруссю на рівні глав держав. 28 березня 1995 року - робочий візит Президента Республіки Білорусь О.Г.Лукашенка в Україну (Україна, м. Чорнобиль). 17-18 липня 1995 року - офіційний візит Президента України Л.Кучми до Білорусі (Білорусь, м. Мінськ), в ході якого підписано базовий Договір про дружбу, добросусідство та співробітництво (набув чинності 6 серпня 1997 року). 23 вересня 1995 року - робочий візит Президента Республіки Білорусь О.Лукашенка в Україну (Україна, м. Київ). 17 січня 1997 року - робочий візит Президента України Л.Кучми до Білорусі (Білорусь, м. Гомель). 12-13 травня 1997 року - офіційний візит Президента Республіки Білорусь О.Лукашенка в Україну (Україна, м.Київ). Підписано Договір про державний кордон між Україною та Республікою Білорусь. 26-28 серпня 1998 року - робочий візит Президента Республіки Білорусь О.Лукашенка в Україну (Україна, Крим). 11-12 грудня 1998 року - робочий візит Президента України Л.Кучми до Білорусі (Білорусь, м. Мінськ). Підписано Договір про довгострокове економічне співробітництво між Україною і Республікою Білорусь на 1999-2008 рр. 12-13 березня 1999 року - робочий візит Президента Республіки Білорусь О.Лукашенка в Україну (Україна, м. Київ). 26-27 травня 2000 року - робочий візит Президента України Л.Кучми до Білорусі (Білорусь, м. Брест). 1 грудня 2000 року - двостороння робоча зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом Республіки Білорусь О.Лукашенком у Мінську в рамках саміту глав держав-учасниць СНД. 31 травня 2001 року - двостороння робоча зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом Республіки Білорусь О.Лукашенком у Мінську в рамках саміту Глав держав-учасниць СНД. 25 липня 2001 року - робоча поїздка Президента України Л.Кучми до Білорусі (Білорусь, м. Вітебськ) для участі у фестивалі мистецтв «Слов'янський базар у Вітебську» і тристоронній зустрічі Президентів України, Республіки Білорусь і Російської Федерації. 28 лютого - 2 березня 2002 року - двостороння зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом Республіки Білорусь О.Лукашенком в рамках неформальної зустрічі Глав держав-учасниць СНД (Республіка Казахстан, м. Алмати). 29 травня 2002 року - робоча зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом Республіки Білорусь О.Лукашенком (Україна, м. Чернігів). 29 січня 2003 року - тристороння зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом РФ В.Путіним і Президентом Республіки Білорусь О.Лукашенком у рамках неформальної зустрічі Глав держав-учасниць СНД (Україна, м. Київ). 23 лютого 2003 року - чотиристороння зустріч Президентів Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України (Росія, м. Москва). 30 травня 2003 року - двостороння зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом Республіки Білорусь О.Лукашенком (Росія, м. Санкт-Петербург). 19 вересня 2003 року - двостороння зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом Республіки Білорусь О.Лукашенком у рамках засідання Глав держав-учасниць СНД (Україна, м. Ялта). 9 жовтня 2003 року - одноденний робочий візит Президента Республіки Білорусь О.Лукашенка в Україну (Україна, м. Київ). 8 травня 2005 року – двостороння зустріч Президента України В.Ющенка з Президентом Республіки Білорусь О.Лукашенком (Росія, м. Москва). 27 серпня 2005 року – двостороння зустріч Президента України В.Ющенка з Президентом Республіки Білорусь О.Лукашенком у Казані в рамках саміту глав держав-учасниць СНД. 28 листопада 2006 року  – тристороння  зустріч  Президента  України  В.Ющенка  з  Президентом  Республіки Білорусь О.Лукашенком та Президентом Азербайджанської Республіки І.Алієвим  у рамках саміту  Глав  держав-учасниць  СНД (Білорусь, м. Мінськ). 20 січня 2009 року – робоча зустріч Президента України В.А.Ющенка з Президентом Республіки Білорусь О.Г.Лукашенком (м. Чернігів). 06 травня 2009 року - робоча зустріч Президента України В.А.Ющенка з Президентом Республіки Білорусь О.Г.Лукашенком (Білорусь, м. Гомель).  09 жовтня 2009 року - двостороння робоча зустріч Президента України В.Ющенка з Президентом Республіки Білорусь О.Лукашенком у Кишиневі в рамках саміту Глав держав-учасниць СНД. 04-06 листопада 2009 року – офіційний візит Президента Республіки Білорусь О.Лукашенка до України. 29 квітня 2010 року – робочий візит Президента України В.Януковича до Республіки Білорусь. 01 грудня 2010 року – зустріч Президента України Віктора Януковича з Президентом Республіки Білорусь О.Лукашенком в рамках саміту ОБСЄ в Астані (Казахстан).

• Визначення та аналіз актуальних питань у відносинах між Україною та Білоруссю в рам-

ках нового інструменту зовнішньої політики ЄС – «Східне партнерство». Встановлено та досліджено основні спільні напрями співпраці, зокрема забезпечення енергетичної безпеки України та Білорусі, транзит української електроенергії до країн Балтії територією Білорусі, а також реалізація транзитного потенціалу двох країн (коридор Чорне море – Балтійське море). Ключові слова: Україна, Білорусь, «Східне партнерство», енергетична безпека, транзитний потенціал.

Новий інструмент політики сусідства

ЄС – «Східне партнерство», що офі-

ційно стартував 7 травня 2009 р. під

час саміту в Празі, – спрямований на досягнен-

ня стабільного та передбачуваного простору

навколо кордонів Євросоюзу. Це передбачає

двосторонню та багатосторонню співпрацю

країн ЄС зі східними партнерами (Україна,

Молдова, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Біло-

русь) за тематичними платформами: демокра-

тія, економічна інтеграція і конвергенція з

політиками ЄС, енергетична безпека та кон-

такти між людьми. Проте як було зазначено в

польсько-шведських пропозиціях із «Східного

партнерства» від 26 травня 2008 р. додаткова

цінність цього інструменту полягатиме «у по-

силенні пропозиції Білорусі, яка до цього часу

ще не була охоплена жодною багатосторон-

ньою ініціативою ЄС» [1]. Таким чином можна

констатувати, що новий інструмент політики

ЄС «Східне партнерство» направлений на залу-

чення Білорусі та її інтеграцію до регіональної

системи багатосторонньої співпраці з ЄС.

Двосторонні відносини між Україною та

Білоруссю протягом тривалого часу зали-

шалися непродуктивними внаслідок різно-

векторності зовнішньої політики обох країн.

Проте з початку 2009 р. діалог між країнами

активізувався, що пов’язано передусім з по-

кращенням відносин між ЄС та Білоруссю1

1

Внесення Білорусі до кола партнерів в рамках

«Східного партнерства», прийняття Європарла-

та водночас погіршенням відносин між

Мінськом та Москвою (посилення політич-

ного, економічного та енергетичного тиску

з боку РФ). Крім того, РФ із настороженням

сприймає започаткований інструмент ЄС

«Східне партнерство». Так під час прес-

конференції за підсумками саміту Росія–ЄС,

що відбувся 22 травня 2009 р., Президент

РФ Д. Медведєв заявив: «Ми не хотіли б,

щоб «Східне партнерство» перетворилося

на партнерство проти Росії, тому що існу-

ють різні приклади» [2].

Таким чином, Україна як найбільш інтег-

рована до європейського простору з країн

партнерів, визначених ЄС, а також найбільш

близька за ментальністю, історією та певни-

ми цінностями до Білорусі, потенційно може

стати «адвокатом» та найближчим партнером

Білорусі у відносинах з ЄС. Цьому процесу

сприяє й наявність спільних інтересів у обох

країнах, зокрема забезпечення енергетичної

безпеки України та Білорусі, транзит україн-

ської електроенергії до країн Балтії терито-

рією Білорусі, а також реалізація транзитно-

го потенціалу країн (коридор Чорне море –

Балтійське море).

Невирішеним залишається питання,

пов’язане з відмовою ратифікації Державними

Зборами Республіки Білорусь Договору про

ментом резолюції щодо стратегії ЄС стосовно Біло-

русі (PT_TA-PROV(2009)0027), невизнання Білоруссю

неза леж ності Південної Осетії та Абхазії.

Національна безпека і оборона і міжнародні відносини

державний кордон між Україною та Білоруссю

від 12 травня 1997 р.

Окремі аспекти відносин між Україною

та Білоруссю досліджуються широким

колом вітчизняних вчених та аналіти-

ків: О. Долженковим [3], В. Засадко [4]

О. Соскіним [5], Ю. Пащенком [6],

С. Слишовою [7], проте тематика цих дослі-

джень стосується аналізу саме двосторонніх

відносин між країнами, зокрема щодо еконо-

мічного співробітництва та вирішення питан-

ня оформлення кордону.

Аналізуючи досвід з вивчення цього питан-

ня, необхідно зазначити різноманітність ду-

мок та підходів щодо вирішення найгостріших

проблем українсько-білоруських відносин,

оскільки кожний дослідник прагне зробити

власні акценти та оцінки процесів, що відбу-

ваються на регіональному рівні.

У даній статті автор прагне визначити та

проаналізувати актуальні питання українсько-

білоруських відносин саме в контексті тристо-

роннього співробітництва (Україна–Білорусь–

ЄС) за новою ініціативою ЄС–«Східне парт-

нерство». Предметом такого аналізу є зовніш-

ня політика України, одним із пріоритетних

напрямів якої є налагодження двосторонніх

відносин із сусідніми країнами, зокрема

Білоруссю, в межах нового багатостороннього

формату партнерства з ЄС–«Східне партнер-

ство». Особливу увагу приділено експертизі

можливої енергетичної співпраці України та

Білорусі з країнами Балтії як найбільш віро-

гідної в існуючому Балто-Чорноморському

співробітництві.

Так, з урахуванням усіх спільних інте-

ресів України та Білорусі, а також тематичних

платформ у рамках «Східного партнерства»,

перспективними напрямами тристороннього

співробітництва між Україною, Білоруссю та

ЄС, представленого країнами Балтії, зокре-

ма Литвою, автор визначає енергетичний

та транспортний напрями, що передусім

пов’язано з транзитним характером України

та Білорусі. Співпраця за тематичною плат-

формою «Демократія, належне управління і

стабільність» навряд чи на цей час може мати

місце, внаслідок обрання Білоруссю власного

шляху розвитку політичної системи.

Білоруська сторона пов’язує питання кордонів з

проблемою боргу, що у неї існує з Україною ще з ча-

сів розпаду СРСР. Ця проблема виникла у зв’язку з

тим, що після розпаду СРСР білоруські підприємтсва

переказали українським гроші за випущену, але не

відвантажену продукцію.

Можливості енергетичної співпраці

Тематичною платформою «Східного парт-

нерства» – «Енергетична безпека» – перед-

бачено поглиблене співробітництво з партне-

рами, зокрема підтримання повної інтеграції

енергетичного ринку України з енергетичним

ринком ЄС та поглиблення енергетичного спів-

робітництва з Білоруссю, що має охоплювати

питання транзиту вуглеводнів і реформуван-

ня енергетичного сектору. Оскільки Україна

і Білорусь залишаються основними транзите-

рами російських енергоносіїв до країн ЄС, є

необхідність налагодження спільних дій обох

країн у цій сфері, що могли б гарантувати їх

енергетичну безпеку та збереження транзит-

них можливостей.

У цьому контексті головною подією по-

стає Меморандум про співробітництво між

Кабінетом Міністрів України і Урядом Білорусі

в енергетичній сфері, який був підписаний

20 січня 2009 р. Цей Меморандум спрямова-

ний на поглиблення двостороннього співро-

бітництва України та Білорусі в енергетичній

сфері, передусім реалізацію багатосторонніх

проектів, досягнення підвищення енергетич-

ної безпеки вказаних країн, диверсифікацію

поставок енергоресурсів, інтеграцію енер-

гетичних ринків країн, сприяння реалізації

проектів з модернізації, ремонту та комплек-

тації обладнання для енергетичних об’єктів

тощо [8].

Важливість співпраці в енергетичній сфері

підкреслена під час зустрічі у тристоронньо-

му форматі Україна–Білорусь–Польща між

керівниками міністерств (відомств не існує),

відповідальних за координування у сфері на-

ціональної безпеки держав. 23 червня 2009 р.

сторони зазначили, що геополітичне станови-

ще дозволяє державам бути активними гравця-

ми щодо питань, пов’язаних з транзитом енер-

гоносіїв з Росії, Чорноморсько-Каспійського

регіону та Центральної Азії на європейські

ринки. Результатом цієї зустрічі стало засну-

вання принципово нового та перспективного

механізму співпраці між Україною, Білоруссю

і Польщею – «Київська ініціатива», що

сприятиме взаєморозумінню між державами,

розв’язанню проблемних питань та налаго-

дженню конструктивної співпраці за багатьма

напрямами.

Співпраця в нафтогазовій сфері

Білорусь є залежною від експорту російської

нафти, який складає за даними Білоруського ін-

ституту стратегічних досліджень (BISS) – 40 %

від загального білоруського експорту. Проте

побудова Росією нафтопроводу в обхід

Білорусі – Балтійська трубопровідна система

(БТС) І та проектування БТС – ІІ, а також зрос-

тання цін російської нафти для Білорусі зму-

шують Мінськ шукати альтернативні джерела

постачання нафти. Державною комплексною

програмою модернізації основних виробни-

чих фондів білоруської енергетичної системи,

енергоощадження та підвищення в республіці

власних паливно-енергетичних ресурсів упро-

довж до 2011 р. у сфері транзиту та постачан-

ня нафти в якості альтернатив існуючих схем

поставок передбачені два напрями: півден-

ний – через порти на Чорному морі (Одеса) та

північний – через порти на Балтійському морі

(Вентспілс, Бутінге, Клайпеда). Відповідно до

цього документа доставка нафти південним

напрямом буде можлива під час виконання на-

ступних дій та інвестицій:

• у випадку використання комбінованого

маршруту доставлення нафти (по магістраль-

ному нафтопроводу «Одеса–Броди», пере-

валка у вагоноцистерни в Бродах з наступним

транспортуванням залізницею) інвестиції не

потрібні;

• при скороченні транзиту російської нафти та

використанні діючих магістральних нафтопрово-

дів – будівництво перемички «Бобовичі–Кос-

тюковичі» (Білорусь) протяжністю 205 км, по-

трібні інвестиції у розмірів 120 млн дол. США;

• при збереженні існуючих об’ємів транзи-

ту російської нафти необхідним є будівництво

ділянки нафтопроводу протяжністю 800 км

(від Бродів до південної гілки білоруської

частини нафтопроводу «Дружба»), трьох на-

фтоперегінних станцій та відновлення нафто-

перегінної станції Костюковичі – інвестиції

530 млн дол. США.

Для південного напряму, за розрахунками

білоруських експертів, можливе використання

нафтопроводу «Баку–Супса» й приналежних

Казахстану нафтоналивних терміналів у Грузії

та Україні, що дозволить постачати казахстан-

ську нафту до Білорусі, в тому числі залізни-

цею через Україну [9].

Проте для приєднання Білорусі до нафто-

проводу «Одеса–Броди», крім політичної

волі обох сторін, необхідним є забезпечення

реалізації проекту ЄАНТК «Одеса–Броди» в

аверсному напрямі. Крім того, для Білорусі

важливою є цінова політика, оскільки еко-

номічна доцільність приєднання Білорусі до

такого проекту залежатиме від співвідношен-

ня цін на кордоні Білорусі азербайджанської

та російської нафти. Це пов’язано з тим, що

лише доходи від транзиту нафти територією

Білорусі до ЄС, без урахування потреб нафто-

хімічного комплексу країни (за 2007 р. потре-

би паливо-енергетичних ресурсів в Білорусі

склали 37,3 млн т умовного палива, з них влас-

ного виробництва – близько 15 %), не можуть

створити достатньої зацікавленості Білорусі в

цьому проекті [10].

Не менш перспективною є можливість спів

-

праці в газовій сфері між Україною та Біло-

руссю. Зокрема Україна пропонує Білорусі ви-

користання своїх газових сховищ для збере-

ження приналежного Білорусі газу. Це питан-

ня актуальне у сфері забезпечення енергетич-

ної безпеки Білорусі, яка не має достатньо по-

тужних сховищ для надійного газового забез-

печення (при споживанні 20 млрд куб. м газу

на рік, Білорусь має можливість зберігати

лише 850 млн куб. м на рік, при необхідних 20 %

критичних запасів газу від щорічного спожи-

вання) [11]. На 16-му засіданні міжурядової

українсько-білоруської комісії з торгі вель но-

економічного співробітництва, що відбулася

2 червня 2009 р., Україна запропонувала резер-

вування за Білоруссю можливості зберігання

газу обсягом 2–3 млрд куб. м у сховищах по-

близу українсько-білоруського кордону [12].

Співпраця в електроенергетичній сфері

Імпорт та транзит української електроенер-

гії можна вважати перспективним напрямом

тристоронньої співпраці. Актуальність теми

транзиту української електроенергії терито-

рією Білорусі до Литви пов’язана передусім

з тим, що на вимогу ЄС Литва мусить при-

пинити роботу Ігналінської АЕС до кінця

2009 р. (ЄС остерігається можливих аварій

на станції, де встановлені радянські енерго-

блоки (РБМК–1500), аналогічні реакторам

Чорнобильської АЕС), що зумовить дефіцит

електрики як в самій Литві, так і частково в

Латвії (Ігналінська АЕС на 70 % забезпечує по-

треби Литви в електроенергії). Лінії електро-

передач між ЄС та Прибалтикою на сьогодні

не існує (Литва, Естонія, Латвія та Польща

планують побудову спільної нової АЕС до

2018 р., але досі не має одностайного рішення

цих країн щодо проекту) і прибалтійські ме-

режі об’єднані з енергосистемами РФ. Як газ,

так і нафта для литовських ТЕЦ постачаються

з Росії. Після закриття Ігналінської АЕС час-

тина російського газу в енергетичному секторі

Литви підвищиться до 80 %. На думку литов-

ських експертів, така залежність від цін та на-

Національна безпека і оборона і міжнародні відносини

дійності постачання, що визначаються одним

експортером, може стати потенційною небез-

пекою. Постачання білоруської електроенергії

до Литви вже законтрактувала на найближчі

10 років литовська філія РАО «ЄЕС» – ком-

панія ERC, тому активізація України в цьому

напрямі викликає певне занепокоєння РФ.

Литва ж зацікавлена у придбанні української

електроенергії загальною потужністю 20 МВт

(спроможність поставки до 170 млн кВт/год

на рік), проте в перспективі є можливість пос-

тупового нарощуванням цих потужностей.

Крім того, реалізація зазначеного проекту вже

знайшла підтримку президентів трьох країн

та передбачена Дорожньою картою розвитку

стратегічного партнерства між Україною та

Литовською Республікою на 2009–2010 рр. І

хоча ця потужність невелика порівняно з циф-

рами загального експорту Україною електро-

енергії (близько 5 тис. МВт щорічно), проте це

є стратегічним кроком на шляху до інтеграції

енергетичного ринку України з енергетичним

ринком ЄС, представленим зокрема Литвою.

Не менш особливою є співпраця України

та Білорусі у сфері електроенергії. Білорусь

має власні енергогенеруючі потужності, що

здатні виробляти до 30,1 млрд кВт/год (загаль-

ні потреби електроенергії на 2006 р. склали

36,2 млрд кВт/год). Однак білоруська елек-

троенергія дуже дорога, оскільки вона ви-

робляється в основному тепловою генераці-

єю (переробка газу, торфу, вугілля, деревини

тощо). Тому Мінськ імпортує дешевшу елек-

трику передусім з Росії.

У Державній комплексній програмі модер-

нізації основних виробничих фондів білорусь-

кої енергетичної системи, енергоощадження

та підвищення в республіці власних паливно-

енергетичних ресурсів упродовж до 2011 р.

від 15 листопада 2007 р. [9] зазначено, що син-

хронна робота з українською енергосистемою

з використанням існуючих міждержавних ліній

між енергосистемами України (Хмельницька та

Рівненська АЕС, що знаходяться біля кордону

з Білоруссю) та Білорусі дозволить здійснюва-

ти поставлення електроенергії до 3,5 млн МВт/

год на рік. Для підвищення можливого імпорту

електроенергії з України необхідно будівни-

цтво нової міждержавної ЛЕП – Рівненська

АЕС (Україна) – підстанція Мікашевичі

(Республіка Білорусь), яка підвищуватиме ім-

порт електроенергії з України до 6 млн МВт/

год на рік. Україна зацікавлена у цьому проекті,

оскільки, за даними Державного підприємства

НЕК «Укренерго», будівництво нової міждер-

жавної ЛЕП Рівненська АЕС – Мікашевичі, за-

безпечуватиме можливість збільшення обміну

електроенергією, насамперед експорту укра-

їнської електроенергії до Республіки Білорусь

та країн Балтії з доведенням їх орієнтовно до

11 млрд кВт/год на рік [13].

Україна стала постачальником електроенергії

до Білорусі у 2006 р., проте вже в 2007 р. по-

ставлення припинилося, що пов’язано з від-

сутністю вільних об’ємів української електро-

енергії на внутрішньому ринку. Під час зустрі-

чі Президентів В. Ющенка та О. Лукашенка

20 січня 2009 р. було домовлено про віднов-

лення експорту української електроенер-

гії в Білорусь, а також її транзит територією

Білорусі до Литви. За даними ЗМІ згоди визна-

чали, що в поточному році Україна експорту-

ватиме в Білорусь до 3 млн МВт/год на рік за

ціною 45 дол. США за 1 МВт/год. При цьому

транзитні послуги Білорусі при поставленні

енергії до Литви буде сплачувати Україна за

ставкою 5 дол. США МВт/год. Проте з часом

Мінськ заявив: ставка має бути підвищена до

7 дол. США МВт/год, а ціна української елек-

троенергії для білоруських споживачів – зни-

жена до 43,5 дол. США МВт/год. Така зміна

позиції зумовлена тим, що з початку 2009 р.

ціна російської електроенергії, що експортує

Білорусь, у доларовому еквіваленті складала

45 дол. США МВт/год, але в лютому 2009 р.

російська валюта девальвувала. Внаслідок

цього російська електроенергія для Білорусі

стала коштувати 40 дол. США МВт/год, у

зв’язку з чим українські пропозиції стали не-

конкурентоспроможними [14].

Проте під час останнього 16-го засідання

міжурядової українсько-білоруської комісії

з торгівельно-економічного співробітництва

(2 червня 2009 р.) Білорусь погодилася імпор-

тувати до кінця 2009 р. 750 млн кВт/год україн-

ської електроенергії на взаємовигідній основі,

ціна якої не була повідомлена. Крім того, від-

повідно до першочергових заходів інтеграції

об’єднаних енергетичних систем України до

об’єднаних енергетичних систем ЄС (роз-

роблені Міністерством палива та енергетики

України) експорт і транзит енергетичних ре-

сурсів у 2010 р. до Білорусі має збільшитися

до 1800 млн кВт/год. Цим документом також

передбачено розроблення заходів щодо по-

ступового приведення об’єднаної енергетич-

ної системи (ОЕС) України до вимог UCTE –

Union for the Coordination of Transmission of

Electricity (Об’єднання з координування пере-

дачі електроенергії) з метою інтеграції ОЕС

України до енергетичного об’єднання євро-

пейських країн [15].

Варто згадати й плани Білорусі на будівни-

цтво власної АЕС, що за підрахунками біло-

руських експертів дозволить зменшити енер-

гозалежність країни. Роботи з будівництва ма-

ють розпочатися наприкінці 2009 р., введення

в експлуатацію першого енергоблоку у 2016 р.,

другого – у 2018 р. Будівництво АЕС здійсню-

ватиметься за російським проектом, що стало

однією з умов під час згоди російської сторони

надати кредит для реалізації цього проекту у

розмірі 9 млрд дол. США. До того ж 28 трав-

ня 2009 р. на засіданні Ради міністрів Союз-

ної держави була підписана Міжурядова угода

про співробітництво в області використання

атомної енергії в мирних цілях між Білоруссю

та РФ, яка відкриває можливість для реаліза-

ції конкретних проектів, зокрема щодо будів-

ництва в Білорусі АЕС. Проте на перешкоді до

реалізації проекту може стати незгода Литви,

адже майбутню станцію передбачається роз-

ташувати в Островецькому районі Гроднен-

ської обл., що за 50 км від Вільнюса.

Перспективи транспортного

коридору Балтійське море – Чорне море

Найперспективнішим проектом тристо-

роннього співробітництва між Україною,

Білоруссю та ЄС у рамках «Східного парт-

нерства» можна визначити проект зі ство-

рення міжнародного транспортного коридору

Балтійське море – Чорне море, що передусім

передбачає отримання міжнародної фінансо-

вої допомоги від ЄС для розвитку відповідної

інфраструктури на вигідних умовах.

Умови створення такого коридору були за-

кладені 12 травня 2008 р., коли була підписана

тристороння Угода про розвиток перевезень

вантажів за напрямом Балтійське море – Чорне

море між Україною, Білоруссю та Литвою

(17 жовтня 2008 р. Міністр транспорту та

зв’яз ку України підписав наказ «Про затвер-

дження міжвідомчої Угоди про розвиток пе-

ревезень вантажів за напрямом Балтійське

море – Чорне море»). Ця Угода визначає основ-

ні цілі цієї співпраці:

• підвищення ефективності транспортного

зв’язку для організації перевезень вантажів за

напрямом Балтійське море – Чорне море та в

зворотньому напрямі;

• сприяння полегшенню доступу на міжна-

родний ринок послуг залізничного транспор-

ту держав – сторін Угоди та створення рівних

недискримінаційних умов для заказників по-

слуг залізничного транспорту при перевезен-

ні вантажів за напрямом Балтійське море –

Чорне море;

• співробітництво з метою збільшення об’є-

мів міжнародних перевезень вантажів;

• забезпечення безпеки руху, збереження

вантажів та охорона навколишнього середо-

вища відповідно до міжнародних норм та

стандартів;

• гармонізація транспортної політики, а та-

кож правового регулювання у сфері залізнич-

ного транспорту, що не суперечить положен-

ням права Європейського Союзу [16].

Отже, головне завдання Угоди – організа-

ція транспортного коридору між портами Іл лі-

чівська та Клайпеди через Мінськ, що пов-

ністю відповідає проекту контейнерного пере-

везення «Вікінг» (можна перевозити сотні

ав топоїздів та великовантажних контейне-

рів за швидкісним режимом (1700 км за 50–

60 год). Проте для ефективнішого використан-

ня проекту та розвитку всього транзитного

потенціалу Балто-Чорноморського басейну,

перед країнами-учасницями коридору стоїть

завдання географічно розширити коло учас-

ниць, наприклад завдяки приєднанню

Туреччини (в південному напрямі) та, можли-

во, північноєвропейських країн (у північному

напрямі), у чому ці крани також зацікавлені.

Адже приєднання цих країн до коридору

Балтійське море – Чорне море сприятиме за-

лученню інших країн, які користуються ту-

рецьким та шведським транзитом через порти

(Іран, Ірак, Туркме ніс тан, Азербайджан та

країни Північної Європи). Проте невирішення

питання делімітації та демаркації кордону між

Україною та Білоруссю впливає на невизна-

чення перспектив із здійснення спільного

прикордонно-митного контролю обох країн,

що перешкоджає полегшенню перетину кор-

дону транзитного транспорту.

Висновки

Таким чином, проаналізувавши актуальні

питання українсько-білоруських відносин у

контексті нової програми ЄС «Східне парт-

нерство», основними напрямами співпраці

визначено енергетичний та транспортний,

що насамперед пов’язано з транзитним ха-

рактером України та Білорусі. В енергетичній

сфері найбільшого успіху можна очікувати з

питання експорту української електроенергії

до Білорусі та її подальший транзит до країн

Балтії, зокрема Литви. Адже вихід на ринок

електроенергії в цьому регіоні є стратегічним

Національна безпека і оборона і міжнародні відносини

кроком на шляху до інтеграції енергетичного

ринку України з енергетичним ринком ЄС.

Питання приєднання Білорусі до проекту

«Одеса–Броди» визначатиметься реалізацією

проекту ЄАНТК в аверсному режимі, гаранту-

ванням наповнення його каспійською нафтою

та економічною доцільністю участі Білорусі

в ньому. Це сприятиме узгодженості політики

транзиту енергоносіїв до Європи. Найперспек-

тивнішою виглядає тристороння співпраця за

напрямом реалізації проекту щодо створення

міжнародного транспортного коридору Балтій-

ське море – Чорне море, що визначається його

практичним та економічним наповненням.

Отож, проаналізувавши спільні інтереси

України та Білорусі, а також можливості роз-

витку тристоронньої співпраці між Україною,

Білоруссю та ЄС у рамках «Східного партнер-

ства», перспективами подальшого наукового

дослідження можна назвати моніторинг дина-

міки розвитку подій та їх вплив на характер

відносин між Києвом та Мінськом.

1) Договір про державний кордон був підписаний в 1997 році і в той же рік ратифікований Україною. Білорусь же протягом 13 років блокувала його ратифікацію. Мінськ вимагав, щоб спочатку Київ погасив борг українських господарюючих суб'єктів перед Білоруссю, що накопичився до 1992 року, проте Київ відмовлявся визнавати цей борг.Наприкінці 2009 року Президенти Олександр Лукашенко і Віктор Ющенко повідомили про вирішення проблеми. В обмін на списання боргу Україна пообіцяла продавати Білорусі електроенергію зі знижкою для реекспорту до Литви. Незабаром договір про держкордон надійшов до білоруського парламенту і набув чинності у квітні, а 21 травня його підписав Лукашенко. Сторонам залишалося обмінятися ратифікаційними грамотами, проте Мінськ відмовився проводити цю формальну процедуру.

Джерела газети стверджують, що причиною тому стало бажання Білорусі отримувати електрику за ще більш низькою ціною, але Україна відмовилася.

Залишається неузгодженою також сума не визнаного Україною держборгу. У різні періоди на переговорах називалися різні цифри, до 226 млн доларів. У минулому році співрозмовник "Комемрсанта" в переговорній групі стверджував, що Президенти узгодили компенсацію у розмірі 50 млн доларів, однак сьогодні ця домовленість не діє. "Білоруси кажуть про борг в 130 млн доларів. Але я стверджую: забудьте, ми точно не будемо відшкодовувати таку суму", - заявив один з українських дипломатів.

Видання зазначає, що про необхідність погашення Києвом заборгованості знову заговорили порівняно недавно.

"Домовленість президентів про ратифікацію договору не зводилася лише до поставок електроенергії, там був ряд компенсаційних механізмів. Україна чітко виконувала свої зобов'язання, і до зміни керівництва МЗС білоруси не висловлювали претензій із цього приводу", заявив колишній заступник міністра закордонних справ Валерій Чалий.

У свою чергу співрозмовник газети в Адміністрації Президента нагадав, що "Віктор Ющенко пообіцяв надавати політичну підтримку Білорусі на міжнародній арені, і Президент Янукович продовжив виконувати зобов'язання України". "Ми обговорювали білоруське питання і з президентом Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу, і з президентом Євросоюзу Херманом ван Ромпеєм, і в Раді Європи. Лукашенко, до речі, сам говорив, що така підтримка дорогого коштує", - сказав він.

Конфлікт із Білоруссю здатний створити труднощі в діалозі про безвізовий режим між Україною і Євросоюзом. У Брюсселі неодноразово заявляли, що для просування в цій сфері Україна зобов'язана завершити демаркацію сухопутних кордонів. Демаркаційні роботи планується фінансувати з бюджету Євросоюзу в рамках "Східного партнерства", однак це буде можливо тільки після обміну ратифікаційними грамотами між Києвом і Мінськом.

З огляду на важливість питання для української сторони, співрозмовники видання не виключають можливості виплати компенсації грошима в разі узгодження прийнятною суми, але ця пропозиція не знаходить підтримки в Мінфіні. Більш ймовірний варіант - надання Білорусі тарифних пільг при прокачуванні венесуельської нафти нафтопроводом "Одеса-Броди" на білоруські НПЗ.