
- •Тема для самостійного опрацювання фоностилістика План
- •II. Засоби фоностилістики. 1) Звукові повтори (тавтофонія)
- •2. Словесні некомпозиційні повтори (фігури накопичення)
- •2) Стилістичною - конкретизувати створювати асоціативний ефект:
- •III. Фігури уникнення: ліпофонія, асиндетон, еліпс, силепс. Анаколуф.
- •IV. Какофонія. Причини виникнення какофонії, випадки вживання.
"потягом",
що спричиняє субстантивацію прикметника
"вечірнім". У третьому рядку маємо
двоє називних речень: їх можна розглядати
як різновид еліпса.
Силепсис
- це об'єднання неоднорідних членів у
спільному синтаксичному чи семантичному
підпорядкуванні.
Н.: 1.
Летіло двоє крокодилів: один зелений,
а другий в Африку. 2. П'ю чай з варенням
і задоволенням.
Така фігура є засобом творення комізму,
розмовного просторіччя, виявлення
почуттєвості тощо.
Близьким
до силепса, проте нейтральним щодо
накопичення / уникнення є
АНАКОЛУФ
(непослідовність) - синтаксична
неузгодженість у реченні, відхилення
від граматичних правил книжних
конструкцій і норм. Анаколуф може бути
вадою тексту
(Н.: Прочитавши
збірку І.Франка "Зів'яле листя",
мені дуже сподобалися вірші про кохання).
Це граматична помилка, що потребує
редагування. Однак анаколуф може
вживатися з метою створення психологічної
достеменності, широкого спектру
асоціацій, метафористичності, канцеляриту
тощо.
Н.:
Я скучив по тобі, де небо молоде.... Нас
пам'ятає хліб: Дніпро тече про нас
(М.Вінграновський)
(в останньому реченні створюється
широкий спектр асоціацій: ніби думає
чи розповідає про
нас, із
натяком на "проз", тобто "повз"
і "крізь" у значенні для).
Анаколуф
досить часто трапляється у творах
І.Котляревського, Т.Шевченка, Марко
Вовчок, М.Вінграновського та інших.
Наша
мова питомо евфонічна, секрет її
милозвучності дуже простий: у словах
немає важковимовного поєднання звуків,
їх не повинно бути і в мовному потоці,
тобто межи словами. Милозвучність
української мови культивувало фольклорне
віршування, яке розвивалося здебільшого
водночас із мелодією, або, як у приказках,
прислів'ях, забавлянках, лічилках, було
зорієнтоване на запам'ятовування і
постійно шліфувалося при передачі з
уст в уста. На нього
40IV. Какофонія. Причини виникнення какофонії, випадки вживання.
орієнтувалося
і літературне віршування XIX століття,
зокрема твори Т.Шевченка, коефіцієнт
прозорості (співвідношення голосних
і приголосних у вибірково взятих рядках)
яких уважається високим. Натомість у
XX столітті зріс обсяг інтелектуальної
інформації, наукової термінології,
здебільшого іншомовної, що вторгся і
в художню літературу. Виникли нові
угрупування, літературні напрями, такі,
наприклад, як футуризм, що намагалися
і намагаються відкинути народну
традицію, ускладнивши зміст сприймання
творів неприродним збігом приголосних
звуків: глухих, зубних, свистячих,
шиплячих.
Наступною
причиною порушення милозвучності є
інший підхід до розкриття гнітючості
змісту, негативної емоційності,
образності. Окрім того, не завжди
витримуються принципи милозвучності,
зокрема у вживанні
у - в, і - й - та, з — зі — із, цей - оцей
тощо, вдаються до російськомовного
калькування.
Отже,
виникло опозиційне поняття до евфонії
-
какофонія
(какоз - поганий, Гтт - звучу, вимовляю).
Н.:
Пане
Вороний! Пора вже скинути онучі, Бо вже
по містах
- хоч
яких — все - ажур, І так
нудні
ваші гаї та дніпрокручі, Як почуття
щирих українських
шкур.
(М.Семенко
"К другу-стихотворцу) Підкреслені
какофонічні збіги приголосних звуків
поєднуються із калькованим із російської
мови зворотом "так нудні". У тексті
простежуються і евфонічні засоби -
алітерація й асонанс. Однак у зазначеному
уривку за рахунок повторення
ж, с, ч, ш, щ,
символіка й містика яких пов'язана із
шипінням та сичанням, створюється
гнітючий звуковий ефект, посилений
глухою какофонією на
х і
к, а також
дратівливою алітерацією на
р. Крім того,
наголошений асонанс на у всіх чотирьох
рядках навіває сум, журбу, нудьгу.
Отже,
алітерація й асонанс можуть бути не
тільки евфонічними, а й какофонічними
- залежно від художніх функцій у тексті.
Ці функції закладаються у текст (віршовий
чи прозовий) як підсвідомо, так і свідомо.
41
У
творчості Т.Шевченка ці стадії майже
сплавилися воєдино, оскільки виправити
їх не дозволяє ритм і зміст поетичного
тексту.
Н.:
І чужого научайтесь, / И свого не
цурайтесь.
Учений
І.Качуровський до випадків какофонії
відносить:
збіг
однакових та подібних складів ("велено
ночувать" у М.Вінграновського), які
здебільшого виникають несвідомо;
осмислене
використання какофонії:
футуристичні
негації попередніх здобутків;
пародії
на них;
для
досягнення гумористичного ефекту;
Фольклорні
скоромовки, забавлянки тощо.
Щодо
останнього, як зазначає А.Ткаченко, то
це питання спірне, оскільки скоромовкам
ніколи не була притаманна какофонія,
їх основне завдання - розвиток мовлення
і зорієнтованість на звучання. V.
Фоносимволіка. Звуковий кольоровий і
понятійний аспекти.
У
фоносимволіці є цікава теорія, висунута
вченим А.П.Журавльовим, що голосним
звукам відповідають певні кольори: А
- червоний, насичено-червоний;
-
світло-жовтий, білий;
-
світло-синій, блакитний; Е-
зеленкуватий;
У
- темно-синій, синьо-зелений; И
- коричневий, чорний.
Нині
усталилася думка, що голосні виражають
наші внутрішні переживання і настрій
вірша чи прозового невеликого твору,
уривка з нього. Отже, певні звуки
асоціюються не лише з кольором, а й з
почуттями. А - простір, широчінь; інколи
подив, страх; О
- відвертість, просвітлення, прощення,
радість;
І,
Е - ніжність, світло, кохання, спокій,
молитовність, захоплення, подив; У,
И - гнів,
заздрість, біль, печаль, тугу, негативні
емоції.
42