13. Вимоги до правового статусу особи в правовій державі

Правовий статус особи - це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто як такий, що має правосуб'єктність) координує своє поведінку в суспільстві.

равовий статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи. Він ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в підвалинах якого лежать такі ідеї.

1. Усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати їх природні права. Забезпечення і охорона цих прав є головним обов'язком держави.

2. Свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі.

3. Межі свободи можуть визначатися законом, який відповідає праву, а право є мірою свободи.

4. Обмеження прав є можливим виключно з метою сприяння досягненню загального добробуту в демократичному суспільстві.

Особа перетворюється на суб'єкта права не автоматично. Вона визнається такою законами держави і насамперед її конституцією. Для успішного реформування суспільства і держави в демократичному напрямку необхідно, щоб правовий статус особи був юридичне чітким, вбирав у себе загальнолюдські досягнення в галузі прав людини.

14. Поняття та принципи громадянського суспільства

Визнання принципу плюралізму в пострадянському суспільстві сприяло відновленню в правах поняття "громадянське суспільство". Це результат демократичного реформування суспільства, формування в ньому сфери вільного, спонтанного, приватного життя громадян, без чого неможливі демократичні державно-правові засади.

Розвинуте ж громадянське суспільство передбачає існування демократичної правової держави, яка покликана захищати і здійснювати інтереси та права громадян. Передумовами цього є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм власності, плюралізм незалежних політичних сил і партій, недирективно формована громадська думка і, що найголовніше, вільна особа з розвиненим почуттям власної гідності.

Визначаючи сутність громадянського суспільства, насамперед слід відзначити, що воно ґрунтується на приватній власності й стихійному поділі праці, приватних інтересах, конкуренції і законах ринку. Це не лише відокремлена від держави автономна сфера суспільного буття-яка не підлягає прямому контролю й регламентації з боку влади, а ще й структуроване суспільство. Тут передбачається свобода асоціацій індивідів за інтересами й уподобаннями. Окремі верстви населення утворюють свої угруповання, добровільні об’єднання як інституції вираження їх інтересів. Союзи підприємців, найманих робітників органи виробничого самоврядування, спілки споживачів та багато інших структур покликані забезпечувати цивілізовані відносини між усіма учасниками виробництва й обміну, пом'якшувати неминучі зіткнення численнихприватних устремлінь. Громадянське суспільство — це певний механізм неформального соціального партнерства, який уможливлює здійснення й баланс існуючих інтересів.

Поняття громадянського суспільства застосовується для пізнання усієї сукупності існуючих у суспільстві відносин, які не є державно-політичними, перебувають поза сферою державного директивного регулювання. У такому суспільстві царина спонтанного самовияву вільних індивідів і добровільно сформованих організацій громадян захищена законом від прямого втручання і довільної регламентації з боку органів державної влади. Це сприяє розвитку вільного ринку, безперешкодному поширенню духовних, моральних, національних цінностей тощо.

Підґрунтям громадянського суспільства є життя індивідів як приватних осіб, сукупність вільно встановлених міжособис-тісних зв'язків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних тощо), розмаїття властивих їм інтересів та можливостей виявлення останніх. Це сфера свободи людини на відміну від необхідності, вимушеності дотримання встановленого владою порядку.

15. НЕ МАЄ