4.Методи дослідження в психології.
Методи
психології
- сукупність способів і прийомів вивчення
психічних явищ.
Існують різні
класифікації методів психології. Однією
з найбільш популярних є класифікація
Б.Г. Ананьєва. Відповідно до неї
виділяються 4 групи методів психології.
1
група
- організаційні методи - група методів
психології, які визначають загальний
спосіб організації психологічного
дослідження.
До них відносять
порівняльний, лонгітюдний і комплексний
методи. Порівняльний спосіб організації
дослідження ґрунтується на зіставленні
даних різних вікових вибірок. Лонгітюдне
дослідження припускає тривале вивчення
явища, що цікавить. Комплексний метод
передбачає міждисциплінарне вивчення
предмета.
2
група
- емпіричні методи - група методів
психології, що дозволяють отримати
первинні дані про досліджуваному явищі.
Тому ці методи відомі ще як «методи
збору первинної інформації». До
емпіричним методам відносять спостереження
і експеримент.
3
група
- методи обробки даних - розуміють
проведення кількісного (статистичного)
та якісного аналізу первинних даних
(диференціація матеріалу по групах,
зіставлення, порівняння тощо).
4
група
- інтерпретаційні методи - різні прийоми
пояснення виявлених в результаті
обробки даних закономірностей та їх
зіставлення з раніше встановленими
фактами. Виділяють генетичний спосіб
інтерпретації (аналіз матеріалу в плані
розвитку з виділення окремих фаз,
стадій, критичних моментів і т.д.) і
структурний спосіб (встановлення
структурної зв'язку між усіма
характеристиками особистості).
Основними
методами отримання психологічної
інформації є спостереження й
експеримент.
Спостереження - один з
основних методів збору первинної
інформації, що складається в систематичному
і цілеспрямованому сприйнятті та
фіксуванні психічних явищ в певних
умовах.
Необхідні умови для використання
методу: чіткий план спостереження,
фіксація результатів спостереження,
побудова гіпотези, що пояснює
спостережувані явища, і перевірка
гіпотези в наступних спостереженнях.
Експеримент
(від лат. Experimentum - проба, досвід) - один
з основних методів збору первинної
інформації, що характеризується тим,
що дослідник планомірно маніпулює
однією або декількома змінними (або
факторами) і фіксує супутні зміни у
прояві досліджуваного явища.
Лабораторний
експеримент проводиться у спеціальних
умовах, дії випробуваного визначаються
інструкцією, випробуваний знає, що
проводиться експеримент, хоча до кінця
істинного сенсу експерименту може і
не знати.
8.Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі
Психіка і мозок. Нервова систесма. Головний мозок.
Психіка – здатність мозоку відображати об’єктивну дійсність, тобто властивість високоорганізаційної матерії – мозку відображати об’єктивну дійсність на основі психологічного образу, який при цьому формується, регулювати діяльність людини та її поведінку.
Функції психіки: 1) відображення дійсності; 2) регуляція поведінки людини.
Структура психіки:
свідомість самосвідомість;
несвідома сфера.
Вищими формами псиAхічного відображення є мислення та уява, які існують у нерозривному зв’язку з мовленнямПсихіка ― це властивість мозку, його специфічна функція. Психічне відображення забезпечує цілісність поведінки та діяльності людини.
Відчуття ― це відображення мозком окремих властивостей предметів і явищ об’єктивного світу та станів організму при безпосередньому впливові подразників на органи відчуття (аналізатори).
Фізіологічною основою відчуттів є нервова система, а звідси нервовий процес, джерелом якого є навколишнє середовище.
Види відчуттів за критерієм аналізаторів, які їх формують (нервовий шлях до центральної нервової системи): 1) зорові; 2) нюхові; 3) смакові; 4) слухові; 5) тактильні (дотик); 6) рухові; 7) відчуття рівноваги; 8) органічні; 9) вібраційні.
Психіка і мозок – дві нерозривні сторони єдиного по суті зв’язку психіки з її матеріальними основами. Ми розчленовуємо їх, щоб розкрити внутрішній взаємозв’язок нервової системи, мозку (матеріального субстрату) як механізму поведінки, з самою поведінкою, або діяльністю, яка при цьому здійснюється. [7; с.347]
Питання про взаємовідношення психіки і її матеріальних основ для різних рівнів розвитку, зокрема для біологічного і історичного розвитку, вирішується по-різному. Ключ до його вирішення лежить в правильному розумінні розвитку психіки. Першою передумовою такого правильного розуміння є положення про єдність будови і функції у всякому органічному розвитку. [7; с.348]
Єдність будови і функції носить складний характер, включаючи багатообразні взаємозв'язки між ними, різні на різних рівнях розвитку. З переходом до вищих рівнів розвитку і підвищенням пластичності органу зростає відносна незалежність функції від будови і можливість функціональної зміни діяльності без зміни будови. Це положення набуває особливого значення для розуміння співвідношення мозку і психіки у людини. Але залежність між будовою органу і його функціями не однобічна; не лише функція залежить від будови, але і будова від функції.
Та як би там не було, не підлягає сумніву те, що організм взагалі і особливо найбільш активні його органи (до яких в першу чергу, звичайно, відноситься мозок) в процесі свого функціонування піддаються більш менш значній перебудові, обробці, шліфовці, так, що зрілі їх форми в онтогенетичному розвитку формуються під впливом функцій органу, вироблюваної ним роботи. Таким чином, в остаточній своїй формі орган є продуктом не самого по собі функціонального дозрівання, а функціонального розвитку: він функціонує, розвиваючись, і розвивається, функціонуючи.
В цьому відношенні істотний інтерес, як нам здається, представляє напрям робіт І.І. Шмальгаузена, який, виходячи з єдності або паралелізму мутаційних і модифікаційних змін, прагне показати, як відбір відносно активних органів здійснюється на фоні або основі функціональних модифікацій, в наслідок чого напрям природного відбору і еволюції, що здійснюється за допомогою нього, визначається адаптивними функціональними модифікаціями. [7; с.347]
Таким чином, можна сказати, що прямо або побічно спосіб життя грає визначальну роль в розвитку, будові і функції, в їх єдності, причому вплив життя на будову опосередкований функцією. Лише визнання цього положення створює біологічні природничонаукові передумови для єдиного цілісного вчення про розвиток, в яке вчення про антропогенез органічно входить визначальною ланкою.
Діяльність же або поведінка організму, що володіє психікою, включає психічні компоненти. Зміна психічних компонентів діяльності, змінюючи взаємини з середовищем, змінює умови діяльності, а обумовлена цим зміна діяльності спричиняє за собою в ході розвитку зміну і механізмів цієї діяльності, зокрема мозку. Залежність змін в будові мозку людини від реальних умов її життя і діяльності була опосередкована змінами в рецепції, новою значущістю, яку набув новий вигляд відчуттів.