3. Синтаксис наукового мовлення

Для синтаксису наукового мовлення є характерним:

• сполучниковий зв'язок;

• складні конструкції;

• двоскладні речення з простим дієслівним присудком: Студент урахував зауваження наукового керівника...;

• простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини чи множини теперішнього,минулого чи майбутнього часу: Рада директорів розгляне це питання на засіданні...;

• безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то та об'єктом - прямим додатком у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника (застосовано метод, прочитано дисертацію); *

• складні речення з чітко вираженим складносурядним або складнопідрядним зв'язком (що, оскільки, в наслідок того, у зв'язку з тим, бо, тоді як тощо)

4. Історія виникнення і розвитку наукового стилю

Виникнення і розвиток наукового стилю пов'язане з розвитком різних областей наукового знання, різних сфер діяльності людини. На перших порах стиль наукового викладу був близький до стилю художньої оповіді. Відділення наукового стилю від художнього відбулося в олександрійський період, коли в грецькій мові, поширивши свій вплив на весь тодішній культурний світ, стала створюватися наукова термінологія. Згодом вона була поповнена з ресурсів латині, стала інтернаціональним науковою мовою європейського середньовіччя. В епоху Відродження вчені прагнули до стислості і точності наукового опису, вільного від емоційно-художніх елементів викладу як суперечать абстрактно-логічного відображення природи. Проте звільнення наукового стилю від цих елементів йшло поступово. Відомо, що занадто «художній» характер викладу Галілея дратував Кеплера, а Декарт знаходив, що стиль наукових доказів Галілея надмірно «белетризованих». Надалі зразком наукової мови стало логічне викладення Ньютона. У Росії наукова мова і стиль почав складатися в перші десятиліття XVIII століття, коли автори наукових книг і перекладачі стали створювати російську наукову термінологію. У другій половині цього століття завдяки роботам М.В. Ломоносова і його учнів формування наукового стилю зробило крок вперед, але остаточно він склався у другій половині XIX століття разом з науковою діяльністю найбільших учених цього часу. Слідом за Ломоносовим розвитку і збагаченню російської термінологічної лексики в різних галузях точних і гуманітарних наук сприяли російські вчені, які жили в наступні десятиліття того ж століття, наприклад, акад. І. І. Лепехін (1740-1802) - переважно в галузі ботаніки та зоології; акад. Н. Я. Озерецковскій (1750 - 1827) - в області географії та етнографії. Збагачення наукової термінології вироблялося цими вченими головним чином за рахунок відповідних російських назв видів тварин, рослин і т. п., уживаних у місцевих народних говірках. Науковий стиль російської літературної мови, заснування якого було покладено в працях Ломоносова, продовжував удосконалюватися і розвиватися.

5 Види і жанри наукового стилю

Виділяють три різновиди (підстилі) наукового стилю: власне-науковий підстиль; науково-навчальний підстиль; науково-популярний підстиль. У межах власне-наукового підстилі виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь і ін підстиль відрізняється в цілому суворої, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстиль протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатній мірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко - у цікавій формі. Особливістю науково-популярного підстилі є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів. Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилі та науково-популярного викладу. З власне наукового підстилів його ріднить термінологічним, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярними - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрами науково-навчального підстилі відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та ін Можна виділити наступні жанри наукової прози: монографія, журнальна стаття, рецензія, підручник (навчальний посібник), лекція, доповідь, інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі, конгресі), усний виступ (на конференції, симпозіумі і т. д.), дисертація, науковий звіт. Ці жанри відносяться до первинних, тобто створеним автором вперше. До вторинних текстів, тобто текстів, які складені на основі вже наявних, відносяться: реферат, автореферат, конспект, тези, анотація. При підготовці вторинних текстів відбувається згортання інформації з метою скорочення обсягу тексту. До жанрами навчально-наукового підстилі відносяться лекція, семінарський доповідь, реферат, реферативний повідомлення

6Цей стиль має своїм завданням точно викласти наукову інформацію. Він обслуговує потреби науки, навчання й освіти. Його основною функцією є пізнавально-інформативна функція, доповнена функцією доказовості. Твір, написаний цим стилем, несе наукове повідомлення, доводить його істинність, новизну, цінність.

Цей стиль представлений такими жанрами, як: монографія, підручник, стаття, реферат, тези тощо. «Діагностуючими» словами для текстів наукового стилю є слова-терміни. У спеціальних наукових термінах концентрується квінтесенція кожної науки. Вони, на думку Ш. Баллі, «є ідеальними типами мовного вираження, до яких неминуче прагне наукова мова»

Термінологічній лексиці властива інформативність.

Терміни допомагають гранично коротко висловити свої думки. Без них не можна обійтися в наукових творах. Ступінь термінологізації наукових творів залежить від:

1) характеру викладу;

2) адресації тексту;

3) ступеня володіння фаховою термінологією автора наукової праці.

Зауважимо, що мова деяких сучасних наукових праць так переобтяжена термінами, що стає важкою для сприймання навіть фахівцеві. Ознакою нашого часу є поширення термінів за межами наукових творів. Учені зауважують, що це дає підстави говорити про загальну термінологізацію сучасної мови. Серед термінологічної лексики багато слів іншомовного походження. Виразною ознакою сучасного наукового стилю є активізація органічної для української мови лексики, витіснення на периферію іншомовних варіантів або слів, спільних і для російської мови. Пор.: вада, недолік – дефект, відсоток – процент, ризик – риск, заручник – заложник, оприлюднити – обнародувати, довкілля – навколишнє середовище, виявляч – детектор, обертометр – тахометр тощо. 1Баллі Ш. Французька стилістика. – М.: Вища школа, 1961. – С. 114

Якщо посібник 1928-го року був написаний так, щоб «наблизити наукову мову до звичайної мови народу, щоб наукова фраза, науковий термін чи назва самою своєю формою, своїм словотвором були зрозумілі й близькі народові, народній мові», то словники 1935-го року та пізніших років видань відповідали тогочасним політичним вказівкам – «знищити коріння націоналізму на мовному фронті» (так називався виступ Андрія Хвилі).

7 Сучасним текстам наукового стилю властиві такі ознаки:

• вживання слів лише в прямому значенні, слів загальновживаних і слів-термінів;

• неозначена форма дієслова з -ти (досліджувати, виміряти);

• іменники із суфіксами -анн(я), -енн(я), -інн(я), напр.: згоряння, взаємопроникнення, розуміння, трамбування, оброблення; абстрактні іменники із суфіксами -ість (проникливість, вогкість), -ств(о), -зтв(о), -цтв(о) (новаторство, виробництво), відносні прикметники з суфіксами -ов-, -н- (бізнесовий, виставковий, посадковий, алгебричний, біномний, синусоїдний), віддієслівні прикметники на -льний замість активного дієприкметника на -учий (-ючий) (друкувальний, коригувальний, узагальнювальний).

Зауважимо, що ці моделі лише узвичаюються в галузевих терміносистемах, про що свідчать численні дублетні форми (термінологізація – термінування, констатуюча частина – констатаційна частина, друкуючий пристрій – друкувальний пристрій – пристрій друку) тощо.

Науковці виділяють у науковому стилі три підстилі:

1) власне науковий,

2) науково-навчальний,

3) науково-популярний.

Інколи окремо виділяють ще науково-технічний підстиль.

Зазна-чимо, що кожен із цих підстилів має: – своє конкретне завдання, – свого адресата, – свій набір виражальних засобів, – свої способи їх організації. Розглянемо особливості кожного із цих підстилів.

8 Власне науковий підстиль обслуговує вчених, спеціалістів. Він має своїм завданням якнайповніше, якнайточніше, обгрунтовано повідомити наукову інформацію і довести її новизну. Цей стиль відрізняється від інших:

• насиченістю термінів;

• використанням довгих складних слів, іншомовної лексики;

• тематично однорідні слова вживаються досить часто.

Власне науковий підстиль характеризується:

• частим використанням складнопідрядних речень (найчастіше – з підрядними означальними, додатковими, причини або наслідку): • синтаксис відзначається строгою логічністю, книжністю; • використанням вставних слів, які підсумовують сказане (отже, таким чином), пов’язують його з наступним викладом (по-перше, по-друге, навпаки, наприклад); • переважанням розповідних речень, питальні речення вживаються при постановці проблеми, при полеміці; • порядок слів прямий (відхилення можливі, а іноді є навіть нормою, як наприклад, у ботанічних термінах: береза бородавчаста, береза пухнаста, берізка польова, барвінок малий); • частим використанням конструкцій з відокремленими зворотами; • безсполучникові складні речення вживані переважно при переліку і класифікації тощо. Наведемо приклад тексту власне наукового підстилю.

РОль АмОРтиЗАЦіЙнОГО ФОнДУ У ВіДтВОРЮВАльнОмУ ПРОЦЕсі ПЕРЕХіДнОї ЕкОнОміки УкРАїни 2.1. Амортизаційні відрахунки та їх функції Основний капітал, беручи участь у виробничому процесі, переносить на продукцію, що виготовляється, частину своєї вартості, що відповідає його зносу. Цей процес носить назву амортизації. Амортизація нараховується як на устаткування, що функціонує, так і на устаткування, яке не працює, якщо бездіяльність спричинена виробничими потребами (наприклад, налагодження і ремонт, або воно являє собою резерв чи запас, необхідний для нормального функціонування виробництва) чи технічними та організаційними причинами (простої у неробочі зміни, вихідні та святкові дні, сезонний характер роботи і ін.

Перебування засобів виробництва у таких простоях К. Маркс називав «прихованим станом». Хоча засоби праці не зайняті в цей час виготовленням продукції, величина амортизації, яка переноситься на вартість продукту, визначається втратою в цей період споживної вартості. Не нараховується амортизація по засобах праці, які переведені на консервацію. Не здійснюються також амортизаційні відрахунки із засобів праці, які знаходяться у тривалому капітальному ремонті, а також по устаткуванню, ще не змонтованому і не зданому в екс-плуатацію. Що стосується руйнування засобів праці внаслідок незвичайних явищ природи і стихійних лих (пожежі, повені, землетруси), то вони також не підлягають амортизації, тому що ці руйнування не спричинені ходом виробництва, не пов’язані з процесом виготовлення продукції. Для запобігання подібним руйнуванням засобів праці та інших матеріальних цінностей (в їх вартісному виразі) існує страхування, яке нічого спільного з амортизацією не має. Амортизація відшкодовує не будь-який знос. Передусім амортизуються засоби праці матеріального виробництва. У нематеріальній сфері амортизаційні відрахування здійснюються лише в житловому господарстві та інших організаціях і господарствах, які працюють на господарському розрахунку.

Уривок з монографії відображає власне науковий стиль. Багато спеціальної економічної термінології: вартість, амортизація, засоби виробництва, консервація. Характерне вживання теперішнього часу дієслів в узагальненому значенні: існує, відповідає, а також віддієслівних іменників з суфіксом -нн(я): устаткування, перебування, налагодження, виготовлення, відрахування, руйнування, запобігання, страхування.

Трапляється нагромадження родових відмінків (пор. руйнування засобів праці).

Є книжні слова й звороти: беручи участь у виробничому процесі; специфічні зачини: що стосується ...; використання безособових дієслів

Переважають складні речення, серед них найчисленнішими є речення з підрядними означальними (1, 2, 4, 5, 6 та ін.), причиновими (7), умовними (2). Є дієприслівникові (беручи участь у виробничому процесі) і дієприкметникові звороти (необхідний для нормального функціонування виробництва, ще не змонтованому і не зданому в експлуатацію). Автор подає побіжне визначення поняття (амортизація), докладний опис амортизаційних відрахувань та їх функцій.

9науково-популярний підстиль Учені зазначають, що в другій половині ХIХ століття між власне науковим і науково-популярним текстами не було суттєвої різниці. Науково-популярні твори були, по суті, на той час єдино можливими, вони мали вимушений характер, що пояснювалося відсутністю сформованого наукового стилю1. Популярна форма сучасного наукового твору є вторинною, бо їй передує власне наукова форма викладу (вона стала надто вузькоспеціалізованою, передбачає складність термінології, специфіку об’єктів досліджень, зрозумілу лише фахівцеві). Отже, виникає необхідність широкої пропаганди досягнень науки, а також – потреба в літературі, яка б у зрозумілій, доступній формі знайомила масову аудиторію (неспеціалістів) з досягненнями науки і техніки, зацікавлювала, залучала до активної діяльності в тій чи іншій галузі. Саме таку функцію і виконує сучасна науково-популярна література.

Основні завдання та функції науково-популярної літератури полягають у тому, щоб:

• не просто подати нову наукову інформацію, обгрунтувати її істинність (це функція власне наукової літератури),

• не тільки ознайомити з основами наук у формі, яка б сприяла засвоєнню цих основ як методу дальшого пізнання (це функція науково-навчальної літератури),

• привернути увагу нефахівця до актуальних проблем тієї чи іншої науки. Привернути увагу – це значить, що автор має викласти нові наукові дані у доступній, дохідливій і цікавій формі. Жанри і стилі в історії української літературної мови

Для науково-популярного підстилю характерними є такі ознаки:

1) інформація подається вибірково, не в повному обсязі, без аргументації;

2) наводяться лише факти, положення, які непідготовлений читач (слухач) сприймає як істинні;

3) якщо читач має певну підготовку, науковість викладу переважає над популярністю;

4) образність, емоційність (експресія) наукового тексту (використання епітетів, метафор, образних перифраз). Зазначимо, що ця ознака властива як науково-популярному, так і науково-навчальному підстилям. Наукові тексти створюють поети, письменники, філософи, люди з великою ерудицією, багатим інтелектом, мисленням. О. С. Мельничук зазначав, що узагальнення і абстракції у свідомості людини представлені в умовних знаках, насамперед у знаках мови. Абстрактне ж мислення супроводжується оперуванням чуттєвими образами, роль яких у мисленні залежить від об’єкта мислення, від індивідуальних особливостей мислячого об’єкта.

10 Науково-навчальний стиль має за мету активізувати логічне мислення читача (слухача). Звичайно, важливу роль відіграє те, кому адресовано наукову інформацію – студентові, слухачеві курсів тощо. Навчальні підручники для учнів школи, особливо для учнів молодших класів написано популярно, тому цю літературу можна віднести до науково-популярної. Науково-навчальний підстиль сформувався на кінець ХІХ – початок ХХ століття (його формували такі видатні вчені, як І. Фран-ко, М. Драгоманов, С. Подолинський, К. Михальчук, А. Кримський, В. Гнатюк, І. Верхратський, І. Свєнціцький, М. Сумцов та ін.). У той час українська мова мала вже свою наукову термінологію з ба-гатьох галузей знання, а це давало можливість виражати відповідні наукові поняття. Були вироблені загальнонаукові терміни: абстрак-ція, агент, аналіз, аргументація, аспект, генетичний, дослід, праця, принцип, проблема, процес, розвідка, синтез, система, твір, тео-рія, форма та ін. Цікавим є той факт, що в 1921 році було створено Інститут української наукової мови при Українській Академії наук. Його завданням було збирання термінологічної лексики, створення термінологічних словників тощо.

11План аналізу наукового тексту 1. Точна вказівка на текст, який аналізується (бібліографічні дані праці) або ж ксерокопія тексту (якщо це стаття чи уривок).

2. Жанр і тема праці.

3. Для кого розрахована праця?

4. Ознаки стилю.

5. Композиція тексту (допоможуть слова і словосполучення табл.1).

6. Способи вираження наявної інформації в авторському тексті.

7. Мовні засоби (описати: терміни, схеми, таблиці, графіки (їх різновиди і роль у праці); наукова фразеологія, цитати, посилання, синтаксичні конструкції (різновиди речень, навести приклади, їх роль), частини мови, які слова і словосполучення використано для поєднання частин у тексті.

8. До якого підстилю наукового стилю можна віднести аналізо-ваний текст?