7.Державно правові погляди буддистів

У буддійському вченні зроблено поворот від Бога до людини. Вона може вибирати: бути вільною «через усвідомлення істини» чи, переступивши закон, «схилятися до усього злого». Вихваляння законності, законного шляху в житті, проповідь гуманізму, поваги і любові людини до інших, до усього живого, непротивлення злу злом і насильством — морально-правова основа буддизму.

Визнання буддизмом морально-духовної рівності всіх людей заперечувало брахманський принцип нерівності людей у суспільному житті. «Не по народженню треба вирізняти освічених, знатних і низьких, а по життю їх», — підкреслюється в буддійських писаннях. Заперечувалася і думка про Бога як верховну особистість і морального правителя світу, першоджерело закону. На відміну від традиційно-теологічного брахманістського тлумачення дхарми, буддизм трактував її як керуючу світом природну закономірність, природний закон («Вічний Закон»). Він обмежує роль і масштаби покарання, підкреслює неприпустимість застосування покарання безвинно, стверджує: шлях законності — шлях справедливості, істини, добра.

Морально-духовний і політико-правовий зміст вчення Будди підривав авторитет брахманів, їх притязания на ідейне і політичне керівництво суспільством, знаходив усе більше прихильників, вплинув на державну політику і законодавство. З об´єднанням Індії в III ст. до н. є. буддизм був визнаний державною релігією. Буддійська релігія і філософія з часом поширилася на Цейлон, Бірму, Сіам, Тибет, Китай, Монголію, Японію і Корею. Буддизм і найважливіші догмати брахманізму стали згодом основою для нової релігії — індуїзму.

8.Вчення грецьких софістів про державу і право

Софісти першими на загал опри­люднили думку про природно-правову рівність людей, під­кресливши, що нерівність існує не від природи, а причиною її є саме суспільство, яке порушує вимоги всеохоплюючої космічної справедливості (закони природи).Софісти виступили в V в. до н.е. в умовах зміцнення і розквіту античної демократії. Софісти не складали якоїсь єдиної школи і розвивали різні філософські, політичні і правові погляди. Вже в стародавності розрізняли два покоління софістів: старших (Протагор, Горгій, Продик, Гіппий, Антифонт та ін.) і молодших (Фрасимах, Калликл, Лікофрон і ін.) софістів. Багато хто зі старших софістів дотримували в цілому демократичних поглядів. Серед молодших софістів поряд із прихильниками демократії зустрічаються прихильники й інші форми правління (аристократії, тиранії) Таким чином, аони здійснили революцію в мисленні — заперечили всі тогочасні уявлення про світогляд, цінності, перекреслили міфологію та іонійську філософію.

Принципи філософії софістів:

1. Необхідно окремо досліджувати закони, які лежать в основі розвитку природи і суспільства. В основі має досліджуватись суспільство.

2. Нічого сталого в природі, а тим більше в людському суспільстві нема. Все змінюється і ніколи не повторюється, а, отже, немає необхідності шукати чогось універсального і раз і назавжди даного. Не може бути вічних держав і законів. Абсолютної істини не існує, є тільки відносні істини, тому людина не може у повній мірі пізнати світ.

3. Вперше в філософії звернули увагу на людину. «Людина є найвищою цінністю у світі». Найдорожче — розум. При його допомозі вона може не тільки пізнавати відносні істини, але і змінювати суспільство (ця ідея належить Протагору) — кінець V — початок IV ст. до н.е.