2. Ідеалізм і матеріалізм

І для сучасників, а почасти і для нащадків, постать Юркевича була постаттю борця з матеріалізмом. Критика матеріялізму здавалася їм основним його ділом. Критиці матеріялізму присвячені, мовляв, і головні твори Юркевича, критикою матеріялізму він займався і в публічних своїх лекціях, головними ворогами Юркевича були матеріялісти.

Але ми знаємо, що в університетських своїх лекціях Юркевич не менш ґрунтовно і не менш різко критикував і ідеалізм, який вважав протилежністю матеріялізму (пор. виклади Юркевича у згаданих листах Ключевського). А у своїх друкованих творах Юркевич сам згадує, що однаково помилковими, однаково хибними є, з його пункту погляду, обидві скрайні протилежні теорії — матеріялізм та ідеалізм. Юркевич виступав більш рішучо і більш публічно проти матеріялізму лише тому, що матеріялізм /181/ на ті часи з надзвичайною впертістю і надзвичайним догматизмом проголошували ті, за ким йшло «прогресивне суспільство», що вбачало — невідомо чому — в матеріялізмі підпору радикалізмові політичному і соціяльному. Матеріялізм був загальноприйнятий із мотивів зовсім не філософічного характеру. І коли Юркевич звернувся до суспільства з критикою матеріялізму, він хотів більше, ніж «спростувати», розбити помилкову метафізичну теорію, він хотів змусити це суспільство віддати собі відчит, усвідомити собі, в чому, власне, основні вихідні точки тих метафізичних поглядів, яких це суспільство у масі трималося. Він хотів, щоб прокинулася філософічна свідомість «некритичних матеріялістів», що прийняли матеріялізм з чужих слів, під впливом авторитету і мотивів не філософічного характеру. «Критика матеріялізму» Юркевича відзначається тим, що критик сам підкреслював, виявляв, в чому заслуга матеріялізму, в чому його історичне значіння, яка його роля. І уважний читач помітить в критиці матеріялізму у Юркевича можливість з певними відмінами направити цю критику і проти ідеалізму (та іноді Юркевич це сам підкреслює), бо і один і другий пункт погляду здаються Юркевичу однаково помилковими. — Що епоха була глуха і сліпа до такої критики — було виявом внутрішньої слабости її ідеології, виявом її філософічної байдужости, виявом її безнадійної інертности і її культурної незрілости.

Матеріялізм хоче рішити в інших формах те саме завдання, яке вже, як виявилося, не був в силах рішити «абсолютний ідеалізм». Він, як і ідеалізм, є переконаний, що пізнанню все приступне, що для пізнання усе є прозоре, немає нічого непроникального. В цьому відношенню матеріялізм виявляє характер епохи, що хоче з’ясувати, вивести усе навіть і в душевному житті із знаття, викинувши із душевного життя «духовні інстинкти» і «вимоги серця» — почування, поезію, релігійність. В той час, як ідеалізм бажає дістати пізнання ізчистого мислення, матеріялізм звертається до чистої наглядности. Ідеалізм хоче з’ясувати буття із мислення, матеріялізм об’являє буттям те, що дане нам в чистій наглядності Об’єкти, що приступні наглядному пізнанню (зору, слуху, дотику і т. д.) /182/ об’являються дійсним буттям. Матеріялізм правий в тому, що він хоче дійти до пізнання дійсного буття, виходячи від наглядного пізнання. Але він не помічає тут жадних труднощів і просто проголошує дійсним буттям фізичну матерію.

Тому матеріялізм заплутується в труднощах, коли робить спробу із свого поняття матерії з’ясувати душевне буття. Не можна неґувати, що між приступними нашому пізнанню матеріяльним, просторовим та душевним, непросторовим є зв’язок. Але матеріялізм від цього зв’язку зразу переходить до ствердження генетичного походження душевного із тілесного. Проте, тілесне приступне нашому пізнанню лише через душевне Самі з’явища органічного тілесного життя не існують для нас поза формами суб’єкта, що їх пізнає і розуміє. Визнання переходу фізичного в психічне є ніби поворот до мітології, ще гіршої, ніж мітологія первобутної людини. «З’явища» тому і є з’явища, що вони зумовлені формами наглядности і уявління пізнаючого духа, а тому є повна нісенітниця — з’ясовувати самий дух із об’єктів, які відомі нам лише як зовнішні з’явища Саме поняття матерії «самої по собі» є лише абстракція від нашої наглядности (думку цю висловлював не лише Геґель, а і такий «матеріяліст», як Ф. Енґельс).

Ще глибші труднощі, які зустріває матеріялізм при вирішенні основних проблем буття світу. Пояснення того, що є, може йти двома шляхами — можна пояснювати з’явища лише із причин, себто із впливів буття, зовнішнього у відношенні до даного з’явища, можна з’ясувати з’явища із внутрішньої природи речей, із їх єства. Ідеалізм з’ясовує усі зміни в світі, виходячи з єства, із «внутрішнього» (поняття «саморозвитку»), механістичний матеріялізм звертає увагу виключно на «зовнішнє». Але світ не є тільки «збірне місце» для зовнішніх причин та умов, він має зміст, який означений в собі, внутрішнє. Юркевич вважає за потрібне визнати подвійну зумовленість всього — зумовленість зовнішніми причинами — з одного боку, і означеність у собі, внутрішнє. З’явище, яке породжують зовнішні причини, носить на собі відбиток ідеї, є в собі розумне і доцільне. — Може здаватися, що поняття атому і несе в собі думку про внутрішню /183/ зумовленість усього в світі. Юркевич показує, що це не так, що атом механістичного матеріялізму тих часів (а цю оцінку можна перенести і на сучасні спроби механістично-матеріялістичної філософії) є лише абстрактним, порожнім поняттям, що атом не має власної «натури», єства, що із себе щось би породжувала ( — в сенсі natura naturans). Означення атому — чисто негативне і ввесь світ матеріалістам таки доводиться виводити виключно із зовнішніх причин та умов. — Людська психіка є добрий приклад однакової зумовлености зовнішніми причинами та внутрішнім єством. Психічне життя людини не обмежується «емпірично-психічним» життям. Людина здібна ставитися «критично», активно, виходячи із себе самої, до усього того, що приходить до неї зовні Та про це згодом (§§ 5-6).

Юркевич зазначає, що так само, як ідеалізм (див. у Ключевського) і матеріялізм має певні заслуги і на полі метафізики. Це зокрема підкреслення значіння конкретного (Фоєрбах), піднесення ролі індивідуального в бутті Але матеріялізм був нездібний розвинути і цю плодотворну і значну ідею, був нездібний дійсно протиставити ігноруванню конкретного з боку раціоналізму та ідеалізму ясну і послідовну позицію. — Отже, «абстрактність», ігнорування конкретного індивідуального є однаковою хибою ідеалізму і матеріялізму.