Методи визначення потреб у матеріально-технічних ресурсах (методи прямого рахунку)

У процесі планування використовують різноманітні методи визначення потреб у матеріально-технічних ресурсах. Найбільш розповсюджені з них, так звані, методи прямого рахунку. Нижче розглянемо деякі з цих методів.

Подетальний метод. Цей метод застосовується у випадках, коли відомі норми витрат на виробництво конкретних деталей і програми їхнього виробництва у плановому періоді. Потреба у матеріалі (Р) при цьому методі визначається за формулою:

                                                Р = н_і · Q_і , (8.2)

де н_і – норма витрат матеріалу на деталь і-го виду;

           Q_і – програма виробництва деталей і-го виду.

Повирібний метод. При цьому методі потреба у матеріалі (Р) визначається за наступною формулою:

Р = , (8.3)

де н_ij – норма витрат матеріалу j-ї номенклатури на виробництво                 одиниці i-го виду виробу у натуральних одиницях виміру;

            N_j – виробнича програма виробництва і-го виду виробу у плановому                періоді;

      п – кількість видів виробів, на які витрачається матеріал j-ї                номенклатурної групи.

Метод типових представників. При цьому методі потреба у матеріалі (Р) визначається за наступною формулою:

                         Р = н^тип · N, (8.4)

           де н^тип – норма витрат матеріалу для типового виробу;

            N_j – виробнича програма виробництва продукції у плановому періоді.

При цьому типовим представником встановлюється виріб, норма витрат якого наближується до середньозваженої норми по групі виробів. Даний метод застосовується на підприємствах електротехнічної, інструментальної, взуттєвої та інших галузях промисловості.

Метод розрахунку потреби по аналогії. Цей метод застосовується у випадку, коли до виробництва заплановані вироби на які ще не розроблені норми витрат. У цьому випадку загальна потреба у даному матеріалі (Р) визначається за наступною формулою:

Р = kн^ан · N, (8.5)

де н^ан - норма витрат аналогічних виробів, що прирівняні до даного                виробу;

               N – програма виробництва виробів у плановому періоді;

                k – коефіцієнт, що враховує зміни норм витрат даного виробу у                 порівняння з аналогічним.

8.3. Управління матеріально-технічним забезпеченням.

Управління матеріально-технічним забезпеченням – важлива складова частина керівництва виробничо-господарською діяльністю підприємства. На більшості промислових підприємств використовують централізовану структуру управління матеріально-технічним забезпеченням (див.рис.8.2).

Рис.8.2. Централізована структура МТЗ.

На підприємствах, що мають розгалужену структуру (наявність дочірніх підприємств, філій тощо) використовують децентралізовану структуру управління МТЗ (див.рис.8.3). Це дає можливість територіально відокремленим структурам ефективніше здійснювати забезпечення власного виробництва.

Рис.8.3. Децентралізована структура МТЗ.

Служба матеріально-технічного забезпечення є складовою частиною апарату управління промислового підприємства. Вона складається з сукупності управлінських та виробничих підрозділів, що здійснюють забезпечення підприємства матеріально-технічними ресурсами. Структура органів матеріально-технічного забезпечення відображена на рис.8.4. На ній можна побачити, що до управлінської частини служби забезпечення відносять відділи матеріально-технічного забезпечення та зовнішнього кооперування, а також групу матеріально-технічного планування виробничо-диспетчерського відділу. Виробнича частина служби забезпечення включає матеріальні склади, заготівельні дільниці, цехові комори, склади напівфабрикатів та розподільчі дільниці.

Рис.8.4. Типова структура управління промислового підприємства.

Діяльність служби матеріально-технічного забезпечення спрямована на створення міцної матеріальної бази підприємства, що дозволяє вчасно виконувати виробничу програму та інші розділи плану виробничого та соціального розвитку підприємства.

До основних функцій відділу матеріально-технічного забезпечення відносять:

• визначення потреби підприємства у матеріальних ресурсах;

• складання матеріальних заявок;

• складання балансів матеріально-технічного забезпечення         підприємства на рік і по кварталах;

• складання специфікацій;

• складання угод з постачальниками;

• контроль графіків постачання і виконання договорів;

• встановлення лімітів на відпуск матеріалів цехам;

• організація оперативного обліку руху матеріалів;

• централізована доставка матеріалів в цехи і на дільниці;

• аналіз витрат і рівня використання матеріалів;

• реалізація відходів та інш.

Однією з найбільш важливих функцій відділу матеріально-технічного забезпечення є залучення у господарський оборот вторинної сировини та матеріалів. Чим більш економічно розвинутою є  та чи інша країна, тим вищим є коефіцієнт такого залучення. Таким чином управління матеріально-технічним забезпеченням сприяє впровадженню безвідходних технологій у виробництві.