5. Резерви підвищення продуктивності праці
Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають внаслідок дії тих чи інших факторів. Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.
Різноманітність резервів та їх зв’язок зі сторонами виробництва визначає необхідність їх класифікації за різними ознаками. Виділяють такі ознаки класифікації:
1ознака – мета виявлення резервів полягає в найбільш повному використанні всіх можливостей економії суспільної праці виділяються дві групи резервів:
1група – резерви ефективнішого використання засобів виробництва;
2група – ліпшого використання робочої сили;
2 ознака – за часом використання резервів розрізняють:
1група – поточні резерви
2група – перспективні резерви
Поточні резерви, це такі, які можна використовувати протягом місяця, кварталу, року. Для їх реалізації не треба, як правило, суттєво змінювати технологію, не потрібні капітальні вкладення, не треба вводити нові потужності. Такі резерви приводяться в дію за рахунок організаційних заходів.
Це заходи:
- ліпшого використання обладнання;
- удосконалення нормування;
- використання більш ефективних систем оплати праці;
- заходи по ліквідації або зменшенню браку, втрат робочого часу.
Перспективні резерви росту продуктивності праці
Такі резерви потребують значного часу на реорганізацію виробництва, на установку додаткового або на заміну застарілого обладнання, на впровадження нових технологічних процесів.
Ці резерви потребують значного часу на підготовку і вимагають капіталовкладень.
3 ознака – за сферами виникнення розрізняють:
1) загальнодержавні;
2) регіональні;
3) міжгалузеві;
4) галузеві;
5) внутрішньовиробничі резерви.
До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов’язані з недовикористанням НТП, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною і територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.
Регіональні резерви пов’язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.
Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.
Галузеві резерви – це резерви, пов’язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.
Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньо змінних втрат часу, а також прихованого безробіття.
Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на резерви зниження трудомісткості продукції та резерви поліпшення використання робочого часу.