13. Колізії в законодавстві, шляхи їх подолання

Колізії в законодавстві є різновидом юридичних колізій, що виникають за наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між реально або формально-чинними нормами права, які закріплені в законодавстві і регулюють однакові фактичні відносини.

Загальним колізійним темпоральним принципом, що викорис­товується для подолання таких колізій, є правило, згідно з яким наступний закон з того ж питання скасовує дію попередніх. Крім того, існують правила, що встановлюють деякі винятки з цього принципу (наприклад, темпоральні норми про надання за­кону переживаючої дії) або конкретизують його (темпоральні норми про зворотну силу закону).

Ієрархічні (субординаційні) колізії виникають тоді, коли на врегулювання одних фактичних відносин претендують норми, що знаходяться на різних щаблях в ієрархічній (вертикальній) струк­турі законодавства і тому мають різну юридичну силу.

Загальний колізійний принцип, який використовується для подолання ієрархічних колізій, звучить так: у разі суперечності застосовуються норми, що мають більш високу юридичну силу.

Подолання ієрархічних колізій неможливе без з'ясування ієрархічної (вертикальної) структури законодавства України. Ця структура визначається юридичною силою нормативних актів, яка, у свою чергу, залежить від місця, що посідають органи, які видають ці акти, в механізмі держави. Місце акта в ієрархічній структурі законодавства визначається також специфічним змістом самого джерела права, що відрізняє його від інших актів, прийнятих тим самим правотворчим органом.

Зменшення колізійності законодавства може відбуватися дво­ма шляхами: шляхом усунення колізій та шляхом подолання колізій.

Під усуненням колізій розуміють зняття колізій взагалі. Основним способом їх усунення є нормоутворення.

Подолання колізій у законодавстві — це їх переборення в конкретному випадку в процесі правозастосування. Основними способами подолання є видання колізійних норм, тлумачення за­кону і застосування правоположень Багато з колізійних правил на сьогодні є правоположеннями, тобто стійкими типовими рішеннями щодо застосування юридич­них норм, які реально набувають рис загальних правил (ними є всі загальні колізійні принципи, які ми наводили вище). Колізійні правила проіснували як правоположення протягом багатьох століть, та за своєю чіткістю не поступаються правовим нормам.

14. Процес правоутворення, та його етапи.

Правоутворення— це відносно тривалий процес форму­вання юридичних норм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їхнього правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів.

Цей процес складається з кількох етапів.

На першому етапі цього процесу відбувається формування певних суспільних відносин, які в результаті багаторазового повторення набувають нормативного характеру.

На другому етапі, який ми будемо називати правозакріпленням, відбувається державне санкціонування суспільної та державної (в історичному аспекті передусім судової) практики, її розгорнуте законодавче закріплення. Шляхом правозакріплення складаються основи правового регулю­вання суспільних відносин

На третьому етапі держава з метою конкретизації та деталізації основ правового регулювання самостійно створює широке коло правових приписів. Саме цей етап ми будемо називати правотворчістю.

Отже, на відміну від поширених у навчальній літературі поглядів, правоутворення не зводиться до правотворчості, яка є лише останнім етапом цього процесу. Виникнення суспільних відносин, що згодом набувають правового характеру, є першим і важливим кроком на шляху правоутворення.

Процес правозакріплення закінчується розробкою і прий­няттям нормативно-правових актів, які є загальнообов'язковими і визначають санкції в разі порушення визнаних державою правил поведінки.

Завершення цього процесу не виключає подальшого поглиб­лення змісту права. З метою охоплення усіх особливостей різних сфер суспільного життя відбувається деталізація його основ, яке здійснюється шляхом створення більш конкретних за змістом правил поведінки. Не змінюючи основ права, вони складаються за участю держави, а в багатьох випадках безпосередньо формулю­ються законодавцем. Таким чином, поглиблення сфери правового регулювання тих суспільних відносин, які потребують деталізації й конкретизації, відбувається шляхом правотворчості.

Під правотворчістю розуміють організаційно врегульовану, особливу форму діяльності держави або безпосередньо народу, внаслідок якої потреби суспільного розвитку й вимоги справедливості набувають правової форми, що знаходить свій вияв у певному джерелі права (нормативному акті, прецеденті, звичаї тощо).