4 Рівень

Локальні акти. найнижчий щабель у системі підзаконних актів посідають локальні акти, тобто акти, прийняті відповідними колективами на основі приписів законодавства і чинні в межах цих колективів. Це внутрішні документи окремо взятого підприємства, які обов’язкові тільки для цього підприємства. Таких локальних актів існує досить багато. До них, насамперед, належать статут підприємства, колективний договір.

Певну юридичну силу мають узагальнення судової практики і роз’яснення Пленуму Верховного Суду України та Президії Вищого Господарського Суду України, але вони не є нормативно-правовими актами. Ці документи не встановлюють нових норм права, а лише роз’яснюють порядок застосування вже існуючих норм. Але при обґрунтуванні своїх вимог у господарському суді доречно буде послатися на роз’яснення вищих органів судової влади. Суддя завжди візьме до відома точку зору Верховного Суду України або Вищого Господарського суду України (якщо вона не суперечить позиції Верховного Суду), викладену в роз’ясненнях, при застосуванні до спірних правовідносин тієї або іншої норми.

Не є нормативно-правовими актами і листи державних та інших органів. Вони мають інформаційно-рекомендаційний характер, висвітлюють точку зору органу, що їх видає, і не є обов’язковими до виконання. Більше того, вони не є актами в розумінні ст. 12 ГПК України, тому не можна звертатися до господарського суду з позовом про визнання недійсним листа, незалежно від того, який орган його видав.

Слід особливо відзначити, що в загальний системі нормативних правових актів, які регламентують організацію роботи органів публічної влади, левову частку становлять підзаконні акти. Багато з них офіційно не оприлюднюються, оскільки, як вважають, не стосуються безпосередньо основних прав і свобод громадян.

10. Реалізація права

Право тільки тоді виконує своє соціальне призначення, коли його норми знаходять практичне втілення в суспільних відноси­нах, поведінці конкретних осіб, тобто тоді, коли вони реалізують­ся.

Розрізняють такі форми їх реалізації, як використання, виконання і дотримання.

Використання є формою реалізації уповноважуючих норм права і характеризується використанням особою юридично ви­знаних за нею можливостей для задоволення її потреб та інте­ресів. Використання може відбуватися як в активній, так і в па­сивній поведінці правових суб'єктів.

Виконання являє собою форму реалізації зобов'язуючих пра­вових приписів, які покладають на особу юридичні обов'язки ак­тивного типу, і тому завжди пов'язане з необхідністю здійснення певних дій, що становлять зміст відповідного обов'язку.

Дотримання є формою реалізації забороняючих правових норм, якими встановлюються юридичні обов'язки пасивного ти­пу, і полягає у відмові суб'єктів права від юридично заборонених видів поведінки.

Використання, виконання і дотримання належать до безпосе­редніх (звичайних, ординарних) форм правореалізації, тобто та­ких, які, по-перше, проходять будь-який процес реалізації норм права, і, по-друге, що не потребують сторонього втручання, здійс­нюються виключно через власну поведінку осіб, яким адресовані відповідні правові приписи. Разом з тим існує багато випадків, коли поряд із звичайними виникає потреба в особливій (неординарній) формі реалізації правових норм, а саме у правозастосуванні.