5. Форми права

Під формою права розуміють способи зовнішнього вира­ження і закріплення правових норм.

Правовий звичай — це визнане державою правило поведінки, яке склалося внаслідок його фактичного одноманітного застосу­вання протягом тривалого часу. Санкціонуван­ня звичаю відбувається не шляхом запису його змісту в законі, а шляхом сприйняття судовою і адміністративною практикою або шляхом посилання на нього в законі.

Правовий прецедент — це принцип, який покладений в осно­ву рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи, що в майбутньому стає загальнообов'язковим правилом при вирішенні всіх аналогічних справ. У країнах романо-германської правової системи судова прак­тика, як правило, не виходила за межі тлумачення закону і судо­вий прецедент офіційно не визнавався формою права.

Нормативний правовий акт — це офіційний документ, прий­нятий компетентними суб'єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права. В Україні основною формою права є нормативні правові акти.

Нормативний правовий договір — це двостороння або багато­стороння угода, яка містить норми права. Договори з норматив­ним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових до­говорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового кон­тракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру.

На певних історичних етапах розвитку правових систем фор­мою права виступає юридична наука. Юридична доктрина має значний вплив на розвиток юридичної практики, сприяє удос­коналенню законодавства, оскільки виробляє юридичні поняття і конструкції, способи і прийоми тлумачення і реалізації правових норм, якими користуються правотворчі

У романо-германській правовій системі при наявності прога­лин у законодавстві і вирішенні юридичних справ за аналогією як форма права використовуються сформульовані юридичною наукою загальні принципи права.

6. Матеріальне і процесуальне право

Залежно від особливостей предмета та методу правового ре­гулювання, а головне — соціального призначення, всю систему права можна поділити на два великі масиви — матеріальне і процесуальне право. Предметом матеріального права є врегульовані суспільні відносини, які реально складалися між людьми і повинні бути організовані з допомогою правового регулювання. Велике значення в їх організації мають самі суб'єкти права.

Процесуальне право визначає порядок вирішення спорів, конфліктів, розслідування і судового розгляду злочинів та інших правопорушень. Предметом регулювання норм процесуальних галузей права є організаційні суспільні відносини, тобто такі, які визначають засоби реалізації норм матеріального права і де учасниками, як правило, виступають орган держави, посадові особи. Вони організуються заради «чужих» інтересів. Процесуальне право є похідним від матеріального, допоміжним елементом.

7. Публічне і приватне право

Публічне право — це сукупність норм, предметом регулю­вання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Це пере­дусім норм конституційного, адміністративного, кримінально­го, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріори­тет має воля органів державної влади, котра, однак, у першу чергу спрямована на захист інтересів особи і населення країни в цілому.

Приватне право — сукупність норм права, предметом регу­лювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів. Це норми цивільного, торгового, підприємницького та інших галузей права. Тут юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, громадян, їх об'єднань, регулювання відбувається на засадах ко­ординації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії.

Приватне право створює зону свободи, ізольовану від державної влади, в якій здійснюють свою майнову, господарську діяльність приватні особи. Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки в передбачених законом випадках або за рішенням суду.