- •1.1. Предмет, метод та історія виникнення політології як науки.
- •1.2. Політика як соціальне явище та об’єкт вивчення політології.
- •1.3. Зміст, особливості й завдання української політології.
- •1.1. Предмет, метод та історія виникнення політології як науки
- •1.2. Політика як соціальне явище та об’єкт вивчення політології
- •1.3. Зміст, особливості й завдання української політології
- •Тема 2 Історія світової політичної думки
- •2.1. Зародження політичних знань у державах Стародавнього Сходу.
- •2.2. Характерні особливості політико-правової думки Стародавньої Греції та Риму.
- •2.3. Політико-правова думка Середньовіччя та Нового часу.
- •2.1. Зародження політичних знань у державах Стародавнього Сходу
- •2.2. Характерні особливості політико-правової думки Стародавньої Греції та Риму
- •2.3. Політико-правові погляди Марка Тулія Цицерона (106-43 рр. До н.Е.)
- •2.3. Політико-правова думка Середньовіччя та Нового часу
- •Тема 3 Основні школи і напрямки розвитку сучасної політології
- •3.1. Англосаксонська школа в політології
- •3.2. Характерні риси французької школи в політології
- •3.3. Становлення та розвиток німецької школи в політичній науці
- •3.4. Основні напрями розвитку зарубіжної політичної науки наприкінці хх – на початку ххі століття
- •Тема 4 Розвиток суспільно-політичної думки в Україні
- •4.1. Виникнення та розвиток політичної думки Київської Русі.
- •4.2. Українська політична думка козацької доби. Конституція Пилипа Орлика
- •4.3. Вчення українських просвітників про державу і суспільство
- •4.4. Основні напрями розвитку української політичної думки XIX – поч. Хх ст.
- •Тема 5 політична влада
- •5.1. Сутність і походження феномену влади.
- •5.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади.
- •5.3. Поняття легітимності та принцип поділу влади.
- •5.1. Сутність і походження феномену влади
- •5.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади
- •5.3. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •Тема 6 Демократія: витоки, сутність і перспективи розвитку
- •6.1. Витоки і сутність демократії.
- •6.2. Історичні форми та емпіричні моделі демократії.
- •6.3. Перехід до демократії. Умови переходу.
- •6.1. Витоки і сутність демократії
- •2. Історичні форми та емпіричні моделі демократії
- •3. Перехід до демократії. Умови переходу
- •Розділ 2 політичні інститути і процеси
- •Політична система суспільства
- •7.2. Структура і функції політичної системи
- •7.3. Типи політичних систем та критерії і фактори їх ефективності
- •Тема 8 Держава як інститут політичної системи: сутність, ознаки, форми та основні функції
- •8.1. Сутність, походження та функції держави
- •8.2. Форма державного правління
- •8.3. Форма державного устрою
- •8.4. Політичний режим
- •8.5. Концепція правової, соціальної держави
- •Тема 9 Система органів державної влади в Україні
- •9.1. Етапи формування системи органів державної влади в Україні. Конституційна реформа 2004 р.
- •9.2. Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні
- •9.3. Верховна Рада України в системі відносин органів державної влади
- •9.4. Інститут президентства в Україні: етапи становлення і порядок взаємодії з іншими органами влади
- •9.5. Особливості становлення та функціонування Кабінету Міністрів України
- •9.6. Судова система України
- •Тема 11. Політичні партії та партійні системи. Громадські організації та рухи
- •11.1. Походження і розвиток політичних партій
- •11.2. Партія як політичний інститут: ознаки, функції та класифікація
- •11.3. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем
- •11.4. Етапи становлення і розвитку партійної системи України
- •11.5. Громадські організації та об’єднання, їх класифікація, місце та функції в політичній системі суспільства
- •Тема 13.
- •13.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів
- •13.2. Причини виникнення, ознаки та функції політичних конфліктів
- •13.3. Типологія політичних конфліктів та криз
- •13.4. Основні способи та шляхи розв’язання політичних конфліктів та криз
- •Тема 14. Виборчі системи і процеси
- •1. Вибори в історії людства
- •14.2. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії
- •14.3. Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз
- •14.4. Особливості формування виборчої системи України
- •Розділ IV. Соціальні та ціннісні аспекти політики
- •Тема 15. Політична свідомість, політична культура і політична соціалізація
- •15.1. Політична свідомість як суспільне явище
- •15.2. Політична культура: природа, типи та функції
- •15.3. Політична соціалізація, її суть та основні теоретичні концепції
- •15.4. Особливості становлення політичної культури в Україні
- •Тема 16. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності
- •16.2. Структура політичної ідеології
- •16.3. Основні політичні ідеології сучасності
- •Тема 18. Політичні еліти та політичне лідерство
- •18.1. Сутність, типологія і функції політичної еліти
- •18.2. Теорії еліт в політичній науці
- •18.3. Сутність і теорії політичного лідерства
- •18.4. Класифікація та функції політичного лідерства
- •Тема 19.
- •19.2. Процес формування та механізм зовнішньої політики держав. Міжнародне право
- •19.3. Міжнародні організації: сутність і типологія
- •19.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та шляхи їх вирішення
- •19.5. Міжнародний тероризм
7.3. Типи політичних систем та критерії і фактори їх ефективності
Для з’ясування того, як політичні системи формуються, чим різняться або чим подібні, політологія типологізує (класифікує) їх.
Започаткував цю практику ще Платон, який вирізняв аристократію, тимократію, олігархію, демократію і тиранію. Розширив класифікацію форм правління Аристотель, запропонувавши шестичленну систему: 1) правильні форми (правління на благо всіх на основі закону) – монархія, аристократія, політія (поміркована демократія); 2) неправильні форми (правління на благо правлячих не на основі закону, а на основі волі) – тиранія, олігархія, крайня демократія (охлократія). Пізніше, коли політична система почала набувати структурних рис, марксизм, спираючись на класові пріоритети, вивів типологію з соціально-економічних структур суспільства і форм політичних відносин (формаційний підхід): рабовласницька, феодальна, буржуазна (капіталістична), соціалістична (комуністична) системи, а сьогодні можна ще й додати – посткомуністична (перехідна система). У сучасній західній політичній науці розрізняють такі типи політичних систем: військові та громадянські; консервативні й ті, що трансформуються; закриті і відкриті (ступінь зв’язків із зовнішнім світом); завершені й незавершені (наявність усіх складових); мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; традиційні й модернізовані; демократичні, авторитарні та тоталітарні.
Поширеною є типологія французького політолога Ж.Блонделя: 1) ліберальні демократії; 2) радикально-авторитарні (комуністичні) системи; 3) традиційні (збереження наявних соціальних відносин); 4) популістські (країни третього світу); 5) авторитарно-консервативні. Г.Алмонд визначав чотири типи систем: 1) англо-американська (характерні риси – прагматизм, раціоналізм; основні цінності – свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека); 2) континентально-європейська (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами); 3) доіндустріальна, або частково індустріальна (передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень); 4) тоталітарна (концентрація влади в руках бюрократичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість).
В основу типології політичних систем російського політолога К.Гаджієва покладено такі ознаки: характер політичного режиму (демократична, авторитарна, тоталітарна системи); форма державно-адміністративного устрою (унітарна, федеративна, конфедеративна системи); співвідношення різних форм влади (монархічна чи республіканська системи).
Крім того, деякі вчені (С.Д.Гелей, С.М.Рутар та ін.) типологізують політичні системи через призму класифікацій суспільств: за культурологічним підходом – на західну, японську, конфуціанську, латиноамериканську, мусульманську, індуїстську, слов’яно-православну системи; за цивілізаційним підходом – системи аграрного, індустріального і постіндустріального суспільства.
Наостанку зазначимо, що усі названі типології є умовними, не існує “чистого” типу політичних систем і кожна з них має право на життя в політичній науці.
Політична система може здійснювати свої функції ефективно або неефективно. Політична система ефективна тоді, коли інститути влади забезпечують цілковите й точне виконання своїх рішень, спрямованих на досягнення політичної і суспільної мети, відповідної тому чи іншому історичному етапу цивілізаційного розвитку. Так, наприклад, якщо на початку ХХ ст. основним критерієм ефективності політичної системи була здатність забезпечити економічну та військову могутність і на цій основі завойовувати колонії, впливати на розподіл ринків збуту та джерел сировини, нехтуючи при цьому суспільними потребами широких суспільних верств, то наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст., таким загальним критерієм є створення гідних умов для цивілізованих стандартів життя людини.
Критеріями ефективності політичної системи на сучасному етапі є показники, які розкривають її здатність забезпечити економічне зростання, цивілізовані соціальні стандарти, надійні гарантії прав і свобод громадян та привабливий геополітичний імідж. Критерії поділяються на: економічні, які характеризують обсяг зростання ВВП на душу населення, щорічні темпи його зростання, індекс економічної свободи, величину дохідної частини державного, регіонального і місцевого бюджетів та їх соціальну спрямованість; соціальні – зниження ступеня соціальної нерівності, забезпечення встановлених державою мінімальних стандартів оплати праці, пенсії, соціальної допомоги, надання державою послуг у сфері освіти та охорони здоров’я; правові – забезпечення відповідності національного законодавства міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини і громадянина, наявності сучасних механізмів парламентського, судового і громадського контролю за дотриманням прав і свобод; якість судової і пенітенціарної системи; геополітичні – забезпечення провідних позицій держави у таких сферах глобального домінування, як військова, економічна, технологічна, культурна; інтеграційні – ступінь входження у регіональні та глобальні міжнародні структури (МВФ, СОТ, НАТО, ЄС).
До факторів ефективності відносять ті умови, за яких політична система зможе домогтися зростання економічного потенціалу країни, гарантувати захист прав і свобод громадян, активно діяти на міжнародній арені як конкурентоспроможна держава у провідних сферах глобального домінування. Тому факторами, які забезпечують ефективність політичної системи на сучасному рівні розвитку суспільства можна вважати: збалансований механізм стримувань і противаг у системі державної влади, який передбачає межі компетенції між такими державними інститутами, як глава держави, уряд, парламент і судова система; наявність конституційних норм, які закріплюють незалежний статус національного банку і забороняють збільшувати видаткову частину бюджету, не збільшуючи її прибуткової; децентралізацію державної влади, забезпечення реального статусу місцевого та регіонального самоврядування; партійну структуризацію політичної влади, наявність сильних конкурентоспроможних партій; розмежування політичної та адміністративної компетенції, формування сучасного висококваліфікованого адміністративного апарату; правове забезпечення вільних засобів масової інформації (ЗМІ); правове забезпечення лобістської діяльності; створення сприятливих правових умов для розвитку інститутів прямої демократії.