Норманська та антинорманська теорії
Довкола цього літописного твердження, а заразом – і навколо проблеми походження Київської держави півтора століття точиться дискусія між так званими норманістами й антинорманістами. Недостатність, суперечливість і неоднозначність історичного матеріалу, різні методологічні підходи, політична за ангажованість ставали на заваді об’єктивного дослідження процесу виникнення Давньоруської держави. Позанаукове трактування цієї проблеми було започатковане у середині XVIII ст. в Санкт-Петербурзькій академії наук у полеміці між Г. Міллером та М. Ломоносовим. Перший доводив, що Київську Русь заснували нормани, а другий рішуче спростовував цю версію. Майже одразу полеміка, що спершу претендувала на науковість, переросла в ідеологічне протистояння.Норманісти, як і антинорманісти, виникнення держави вважали кульмінаційним одномоментним актом, безпосереднім наслідком діяльності конкретної історичної особи. Під впливом такої доктрини опинилися покоління істориків XIX – першої половини XX ст. У центрі дискусії фігурувало обмежене коло питань – про походження назви «Русь», про те, до якого етносу могли належати літописні варяги й хто були перші руські князі.Хоча, як видно з літопису, автор під «варягами» розумів сукупність народів, що жили поза Руссю полянською, київською в тому числі й тих, що осіли в Західній Європі. Та русь вважалась варязькою, себто закордонною, а київська – корінною, метропольною. «Варязьку русь» і вивів у IX ст. Рюрик у Подніпров’я.
Але назва держави не обов’язково відображає сутність її походження. Це простежується на багатьох прикладах з європейської історії, коли назви держав виникли під впливом прийшлих етносів, які з плином часу асимілювалися з місцевими. Так, назва Болгарії походить від імені кочівників-завойовників тюркського походження – болгар; Франції – від імені германського племінного союзу, очоленого франками, які захопили Галлію; Британії – від германського племені бритів, котре завоювало місцеве кельтське населення.Не має принципового значення й етнічне походження вояків-ватажків, які були причетні до створення держави. Як соціальний інститут, що виникає тільки на певній стадії розвитку суспільства, держава нівелює етнічні ознаки правлячої династії, висуваючи на чільне місце структури не племінного, а територіального, над племінного типу. Більше того, розмиванню особливих етнічних, ментальних рис норманської знаті сприяло ослов’янення скандинавів завдяки приватним, а особливо шлюбним зв’язкам. Про глибину цього процесу свідчить хоча б те, що син Ігоря та Ольги став першим князем, названим слов’янським іменем – Святослав. Найдовше зберігалась мовна ознака, що свідчила про приналежність прийшлого етносу. Деякий час існувала двомовність, яка побутувала ще при дворі Ярослава Мудрого. Його сини були останніми київськими князями, котрі знали і шведську мову. Тому, незалежно від того, ким були Аскольд і Дир – норманами, як вважає літописець, чи останніми представниками полянської князівської династії Кия, як вважає більшість вчених, – у часи Аскольда (за літописом, між 862-882 рр.) Русь охоплювала найближчі до Києва території племінних союзів полян, деревлян, дреговичів, та південно-західних сіверян.Це дає підстави вважати норманську теорію спростованою. Без сумніву, нормани в IX-XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль. Безперечне й скандинавське походження Рюрикової династії. Але східнослов’янське суспільство ще до появи варягів мало свої продержавні утворення. Перша руська держава постала з поєднання багатьох, а не лише окремих чинників; варязький був лише одним з них. Руська історія тільки завдяки варягам є такою ж фікцією, як руська історія без них.
9.Запровадження Християнства на Русі
1. На Русі давно назрівала потреба в заміні язичництва, що виникло в первіснообщинному суспільстві, новою релігією – християнством, яке відповідало б новим формам життя. Княжна Ольга, яку з великими почестями в Константинополі приймав імператор Візантії (957 рік) стала християнкою і поширювала християнство в Києві.Влітку, 988 року Володимир проголошує християнство державною релігією Київської Русі. Він образ Візантійське православ’я. Столиця Русі – Київ – стала духовним центром поширення християнства та діяльності духовної церкви. Там знаходилась резиденція глави руських православної церкви –митрополита. Почали вникати численні монастирі. Запровадження християнства та його взаємодія з язичеством, яке тривалий час зберігало свої релігійні позиції в Київській Русі, сприяло зміцненню князівської влади і формуванню східнослов’янських народностей.На Русі поширювалась передова Візантійська культура, зокрема писемність, архітектура, мистецтво. Завдяки досить високому рівню свого розвитку Київська Русь могла творчо засвоювати зразки світової культури. Київська Русь в період князювання Володимира Великого стала однією з найбільших політично, економічно і культурно розвинутих держав Середньовіччя. 3. При монастирях і церкви відкривалися школи, бібліотеки і навіть архіви для документів. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку і архів при Софійському соборі в Києві. Там же створено і школу для “книжного навчання”. При Андріївському монастирі в Києві була школа для дівчат. У Київській Русі поширювались твори античних авторів Сократ, Платона, Аристотеля, Геродота, Софокла та інших учених та письменників. Накопичені знання з різних галузей наук, використовувались на практиці в ремеслі, будівництві, торгівлі, лікуванні людей і тварин. Відомим лікарем у Києві став Агапіт, який умів робити хірургічні операції. А онука Володимира Мономаха Євпрасія Мстиславівна склала медичний трактат “Мазі”. У творах давньоруських вчених розвивалась суспільна думка, у них звучали мотиви патріотизму, єдності Руської землі, захисту від ворогів.
10 Значення галицько-волинської державності. Значення галицько-волинської державності в українській історії важко переоцінити.
- Галицько-Волинська держава стала новим після занепаду Києва центром економічного та політичного життя.
- Вона модернізувала давньоруську державну організацію.
- Галицько-Волинська держава врятувала Україну від поневолення її Польщею,
- Галицько-Волинська держава продовжила славні дипломатичні традиції Київської Русі і ще 100 років після встановлення золотоординського ярма представляла східнослов'янську державність на міжнародній арені.
- Водночас, відкриваючи західноєвропейській культурі шлях на українські землі, ця державність допомогла уникнути однобічної орієнтації на Візантію, запобігти утвердженню монгольського впливу.
- Галицько-Волинська держава стала також важливою культурною межею. Вона виступала або як східний форпост католицького Заходу, або як західний - православного Сходу.
- Галицько-Волинська держава стала головним політичним осередком майбутньої України.
11 укр землі у складі Литви
Литовські володарі прийшли в Україну як її визволителі з-під татарського ярма і як збирачі земель роздробленої Русі. Тому місцеве населення ставилося до них «спокійно», не чинило опору, не цінуючи, як належить, власного самостійного державного життя. Литовські правителі не нав'язували українцям литовські державні органи. Вони залишили чинною «Руську правду», незмінними - місцеву владу, суди та інші ланки управління, діючи за принципом: «Ми старовини не руйнуємо, а нового не вводимо». Великі князі вели постійну боротьбу з татарами, ворогами українського народу, чим також викликали симпатії. Вони запозичили місцеву організацію війська та самооборони, перейняли способи господарювання та управління. А тому місцева знать все частіше по своїй волі закликала до себе литовських княжат. За це її звільняли від сплати данини. Більше того, великий князь почав широко залучати українських землевласників до керування державою, до великокнязівської Ради. їм, як васалам Литви, було дозволено мати озброєні загони самооборони і керувати ними. Вони часто допомагали литовським покровителям.
Офіційною державною мовою князівства стала староукраїнська (руська) мова, а загальновизнаною релігією - православна церква. 3 12 синів Ольгерда 10 були православними.Від початку експансії (наступу) на українські землі литовські князі опанували й землі Галицького князівства. Але тут вони зустрілися з могутнім суперником - Польщею. На сході литовці також зустріли сильний опір сусіда - Московського князівства, що шляхом загарбань переростало в сильну державу.Взаємовідносини між великим литовським князем і місцевими українськими князями складалися як стосунки сеньйора з васалами. Великий князь мав необмежене право керувати державою, визначати її зовнішню політику, очолював військо, був верховним власником землі. Земельний наділ (феод) одержував від нього лише той, хто ніс військову службу. Якщо вона припинялася, земля передавалася іншому.Щоб в українців не виникло прагнення створити власну державу, Ольгерд розпочав заміну місцевих князів своїми синами, родичами та намісниками. На Поділлі керували племінники Ольгерда - брати Коріатовичі. Київським князем став Володимир Ольгердович (1362-1395 pp.). Зміцнивши свою владу при підтримці місцевої знаті, він відновив колишню славу Києва. Володимир приєднав Переяславщину, частину Чернігівщини та Сіверщини, почав карбувати власну монету. Київ знову стає центром, навколо якого об'єднуються українські землі.