Б. Амортизація основних фондів

Амортизація основних фондів — це процес перенесення авансованої раніше вартості засобів праці на вартість виготовлюваної продукції (платних послуг, що надаються) з метою її повного відшкодування.

Норми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів (Н_ар) встановлюється централізовано з використанням формули

, (5.3)

де С_б — балансова вартість;

С_л — ліквідаційна вартість;

А_п — амортизаційний період (нормативний строк функціонування).

Основні методи амортизація основних фондів:

метод рівномірної (лінійної) амортизації — перенесення вартості основних фондів на собівартість продукції (послуг) протягом амортизаційного періоду засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань;

метод подвійно-залишкової амортизації — встановлення норм амортизаційних відрахувань через подвоєння норм амортизаційних відрахувань через подвоєння норм, обчислених за методом лінійної амортизації, але не щодо балансової, а стосовно залишкової вартості;

метод прискореної амортизації — цільовий метод більш швидкого перенесення вартості основних фондів шляхом застосування диференційованих за роками норм амортизаційних відрахувань (у перші роки експлуатації — збільшених, в останні — різко зменшених).

В. Відтворення основних фондів в1. Строки експлуатації активної частини оф

Ефективність відтворювальних процесів у великій мірі залежить від строків експлуатації основних фондів (насамперед — їх активної частини). Скорочення або збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання основних фондів.

Скорочення строків експлуатації машин, з одного боку, призводить до прискорення їх оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого — обумовлює збільшення собівартості продукції (послуг) за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Збільшення періоду функціонування машин дозволяє зменшити обсяги щорічної заміни спрацьованих засобів праці, але знижують при цьому сукупну продуктивність діючих знарядь праці та збільшують витрати на їхнє утримання (експлуатацію).

Строки експлуатації машин та устаткування повинні бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їхнє виготовлення та використання у виробництві протягом усього періоду функціонування. Вони встановлюються за мінімальною величиною питомих витрат суспільної праці на одиницю корисного ефекту або ж сумарною величиною щорічних амортизаційних відрахувань і середньорічних ремонтних витрат.

В2. Ремонт, модернізація і заміна діючих засобів праці

Ремонт — процес усунення тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів (деталей, вузлів) у натуральній формі та забезпечення таким чином постійної дієздатності засобів праці на протязі всього періоду їхньої експлуатації.

Види ремонтів за технічною ознакою (обсягом і складністю виконуваних робіт):

поточний — збереження засобів праці в придатному для продуктивного використання стані шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних несправностей і попередження прогресуючого фізичного спрацювання;

капітальний — періодичне відшкодування нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів засобів праці й максимально можливе відновлення первісних техніко-експлуатаційних параметрів шляхом повного розбирання об’єкта, що ремонтується, заміни спрацьованих деталей (вузлів) новими чи відновленими, його складання і короткого післяремонтного випробування;

відновний — особливий вид найбільш складних ремонтних робіт, необхідність в проведенні яких виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).

Джерела фінансування витрат на проведення ремонтів:

Витрати на поточний ремонт є постійними і порівняно рівномірними на протязі експлуатаційного періоду засобів праці та за цієї обставини належать до собівартості продукції (послуг) після їх здійснення.

Витрати на капітальний ремонт через їхній порівняно великий обсяг не можна прямо включати в собівартість продукції (послуг) таким же чином, як і витрати на поточний ремонт. Вони завчасно передбачаються і відносять на собівартість продукції рівномірно на протязі ремонтного циклу, тобто періоду між двома суміжними капітальними ремонтами.

Відновний ремонт фінансується за рахунок державного страхового (резервного) фонду. За характером та обсягом виконуваних робіт такий ремонт належить до сфери капітального будівництва.

Модернізація діючого виробничого устаткування означає його вдосконалення з метою попередження або усунення техніко-експлуатаційного старіння та підвищення технічних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільовану) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту. Звичайно модернізація виробничого устаткування забезпечує збільшення його продуктивності на 30—50%, а зв’язані з нею витрати не перевищують половини вартості нових знарядь праці аналогічного призначення.

Оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування здійснюється з використанням спеціального коефіцієнта (е_кр), що обчислюється за формулою

, (5.4)

де R_i — витрати на капітальний ремонт, який планується здійснити;

S_e — перевищення експлуатаційних видатків по капітально відремонтованій машині над поточними витратами по новій машині;

К_н — вартість придбання (ціна) і встановлення (монтажу) нового устаткування;

 — коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючої та нової машини;

 — коефіцієнт, що відображає співвідношення тривалості ремонтного циклу тих же машин;

S_a — витрати (збиток) від недоамортизації діючої машини у випадку її дострокової зміни.

Метод визначення ефективності витрат на модернізацію устаткування такий же, як і для витрат на проведення капітального ремонту. Це означає, що можна використати наведену формулу (5.4.), замінивши в її чисельнику витрати на капітальний ремонт на витрати, що пов’язані з модернізацією діючого устаткування.

Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, здійснюваних одночасно (е_крм), визначається за формулою

, (5.5)

де М — витрати на модернізацію діючого устаткування.

При цьому величини ,  і S_e треба розраховувати за даними по модернізованій і новій машинах.

Заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці — важливий елемент процесу відтворення основних фондів. За простого відтворення засобів праці обсяг їхньої заміни (вибуття) практично повинен дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань, за розширеного відтворення — додатково враховувати темпи щорічного збільшення обсягу основних фондів.