2.Козацька держава за Івана Мазепи

2.1 І. Мазепа і національна ідея.

У 1687 році гетьманом України козацька верхівка вибирає Івана Мазепу, коли йому вже пішов п'ятий десяток. Обрання гетьмана Лівобережної України відбулося 25 липня (4 серпня за новим стилем) на козацькій Раді в полковому селищі Коломак. При цьому були підписані історично відомі Коломацькі статті, що обмежують права гетьмана, але підсилюють владу російського царизму в Україні. Договір складався з 22 пунктів (статей). Статті декларативно підтверджували козацькі права і привілеї, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки. Однак, деякі зміни попередніх гетьманських статей і нові пункти значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду. Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина - скидати гетьмана. Козацька старшина зобов'язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському уряду. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною; у гетьманській столиці - Батурині - розміщувався полк московських стрільців. У ст. 19 договору перед гетьманом і старшиною ставилось питання про необхідність тісного державного об'єднання України з Московською державою і ліквідацію національної окремішності українського народу. Коломацькі статті стали наступним кроком на шляху дальшого обмеження державних прав України.

Не зважаючи, на це Іван Мазепа, політику свого попередника П. Дорошенка, головною ідеєю якого була побудова та зміцнення Козацької держави під протекторатом московського царя на основі внутрішньої політичної стабілізації, що й допомогло І.Мазепі утримувати булаву більше двох десятиліть.

Але мусив він починати при новому урізання козацьких прав та свобод. Саме це значною мірою зменшувало можливість володаря Гетьманщини при втілення національної ідеї, бо багато чого він не хотів, а мусив чинити: згоджуватись на урізання, вже раніше утвердженого; брати участь у змаганнях проти тих хто звільнили землю від іноземного ярма; називав себе царським підніжком, хоч не можна тут й взяти до уваги факту, що мусив виконувати етикет держави від якої залежав.

Разом із тим при запровадженні форм правління типу царського допускалося здичавіння і від себе. Але такі речі чинилися, із І. Самойловичем та І. Мазепою, не з національного відступництва чи через зраду національної ідеї, хоч такі речі види­мо їй шкодили, але через цілком свідоме прагнення зберегти не ли­ше свою владу, але й досягнення в будівництві своєї держави, а та­кож забезпечити нації посильно можливе творення своєї автентич­ності. І. Самойлович, і І. Мазепа свого гноби­теля не любили, але мусили йому коритися, виглядаючи пригожої години для визволення, відтак вони виношували такі думки. Зрештою, в тому потерпіли поразку, відстраждавши свою підніжковість і свої на точу становиш супротивні національній ідеї вчинки, котрі часом були, як у І. Самойловича (у справі Правобе­режжя чи підпорядкування української церкви Москві) чи у І. Ма­зепи (у справі Петрика) на рівні національного відступництва.

На все це не можна закривати очей, але зуміли вони інше: Ко­зацьку державу стабілізували, сприяючи при цьому розвитку госпо­дарства і промисловості, науки, освіти, книгодрукування, будівницт­ву церков, творенню культурних осередків, розвитку філософії, по­езії, драматургії, образотворчого мистецтва, архітектури, літописан­ня, прикладних мистецтв тощо, що й ставало основою для розвитку національної ідеї. Той духовний комплекс, який тепер називають культурою Розвиненого чи Високого бароко, без їхніх зусиль не склався б. Так само упорядковувалося життя народу у власній, хай і не повночинній державі. Відбулося формування національних еліт: військово-державної, конфесійної, освітньої та мистецької, без чого жодна нація існувати не може.

Але між І. Самойловичем та І. Мазепою була Істотна різниця: політика першого була пряміша й відвертіша, що зумовлювалося його щирим довгочасним прагненням не виходити поза межі про­текторату, а ще й тим. що тиск на нього з боку Москви був менший, ніж на Мазепу.

Про рівень же національної свідомості самого І. Мазепи і про нього як носія національної ідеї не лише в час повстання, але за­довго до того, яскраво свідчить донос В. Кочубея від 1704 року. Так. говорячи про таємні зносини Мазепи із Кримом, ме­ту гетьмана доноситель визначав так: "аби за своїм хитрим замис­лом, завбачивши догідний час. могти відлучити від високо державної вашої царської величності правиці Малу Росію. Велося обережне листування з поляками, про що свідчить П. Орлик до С. Явепсько­го, в якому знову-таки ставилося питання про суверенітет Украї­ни у першому ж доносі В. Кочубея звертає увагу ще одна цікава фраза: "А він. ще не створивши, як бажає, землі Малоросійської, до польських норовів себе нахиляє", що можна зрозуміти як прагнен­ня І. Мазепи створити шляхетський стан на польський зразок. У другому доносі В. Кочубей свідчить, що в 1707 році і. Мазепа гово­рив про "при говір на зміну порядку", а також вказівка, що гетьман "Виговського в його вчинках шанує", хвалив І. Брюховецького за те, що повстав проти Москви, а протекторату царя трактував як нево­лю, скаржився на відсутність однодумства в українському суспільстві, не виконував ряду приписів Коломацьких статей.

Але найвиразніше національну ідею заявлено у знаменитому вірші І. Мазепи, — "Думі пана гетьма­на Мазепи". Тут передусім говориться про відсутність єдності поміж українцями й констатується: "През незгоду всі пропали, самі себе звоювали", а національна ідея мас з'єднувати людей одного етносу чи народу. Осуджується орієнтаційне мислення українців з оглядом на татар, поляків та москалів, а національна ідея веде до самодостатності. Сам гетьман малосильний ("Я сам, бідний, не здолаю"), щоб здобути Україні свободу, а національна ідея зумовлює загальний інтерес у народі здобути її. Отож закликає старшину взя­тися за руки й не допустити "гіршої муки матці своїй більш терпіти", — отже, національна ідея може втілитись у формі власної держави при консолідації передусім верхів нації. І нарешті йде пря­мий заклик піднятися до повстання і побити ворогів, бо "през шаблі маємо право". Всі ці подання виразно свідчать, що І. Мазепа мав в ідеалі таки незалежну Україну.