Деконструкція як творчий принцип.

Тестові завдання для перевірки знань із дисципліни «естетика»

1. Естетика як гуманітарна наука передбачає особливий спосіб осягнення свого предмета через:

1. катарсис

2. опис світу за допомогою символів

3. переживання

4. раціоналізацію художнього світу

2. Які категорії не є категоріями естетики:

1. краса

2. міра

3. піднесене

4. симетрія

5. симпатія

6. смак

7. трагічне

3. Поняття "естетика" ввів у науку:

1. А. Бергсон

2. А. Шопенгауер

3. І. Кант

4. О. Баумгартен

4. Катарсис - це:

1. незворушність душі

2. очищення душі

3. перевтілення душі

4. самоусвідомлення душі

5. Естетичний смак - це:

1. естетична організація середовища

2. здатність людини оцінювати об'єкти

3. інтерес до мистецтва

4. категорія естетики

6. Мімезис - це:

1. враження

2. наслідування

3. очищення

4. спілкування

7. Подвійність почуттєвих переживань – це:

1. амбівалентність

2. волюнтаризм

3. дуалізм

4. естетичний смак

8. Напрямок у мистецтві ХХ ст., прибічники якого відмовились від відображення форм реальної дійсності, насамперед у живопису:

1. авангардизм

2. абстракціонізм

3. кубізм

4. сюрреалізм

9. Напрям у західноєвропейській культурі XVII ст., що сформувався слідом за кризою Відродження, характеризується складною урівноваженістю композицій, підвищеною експресивністю, намаганням поєднати реальність та ілюзії:

1. авангардизм

2. бароко

3. рококо

4. романтизм

10. Твір монументального мистецтва, композиціях із різнокольорового скла та інших матеріалів, що пропускають світло, доповнюється розписом, гравіюванням:

1. вітраж

2. гравюра

3. графіка

4. фреска

11. Вищий ступінь творчого обдарування:

1. геній

2. досконалість

3. майстерність

4. шедевр

12. Друкований відбиток на папері з пластини, на яку нанесено малюнок:

1. вітраж

2. гравюра

3. графіка

4. фреска

13. Вид образотворчого мистецтва, куди входять малюнок та художні твори, виконані друком:

1. вітраж

2. гравюра

3. графіка

4. фреска

14. Система правил та норм, що панує в мистецтві в певний історичний період, закріплює конкретні образи в різних видах мистецтв:

1. жанр

2. закон

3. ідеал

4. канон

15. Термін, введений Аристотелем у вченні про трагічне, що означає очищення духу за допомогою жаху і співчуття:

1. апатія

2. атараксія

3. катарсис

4. мімезис

16. Категорія естетики, що характеризує природні і соціальні явища, що мають негативну значимість, приховують в собі загрозу для людства:

1. жахливе

2. низьке

3. потворне

4. трагічне

17. Специфічна для мистецтва форма відображення дійсності думок і почуттів художника:

1. художній образ

2. художній реалізм

3. художній символ

4. художня творчість

18. Категорія естетики, що відображає боротьбу низького і піднесеного:

1. гармонія

2. естетичне

3. міра

4. патетичне

19. Категорія естетики, що характеризує естетичну цінність предметів та явищ, що мають велику позитивну значимість, приховують у собі великі потенційні сили:

1. високо естетичне

2. патетичне

3. піднесене

4. прекрасне

20. Категорія естетики, що виражає негативну естетичну цінність:

1. жахливе

2. низьке

3. потворне

4. трагічне

21. Категорія естетики, що характеризує явища з точки зору сумірності, симетрії, бездоганності та надає їм найвищої естетичної цінності:

1. високо естетичне

2. патетичне

3. піднесене

4. прекрасне

22. Сатирична за спрямованістю, їдка іронія:

1. комедія

2. сарказм

3. сатира

4. сміх

23. Вкрай гостра форма комедійного, емоціональна критика:

1. іронія

2. сарказм

3. сатира

4. сміх

24. Образ, у якому завжди присутній конкретно визначений зміст, який автентично сприймається тим, хто для цього достатньо підготовлений:

1. художній образ

2. художній реалізм

3. художній символ

4. художня творчість

25. Категорія естетики, що відображає діалектику свободи і необхідності, найгостріші життєві колізії:

1. величне

2. комічне

3. патетичне

4. трагічне

26. Техніка живопису по свіжій штукатурці:

1. вітраж

2. гравюра

3. графіка

4. фреска

27. Художній стиль середньовічного мистецтва країн Європи (XII-XVI ст.). Термін для позначення цього стилю був введений теоретиком мистецтва і архітектором Дж.Вазарі і далі поширений італійськими гуманістами епохи Відродження як принизливе означення всього середньовічного мистецтва, що виникло не без впливу активності германських племен, котрі вважалися «варварськими»:

1. вандалізм

2. готика

3. романський стиль

4. романтизм

28. За способом втілення художнього образу розрізняють такі види мистецтв:

1. зорові

2. зорово-слухові

3. просторові

4. просторово-часові

5. слухові

6. часові

29. Архітектура, скульптура, живопис, графіка відносяться до таких видів мистецтв:

1. зорові

2. зорово-слухові

3. просторові

4. просторово-часові

5. слухові

6. часові

30. Стиль у європейському мистецтві XVI-XVIII ст., що характеризувався пишністю, парадністю, асиметрією конструкцій і великою експресивністю:

1. бароко

2. модернізм

3. рококо

4. романтизм

31. Стиль у мистецтві, що визначається легкими, нервовими, ніжними і химерними формами. Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру, при чому скульптура стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент набув форм мушлі:

1. бароко

2. модернізм

3. рококо

4. романтизм

32. Ідейний рух у мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині, Англії й Франції, визначальними для якого стали ідеалізм і культ почуттів, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику:

1. бароко

2. модернізм

3. рококо

4. романтизм

33. Здатність людини розуміти та оцінювати естетичні особливості предметів та явищ природи:

1. естетична діяльність

2. естетична свідомість

3. естетичний смак

4. творчість

34. Органічний взаємозв'язок, співмірність і відповідність усіх компонентів твору мистецтва:

1. гармонія

2. ідеал

3. міра

4. пропорція

35. Особливий вид краси, що проявляється у легкості, пластичності рухів і форм:

1. гармонія

2. грація

3. прекрасне

4. пропорційність

36. Спосіб вираження комічного, для якого є характерним використання гострих образних перебільшень, при яких реальні явища дійсності набувають вкрай чудернацькі, фантастичні, іноді – жахливі форми:

1. гротеск

2. іронія

3. сарказм

4. сатира

37. Різновид краси, для якого є характерним завершеність, співмірність, легкість форм, майстерність виконання:

1. витонченість

2. граціозність

3. помірність

4. пропорційність

38. Узгодженість усіх елементів художнього твору:

1. гармонія

2. краса

3. міра

4. пропорція

39. Гнівна, уїдлива насмішка:

1. гротеск

2. іронія

3. сарказм

4. сатира

40. Давньогрецький драматург Софокл є автором:

1. інтермедій

2. комедій

3. спектаклів

4. трагедій

41. Родоначальниками Відродження вважаються:

1. Дж. Боккаччо і Данте

2. Мікеланджело і Л. да Вінчі

3. Ф.Петрарка і Данте

4. Ф.Петрарка і Дж. Боккаччо

42. "Титанами епохи Відродження" вважаються:

1. Леонардо да Вінчі, Рафаель, Донателло, Тиціан

2. Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Донателло

3. Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Тиціан

4. Мікеланджело, Донателло, Рафаель, Тиціан

43. Автором "Декамерону" є:

1. Боккаччо

2. Гесіод

3. Данте

4. Петрарка

44. "Творчість є нічим іншим, як сублімацією сексуальної енергії", - так вважали представники:

1. екзистенціалізму

2. примітивізму

3. психоаналізу

4. психопатологи

45. Якість художнього твору з особливою силою емоційного впливу:

1. експресивність

2. екстравагантність

3. екстраординарність

4. екстраполяція

46. Сукупність засобів образного розкриття художнього змісту:

1. творча дія

2. творчий метод

3. художній стиль

4. художня мова

47. Мариністи – це:

1. "вільні художники"

2. поціновувачі образотворчого мистецтва

3. художники, що малювали море

4. художники-кічмени

48. Що з переліченого не відносять до видів образотворчого мистецтва:

1. архітектура

2. вітраж

3. графіка

4. дизайн

5. живопис

6. Література

7. музика

8. прінт-дизайн

9. скульптура

10. фотографія

11. ювелірна справа

49. Засновниками кубізму були:

1. Ж.Брак та П.Пікассо

2. Ж.Брак та П.Сезан

3. П.Гоген та К.Малевич

4. П.Пікассо та П.Сезан

50. Андрій Рубльов (1360-1430) – це:

1. руський літописець

2. руський мислитель

3. руський скульптор

4. руський художник-іконописець

Словник основних термінів із дисципліни «естетика»

Абстракціонізм – худ. напрямок в мистецтві ХХ ст., оснований на абстрагуванні зображальних образів від конкретних об’єктів, характеризується крайньою формалізацією композиції. Твори абстракціоністів представляють собою поєднання геометричних форм, кольорових плям і ліній. Абстракціонізм включає в себе дві головні течії : супрематизм і абстрактний експресіонізм.

Абсурд (від лат. Absurdus – безглуздий) – безглуздий, нерозумний, суперечливий. Термін використовується з 40-х р. Х1Х ст. в філософії і естетиці. В філософії екзистенціалізму термін використовується для характеристики положення людини в суспільстві.

Авангардизм (з фр. avant – gardisme) – назв. течій в мистецтві ХХ ст.; їх головна тенденція – заперечення традицій, експериментальний пошук нових форм – проявляється в мистецтві різних напрямків, шкіл, в творчості окремих митців. Є крайнім виразником більш широкого напрямку модернізму, авангардизм шукає різні, часто позаестетичні засоби прямого впливу на читачів, слухачів, глядачів. Серед цих засобів: підкреслена емоційність, безпосереднє звертання до почуттів, культ машини, яка протистоїть недосконалості людини.

Аксіологія – (від грецьк. axia – цінність + logos – вчення) – філософське вчення про цінності, які є значущими для людини, є предметом його бажань, прагнень, інтересів.

Алегорія (від грецьк. – allegoria) – іносказання, в мистецтві – втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття, прямий смисл доповнюється можливістю його переносного тлумачення. Набула особливого розповсюдження в культурі середньовіччя і Відродження.

Аморалізм – заперечення в той чи інший мірі вимог моралі, загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві.

Ампір (від фран. empirе – імперія) – стиль пізнього класицизму в архітектурі та прикладному мистецтві Західної Європи (перша чверть Х1Х ст.). Виник у Франції в період імперії Наполеона. Ампіру характерні суворі архітектурні форми (доричний та тосканський ордери) і звернення до староєгипетських форм (напр. воєнні трофеї, крилаті сфінкси і

т. п.).

Андеграунд (від англ. undeground – підпільний, метрополітен) – нелегальна політична чи культурна організація, рух, а також напрямок в мистецтві, який переслідується, осуджується офіційною владою, який відрізняється неортодоксальністю, незаангажованістю.

Антропоцентризм – світогляд, згідно якому людина є центр Всесвіту і кінцева мета всієї світобудови.

Апатія (грецьк. apathesa – нечутливість) – в етиці стоїків – повне вивільнення від пристрастей і бажань, ідеальний моральний стан, до якого повинна прагнути людина. В теперішній час апатія означає повну байдужість до навколишнього, нечутливість.

Архітектура (лат. architectura, від грец. architektekthon – будівничий) – мистецтво проектувати і будувати будинки та інші споруди (також їх комплекси), що створюють матеріально організоване середовище, необхідне людям для їхнього життя і діяльності, відповідно до призначення, технічних можливостей і естетичних переконань суспільства. Мета цього виду мистецтва – формування дійсності за законами краси при спорудженні будівель, що задовольняють потреби людини. Архітектура створює утилітарно-художній світ, відмежований від природи, такий, що протистоїть стихіям і дозволяє людям використовувати цей «олюднений простір» відповідно до їх потреб і можливостей.

Атараксія (від грецьк. – ataraxia – спокій) – поняття давньогрецької етики, душевний спокій, незворушності як вищої цінності; розвинуте Демокритом, Епікуром, представниками стоїцизму, скептицизму.

Бароко – головний стильовий напрямок в мистецтві ХVI – сер.ХVII ст. – характерні риси – динаміка, емоційна експресія, драматизм, містичне відчуття простору. Виникло в Італії, розповсюдилось в інших країнах Європи після епохи Відродження.

Благо – головне поняття філософії і богословських концепцій. В філософії пов’язується з позитивними цінностями. Воно лежить в основі світу і моральності. В богословський культурі Благо – одно із імен Бога.

Вид мистецтва – це спосіб художньої діяльності, основою якого є особливе образне бачення світу, яке в свою чергу визначається характером конкретно-історичного естетичного ідеалу, який втілюється в творі мистецтва за допомогою специфічних зображально-виражальних засобів.

Внутрішня культурна політика спрямована на формування національної картини світу та її поширення серед громадян, підтримку, збереження картини світу у формі традиції та передання її наступним поколінням, розвиток, модернізацію, пристосування існуючої картини світу до умов, що змінюються.

Гармонія (від грецьк. harmonia – згода, ) – естетична категорія, яка означає цільність, злитість, взаємодію всіх частин і елементів форми. Термін широко використовується в мистецтвознавстві, історії культури, культурології.

Гедонізм (від грецьк. hedone – насолода) – філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя. В античній філософії це вчення розвивали Арістіп, Кіренська школа, Епікур; в новий час Гельвецій, Гольбах.

Героїзм, героїчне – вищий прояв мужності, який розв'язує суспільне значимі конфлікти, що дійшли до антагоністичного рівня. В яскравій формі виявляється на війні, що породжує екстремальні ситуації, які потребують героїчної поведінки; водночас, війна не є єдино можливим простором існування героїчного.

Готика – художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи ХІІ - ХV ст. Найяскравіше виявився в будівництві храмових споруд.

Гротеск (з франц. grotesque, походить від італ. grotta – печера) відрізняється гіпертрофією, особливим загостренням, фантастичним перебільшенням деяких негативних рис зображуваного персонажа чи явища при нівелюванні позитивних аспектів. У результаті гротескного висміювання виникають парадоксальні образи, що спричиняють не сміх, а відчуття різкої неприязні, відрази, іноді навіть страху. У культурі XX ст. в деяких авторів (сюрреалізм, театр абсурду, письменники-екзистенціалісти) гіперболізація та концентрація негативності досягла такого масштабу, що гротеск перетворився на абсурд.

Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) – визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток, утвердження блага людини як критерія оцінки суспільних відносин. В епоху Відродження – світський рух, який протистояв схоластиці і духовному пануванню церкви, прагнув до відродження античного ідеалу краси, добра, істини та людяності.

Гумор – найм'якша форма комічного. Для сміху недостатньо комічного в дійсності, необхідна ще й здатність до його сприймання, відчуття гумору. Гумор — сміх дружелюбний, він удосконалює явища, очищує їх від недоліків, допомагає повніше розкриватися всьому, що є в найвищій мірі суспільне цінним. Гумор — це незлобливе ставлення до людських хиб або життєвих проблем.

Дегуманізація – втрата, відмова від гуманістичних, моральних і духовних цінностей в суспільному житті, неповага до людини, зневага особистими якостями і властивостями.

Декаденство (від лат. dеcandentia – занепад) – поняття, яке зустрічається в культурології при розгляданні підйому чи занепаду культур і народів; 2) загальна назва кризових явищ європейської культури другої пол. Х1Х – поч. ХХ ст., для яких притаманні настрої безнадії в житті, індивідуалізм. Постійними темами Д. є мотиви небуття і смерті, туга за духовними цінностями, відмова від громадянських ідеалів, віри в розум.

Жанр – (від фр. genre – рід, вид) – внутрішній підрозділ в більшості видів мистецтва. Принципи поділу на Ж. специфічні для кожної з областей художньої творчості. В живописі головні жанри визначаються перш за все по предмету зображення: пейзаж, портрет, побутовий Ж., історичний тощо. В літературі – поема, роман, повість, оповідання, трагедія, комедія. Кожному Ж. притаманні тільки його специфічні засоби художньої виразності. Це, насамперед, єдність таких його властивостей як зміст і форма.

Зміст – філософська категорія, що виражає внутрішню єдність утворюючих даний предмет елементів, сторін, властивостей тощо у їхній взаємодії. Зміст тісно пов'язаний з формою, у їхній єдності зміст представляє найбільш рухливу динамічну сторону цілого. Протиріччя між формою і змістом, що існує завжди, на визначеному етапі розв’язується: виникає нова форма, адекватна змісту, що змінився. Останнє може використовувати і старі форми але, як правило, у модифікованому виді і пристосовані до нових умов.

Зовнішня культурна політика – захист своєї національної картини світу, яка зовсім не означає культурну ізоляцію. Зовнішня культурна політика спрямована на:

– захист своєрідності національної картини світу від зовнішніх деформаційних впливів «сильніших» або агресивних культур;

– пропаганду найважливіших фрагментів національної картини світу за межами національної держави з дотриманням мети ознайомлення з нею інших народів і поширення серед цих народів власної культури.

Імпресіонізм (фр. impressionnisme – враження) – напрямок в мистецтві останньої чверті ХІХ ст. – поч. ХХ ст. Назва І. виникла після виставки 1874 р., на якій експонувалась полотно художника К. Моне “Враження. Схід сонця.” І. стверджує красу повсякденного життя, досягає життєво достовірного зображення. Твори І. відрізняються чуттєвою красою світу, концентрують увагу на немов би випадковому моменті на якому зупинились очі маляра, які побачили щось неповторне, світле, чудове.

Іронія (від грецьк. eironea – удаване незнання) – найінтелектуальніша форма сміху. Вона передбачає прихований сміх, замаскований у серйозне оформлення звучання. Іронія спрямована на вузьке коло людей, котрі ситуативно знають, про що йдеться.

Евдемонізм (від грецьк. eudaimonia – щастя) – в давньогрецькій культурі етичний напрямок, який вважає щастя, блаженство найвищою метою людського життя; тісно пов’язаний з сократівською ідеєю внутрішньої свободи особистості, її незалежності від зовнішнього світу.

Екзистенціалізм (від лат. existentia – існування) – ірраціоналістичний напрямок в філософії і літературі, орієнтований на осмислення існування людини в граничних ситуаціях, на визначенні достоменності індивідуального вибору в таких ситуаціях. Люди, за думкою представників Е., є єдино можливими суддями своїх вчинків. Засновником Е. вважають датського філософа-містика К’єркегора, а серед ведучих представників цього напрямку М.Гайдеггера, Ж.-П.Сартра.

Еклектизм – механічне поєднання різнорідних, часто протилежних принципів, поглядів, теорій, художніх елементів і т.п.; в архітектурі і образотворчому мистецтві – сполучення різнорідних стильових елементів чи довільний вибір стилістичного оформлення для будівель чи художніх виробів.

Експресіонізм – напрямок в європейському мистецтві 10–20-х років XX ст., який проголосив не зображувати сучасну дійсність, а “виражати” її суть. Характерні риси – відмова від гармонійної прозорості форми, тяжіння до абстрактного узагальнення, експресія, деформація картини дійсності в творах мистецтва.

Емпатія (від грецьк. empatheia – співпереживання) – засіб розуміння емоційного стану інших людей, в т.ч. при сприйнятті об’єктів і явищ природнього світу і творів мистецтва засобом вчуття і співпереживання.

Епікуреїзм – етичне вчення. Засновник- давньогрецький філософ Епікур (341 – 270 рр. до н.е.). Головна ідея – розумне прагнення людини до щастя.

Естетика (від грецьк. aisthetikos – здатний відчувати) – філософська дисципліна, яка в теоретичній формі осягає чуттєве як момент цілісного утвердження людини у світі за критеріями прекрасного й потворного.

Естетика технічна – галузь знання; вивчає соц.-культурні, технічні і естетичні проблеми формування гармонійного предметного середовища, яке твориться засобами промислового виробництва для забезпечення найкращих умов праці, побуту і відпочинку людей. Е.т. є теоретичною основою дизайну.

Естетика постмодерністська принципово антисистематична, адогматична, далека від замкнутості концептуальних побудов. Краса як вираження прекрасного в постмодернізмі трактується як сплавлення чуттєвого, концептуального і морального. Краса інтелектуалізується. Центральне місце в ідеології постмодернізму займає іронія, що стає смислоутворюючим принципом мистецтва. Мистецтво в цілому розуміється як єдиний безконечний текст, створений сукупною творчістю.

Естетика побуту обумовлює правильну організацію предметного середовища, яка співвідносна з уявленнями особистості про міру, гармонію, вона виявляється в оформленні житла, в одязі, у зовнішньому вигляді в цілому тощо.

Естетика поведінки має історичний характер, тобто ті норми, які сприймалися як обов'язковий атрибут естетичної поведінки у минулому, можуть не сприйматися такими у новій соціальній реальності.

Естетичне (від грецьк. aisthetihos – чуттєвий) – категорія естетики, яка фіксує емоційні, насамперед, духовні відносини людини до світу його життя. Сюди відносяться: об’єктивно-естетичне в природі, суспільстві, в продуктах матеріального і духовного виробництва; естетична діяльність як творчість за критеріями прекрасного, естетична свідомість, естетичні почуття, сприйняття, потреби, оцінки, ідеали тощо. Поняття Е. охоплює і художню культуру. Естетичне – важлива складова людської культури.

Естетичне виховання – якісна зміна рівня естетичної культури об'єкта виховання, яким може бути як окрема особистість, так і соціальна група, і суспільство. Естетичне виховання в усій сукупності своїх методів, форм, засобів триває протягом усього життя людини, усуваючи суперечності в його неспіввідносності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю в кожний конкретний період її життєдіяльності.

Естетичне ставлення до дійсності дозволяє особистості оцінювати свою діяльність як творчу, з точки зору її результатів у більш широкому соціокультурному контексті, пізнавати насолоду від укорінення у активно-творче життя суспільства, виступаючи своєрідним орієнтиром світогляду та творчої діяльності. Воно також є одним із стимулів творчого освоєння дійсності з метою створення наукової картини світу як відбиття реальної гармонії зв'язків. Естетичне ставлення до навколишнього світу визначає потребу особистості та її здатність захоплюватися як незвичайністю та красою самого предмета, явища, що перетворюється, так і засобами їх зміни, результатами творчості в цілому, а також відчувати особистістю естетичну насолоду від самого трудового процесу, що формує потребу у такого роду діяльності та постійний інтерес до неї.

Естетичний ідеал – відображення сутності предмета, але сутності найглибшого порядку, яка містить у собі найвищу форму розвитку реальності, що дана емоційно.

Естетичний розвиток людини – в естетичному відношенні, з огляду на її особливості, розвиток, під час якого людина здійснюється, справджується як цілісна, всебічно розвинена, гармонійна особистість; виявляє ступінь її визволення від природної необхідності.

Естетичний розвиток суспільства демонструє історичну міру гармонії природного й соціального, той ступінь духовного буття суспільства, де почуттєва потреба може бути задоволена без наявного фізичного володіння предметом, наприклад, відчуття радості від спілкування з другом, насолода від прочитаної книги, захоплення від побаченої картини тощо. У цьому сенсі І. Кант називав естетичну діяльність некорисною, тобто такою, що не несе безпосередньої практичної користі.

Естетичний смак – естетична категорія, яка означає здібність людини через почуття задоволення чи невдоволення (“подобається” – “не подобається”) диференційовано сприймати і оцінювати різні естетичні об’єкти, відрізняти прекрасне від потворного в дійсності і в мистецтві, відрізняти естетичне і не естетичне, виявляти в явищах риси трагічного і комічного. По відношенню до оцінки творів мистецтва Е.с. конкретизується як художній смак.

Естетичні властивості – це естетичні потреби, естетичний смак, естетичний ідеал і все прекрасне в дійсності та мистецтві.

Естетичні зв'язки – це взаємозв'язок естетичних потреб і естетичних почуттів; естетичних потреб та естетичних ідеалів; естетичного сприйняття й естетичної оцінки; естетичної оцінки прекрасного та потворного; комічного й трагічного; ідеї і художнього образу; художнього змісту та художньої форми; суб'єктивного й об'єктивного в естетичній оцінці; загального та часткового в художньому образі тощо.

Естетичні категорії – це вузлові пункти в історії освоєння людиною дійсності «за законами краси». У них збережені основні типи естетичних відносин «я» людини до навколишнього світу, узагальнені характерні естетичні властивості предметного світу. Естетичні категорії поділяють на парні й непарні. Парні категорії: прекрасне та потворне, трагічне та комічне, низьке та піднесене (високе); непарні, наприклад, такі як: зміст, форма, художній образ, художній метод, естетична свідомість, естетична діяльність, естетична культура тощо. До естетики як науки належать і такі поняття, які відображають окремі риси естетичних категорій, вони характеризують відтінки естетичних властивостей. Наприклад, категорія «прекрасне» – поняття гармонійного, красивого, чарівного та ін., категорія «потворне» – поняття некрасивого, брутального, бридкого тощо.

Естетичні категорії естетичної діяльності: естетична діяльність, мистецтво, фольклор, декоративно-прикладне мистецтво, дизайн, художнє конструювання, естетика побуту, мода, садово-паркове мистецтво.

Естетичні категорії естетичної свідомості: естетичні почуття, оцінки, судження, смак, ідеали, погляди та теорії.

Естетичні категорії гносеології мистецтва: художній образ, мімезис (художнє відображення і відтворення), поетика (художнє мислення), художня форма і художній зміст, художня ідея, художня правда, художня умовність, ідеалізація, типізація, індивідуалізація.

Естетичні категорії психології мистецтва: художня творчість, художнє сприйняття, катарсис, емпатія, художня здібність, талант, геній, натхнення, фантазія, свідоме, підсвідоме, творча уява, індивідуальна манера і стиль.

Естетичні категорії соціології мистецтва: художник, публіка, художня критика, меценатство, функції мистецтва, свобода і детермінізм художньої діяльності, соціальне замовлення, народність, національне та загальнолюдське в мистецтві, елітарне та масове мистецтво.

Естетичні категорії онтології та морфології мистецтва: художній твір, артефакт, види мистецтва (архітектура, скульптура, живопис, література, музика, театр, кіно тощо); роди (епос, лірика, драма, станкове або монументальне мистецтво тощо); жанри (роман, повість, оповідання, портрет, пейзаж, натюрморт тощо).

Естетичні категорії семіотичного та структурного аналізу мистецтва: текст, контекст, знак, композиція, сюжет, фабула, міф, художній час і простір, ритм, інтонація, метафора, символ, архетип.

Естетичні категорії герменевтичного аналізу мистецтва: розуміння, тлумачення, інтерпретація, художня мова, буття, гра, діалогічність, переживання, культурний контекст, герменевтичне коло.

Естетичні категорії історичного дослідження мистецтва: художній процес, традиція, спадкоємність, новаторство, художній канон, художня епоха, напрям, течія, школа, метод, стиль.

Естетичні категорії теорії естетичного виховання: естетичні здібності та потреби, методи та засоби естетичного виховання, всебічний розвиток особистості, художнє спілкування.

Естетичні мегакатегорії: естетичне, гармонія, міра, прекрасне, потворне, піднесене, низьке, героїчне, трагічне, комічне, іронія.

Естетичні почуття – це духовне утворення, яке означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його по треб до істинно людських; наслідок суб'єктивної емоційної реакції людини на об'єктивні виражальні форми природної та соціальної реальності, які оцінюються у співвідношенні з уявленнями людини про красу.

Естетичні процеси – це діяльність зі створення естетичних цінностей митцями, їх сприйняття іншими людьми, а також естетичне відношення людини до навколишньої дійсності.

Естетичні явища – це, зокрема, трагічне й комічне. Вони є одночасно й категоріями естетики, й формою прояву зіткнення добра та зла, відносин між людьми і суспільством, стосунків між людьми в суспільстві, людини та природи, людини й різних соціальних груп і спільнот: партій, націй, класів та ін.

Етика – 1) філософська дисципліна, об’єкту вивчення якої є мораль, моральність; 2) система моральних норм і цінностей, що є характерною для певної культурної або релігійної спільноти, соціальної чи професійної групи людей. Е. як філософська наука зосереджує увагу на проблемах сутності й функціонування моралі, досліджує специфіку моральних норм і цінностей та шляхи їх обґрунтування, з’ясовує моральні аспекти людської свідомості, діяльності, спілкування і світоставлення, аналізує мову моралі, значення і функції моральних висловлювань.

Етикет – сукупність правил поведінки, що стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей (поводження з оточенням, форма звертання й вітань, поведінка у громадських місцях, манери й одяг).

Живопис – це зображення на площині за допомогою кольору картин реального світу, які переформовуються у творчій уяві художника. Перші живописні роботи можна віднайти вже у пору первісності, хоча метою «художника» тоді було бажання передати не стільки реальне зображення, скільки смисл побаченого. Довершені зразки живопису залишили культури Стародавнього Єгипту, Греції, доби Середньовіччя. Але переломним етапом у розвитку живопису стала епоха Відродження, коли повною мірою виявилися найголовніші переваги живопису у вивченні та фіксації живого людського образу у багатоманітності його проявів.

Історична свідомість – це складний соціокультурний феномен, невід'ємна частина духовної культури суспільства. Вона охоплює найрізноманітніші форми, в яких людина усвідомлює своє минуле, свою причетність до історичного процесу, своє місце в ньому.

Калокагатія (від гр. klokagathia – kalos – прекрасний і agathos - добрий) – термін культури античності; визначає гармонію зовнішнього і внутрішнього в людині. К. – головний принцип і умова краси людини. В античні часи калокагатія була ідеалом виховання, поєднанням благородства, багатства і краси фізичних і духовних здібностей.

Канон (з гр. kanon – правило, норма) – нормативний взірець; в образотворчому мистецтві -сукупність художніх засобів чи вимог, які вважалися обов’язковими в ту чи іншу епоху (норми композиції і колориту, система пропорцій, іконографії даного типу зображення). К. називають також твори, які є нормативним взірцем. К. виконував важливу роль в мистецтві європейського середньовіччя, в стародавніх культурах Сходу. Епоха Відродження робить спробу раціональним шляхом віднайти ідеальну закономірність в різних зображуваних предметах (пропорції людського тіла, правило “золотого перетину”).

Катарсис (від грецького “catarsis” – очищення) термін використовується в естетиці для позначення спроможності людини через сприйняття творів мистецтва досягти очищення душі, своїх емоцій, сутнісний момент естетичного переживання. Цей термін вживали в своїх теоріях Піфагор, Платон, Арістотель, Лессінг, Б. Брехт, З. Фрейд та інші.

Категоричний імператив – термін, який вводить І. Кант для позначення основного закону його етики. Має два формулювання: 1). чини тільки відповідно до такої максими (настанови волі ), керуючись якою, ти будь коли можеш побажати, щоб вона стала загальним законом; 2) чини так, щоб ти завжди ставився до людства як у своїй особі так і в особі будь-кого іншого також як до мети й ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу.

Класицизм (від латинського “classicus” – взірцевий) – один з основних напрямків у європейському мистецтві XVII – XIX ст., зразком для якого було класичне (давньогрецьке і давньоримське) мистецтво. Для класицизму притаманні раціоналізм, нормативність в творчості, тяжіння до завершених гармонійних форм, монументальності, врівноваженості композиції. Принципи класицизму утверджуються у всіх видах мистецтва.

Комічне (від грецьк. – смішний) – це метакатегорія естетики, яка відображає конфлікт суспільно значимої форми в поведінці і діях людини з нікчемністю соціального і морального змісту цієї дії, що не загрожує суспільним цінностям і долається через сміх. Предметом комічного є, як правило, несуттєві, хибні або уявні цінності, нікчемність яких усвідомлюється в процесі розв'язання комічного конфлікту. Комічне передбачає розвинуте почуття гумору, яке вважається інтелектуальним почуттям і свідчить про гнучкість розуму. Комічне є продуктом розвинутої людської культури, здатністю поглянути на себе збоку, піднятися над буденністю.

Конструктивізм (від латинського “constructio” – побудова) – естетичний напрямок, що виник на початку 20 ст. Тісно пов’язаний з кубізмом і футуризмом, породжує свій художній стиль, який виявився більш яскраво в архітектурі, живопису, прикладному мистецтві та поезії. Головна установа конструктивізму – зближення мистецтва з практикою індустріального побуту по лінії форми, геометризація контурів і відкриття технічної основи будівництва і архітектури, стилізація документів і відтворення виробничих ритмів в поезії.

Критика – особливий соціальний інститут виникає і розвивається в умовах перетворення мистецтва переважно на духовну форму діяльності, специфічну форму відображення дійсності. Вона стає важливим чинником, що формує суспільну свідомість. Доки мистецтво було більшою мірою ремеслом, тобто переважно предметною діяльністю, його критиком виступав замовник або покупець, який актом купівлі оцінював як споживчі, так і естетичні властивості твору.

Кубізм ( від фр. сube – куб) – авангардистський напрямок в образотворчому мистецтві. Для зображення реального світу використовували комбінації геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо). Геометризм повинен був підкреслити усталеність, предметність світу. Кубізм зародився у Франції. Його теоретики- поет Аполлінер, маляри Ж.. Метценже та А. Глез. Представники- П. Пікассо, Ж. Брак, Х. Гріс, М. Дюшан, К Малевич та інші.

Культура естетична – сукупність естетичних цінностей, засобів їх створення та вживання. Структура естетичної культури багатомірна. Вона містить естетичну свідомість людей, що відтворюється в ідеалах, потребах, настановах, смаках, поглядах, концепціях; естетичні моменти різних видів діяльності (у праці, побуті, під час спілкування, у суспільному житті, спорті тощо); естетичне виховання у різноманітті сфер та засобів свого прояву. Залежно від соціальної значущості розрізняють естетичну культуру особистості, естетичну культуру соціальної групи, естетичну культуру конкретного суспільства, естетичну культуру людства в цілому.

Культура естетична особистості – це ступінь, рівень опанування естетичною культурою суспільства. Проте естетична культура являє собою грань загальних, універсальних людських відносин і тому виступає як міра універсальності та гармонійності особистості. Ні інтелектуальний, ні емоційний розвиток особистості не може бути повним, якщо вона естетично нерозвинена. Естетична культура забарвлює і емоції, і волю, і розум людини вмінням бачити, відчувати та створювати красу. Естетично розвинена людина ставиться до себе, до природи, до інших не як споглядач, а як людина, що відчуває унікальність та своєрідність іншого.

Культура мови – розділ мовознавчої науки, що вивчає нормативність мови, її відповідність вимогам, які ставить перед нею суспільство; уміння правильно добирати мовно-виражальні засоби мовлення відповідно до мети, змісту й обставин спілкування.

Культура поведінки – складова частина культури людини, вона виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу; це сукупність форм повсякденної поведінки людини (у праці, побуті, спілкуванні з іншими), в яких знаходять зовнішнє відображення моральні та естетичні норми поведінки. Якщо моральні норми визначають зміст вчинків, мотиви поведінки, то культура поведінки розкриває, як саме здійснюються у поведінці вимоги моральності, яке «обличчя» поведінки людини, наскільки органічно, природно і невимушено такі норми злилися з її способом життя, стали повсякденними життєвими правилами.

Культура почуттів – термін вживається в етиці і естетиці. Вказує на ступінь суспільної розвиненості, “олюдненості” почуттів, соціальну одухотвореність людини.

Культура спілкування – сукупність загальновизнаних норм і правил спілкування людей, стиль використання мовних засобів людьми відповідно до ситуації спілкування.

Культура управління – це сукупність вимог, що виникають перед зовнішньою стороною процесу управління, — вимог, зумовлених нормами й принципами загальнолюдської та професійної моралі й естетики, принципами ефективної організації та методик управління.

Культурна політика – це діяльність влади і держави в галузі культури і мистецтва, що ставить собі за мету сприяти розвиткові національної культури і мистецтва в інтересах національної спільноти.

Література (назва походить від латинського слова «буква») – це вид мистецтва, який естетично освоює світ у художньому слові. Література має унікальні пізнавальні можливості, адже за допомогою слова дійсність досліджується комплексно, у всій багатогранності – не тільки чуттєво, але й через умовивід. Слово – ось матеріал літературного образу. Література існує у трьох видах художнього тексту: епос (дослівно – розповідь), лірика (дослівно – те, що виконується під ліру), драма (дослівно – дія). Відрізняється один різновид від іншого способом формування художнього образу. Наприклад, драма об'єднує твори, що призначені для виконання на сцені, її жанрові підрозділи: трагедія, комедія, драма, мелодрама, фарс. Лірика ж найчастіше безсюжетна, вирізняється високою емоційністю, суб'єктивністю, насиченістю художнього образу. Призначення епосу – викласти поступову оповідь про ряд подій. У письмовій літературі епічними жанрами вважаються роман, повість, новела, доповідання, нарис. Характеристика кожного з названих жанрів теж вимагає уточнень. Так, наприклад, історичні перекази давнини склали основу для середньовічних рицарського та комічного роману, а потім розвинулись у побутовий, історичний, пригодницький, любовний та інші романи.

Манкурт (від імені власного) – термін, який набув широкого розповсюдження у вітчизняній культурі. Людина, яка втратила історичну пам’ять, моральні, духовні цінності та орієнтири, а також зв’язок з своїм власним народом. Термін ввів Ч. Айтматов в романі “И дольше века длится день” .

Маньєризм – (від італійського maniersmo – примхливість, химерність, штучність) – течія в образотворчому мистецтві Західної Європи 16 ст. Відображала наростання кризових явищ в пізньому Відродженні. Характерні риси – гострі колористичні дисонанси, ускладненість поз і композицій, деформація пропорцій.

Мімезис (від грецького mimesis – наслідування) – естетична категорія, запропонована Арістотелем, яка визначає відношення між творцем і світом, який для нього є зовнішнім, який мистецтво не копіює, а наслідує.

Міра – єдність кількісних і якісних визначеностей речей, явищ, подій. Міра – це певна межа, у якій кількісні зміни не зачіпають якості речей, а за нею – ведуть до нової якості. Світ людей і речей лише відносно стабільний; міра є однією з основних категорій, в якій відбивається мінливість світу.

Мистецтво – це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образній формі. Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу – головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Мистецтво як одна з найважливіших складових культури проявляє себе в різноманітті конкретних видів художньої творчості, кількість і складність яких неухильно зростає відповідно до вимог часу.

Мистецтво універсально специфічне: своєрідними є не тільки мета, зміст, форма, але і метод. Художник ставиться до життєвого матеріалу, до фактів інакше, ніж вчений, адже він може вільно відступити від фактів.

Мистецтва пластичні – поняття, яке об’єднує види мистецтва, твори яких існують в просторі, не змінюються в часі і сприймаються зором (іноді їх називають просторовими). Мистецтва пластичні поділяються на образотворчі (живопис, скульптура, графіка, фотомистецтво) і необразотворчі (архітектура, декоративно-споживне мистецтво і художнє конструювання). Не дивлячись на такий поділ, межі між м.п. не абсолютні.

Модернізм – (від французького modernisme – новітній, сучасний) – загальна назва художньо-естетичної системи, яка склалася в 20-х роках ХХ ст. Відображала кризові явища в культурі того часу, відчуження особистості, зневіру в моральних цінностях, гуманізмі. Модернізм об’єднує багато відносно самостійних ідейно-художніх напрямків і течій, різних по соціальному масштабу і культурно-історичному значенню (експресіонізм, кубізм, конструктивізм, сюрреалізм, абстракціонізм).

Мораль – це форма свідомості – сукупність усвідомлених людьми принципів, правил, норм поведінки. Мораль постає як такий імперативно-оціночний засіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла.

Моральність – (рос. нравственность) – втілення принципів, правил і норм моралі в реальну поведінку людей, стосунки між ними.

Музика (назва походить від грецького виразу, що перекладається як «мистецтво муз») – це вид мистецтва, який відображає реальну дійсність в емоційних переживаннях і наповнених почуттям ідеях, що виражаються через звуки особливого роду, в основі яких – узагальнені інтонації людської мови.

Національна політика в галузі культури має бути спрямована на підтримання національної картини світу і через неї – на підтримання єдності нації. Усі субкультури суспільства здатні взаємодіяти і підтримувати зв'язки одна з одною завдяки наявності загальнонаціональної картини світу – ядра культури суспільства. Ядро культури суспільства акумулюється та реалізується в мові і фольклорі, пам'ятках культури та еталонних творах мистецтва, архітектури, літератури й живопису. Ядро культури є власне культурною спадщиною, тим, що передається від покоління до покоління. Культурна політика щодо нього здебільшого має охоронний характер.

Непротивлення злу – принцип, закріплений у різних культурних парадигмах, ідеал особистісного і суспільного життя, заснований на переконанні в тому, що активне протистояння злу веде до його підсилення. Найбільш впливове вчення про непротивлення злу належить Л. М. Толстому, М. Ганді, М. Л. Кінгу.

Образотворчі мистецтва – розділ пластичних мистецтв, які об’єднують живопис, скульптуру, графіку.

Образ художній – категорія естетики; узагальнююче художнє відображення дійсності, втілене в форму конкретного індивідуального явища.

Піднесене – естетична метакатегорія, яка характеризує естетичну цінність речей та явищ, опанованих людиною не практично, а духовно. Зазвичай ідеться про речі та явища як природного, так і суспільного походження, які переважають могутність і сили людини і вимагають від неї надзвичайних, граничних зусиль. Почуття піднесеного виникає за умов духовно уявного, морального подолання якихось значних, грізних сил природи або суспільних явищ, неспівмірних із силою, енергією та фізичними можливостями людини.

Поп-арт (рор-агt.) – популярне мистецтво, новий художній напрям, що виник у 50-х роках виник в Англії і США, у якому світ було представлено реальним, але суто абстрактним. Його засновником став М. Дюшан. Ця течія швидко охопила Англію, США, Канаду та інші країни. Художники почали створювати свої картини на основі принципу комбінування – нагромаджували усякий мотлох на живописній поверхні полотна Предметом мистецтва стало навколишнє середовище, сфера буття: різноманітна реклама, ілюстрації з газет, меблі, одяг, продукти харчування, речі технічного та побутового призначення виявилися в центрі уваги. Представники нового напряму намагалися відкрити людині зовнішнє середовище консервні банки, газетні кліше, побутові речі та ін.

Постмодернізм – новий художній напрям, що відрізняється від модернізму поверненням до ідеалів краси як реальності, розповідності, сюжетності, гармонії. Постмодернізм у мистецтві означає відхід від модерністського екстремізму й нігілізму, повернення до традицій, акцент на комунікативній ролі твору мистецтва й осмисленні досвіду модернізму як однієї з традицій у ряді інших, що історично змінювали одна одну.

Потворне – естетична метакатегорія, яка виступає як антипод прекрасного і відображає негативну естетичну цінність. Потворне має в естетичній практиці людини особливе значення: воно виступає як усвідомлення загрози її існуванню, як те, що підриває підвалини людяності, потребує духовного та практичного опанування. В античну епоху поняття потворного виступало здебільшого як просте заперечення краси, щось протилежне і супротивне їй. Тому історія ідей про потворне по суті збігається з історією вчень про прекрасне.

Прекрасне – метакатегорія естетики, яка характеризує явища дійсності з точки зору їх довершеності і, відповідно, такими, що володіють найвищою цінністю для людини. Як естетична цінність, прекрасне відрізняється від моральних та теоретичних цінностей (добра, істини) тим, що воно пов'язане з певною чуттєвою формою і звернене до споглядання і уяви. Сприйняття прекрасного. породжує стан задоволення, гармонії з навколишнім світом, почуття свободи.

Примітивізм (від лат. primitivus – початковий, первісний) – напрямок у мистецтві, що характеризується наслідуванням художніх образів і прийомів первісного мистецтва, форм ранніх і ще не розвинутих стилів.

Пуритани (англ. puritans чистота) – люди надзвичайно суворого аскетичного укладу життя.

Реалізм (від лат. realis – суттєвий, дійсний) – напрямок в мистецтві, що полягає в правдивому історично-конкретному і об’єктивному відтворенні дійсності;

1) просвітницький реалізм – мистецтво демократизується і звертається до життєвого матеріалу, у художніх творах з'являються представники різних соціальних верств, навіть нижчих. Провідним жанром стає соціально-побутовий роман. За цієї доби митець свідомо втілює радощі та хвилювання своєї епохи і розкриває певний настрій часу, притому головним об'єктом типізації робить соціальну природу своїх героїв;

2) критичний реалізм – правдиве відображення дійсності в літературі і мистецтві ХІХ ст.. Характерні риси – демократизм, народність, глибокий інтерес до соціальних проблем;

3) соціалістичний реалізм – напрямок офіційного мистецтва в СРСР 1934 –1991 рр. Головний принцип мистецтва – поєднання партійності і народності.

Рококо (від фр. rococo) – стилістичний напрямок у західноєвропейському мистецтві ХVIII ст., пов’язаний з придворно-аристократичною культурою. Виник у Франції. Відзначається примхливо-вишуканим оздобленням інтер’єрів, приміщень, декоративністю, камерністю, граціозністю – в музиці, манірністю образів в образотворчому мистецтві.

Романський стиль (від лат. romanum – римський ) – художній стиль, пов’язаний з античною культурою Риму, який одержав розповсюдження в період раннього середньовіччя (Х – ХШ ст.). Романський стиль використовувався для вибудови лицарських замків, храмів, монастирів. Його особливості – чіткі форми, сувора мужня краса та урочистість.

Романтизм (від фр. romantisme) – художній напрямок у літературі і мистецтві в Європі в кінці XVIII – на початку – XIX ст. Основа романтичного мистецтва – розлад між ідеалом і реальним життям. Героям притаманні мрійливість, героїчні настрої в світовідчуванні, ідеалізація дійсності.

Сарказм – форма комічного, що викликає дошкульний сміх і містить руйнівну оцінку різних негативних явищ у соціальному житті та людській поведінці. Він близький до іронії, проте відзначається більш в'їдливою, злою формою.

Сатира – форма комічного, що заперечує, карає недосконалість світу в ім'я його корінного перетворення відповідно до ідеалів. У карнавальному сміху в нерозчленованому вигляді у злитій формі присутні і ствердження, і заперечення, і гумористичні, і сатиричні початки, які поступово вичленовуються в самостійні типи комізму. Комічне є національна своєрідним, і водночас у ньому проступають інтернаціональні та загальнолюдські риси. В силу спільності законів соціального розвитку часто одні і ті самі явища з однаковою непримиренністю висміюють всі народи.

Сентименталізм – (від фр. sentiment – почуття) – художній напрямок в мистецтві другої половини XVIII – початку – XIX ст. Сентименталізм об’являє домінантою “людської природи” не розум, а почуття. Шлях до ідеальної особистості С. шукав у звільненні і удосконаленні “природних” почуттів.С. вирізняється демократизмом і увагою до духовного світу простої людини.

Символ – (від грецького symbolon) – об’єкт, стереотип поведінки, слово, яке вказує на якусь значущу для людини область реальності, на певний порядок-природній, створений людьми, пов’язаний з психічнім станом чи переживаннями, які мають предметне вираження. С.- знак, який умовно позначає будь-який предмет, поняття або явище.

Символізм (від фр. simbolisme) – напрямок в європейському мистецтві кінця ХІХ – початку – ХХ ст. Характерні риси - містицизм, таємничість, прагнення осягнути найвищі цінності з допомогою символів, узагальнень, особливої асоціативності. Основи естетики символізму склалися в 70 – і роки ХІХ ст. в творчості французьких поетів П. Верлена, А. Рембо, С. Маларме.

Синкретизм (від гр. synkretismos – об’єднання) – не розчленованість, змінність, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища. Наприклад, мистецтво на первісних стадіях людської культури, коли музика, спів, поезія, танок не були відокремленні один від одного. В мистецтвознавстві цим терміном називають органічне поєднання елементів різних видів мистецтва.

Синтез мистецтв – органічне поєднання різних мистецтв чи видів мистецтва в художнє ціле, яке естетично організує матеріальне та духовне середовище людини. Це складний процес і в різні історичні етапи він проходив по-різному. В історії світового мистецтва відомі три світові форми синтезу мистецтва: синтез пластичних мистецтв, театральний синтез мистецтв, кінематографічний синтез мистецтв.

Скульптура (від латинського слова, що означає «висікаю», «вирізаю») – це вид мистецтва, у якому образи дійсності відтворюються в пластичних, об'ємно-просторових формах при використанні різних матеріалів. У скульптури як мистецтва є свої особливості, своє коло сюжетів. Це пов'язано, перш за все, з можливостями, якостями того матеріалу, з якого робиться скульптурний твір. Відтак, можемо виявити декілька найголовніших способів творення скульптури: висікання (якщо використовуються тверді матеріали: мармур, граніт), вирізання (дерево), ліпка (глина та інші м'які матеріали), лиття (метал, пластмаса). У наш час кількість матеріалів, які можуть використовувати скульптори, значно розширилась, і це дозволяє урізноманітнити виражальні засоби цього виду мистецтва.

Стиль – у літературі та мистецтві – єдність змісту, образної системи і художньої форми, що склалася за конкретних суспільно-історичних умов і властива різним історичним періодам і епохам у розвитку літератури і мистецтва; сукупність головних художніх особливостей в творчості митця, які проявляються як в темі, ідеях, характерах, так і в образотворчо-виразних засобах, в технічній обробці матеріалу, у виконані тощо.

Стоїцизм (від стої – портик в Афінах, де збиралися стоїки) – одна з головних течій елліністичної філософії. Заснована в 4 ст. до н.е. Найважливіше місце в стоїцизмі посідала розробка міцної та розумної основи морального життя, яку стоїки вбачали у подоланні пристрастей, “силі духу”, що виявляються в наслідуванні своїй долі. Вища норма поведінки – стійкість, твердість у життєвих негодах, апатія життя згідно розуму.

Супрематизм – (від лат. supermus – найвищий) – одна з основних течій абстракціонізму, геометричний конструктивізм як метод вираження “вищої реальності” (від цього назва) – структури світобудови в найпростіших геометричних формах: пряма лінія, квадрат, коло, прямокутник, серед яких квадрат вважається найбільш чистим, тобто очищеним від змістовних асоціацій. Засновник художник К. Малевич – полотно “Чорний квадрат на білому фоні” 1915р.

Сюрреалізм (фр. surrealisme – над реалізм) – напрямок у світовому мистецтві, який сформувався у Франції в 20 – і роки ХХ ст., головним чином в поезії та живопису. Головна вимога – митець не повинен спиратись на розум, його царина це несвідоме, пов’язане з сновидіннями, галюцинаціями, спогадами дитинства. Завдання художника -за допомогою ліній, площин, різних форм і кольорів проникнути по ту сторону людського, досягти безкінечного та вільного. Представники – С. Далі, М. Ернст, Х. Міро, А. Массон, І. Тангі.

Танець (від німецького слова «рух») – це вид мистецтва, матеріалом якого є поетично осмислені, організовані у часі і просторі рухи і пози людського тіла. Танець і може бути пов'язаний безпосередньо з музикою, тоді він називається «хореографія».

Театр – це вид мистецтва, у якому образне відтворення дійсності відбувається у формі драматичної дії, сценічної гри, що здійснюється акторами перед глядачами. Театр займає особливе місце серед інших форм мистецтва, бо належить до так званих синтетичних видів мистецтва, тобто об'єднує у собі різні види мистецтва. Основа театру – драматургія. Жанри драматургії: трагедія, комедія, драма.

Трагічне – категорія філософії і естетики, яка характеризує нерозв'язний конфлікт, що виникає в процесі людської діяльності та супроводжується стражданням і непоправною втратою життєвих цінностей. На відміну від печального і страхітливого, трагічне обумовлене не випадковими зовнішніми силами, а внутрішньою природою явища. Трагічне передбачає вільний акт діяльності людини, її свідомий вибір, в результаті якого реалізується згубна для особистості неминуча необхідність.

Умовність – властивість мистецтва, яка підкреслює відмінність художнього твору від відтворюваної їм реальності.

Форма – філософська категорія що виражає:

а) спосіб існування визначеного змісту;

б) внутрішню організацію змісту, його структуру;

в) зовнішній вигляд предмета як продовження внутрішньої єдності форми і змісту.

Функція мистецтва виховна (формування цілісної особистості). Виховне значення філософії полягає у впливі на формування світогляду, політики – на політичні погляди, а от мистецтво впливає комплексно і на розум, і на душу людини, формує цілісну особистість. Та вплив мистецтва не дидактичний, не моралізаторський. Мистецтво впливає на особистість через естетичний ідеал, який виявляється як в позитивних, так і в негативних образах. Мистецтво дозволяє людині пережити інші життя як свої, збагатитися чужим досвідом.

Функція мистецтва гедоністична (функція насолоди). Ця функція пов'язана з тим, що існує ігровий аспект художньої діяльності. Гра як вияв свободи приносить естетичну насолоду, радість, духовне натхнення. Такими є найважливіші функції мистецтва, хоча їх перелік не обмежується названими. Не зважаючи на відсутність прямої прагматичної доцільності, існування людей без мистецтва неможливе. Мистецтво формує особистість всебічно, формує моральні принципи, естетичні смаки, розширює кругозір, знання, уяву, фантазію. Всезагальна потреба в мистецтві випливає, за словами великого німецького філософа Г.Гегеля, з розумного прагнення людини духовно освоїти внутрішній і зовнішній світи, уявивши їх як предмет, вуякому вона впізнає власне «Я».

Функція мистецтва естетична (формування ціннісних орієнтацій). Під впливом мистецтва формуються естетичні смаки, пробуджується творче начало особистості, її бажання творити за законами краси. Це зовсім не означає, що кожна особистість повинна демонструвати своє бажання брати участь у художній самодіяльності. Але все, що робить людина, повинно узгоджуватися з уявленнями про красу і міру, а уявлення про суть мистецтва, критерії оцінки творів мистецтва повинні бути сформованими.

Функція мистецтва інформаційна та комунікативна (мистецтво як повідомлення і спілкування). Аналіз саме цієї функції мистецтва лежить в основі сучасних естетичних теорій, що розробляються семіотикою, компаративістикою та ін. Мистецтво розглядається як своєрідний канал зв'язку, як знакова система, що несе інформацію. При цьому інформаційні можливості художньої мови виявляються значно ширшими, мова мистецтва більш зрозуміла, метафорична, емоційно сильніша, ніж розмовна.

Функція мистецтва навіювання (сугестивна). Мистецтво здатне навіювати спосіб мислення, почуття, майже гіпнотичне впливає на людську психіку. Особливо ця його здатність виявляється у складні періоди історії. Без сумніву, художник повинен усвідомлювати значення цієї функції і відповідально ставитися до своєї діяльності.

Функція мистецтва передбачення («кассандрівське начало»). І у даному випадку мова йде про використання інтуїції. Якщо вчений робить висновок індуктивним шляхом, то художник здатний образно уявити собі майбутнє. Художник, опираючись на інтуїцію, може достовірно передбачити майбутнє шляхом екстраполяції – вірогідного продовження лінії розвитку вже існуючого. І тут ми маємо на увазі не лише фантастику, хоча це і є найбільш зручний приклад.

Функція мистецтва пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта). Не дивлячись на те, що найвидатніші філософи світу Платон та Гегель вважали мистецтво нижчою формою пізнання істини, яка не може вступати у суперництво ні з філософією, ні з релігією, все ж таки треба визнати, що пізнавальні можливості мистецтва величезні. Мистецтво освоює багатство предметно-чуттєвого світу, відкриває нове у вже відомих речах, в звичайному -незвичайне.

Функція мистецтва суспільно-перетворююча (мистецтво як діяльність). Виявляється у тому, що художній твір здійснює ідейно-естетичний вплив на людей, включає їх у цілісно спрямовану діяльність і тим самим бере участь у переоформленні суспільства. Крім того, сам процес творчості – це перетворення за допомогою уяви вражень, фактів з реального життя. Зрештою, будь-який матеріал, з яким працює художник, теж підлягає переробці, в результаті якої з'являється нова якість.

Функція мистецтва художньо-концептуальна (мистецтво як аналіз стану світу). Мистецтво прагне глобального мислення, розв'язання загальносвітових проблем, осмислення стану світу. Художника цікавить і доля його героїв, і людства в цілому, він мислить у масштабах Всесвіту та історії, з ними узгоджує свою творчість.

Художнє спілкування (переживання емоцій; закріплення в структурі особистості здатності до розуміння і співчуття) спонукає людину до співучасті в житті інших людей. Так формується специфічна риса характеру – товариськість, що становить гуманістичну сутність людини

Художній метод – це історично обумовлений тип образного мислення, на формування якого визначальний вплив мають три фактори: дійсність в її естетичному багатстві, світогляд в його історичній та соціальній визначеності та художньо-розумовий матеріал, що накопичений в попередні епохи.

Художній напрям – величезна і найбільш містка одиниця художнього процесу, який охоплює епохи і системи мистецтва. Він дає підстави щодо судження про цілий історичний період у художній культурі і про значну групу художників. У ньому відображаються художньо-ідеологічні та світоглядно-естетичні особливості художнього розвитку. До основних художніх напрямів належать: міфологічний реалізм античності; середньовічний символізм; реалізм епохи Відродження; бароко, класицизм; просвітницький реалізм; сентименталізм, романтизм, критичний реалізм XIX ст.; реалізм XX ст., соціалістичний реалізм, експресіонізм, екзистенціалізм, абстракціонізм, поп-арт, гіперреалізм та ін.

Художній стиль – це естетична категорія, що відображає відносно стійку спільність основних ідейно-художніх ознак творчості, яка зумовлена естетичними принципами художнього методу і властива певному колу діячів мистецтва.

Художня культура – це складне, багатошарове утворення, яке об'єднує всі види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати і систему заходів по створенню, збереженню і розповсюдженню художніх цінностей, вихованню творчих кадрів і глядацької аудиторії. Художня культура суспільства поєднує такі рівні:

1) організаційно-інституційний;

2) духовно-змістовий;

3) морфологічний.

Художня течія – такі художні рухи, які утворюються за певних національних та історичних умов і об'єднують гурти художників, що базуються на естетичних принципах одного художнього методу в межах одного виду мистецтва з метою вирішення конкретних завдань (мистецтво передвижників; рух «нової хвилі» в кінематографі у Франції; діяльність письменників, живописців, композиторів у 20-ті роки в Україні та ін.).

Цинізм (грецьк. hyhismos) – нігілістичне відношення до людської культури і загальноприйнятих правил моральності.

Щастя – категорія моральної свідомості, що позначає стан повного і тривалого вдоволення від життя загалом. Філософська рефелексія Щ. починається з узагальнення моральної практики. Сучасна етика загальнозначущими умовами досягнення Щ. вважає: а) задоволення основних матеріальних потреб; б) повноту і осмисленість існування людини; в) спроможність останньої реалізувати власне уявлення про життя в ситуаціях морального вибору; г) гармонію внутрішнього світу людини і її зовнішніх стосунків.

Рекомендована література

Основна

• Арнаудов М. Психология литературного творчества. М, 1970.

• Асмус В.Ф. Вопросы теории и истории эстетики. М., 1968.

• Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М., 1975.

• Бердяев Я. Л. Смысл творчества. М., 1989.

• Бёрк Э. Философское исследование происхождения наших идей возвышенного и прекрасного. М., 1978.

• Борев Ю. Эстетика. В 2 т. Смоленск. 1997.

• Буало Д. И. Поэтическое искусство. М., 1957.

• Бычков В. В. Византийская эстетика. М.,1977.

• Валери П. Об искусстве. М., 1993.

• Вольтер. Эстетика. М., 1980.

• Выготский Л. С. Психология творчества. М., 1965.

• Гадамер Г. Актуальность прекрасного. М., 1991.

• Естетика / за ред. Левчук Л.Т. – К., 2005.

• История эстетической мысли. В 6 т. М., 1985-1987.

• Каган М. С. Философия культуры. СПб., 1996.

• Коллжгвуд Р.Дж. Принципы искусства. М., 1999.

• Лекции по истории эстетики. Кн. 1-4. Л., 1973—1980 / под ред. М.С. Кагана.

• Лосев А. Ф. История античной эстетики. В 6 т. М., 1963-1980.

• Лотман Ю. М. Культура и взрыв. М., 1992.

• Лотман Ю. Семиотика кино и проблемы киноэстетики. – Таллин, 1973.

• Лотман Ю. М. Структура художественного текста. М., 1970.

• Мастера искусства об искусстве. Т. 1-7. М., 1965—1970.

• Ортега-и-Гассет X. Эстетика. Философия культуры. М., 1991.

• Потебня А.А. Слово и миф. М., 1989.

• Потебня А.А. Эстетика и поэтика. М., 1976.

• Столович Л.Н. Природа эстетической ценности. М., 1972.

• Флоренский П. Избранные труды по искусству. М., 1996.

• Эйзенштейн С. Избр. произв. В 6 т. М., 1964-1966.

Додаткова

• Аврелий Марк. Наедине с собой.

• Аристотель. Поэтика. Никомахова этика. Большая этика.

• Барт Р. S/Z.

• Барт Р. Избранные произведения. Семиотика, поэтика.

• Баумгартен А. Философские размышления. Эстетика.

• Брентано Ф. О происхождении нравственного познания.

• Выготский Л. Психология искусства.

• Гоббс Т. О гражданине.

• Кант И. Критика способности суждения.

• Ницше. К генеалогии морали.

• Платон. Тимей. Пир. Софист.

• Сенека. Нравственные письма к Луцилию.

• Сковорода Г. Разговор пяти путников истинном щастіі в жизни

• Сковорода Г. Разговор, называемый алфавит, или букварь мира.

• Соловьев В.С. Оправдание добра. Нравственная философия.

• Тэн И. Философия искусства. Раздел: О сущности художественных произведений.

• Фрейд З. Тотем и табу.

• Фромм Э. Психоанализ и этика.

• Фуко М. Воля к истине. Раздел: Что такое автор? Использование удовольствий.

• Хейзинга Й. Homo Ludens. Проблемы: дефиниция игры, игра и эстетическое

• Эко У. Открытое произведение. Раздел: Открытое произведение в изобразительном искусстве.

• Эко У. Отсутствующая структура. Раздел: Эстетическое сообщение, Семиология архитектуры

• Эко У. Роль читателя. Раздел: Введение.

• Эпиктет. В чем наше благо?

• Юм Д. Трактат о человеческой природе. Книга третья. О морали.

81