Література

1. Здравомислов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. — М.: Наука, 1986.» 351с.

2. Кравцов В.О. Теоретичні аспекти інтерпретації змісту професійної культури вчителя // Нау­кові записки - Серія: Педагогічні науки, Вин. 54. - Кіровоград, РВВ КДІГУ їм В. Винниченка, 2004. -С.81-85.

3. Краткий психологический словарь / Сосіт. Л.АКарпенко. Под общ. ред. AB. Петровского, М.Г. Ярошевского. М, 1985 - 431 с.

   3. Крылова Н.Б. Формирование кульгуры будущего специ ста. М.: Высшая школа, 1990. -140 с.

   4. Лазарфельд П. Измерение в социологии. Американок, психология. - М., 1972.

   5. Личность и колектив: поиск гармонии// Педагогика; 1992. -№ 1,2. -С. 42-50.

   6. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проб/кМ психологии. — М.: Наука, 1984. — 444 с.

   7. Макаренко A.C. Твори в 7 Т. - К., 1954. - Т.5.

   8. Маслоу А. Самоактуализация. // Психология личности. Тесты. - М., 1982.

   9. Мерлий B.C. Структура личности: характер, способности, самосознание: Учебное пособие. — Пермь: ПГПИ, 1990,110 с.

   10. Петровский A.B. Личность. Деятельность. Коллектив. М., 1982. - 255 с.

       12. Радионова Н.Ф. Взаимодействие педагогом и старших школьников: Учеб. пособие к спецкурсу. Л., 1989. - 84 с.

       13. Радул В.В. Діагностика особистості майбутнього вчителя: Монографія. — К.: Вища школа. І — 1995. — 150с.

       14. Радул В.В. Педагогічна культура та соціальна зрілість вчителя: Навчальний посібник. - Кі­ровоград, 2000. — 36 с.

       15. Радул В.В. Соціальна зрілість молодого вчителя. — К.: Вища школа, 1997. - 269 с.

       16. Радул В .В. Соціальна зрілість та педагогічна атестація вчителя: Навчальний посібник. - Кіровоград, 2000, - 48 с.

       17. Радул В.В. Фактори соціальної зрілості студентів педвузу: Навчальний посібник із спецку­рсу для студентів педагогічних вузів. — К., 1994. -144 с.

       18. Радул В.В., Кравцов В.О., Михайліченко М.В. Основи професійного становлення особис­тості сучасного вчителя: Навчальний посібник. -Кіровоград, «ЇМЕКС-ЛТД», 2007. -252 с.

       19. Рубинштейн С. Л. Проблеми общей психологии. М, 1976. - 424 с.

       20. Рубинштейн С.Л. Самосознание личности и ее жизненный путь. // Собр. соч. В 2 т. - М„1989- Т.2.

       21. Сластенин В.А. Формирование профессиональной культуры учителя, Щ М., 1993.

       22. Слободчиков В.И., Исаев Е.ЩПсихология человека. М., 1995.

Психолого-педагогічний зміст соціальної зрілості вчителя.

. Зрілість явища чи якості — це певний стан, що настає в міру того, як якості чи V властивості, що розвиваються в предметі або явищі, досягають рівня, при якому вони найбільш повно виявляють сутність даного предмета чи явища. Виходячи з цього, під соціальною зрілістю можна вважати стан розвитку особистості, що ви­никає як результат досягнення рівня розвитку особистості, що виникає як резуль­тат досягнення рівня розвиненості, при якому формуються соціальні якості, які в своїй сукупності найбільш повно виявляють соціальну сутність самої особистості.

Формування соціальної зрілості особистості розкривається через призму змісту двох взаємообумовлених процесів — становлення і розвиток. Ми_іфопонуємо розглядати більш ширше поняття - становлення. Суттєвим моментом у питанні про становлення соціальної зрілості вчителя є ціннісні орієнтації його особистос­ті. Сутність проблеми побудови ціннісно-норматйвної моделі становлення соціа­льної зрілості вчителя зводиться до того, щоб виділити ту властивість системи "особистість - середовище", яка є системотвірною. Тоді ^; в структурі соціа­льної зрілості найбільш важливими для вчителя є ситуація, соціальна позиція, соціальне самовизначення, соціальна активність, соціальна відповідальність та соціальні установки, які визначають мету і засоби його діяльності. З психології відомо, що ціннісні орієнтації - це внутрішє (спонукальне) начало людської діяль­ності.

Соціальна зрілість є складним особистішим утворенням. Таке утворення, маю­чи властивості системного явища відзначається цілісністю, елементи якої перебу­вають у відповідних зв'язках між собою, серед яких особливе місце займають сис- темотвірні, зокрема, організаційні зв'язки?)

У вітчизняних працях з педагогіки та психології, які досліджують людину як найскладніший об'єкт природи, домінуючою методологічною позицією вважаєть­ся системний підхід. Слід зазначити, що останнім часом тут відбувається певне пе­реосмислення, доповнення та уточнення його основних положень і принципів, які знаходять своє відображення й в укоченні змісту поняття соціальної зрілості осо­бистості.

Таким чином, з погляду на сучасну теорію систем і системний аналіз поняття "зрілість" може бути застосоване до будь-якої складної соціальної системи для характеристики стану її окремих елементів та всієї системи в цілому

Суспільство - це не механічний конгломерат людей, а певна система, специфі­чний соціальний організм, що розвивається, функціонує не лише за загальними та системними ознаками, але й за своїми власними, специфічними законами самороз­витку -ТІ^ад^в системі зв'язків і відносин між людьми виникає той ефект (стан), який ми називаємо "соціальною якістю".

Стосовно розвитку людини "зрілість" здебільшого трактується У фізіологічно­му або психологічному аспектах, що пов'язані з "процесом завершення соціалізації та становлення системи ролей" [1, с. 3421. Тут соціальна зрілість проявляється в

з

силу завершення процесу соціалізації. Б.Г.Ананьєв пропонує можливість говорити про психічну зрілість людини, починаючи із студентського віку (18-22 роки). Кри­терієм психофізіологічної зрілості з його точки зору виступає зростання функціо­нального рівня різноманітних механізмів діяльності. ,

(Т^ГДраганов пропонує такі критерії соціальної зрілості особистості: а) перетво­рення особистості в повноцінний суб'єкт соціальної діяльності; б) досягнення мі­німуму розвиненості, визначеного конкретно-історичними умовами [14, с.315]Г )

• О.Г. Здравомислов та В.А. Дцов, опираючись на диспозиційну структуру осо­бистості увважають, що "...наявність стійких ціннісних орієнтацій характеризує зрілість людини " [8, сі99-200]:>

Ми виходимо з того, що Асоціальна зрілість особистості обов'язково включає активну життєву позицію особистості і досягається у неперервній єдності вихо­вання та самовиховання, в активному, постійному прагненні самої особистості до швидшого досягнення соціальної зрілості, в Ті потребі у саморозвиткуу В пошуках моделі змісту поняття соціальної зрілості ми вважаємо, що] взаємозв'язок соціаль­ної відповідальності і самореалізапії особистості є вихідним пунктом процесу її становлення^

У наукових дослідженнях, що пов'язані із вивченням якісних характеристик особистості, становлення соціальної зрілості вказує на самостійність людини у рішеннях та вчинках, відповідальність за себе, суспільство, в якому вона живе.

Під час вивчення соціальної зрілості особистості вчителя особливо виокремлю­ється його статус, тобто становище в середовищі де він себе реалізує (економіч­не, професійне, політичне, правове тощо). .

Соціальна зрілість вчителя як рівень розвитку його особистості визначається всією сукупністю його діяльності. У залежності від сфери прояву соціальна зрі­лість є певною здатністю особистості до взаємодії із середовищем, що дозволяє їй ефективно займати відповідне місце в структурі первиних утворень.

Поняття соціальна зрілість фіксує стан розвитку особистості через характер, спрямованість її діяльності на реалізацію суспільних ідеалів.

Неоднозначно у науковій літературі визначаються критерії соціальної зріло­сті. Але практично усі дослідники цієї проблеми вважають, що суть критеріїв соціальної зрілості зводиться до врахування відновлення докладених особистіс­тю зусиль. Більш широко, з урахуванням фактору соціальної відповідальності, підходила до визначення критеріїв соціальної зрілості особистості Н.1. Кориць- ка, яка вважає, що соціальна зрілість "уособлює досягнення людиною та­кого рівня інтелектуального, емоційного та вольового розвитку, коли вона усві­домлює своє місце в житті суспільства та відповідальність не лише за свої дії, але й за вчинки інших" [20]. Це підкреслює також і С.М. Іконникова, вважаючи, що зрілість особистості визначається ступенем залучення особистості до розв'язан­ня таких завдань, які вимагають відповідальної поведінки [20]. Соціальна зрілість вчителя об'єднує нібито два рівні - соціально- світоглядний та поведінковий, У своїй взаємодії вони утворюють вищу якість - со­ціальну визначеність мислення та почуттів, тобто оволодіння соціальними знання­ми та соціальним досвідом. Громадське виховання і самовдосконалення особисто­сті - можна розглядати як єдиний процес соціалізації людини.

Під зрілістю особистості вчителя ми розуміємо перш за все соціальну зрілість, що виявляється в тому, наскільки адекватно він розуміє своє місце в шкільному се­редовищі, населеному пункті, суспільстві, яким світоглядом керується, яке його ставлення до суспільних інститутів (норм моралі, норм права, законів, соціальних цінностей), до своїх обов'язків та своєї праці.(Соціальна зрілість обумовлюється наявністю психологічної зрілосп. Не може бути повної психологічної зрілості у со­ціально незрілої особистості, яка характеризується одноманітністю суджень та дій і навпаки. ^

Вчитель сьогодення - безпосередня виробнича сила суспільства. Він реалізує важливу соціальну функцію - духовне відтворення людини, а отже, і суспільства. Вчитель - не лише професія, сутність якої транслювати знання. Це висока місія, призначення якої - «створення» особистості, утвердження людини в людині. Наш час вимагає яскравої, масштабної особистості вчителя, яка глибоко володіє досяг­неннями наук про людину та закономірностями її розвитку, новими педагогічними технологіями та мистецтвом спілкування, високою педагогічною майстерністю. Сучасний вчитель покликаний бути носієм нагромаджених загальнолюдських цін­ностей, всебічно знати національні, культурні, історичні традиції свого народу та людства в цілому.

Виходячи з цього, під соціальною зрілістю можна вважати стан розвитку особис­тості, який виникає як результат досягнення такого рівня, який сприяє найбільш повному вияву соціальної сутності самої особистості.

Спираючись на праці психологів Б. Г. Ананьєва _та В.С.Мерліна, можна твердити, що становлення соціальної зрілості особистості - це сукупність процесів якісної зміни психологічної цілісності людини, вдосконалення її функці­ональної готовності, формування операційних систем, а також таких соціа­льно-психічних новоутворень, які забезпечують особистості можливість відносно успішно розв'язувати свої життєві проблеми. Зростання рівня соціального розвитку обумовлює виховання як цілеспрямований, організований процес формування особистості. В цьому плані виділяється обов'язковий організаційно- педагогічний рівень, який досягається, дякуючи цілеспрямованій взаємодії вихов­ної системи суспільства з тими групами людей, у розвитку яких необхідно виклика­ти соціально бажані зміни.

Виховну діяльність взагалі можна характеризувати як управління роз­витком особистості в суспільно необхідному напрямку.! Становлення соціальної зрілості особистості є результатом взаємодії цілеспрямованого виховання, а та­кож внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливають на людину. Поняття со­ціальної зрілості вчителя розуміється як певний ступінь розвитку його особистості, який сприяє творчому освоєнню різни'видів культури, а також створює можли­вість найефективніше приносити користь суспільству, своєю участю у різних видах діяльності."^)

Існують, звичайно, й інші означення, але для цього та інших означень характер­ною є особливість, яка соціальну зрілість характеризує як певну якість осо­бистості, що здійснює сильний вплив на саморегуляцію соціальної поведінки осо­бистості вчителя.

Шсихічний і соціальний розвиток особистості здійснюється на всіх етапах жит­тєвого шляху^ де поряд із загальними закономірностями розвитку "характеризу­ється особливими, специфічними лише для нього закономірностями. Дося­гнення певного рівня зрілості особистості не можна розглядати як деякий кінце­вий стан, до якого спрямований розвиток і яким він закінчується. Навпа­ки, чим зрілішою з психічної і соціальної точки

зору є особистість, тим більше зростає її здатність до подальшого розвитку.

Соціальна зрілість особистості вчителя характеризується насамперед не рів­нем знань, не розвитком його орієнтацій, а ступенем засвоєння суспільних відно­син та їх реалізацією в соціально значущій діяльності. По суті мова йде про визрі­вання, становлення соціальної зрілості особистості в процесі соціалізації.

Становлення соціальної зрілості особистості вчителя вказує на процес інтегру­вання педагогічних закономірностей з цілями, які порушують перед собою систе­ма навчально-виховної роботи школи та окремий учитель як її компонент.

На практиці досягнення цієї інтеграції утворює одне із головних завдань управління. А це означає, що модель соціальної зрілості вчителя повинна імітувати і специфічні для цього процесу об'єктивні закономірності та способи їх поєднання з цілями і завданнями виховання особистості як учня так й вчителя. Отже, модель соціальної зрілості особистості вчителя як система покликана слугувати і засобом відображення, так й засобом впливу на навчально-виховну систему.

Вище ми обумовили, що соціальна зрілість як стан розвитку особистості пови­нна реалізуватися в певному соціальному просторі. В системі "соціальне середо­вище - особистість" нас цікавить, як соціальне оточення впливає на формування соціальної зрілості особистості вчителя, і навпаки, за яких умов учитель здійснює зворотній вплив.

Безпосередні міжособистісні умови становлення соціальної зрілості вчителя, які* можна виділити із соціально-педагогічного середовища, і є мікросередовищем існування особистості вчителя.^Сутність його недоцільно брати ж певну логічну операцію, за допомогою якої розкривається поняття соціально-педагогічного середовища або виділяються його складові./Мікросередовшце особистості вчителя - це об'єктивна соціальна реальність, сукупність матеріальних, політичних, соціа- льно-психологічних та педагогічних факторів, які безпосередньо взаємодіють з особистістю в процесі її становлення (розвитку чи формування)."

Досліджуючи становлення соціальної зрілості особистості вчителя, ми стикає­мося із необхідністю аналізу його взаємодії з різноманітним оточенням в якому він реально живе і яке утворює його світ. У цьому напрямку необхідно звернути увагу на вивчення зв'язків між системними якостями особистості. Системні якості - це інтегральні якості особистості вчителя, які недоступні прямому спостереженню і можуть бути встановлені лише шляхом наукового аналізу тих систем, до яких на­лежить ця особистість, і закономірностей, яким підпорядкована її поведінка.

Вище ми зазначали, що соціальна зрілість особистості вчителя виявляється в соціально-педагогічному просторі, який складається з ряду взаємодіючих між со­бою соціальних об'єктів. Цими об'єктами виступають окремі особистості, учнів­ських, вчительський, загальношкільний колективи, батьки тощо. В рамках цього со­ціальна зрілість розглядається як певна організація. Організація розуміється як спланована координація діяльності двох і більше людей, які, діючи згідно з пев­ними нормативними основами в умовах розподілу праці, прагнуть до досягнення загальної мети або групи (кількох) цілей. Виходячи з цього, виділяємо основні ознаки простору, в умовах якого проявляється соціальна зрілість особистості вчи­теля.

Спланована координація колективних (групових) дій передбачає управління. Дії не відбуваються спонтанно, а заздалегідь передбачаються. Важливим факто­ром спланованої координації дій у просторі вияву є необхідність в інформації та системах, що сприяють з одного боку прийняттю рішень учителем, а з іншого -полегшують управління навчально-виховною діяльністю учнів.

За наявними у нас експериментальними даними виділяємо специфічні умови становлення соціальної зрілості особистості вчителя: 1) соціально-економічні; 2) освітні; 3) політичні; 4) культурні. )

Таким чином, соціальна зрілість особистості вчителя, є: по-перше, показни­ком рівня його розвитку, по-друге, характеризує спрямованість особистості на суспільно значущі цілі, показує ступінь співпадання особистісно значущих мо­тивів діяльності з мотивами, необхідними з точки зору соціума. І нарешті, соціа­льна зрілість знаходить свого вияву перш за все в активній життєвій позиції, яка виражається в соціальній активності, соціальному самовизначенні та соціа­льній відповідальності при виконанні основних соціальних функцій. І вже то­му дослідження соціальної зрілості особистості вчительських кадрів є актуальним і необхідним з точки зору педагогічної науки. . Вплив навчально-виховного середовища сучасної загальноосвітньої шко­ли на формування соціальних характеристик особистості вчителя

Роль колективу в соціальному, політичному, культурному, моральному розвитку особистості в суспільстві із значною аргументованістю підкрес­люється у багатьох теоретичних та експериментальних дослідженнях. Як пе­дагоги, так й психологи та соціологи приділяють серйозну увагу означенням, поняттям та аналізу різноманітних колективів та соціальних груп. "Колектив - це група людей, що утворює частину суспільства, яка об'єднана спільними ціля­ми і близькими мотивами спільної діяльності, підпорядкована цілям цього суспільства". Інше: "Колектив - це єдність міжособистісних відносин і відносин відповідальної залежності (неформальна та формальна структури), по­кликаний розв'язувати суспільно значущі завдання ._; У цих означеннях, з на­шої точки зору, досить повно і чітко визначені основні ознаки колективу.

Результати багатьох соціологічних, психолого-педагогічних, соціально- педагогічних досліджень виявляють дієвий вплив психологічної атмосфери ко­лективу на формування соціальної відповідальності, ставлення особистості до праці, на її емоційний настрій.

чГругіова робота створює позитивні умови для особистісного розвитку учасни­ків) Американський психолог А. Маслоу, один із лідерів гуманістичної психології, запропонував ісритерії, які дозволяють визначити ступінь "самоактуалізаці'Г осо­бистості Ці критерії можна застосувати і для учасників колективної діяльності. Серед них:

- адекватність і реалістичність в оцінці себе та оточуючих, прагнення уникати ілюзій та мати справу із реальною дійсністю;

• терпимість, уміння сприймати себе та інших такими, як є, з розумінням стави­тися до складностей людської натури;

• безпосередність ("спонтанність") емоційних реакцій і поведінки;

• широта життєвих інтересів;

• вірність життєвим цілям, уміння долати непорозуміння, опір та інші перепо­ни;

"креативність" - творча спрямованість мислення, винахідливіть у профе­сійній діяльності, новий погляд на звичні речі;

• здатність встановлювати тісні емоційні контакти з товаришами та близьки­ми; почуття гумору; увага до моральних проблем [28].

Для успішної роботи у колективі важливо, щоб і учні і вчителі діяли, виходячи не лише із свого життєвого професійного досвід) і статусу у формальних організа­ціях, а включали увесь свій людський потенціал.

Потенційна динаміка передбачає, по-перше, зміну поведінки членів колективу - збільшення креативності і впевненості у свої сили (від позиції спостерігача до позиції ініціатора); по-друге, оволодіння більшою психологічною гнучкістю (ко­ли учитель виступає і як конструктивний критик); по-третє, здатність послідовно здійснювати дії, що вимагає певна позиція.

У груповому процесі усі члени групи повинні взаємодіяти один з одним. Ця взаємодія дає колективу можливість сформувати колективні цілі, забезпечити ефективну організацію навчально-пізнавальної діяльності, поліпшити якість ви­кладання та засвоєння навчального матеріалу./Адміністрація школи зобов'язана забезпечити відповідну взаємодію між членами вчительського та учнівського колективів, а також виробити систему дій, спрямованих на підвищення ефекти­вності становлення соціальної зрілості вчителя у колективному процесі.

Найсуттєвішою особливістю шкільного колективу є його кооперативний характер. Кооперація в цьому разі означає координацію спільних дій учителів та учнів: Під час взаємодії вчителя із усім шкільним колективом здійснюється фронтальна взаємодія і має місце паралельний педагогічний вплив. Сутність цього методу розкрив A.C. Макаренко. Він писав: "Кожний вплив на особис­тість повинен бути разом з тим і впливом на колектив, а кожне зіткнення з коле­ктивом повинне виховувати кожну особистість, що входить до колективу" [27, с.334].

Для педагогіки важливо виявити структуру соціального досвіду вчителя і проаналізувати його у співвідношенні із соціальною зрілістю. Потім необхідно дослідити співвідношення (взаємодію, взаємовплив) соціального досвіду особи­стості вчителя на розвиток його соціальної зрілості в професійній діяльності.

Формування високого рівня соціальної зрілості вчителя - одне із основних завдань управління системою освіти в сучасних умовах. Розвиток соціальної зрілості особистості передбачає наявність в особистості прагнень, орієнтирів що­до Перспективи.

Соціальні групи не можуть існувати поза групами професійними. Здобуття ін­дивідом певної професії, як правило, означає його входження, а потім і належність до певної соціальної групи або верстви. Професійна самосвідомість не буде адек-

ватно сформованою до того часу, поки індивід не вступить у реальну діяльність. Поза реальною діяльністю професійна самосвідомість лишається на рівні загаль­них припущень.

Кожна організація (шкільний колектив) програмує для особистості певну су­купність ролей. Учасники організації, виконуючи ці ролі, вступають у системати­чні стосунки один з одним і зі своєю справою. Рольові взаємозв'язки між окреми­ми особистостями в організації досить складні, тому що разом з професійним (педагогічним) світоглядом виявляються особисті інтереси і потреби, прагнення, соціальні установки, творчість. Внаслідок цього організація розвивається не як ро­боча система, а організація стає мікросередовищем.

Не можна з впевненістю передбачити, як вчителі поводитимуть себе в профе­сійній ДІЯЛЬНОСТІ. Вони різняться МІЖ собою рівнем освіченості, соціальним досвідом, творчими здібностями, інтересами, рівнем розвитку соціальної зрілості. Крім то­го, індивідуальні трудові реакції і стосунки змінюються щоденно, залежно від са­мопочуття, настрою, контактів з іншими людьми тощо.

Якщо розглядати шкільний колектив як локальну соціальну структуру, тоді він є соціальним інститутом, члени якого поводять себе згідно із взаємно взятими зо­бов'язаннями, службовими стосунками, ролями, стимулами, конфліктами, тради­ціями.

Досліджуючи формування соціальної зрілості педагогічного колективу й особи­стості вчителя, можна сказати, що основна мета полягає в інтенсифікації станов­лення соціальної зрілості вчителя. В науці відомі методи, що сприяють поліпшен­ню роботи колективів як організацій. Таким підходом є проектування діяльності та організційне проектування, метод групової участі тощо

З історії педагогіки відомі приклади практичного втілення ідеї колективного . розвитку та впливу колективу на розвиток окремої особистості. Найбільш яскра­вими прикладами з нашої точки зору є: Школа радості Вітторіно да Фельтре, Бу- ргдорфський інститут Й.Г.ГІесталоцці, колонія ім. М. Горького та комуна ім. Ф.Е. Дзержинського, які створив A.C. Макаренко.

Відомо, що практичні експерименти щодо впливу колективу на особистість ре­алізував A.C. Макаренко. Клас у ролі первинного колективу A.C. Макаренка не влаштовував. Він був першим з педагогів, хто провів детальний соціально- психологічний аналіз класу. А,С.Макаренко встановив, що у класі головне зна­чення мають групові інтереси, які об'єктивно не можуть не відділяти інтереси усього колективу школи. Щоб зв'язати кожну особистість з усім колективом, за­безпечити достатній мінімум контактості, було паралельно запропоновано навча­льній структурі колективу у вигляді класів ще одну структуру, чисто виховну. A.C. Макаренко першим у світі застосував первинні колективи у формі різновікових загонів.

Під шкільним колективом ми розуміємо об'єднання (спільність) учнівсько­го та вчительського колективів. У науковій літературі вважається, що наявність певного рівня розвитку колективності означає здобуття групою ряду ознак, які характеризують її з точки зору соціальної значущості поставлених цілей, цілісно­сті, або штеїративності, специфіки внутрігрупових стосунків. Це в свою чергу дає уявлення про рівень соціальної зрілості.

Для аналізу взаємозв'язку між рівнем розвитку шкільного колективу та ста­новленням соціальної зрілості вчителя використовують ціннісний взаємовп­лив. Саме ціннісний взаємовплив лежить в основі механізму міжособистісної взаємодії стосовно фінкціонування системи "шкільний колектив - учитель".

Під цінністю розуміють матеріальний ідеальний предмет, що є визначальним для людини, тобто здатним задовольняти її потреби, відповідати її інтересам.

Діапазон людських цінностей надто широкий. Стосовно нашої проблеми во­ни беруться щодо взаємодії вчителів та учнів у первинному колективі. Багато­гранність форм спільної діяльності виступає у вигляді такої важливої характе­ристики членів колективу, як соціальна зрілість, та тих завдань, що реалізують­ся членами колективу. Ці завдання спрямовані на зростання соціальної зрілості окремих членів і колективу в цілому.

^Однією з провідних особливостей стосунків у шкільному колективі є сто­сунки відповідальної залежності. За своєю структурою соціальна відповідаль­ність - надзвичайно складне утворення; воно має інтегративний характер, тісний зв'язок з усіма іншими якостями особистості вчителя, його емоційно-вольовою та інтелектуальною сторонами діяльності особистості.

Соціальна відповідальність слугує показником розвитку соціальної зрілості вчителя, є умовою його педагогічних здібностей.^)

Для характеристики сформованості рівня соціальної зрілості шкільного колек­тиву ми розглядаємо не тільки формальний зміст діяльності вчителів та учнів, а також і соціальний зміст ролей, які вони виконують, з урахуванням індивідуальних інтересів і взаємин.

Дослідження процесу розвитку особистості в колективі показують, що колектив володіє значними можливостями як засіб втілення в індивідуальну сві­домість суспільних ідеалів і цінностей, колективістської психології, а також як інструмент індивідуального становлення особистості вчителя. Соціальний розвиток кожного вчителя необхідний для розвитку самого колективу, йо­го якісного стану. Рівень соціальної зрілості шкільного колективу є не лише стимулом для вдосконалення особистості, а певною мірою є ре­зультатом удосконалення особистостей, з яких він складається. Роз­виток шкільного колективу перебуває у тісній взаємодії з ефективністю розвитку соціальної зрілості особистості кожного його члена.

Для того, щоб сформувати відповідний рівень соціальної зрілості особисто­сті вчителя, необхідно формувати соціальну зрілість середовища його діяльно­сті^ Тобто ми будемо розглядати не лише формальний зміст діяльності вчите­ля, а насамперед соціальний зміст ролей, які він виконує, з урахуванням індиві­дуальних інтересів та взаємин.

Розглядаючи формування соціальної зрілості колективу у взаємозалежності із формуванням соціальної зрілості особистості вчителя, який є його членом вивчаємо вплив колективу на формування індивідуальної соціальної зрілості.

Формування соціальної зрілості вчительського колективу з урахуванням кількі­сних характеристик соціальної зрілості особистості дає можливість її оцінити, зі­ставити власні показники із характеристикою оцінки вчителя колегами та адміні-

страцією. Таким чином, зміни в рівні зрілості особистості вчителя пов'язані з роз­витком його шкільного та інших колективів, а тому потрібно все це розглядати у взаємов'язку.

Розвиток у колективі такої інтегративної якості, як соціальна зрілість, має надто важливе значення.

Успіх будь-якої суспільно значущої діяльності особистості визначається не ли­ше соціально-типовими, але й індивідуальними властивостями, шму останні та­кож стають об'єктом соціальної перцепції та оцінки колективу. Колектив оцінює й індивідуальний стиль діяльності й індивідуальні мотиви, й ступінь ініціативності та самостійність. У залежності від вимог діяльності колектив оцінює не тільки індивідуальні властивості, але і властивості соціальної зрілості.

Стабільність шкільного колективу має такі наслідки: дає і можливість вироби­ти єдність і згуртованість дій у педагогічному ; колективі, стійкі традиції, без яких_ неможливо організувати І успішну виховну роботу з учнями.

І Організаційну згуртованість шкільного колективу можна вимірювати за сту­пенем вираженості у вчителів установки продовжувати діяльність у даній школі. Ця установка розглядається як інтегральне вираження задоволеності вчи­телів та учнів різними аспектами шкільної ситуації. Ця форма згуртованості перш за все визначає можливості шкільного колективу здійснювати морально- психологічний вплив на своїх членів. Учитель та учень, які цінують свій колек­тив і прагнуть в ньому працювати, швидше піддаються його впливу, відповідаль­но приймають його вимоги і норми.

Безумовно, практично вся участь соціально-зрілого вчителя у житті шкільного колективу орієнтована на розвиток колективу як цілого, так і кожної особистості, яка організаційно належить до нього. Тому особливої уваги як у становленні ко­лективу так і у вирішенні інших завдань навчально-виховного процесу заслуговує професійна позиція вчителя, як утворення, що визначає його ставлення до професійної діяльності, професійну активність і відповідальність.