5. Обстеження дітей з дизартрією, встановлення діагнозу.

Обстеження будується на загальному системному підході, розробленому у вітчизняній логопедії, з урахуванням специфіки описаних вище мовленнєвих і немоленнєвних порушень, загального психоневрологічного стану дитини і віку. Чим менша дитина і чим нижчий загальний рівень її мовленнєвого розвитку, тим більше значення в діагностиці має аналіз немовленнєвих порушень.

В даний час на основі оцінки немовленнєвих порушень розроблені прийоми ранньої діагностики дизартрії.

Найбільш частим першим проявом дизартрії є наявність псевдобульбарного синдрому, перші ознаки якого можна відзначити вже у новонародженого. Це — слабкість крику або його відсутність (афонія), порушення смоктання, ковтання, відсутність або слабкість деяких вроджених безумовних рефлексів (смоктального, пошукового, хоботкового, долонно-рото-головного). Крик у таких дітей тривалий час залишається тихим, погано модульованим, нерідко з носовим відтінком, іноді у вигляді окремих схлипувань, які проводяться у момент вдиху.

Діти мляво смокчуть, при смоктанні захлинаються, синіють, іноді молоко витікає з носа. У важких випадках діти в перші дні життя взагалі не беруть груди, їх годують через зонд, зустрічається і порушення ковтання. Дихання поверхневе, нерідко прискорене і аритмічне.

Ці порушення поєднуються з асиметрією обличчя, підтіканням молока з одного кута рота, відвисанням нижньої губи, що перешкоджає захопленню соски або соска.

У міру росту дтини все більше виявляється недостатня інтонаційна виразність крику, голосових реакцій. Звуки гуління, лепету відрізняються одноманітністю і появою в пізніші терміни. Дитина тривалий час не може жувати, кусати, давиться твердою їжею, не може пити з чашки.

Вроджені безумовні рефлекси, які були пригнічені в період новонародженості, виявляються в значній мірі, утрудняючи розвиток довільної артикуляційної моторики.

У міру зростання дитини в діагностиці дизартрії все більшого значення починають набувати мовленнєві симптоми: стійкі дефекти звуковимови, недостатність довільних артикуляційних рухів, голосових реакцій, неправильне положення язика в порожнині рота, його насильницькі рухи, порушення голосоутворення і мовленнєвого дихання, затримка мовленнєвого розвитку.

Особливу складність представляє діагностика стертих або мінімальних проявів дизартрії.

Основні критерії діагностики:

• наявність слабко виражених, але специфічних артикуляційних порушень у вигляді обмеження об'єму найбільш тонких і диференційованих артикуляційних рухів, зокрема недостатність загинання кінчика язика вгору, а також асиметричне положення витягнутого вперед язика, його тремор і неспокій в цьому положенні, зміни конфігурації;

• наявність синкінезій (рух нижньої щелепи при русі язика вгору, рухів пальців рук при мовленнєвих рухах );

• сповільнений темп артикуляційних рухів;

• труднощі утримування артикуляційних позицій;

• труднощі в перемиканні артикуляційних позицій;

• стійкість порушень звуковимови і труднощі автоматизації поставлених звуків;

• наявність просодичних порушень.

В ряді випадків у діагностиці мінімальних проявів дизартрії допомагають функціональні проби.

Проба 1. Дитину просять відкрити рот, висунути язик вперед і утримувати його нерухомо по середній лінії і одночасно стежити очима за предметом, що переміщається в бічних напрямах. Проба є позитивною і свідчить про дизартрію, якщо у момент рухів очей відмічається деяке відхилення язика в цю ж сторону.

Проба 2. Дитину просять виконувати артикуляцій рухи язиком, поклавши при цьому руки на її шию. При найбільш тонких диференційованих рухах язика відчувається напруга шийної мускулатури, а іноді і видимий рух із закиданням голови, що свідчить про дизартрію.

Діагноз ставиться спільно лікарем і логопедом. Важливо правильно описати мовленнєві і немовленнєві прояви дизартрії, відзначити особливості загального мовленнєвого розвитку, визначити рівень мовленнєвого розвитку, а також дати якісну характеристику структурі дефекту, відзначивши, чи є у дитини дефект тільки фонетичним або фонетико-фонематичним. У шкільному віці відмічається вплив мовнорухового дефекту на писемне мовлення, наявність фонематичної або артикуляційно-акустичної дисграфії.

У мовленнєвій картці дитини з дизартрією, разом з клінічним діагнозом, який ставить лікар, відображаючи по можливості і форму дизартрії, необхідний логопедичний висновок, заснований на принципі системного підходу до аналізу мовленнєвих порушень.

Наприклад: 1. Псевдобульбарная дизартрія. Фонетичний недорозвиток мовлення.

2. Псевдобульбарная дизартрія. Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення. У школяра може бути такий варіант: псевдобульбарная дизартрія. Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення. Артикуляторно-акустична дисграфія.

3. Псевдобульбарная дизартрія. Загальний недорозвиток мовлення (III рівень).

При обстеженні дітей з дизартрією особлива увага звертається на стан артикуляційної моторики у спокої, при мімічних і загальних рухах, перш за все артикуляційних. При цьому відмічаються не тільки основні характеристики самих рухів (їх об'єм, темп, плавність перемикання, виснажуваність і т. д.), але і точність і відповідність рухів, стан м'язового тонусу в мовленнєвій мускулатурі, наявність насильницьких рухів і оральних синкінезій.

Стан моторики артикуляції співвідноситься із загальними моторними можливостями дитини, наголошуються навіть незначні рухові розлади.

Для диференціальної діагностики дизартрії і дислалії необхідно зіставити вимову звуків в словах при назві дошкільником картинок, школярем при доповненні слів і речень, а також при читанні відображено услід за логопедом в словах і ізольовано в звуках і зіставити ці дані з особливостями спонтанної вимови. Логопед визначає характер порушень артикуляційних рухів, що приводять до неправильної звуковимови. Найбільш частими порушеннями при дизартрії є: недостатній підйом кінчика язика, порушена швидкість в утворенні змикання, неправильні структури, використовувані в контакті, недостатня напруга, коротка тривалість контакту, сповільнення, ослаблення або вихід з контакту, неправильний напрямок повітряного потоку.

Запис кінетичного аналізу

Фонетичні помилки Кінетичний аналіз

в — б недостатнє натягнення губ

в — ч ковзання губ замість ковзання язика

б — м слабке скорочення м'якого піднебіння

п — ф слабке скорочення м'язів губ

Подібна оцінка дозволяє визначити моторний механізм порушеної звуковимови і обґрунтувати диференційовані прийоми артикуляційної гімнастикми і масажу.

Порушення звуковимови оцінюються залежно від характеру комунікаційного матеріалу, швидкості вимови і ситуації спілкування. Вони зіставляються з особливостями фонематичного сприймання і звукового аналізу.

Важливо відзначити, чи визначає дитина порушення звуковимови в чужому і у власному мовленні, як віддиференційовує на слух нормально і дефектно вимовлені нею звуки (у словах, складах і ізольовано).

Обстеження лексико-граматичного боку мовлення проводиться загальноприйнятими в логопедії прийомами.

Логопедичне обстеження дозволяє виявити структуру і важкість фонетико-фонематичного порушення, зіставивши його з тяжкістю ураження артикуляційної і загальної моторики, а також загальним психічним і мовленнєвим розвитком дитини.