2. Клініко-психологічна характеристика дизартриків

Дітей-дизартриків відповідно до клініко-психологічної характеристики поділяють на такі групи:

1. Діти з дизартріями з нормальним психофізичним розвитком (стерта форма)

2. Діти-дизартрики хворі на ДЦП

3. Діти-дизартрики, які страждають олігофренією

4. Діти-дизартрики, які страждають гідроцефалією

5. Діти-дизартрики із ДЦП

6. Діти-дизартрики із ММД (масові школи)

Загалом для дизартриків характерні такі психологічні особливості

1. порушення уваги

2. порушення пам’яті

3. особливості інтелектуальної діяльності

4. особливості емоційно-вольової сфери

5. сповільнене формування вищих кіркових функцій

6. легкі рухові розлади

Рухові розлади характеризуються пізнішим часом формування рухової функції

Емоційно-вольові порушення підвищенням емоційної збудливості та виснажливістю нервової системи. Рухова розгальмованість посилюється при втомі, можуть бути схильні до істеричних реакцій, лякливі, загальмовані. Моторика незграбна і несвоєчасно формується навички самообслуговування та готовність руки до письма.

3. Класифікація дизартрій

В основі класифікаццій дизартрій лежать:

- принцип локалізації ушкодження

- синдромологічний підхід

- ступінь зрозумілості мовлення для оточуючих

Класифікація дизартрій на основі визначення рівня локалізації ураження передбачає наступні форми:

1. бульварна

2. псевдобульбарна

3. екстрапірамідна (підкіркова)

4. кіркова

5. Мозочкові

Найскладнішою формою дизартрії є кіркова дизартрія, але її визначають не всі дослідники

Синдромологічний підхід до класифікації дизартрій передбачає виділення певних форм у зв’язку із характером парезу чи паралічу:

1. спастико-паретична дизартрія

2. спастико-гіперкінетична

3. спастико-атактична

4. а тактико-гіперкінетична

5. спастико-ригідна дизартрія

Класифікація за синдромологічний підходом утруднена і характеризується як нестабільна

За ступенем зрозумілості мовлення дитини для оточуючих:

1. найлегший ступінь – виявляється фахівцем при спілкуванні з дитиною

2. порушення у вимові помітні всім, але мовлення дитини є зрозумілим

3. мовлення дитини зрозуміле лише для близьких дитини і частково для оточуючих

4. найважчий ступінь (анартрія) – відсутність мовлення або практично незрозуміле для близьких дитині людей

Розрізняють три стадії анартрії:

1. легка ступінь – наявна звуко-складова активність

2. середня ступінь передбачає наявність голосових реакцій

3. важка ступінь – повна відсутність голосових реакцій і мовленнєвої активності

Симптоматика

1. Кіркова дизартрія (найважча)– виникає внаслідок вогнищевого ураження кори головного мозку, проявляється у вигляді моторних розладів різног походження. Має три форми:

• І форма зумовлена одночасним двобічним ураженням нижнього відділу передньої центральної звивини. Внаслідок таких уражень виникає вибірковий центральний парез мязів артикуляційного апарату, особливо мязів язика. Відповідно звужується об’єм артикуляційних рухів, зокрема, тонких ізольованих рухів кінчика язика вверх, як наслідок порушується вимова верхньоязикових звуків:

а) передусім тих, які вимовляються при піднятому і загнутому кінчику язика вверх (ш,ж,р), у важких випадках ці звуки відсутні, при більш легких вони замінюються іншими передньоязиковими приголосними звуками (т,д,н) чи нижньоязиковими (с,з,с',з')

б) порушення вимови звука (л) внаслідок утруднення зімкнення кінчика язика з верхніми зубами чи з альвеолами.

Типовим порушенням при даному варіанті кіркової дизартрії є змішування приголосних за способом творення. Порушення м’язового тонусу мають характер підвищення головним чином у м’язах кінчика язика, у важких випадках нездатність виконання диференційованих рухів, а у більш легких випадках - порушення плавності, темпу руху, внаслідок чого сповільнюється вимова.

• ІІ форма – є наслідком однобічного ураження кори домінантної півкулі у нижніх пост центральних відділах, проявляється у порушенні кінестетичного праксису. Сповільнюється темп артикуляції, порушується плавність, затягується пошук потрібного артикуляційного укладу. Характерною ознакою є непостійність артикуляції. Найбільше страждає вимова шиплячих дзвінких та африкатів. Проявляється недостатністю лицевого гнозису: дитина утруднюється у локалізації точкових дотиків, особливо в області артикуляційного апарату.

• ІІІ форма виникає при однобічному уражені домінантної півкулі у нижніх пре моторних відділах кори Відповідно недостатній динамічний кінетичний праксис. При кінетичних порушеннях утруднюється вимова складних звуків і африкатів (ц,ч, щ, дз,дж) наявність замін щілинних звуків на зімкненні. Страждає вимова при збігові приголосних (пропуски звуків при збігах), оглушення дзвінких приголосних. Мовлення дітей напружене, сповільнене. Внаслідок утруднення кінетичних та кін естетичних рухів особливо ускладнюється автоматизація звуків.

2. Псевдобульбарна дизартрія (найпоширеніша) – виникає при двобічному ураженні кірково-ядерних шляхів, які ведуть до ядер ЧМН, стовбура. Проявляється підвищенням м’язового тонусу в артикуляційній мускулатурі переважно за типом спастичності, рідше понижений м’язів тонус за типом паретичності. При будь яких варіантах обмежені активні рухи артикуляційного апарату, у найважчих випадках відсутні рухи.

Характерна ознака – посилення глоткового рефлексу, піднебінного рефлексу, посилення рефлекторних автоматичних рухів, наявність синкінезії.

Язик напружений, відтягнутий назад, спинка язика заокруглена (майже закриває глотку), кінчик язика не виражений довільні рухи обмежені або спотворені; кінчик язика при всіх рухах залишається напруженим і пасивним, особливо важко виконати рухи кінчиком язика вверх за межами ротової порожнини.

При псевдобульбарній дизартрії збережені мимовільні рефлекторні рухи і вкрай обмежені довільні рухи, які мають ту ж основу мимовільності. Відповідно до порушень мимовільності виконання рухів у дитини наявні труднощі вимови складних і найбільш диференційованих за артикулемами звуків (р, л, ш, ж, ц). Порівняно з кірковою дизартрією при псевдобульбарній порушення вимови передньоязикових звуків має більш поширений характер, наявний ряд нашарувань: порушення дихання, голосу, інтонації, мелодики, інших груп звуків, гіперсалівація (підвищене слиновиділення). Також порушена вимова голосних звуків (і, е) – це пов’язано з рядом нашарувань, а також з патологічною позицією язика в ротовій порожнині. При спастичності м’язів мовленнєвого апарату наявні одзвінчення глухих приголосних; порушені резонаторні властивості глотки, як наслідок виникає назальний відтінок при вимові голосних (особливо и, у), сонорних (р, л), твердих шумних звуків (ж, ш, з), африкату (ц).

При паретичності м’язів частіше за все страждає вимова зімкнено-губних звуків (п.б,м); язиково альвеолярні звуки, в окремих випадках - голосні (особливо і,и,у). При паретичності м’язів спостерігається носовий відтінок звуків, м’яке піднебіння провисає, його рухливість при вимові обмежена. В цілому мовлення є повільне, афонічне, затихаюче, не модульоване, мажуть проявлятися гіпомімія чи амімія, в окремих випадках може бути значне слиновиділення. Іноді спостерігається спастико-паретичний синдром.

3. Бульбарна дизартрія – симптомокомплекс мовно-рухових розладів, які виникають при ураженні ядер або периферичних відділів 7, 9, 10, 12 пар ЧМН. При бульварній дизартрії наявний периферичний парез мовленнєвої мускулатури (переважно паретичного типу).