1. За спільною заявою подружжя, яке не має дітей;

2. за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя:

• визнаний безвісно відсутнім;

• визнаний недієздатним;

• засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше як три роки.

У всіх трьох ситуаціях право на розірвання шлюбу виникає з моменту набрання чинності відповідним рішенням або вироком суду. Однак наявність цих обставин не є „запрошенням" до розірвання шлюбу. Кожна з них створює лише право, яке особа може здійснити за власним розсудом, тобто вона сама вирішує скористатися їй цим правом чи ні.

Суд розриває шлюб у таких випадках:

1. за спільною заявою подружжя, яке має дітей. До заяви має бути поданий письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти і як у їх утриманні та вихованні братиме участь той із батьків, хто буде проживати окремо;

2. за позовом одного з подружжя. Не може бути поданий позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини.

При розгляді справи про розірвання шлюбу суд має встановити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів щодо їх примирення.

Жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу, за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі. Поновлення шлюбу засвідчується виданням нового свідоцтва про шлюб.

До підстав визнання шлюбу недійсним чинне законодавство відносить такі обставини:

а) недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22 СК); б) відсутність добровільної згоди чоловіка та жінки, які уклали шлюб (ст. 24 СК); в) укладання шлюбу з особою, яка в судовому порядку визнана недієздатною (ст. 24 СК);

г) реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 СК);

ґ) перебування особи (осіб), які уклали шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25 СК);

д) укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26 СК);

є) укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним дитиною (ст. 26 СК); ж) приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. 30 СК);

з) укладання шлюбу жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. Для визнання шлюбу недійсним досить довести в суді наявність однієї із наведених вище обставин

3. Особисті немайнові права та обов'язки подружжя. Майнові правовідносини подружжя

Подружжя, яке перебуває в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих немайнових прав та обов'язків.

Згідно зі ст.ст.49-56 СК України до особистих немайнових прав подружжя належать:

1) право на материнство та батьківство

небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до зачаття дитини може спричинити розірвання шлюбу. В свою чергу відмова дружини від народження дитини або нездатність ії до народження дитини також може бути причиною розірвання шлюбу;

2) право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності. право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку;