5.Система органів виконавчої влади України
Реалізація волі держави здійснюється через систему органів виконавчої влади. В науці найбільш поширеною є наступна класифікація органів виконавчої влади.
Система органів виконавчої влади складається з таких рівнів:
— Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади;
— центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети, органи, статус яких прирівняний до державних, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом;
— місцеві органи виконавчої влади — місцеві державні адміністрації та територіальні органи центральних органів виконавчої влади.
Діяльність органів виконавчої влади як системи забезпечують управлінські відносини, в яких перебувають ці органи між собою. управлінські відносини — це суспільні відносини, що виникають між органами виконавчої влади, незалежно від їхнього організаційно-правового рівня в системі з приводу кінцевого результату діяльності, пов´язаної з розробленням і втіленням державної політики, управлінням різноманітними сферами суспільного життя. Зміст управлінських відносин у системі органів виконавчої влади складають повноваження органів, тобто їх права та обов´язки, передбачені законодавством, а повноваження знаходять вияв у поведінці, діях щодо реалізації прав та виконання обов´язків.
класифікація управлінських відносин у системі органів виконавчої влади:
1. Залежно від організаційно-правового рівня органів у системі органів виконавчої влади — вертикальні та горизонтальні відносини. Вертикальні складаються між органами виконавчої влади, що знаходяться на різних рівнях у системі (наприклад, міністерство — територіальний орган міністерства), а горизонтальні — між органами, що знаходяться на одному організаційно-правовому рівні (наприклад, міністерство — міністерство).
2. Залежно від способу досягнення кінцевого результату перебування органів у відносинах — субординаційні, координаційні та реординаційні відносини.
Зупинимося на цих видах управлінських відносин. Субординаційні відносини — це класичний вид управлінських відносин, а субординація — службове підпорядкування молодшого старшому, що базується на правилах службової дисципліни. Сторони у відносинах субординації виступають нерівноправними, взаємодіють один із одним за принципом "влада-підпорядкування". Це відносини, в яких управлінський вплив здійснюється одним органом виконавчої влади (керуючим суб´єктом) щодо іншого органу виконавчої влади (керованого об´єкта), що йому підпорядковується, і в яких кінцевий результат перебування органів у таких відносинах досягається діяльністю однієї зі сторін відносин.
Ознаки субординаційних відносин у системі органів виконавчої влади:
1. Вони існують за наявності підпорядкування, що може бути, в свою чергу, різних видів.
2. Субординаційні відносини в системі органів виконавчої влади існують переважно по вертикалі (коли органи знаходяться на різних організаційно-правових рівнях у системі органів виконавчої влади), але не виключається можливість їх існування і по горизонталі (коли органи знаходяться на одному організаційно-правовому рівні), як супутніх відносинам по вертикалі відносин.
3. Сторони є нерівноправними. Ініціатором управлінського впливу є керуючий суб´єкт, а керований об´єкт зобов´язаний належним чином відреагувати, тобто виконати вимогу чи вказівку керуючого.
4. Кінцевий результат перебування органів у відносинах досягається діяльністю однієї зі сторін відносин.
Координація означає погодження та об´єднання дій з метою найбільш швидкого та найбільш правильного вирішення задач із найменшими витратами сил, грошових коштів та матеріальних цінностей. Ознаки координаційних відносин у системі органів виконавчої влади:
1. Сторони цих відносин є, так би мовити, "партнерами", але при цьому один орган має владні повноваження щодо інших.
2. Зазначені відносини можуть існувати як за наявності, так і за відсутності організаційного підпорядкування.
3. Можуть існувати і по вертикалі, і по горизонталі.
4. Кінцева мета цих відносин — виконання тих чи інших спільних завдань та повноважень обома сторонами завдяки перебуванню в таких відносинах.
У інших координаційних відносинах можуть бути відсутніми владні повноваження у одного органа виконавчої влади щодо іншого. В таких випадках управлінськими, якщо виходити із горизонтального організаційного положення органів виконавчої влади, будуть відносини, в яких обидва органи є керуючими суб´єктами щодо тих керованих об´єктів, котрі не є органами виконавчої влади.
З координацією тісно пов´язане спрямування діяльності органу виконавчої влади. Так, Кабінет Міністрів спрямовує і координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. З цією метою Уряд:
1) визначає стратегічні цілі, пріоритети і першочергові завдання щодо реалізації державної політики у відповідній сфері;
2) визначає центральні органи виконавчої влади, відповідальні за забезпечення реалізації державної політики у відповідній сфері;
3) розподіляє функції та повноваження між центральними органами виконавчої влади;
4) визначає критерії оцінки ефективності діяльності центральних органів виконавчої влади;
5) затверджує заходи, спрямовані на узгодження дій центральних органів виконавчої влади та об´єднання їх зусиль для виконання спільних завдань;
6) визначає членів Кабінету Міністрів, через яких спрямовує та координує діяльність відповідних центральних органів виконавчої влади;
7) установлює типові правила та процедуру діяльності центральних органів виконавчої влади;
8) здійснює інші заходи.
Спрямування і координація діяльності центральних органів виконавчої влади здійснюються Кабінетом Міністрів шляхом видання відповідних актів та прийняття рішень про надання окремих доручень за результатами обговорення питань на його засіданнях.
Реалізуючи свої повноваження у сфері спрямування, координації і контролю, Прем´єр-міністр, Перший віце-прем´єр-міністр, віце-прем´єр-міністри:
1) проводять наради, робочі зустрічі, консультації з керівниками центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій та надсилають їм офіційні листи;
2) заслуховують інформацію керівників відповідних органів виконавчої влади з особливо важливих питань та їх звіти про виконання покладених на них завдань;
3) беруть участь у роботі колегій центральних органів виконавчої влади, засіданнях Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
6.Державна служба в Україні Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Державна служба ґрунтується на таких основних принципах: - служіння народу України; - демократизму і законності; - гуманізму і соціальної справедливості; - пріоритету прав людини і громадянина; - професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; - персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; - дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; - дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
7.Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності. Підставою для А. в. є адміністративне правопорушення. Питання порядку застосування А. в. регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП). До порушників застосовуються адміністративні стягнення (попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, позбавлення спеціального права, громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт). Виняток передбачений ст. 21 КпАП, згідно з якою орган, уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника може звільнити його від А. в., передавши матеріали на розгляд громадськості для вжиття заходів громадського впливу. Суб'єктами А. в. можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку. Законодавством встановлено певні обмеження А. в. для неповнолітніх, службових осіб, іноземців, які згідно з міжнародними договорами користуються імунітетом щодо адміністративної юрисдикції в Україні.
8.Адміністративні стягнення: поняття і види Адміністративне стягнення - захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка скоїла адміністративний проступок, а також попередження скоєння нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Адміністративне стягнення зазвичай знаходить свій прояв у моральному чи матеріальному впливі на правопорушника. Окремі види стягнень можуть одночасно поєднувати в собі моральне засудження, матеріальний вплив і тимчасове обмеження прав правопорушника. Зокрема, такі наслідки наступають за адміністративного арешту, позбавлення спеціальних прав і виправних робіт. Загалом, усі стягнення, будучи пов'язаними між собою, утворюють єдину систему, що базується на підставах і меті їх застосування, можливості їх взаємозаміни. У цьому процесі основним чинником є мета, передбачувана стягненням. Мету стягнення складають: покарання правопорушника, припинення протиправного вчинку, відновлення порушених правовідносин, виправлення правопорушника та попередження можливих із його боку нових проступків, а також відшкодування завданих проступком збитків. Види адміністративних стягнень закріплено в Кодексі України про адміністративні правопорушення (статті 23-32). До них законодавець відносить такі види: попередження; штраф; сплатне вилучення або конфіскація предмета, що став знаряддям учинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація грошей, одержаних завдяки вчиненню адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, полювання); виправні роботи; адміністративний арешт. Законодавством України може бути передбачено адміністративне видворення за межі держави іноземних громадян та осіб без громадянства за вчинки, що грубо порушують громадський порядок. Слід зазначити, що сплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові адміністративні стягнення. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено або основне, або основне й додаткове стягнення. Попередження є заходом виховного характеру, що засвідчує офіційну негативну оцінку поведінки правопорушника з боку державного органу (посадової особи) про недопущення скоєння протиправних дій. Цей вид стягнення застосовується за незначні правопорушення. Виноситься попередження в письмовій формі. Штраф передбачено як вид стягнення за будь-яке скоєне адміністративне правопорушення. Цей вид стягнення впливає на матеріальне становище правопорушника. У деяких випадках передбачається накладення штрафу на правопорушника на місці скоєння адміністративного правопорушення (приміром, за порушення Правил дорожнього руху). Сплатне вилучення предмета, що став знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає у примусовому вилученні предмета з подальшою реалізацією та поверненні суми колишньому власникові з утриманням суми, що була пов'язана з затратами реалізації вилученого предмета (наприклад, вилучення мисливської рушниці та боєкомплекту до неї). Конфіскація предмета, що став безпосереднім засобом скоєння чи об'єктом адміністративного правопорушення, полягає у примусовій безоплатній передачі цього предмета на користь держави. Конфіскації підлягає тільки той предмет, що перебуває в особистій власності правопорушника, якщо інше не передбачене законодавством держави. Зокрема, предмети контрабанди підлягають конфіскації незалежно від того, кому вони належать. Позбавлення спеціального права застосовується на термін до трьох років. У цьому виді стягнення є деякі винятки. Воно не може застосовуватись до осіб з огляду на їхню інвалідність, хіба що в разі керування транспортним засобом у стані сп'яніння; сюди ж належить і позбавлення права полювання, якщо для особи таке полювання є основним джерелом існування. Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців із відбуванням їх за основним місцем роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до 20% її заробітку в доход держави. Таке стягнення накладається тільки судами. Адміністративний арешт встановлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі адміністративні правопорушення на строк до 15 діб і накладається виключно судами (суддями). Адміністративний арешт не може бути застосований до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18-річного віку, до інвалідів І та II груп. Законодавець передбачає також особливі заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх. За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу: - зобов'язання публічно чи в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; - застереження; - догана чи сувора догана; - передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх заступають, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективові за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання. Наявність у системі адміністративних стягнень різних за характером і ступенем тяжкості санкцій дає можливість зважити на суспільну небезпеку правопорушення та особу правопорушника.
9.Порядок притягнення до адміністративної відповідальності Підставою для порушення справи є скоєння суб'єктом адміністративного правопорушення, яке фіксується у протоколі про адміністративне правопорушення, що його складає уповноважена особа. У протоколі мають бути вказані необхідні дані: дата і місце його складання; дані про особу, яка склала протокол; дані про особу порушника; місце, час скоєння і суть правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; інші матеріали, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, порушником, а за наявності свідків і потерпілих - й цими особами. Протокол надсилається уповноваженому органові (посадовій особі), який розглядає справу про адміністративне правопорушення. Протокол не складається, якщо, відповідно до законодавства, адміністративний штраф накладається чи береться, а попередження фіксується на місці скоєння правопорушення. На штраф порушникові дається довідка (квитанція) встановленого зразка. Справа про адміністративне правопорушення розглядається переважно за місцем його скоєння. Термін вирішення справи установлюється законодавством. Справа розглядається в присутності особи, притягуваної до адміністративної відповідальності. За її відсутності справа може бути розглянута лише у випадках, коли є дані про своєчасне оповіщення про місце й час розгляду справи та якщо від неї не було клопотання про відкладення справи. Законодавство передбачає випадки, коли присутність особи, що притягується до адміністративної відповідальності, обов'язкова. Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито. На цій стадії провадження орган (посадова особа) повинен з'ясувати: чи було скоєно адміністративне правопорушення; чи винна дана особа в його скоєнні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують чи збільшують провину; чи мав місце матеріальний збиток; чи є підстави для передачі матеріалів справи на розгляд громадських організацій, трудового колективу; інші обставини, які мали б значення для вірного вирішення справи. Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) видає постанову у справі. Постанова у справі оголошується по закінченні розгляду останньої. Її копія протягом трьох днів видається чи надсилається особі, якій винесено постанову. Ще одна копія в той же строк видається потерпілому на його прохання. Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути опротестована особою, стосовно до якої її було винесено, а також потерпілим. Постанова адміністративної комісії може бути оскаржена до районного (міського) суду, рішення якого є остаточним. Постанови інших органів (посадових осіб) про стягнення адміністративного штрафу оскаржуються вищестоящим органом (вищестоящою посадовою особою) чи районним (міським) судом, рішення якого є остаточним. Скарга подається впродовж десяти днів од дня винесення постанови у справі. Вчасне подання скарги зупиняє виконання постанови до її розгляду, за винятком постанови про застосування попередження та адміністративного арешту, а також у разі стягнення штрафу, що береться на місці скоєння адміністративного правопорушення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення і рішення за скаргою можуть бути оскаржені прокурором. За розгляду скарги чи протесту відповідний орган (посадова особа) перевіряє законність та обґрунтованість винесеної постанови та виносить одне з таких рішень: залишити постанову без змін, а скаргу і протест - без задоволення; скасувати постанову і надіслати справу на новий розгляд; скасувати постанову і закрити справу; змінити міру стягнення, але не в бік збільшення. Установлено такий порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення; штраф повинен бути сплачений порушником протягом 15 днів од дня вручення постанови про його призначення. Постанови про відшкодувальне вилучення предмета, про конфіскацію, про позбавлення спеціальних прав, про виправні роботи виконуються уповноваженими на це органами в порядку, встановленому законодавством. Постанова про адміністративний арешт виконується органами внутрішніх справ.