2.1.Пробудження національної свідомості українців

Народе без пуття, без чести і поваги,

Без правди у завітах предків диких,

Ти, що постав з безумної одваги

Гірких п’яниць та розбишак великих.

Єдиний скарб у тебе – рідна мова,

Заклятий для сусіднього хижацтва:

Вона твого життя міцна основа,

Повніша над усі скарби й багатства.

Пантелеймон Куліш

Велике значення мала поява у 1819 році першої друкованої граматики, яка мала за основу живу мову Полтавщини та Слобожанщини. Її автором став викладач Харківського університету О. Павловський. В граматиці зазначались мовні норми, яких слід було дотримуватися. Але вона була пристосована до російського алфавіту, а тому не мала апострофа, деяких літер, та мала деякі суто граматичні недоліки. Граматика Павловського стала основою для створення інших праць на вдосконалення української мови.

Однак, ще до появи граматики престиж української мови, підвищувала нова українська література, яка підкреслювала важливість національного життя, сприяла посиленню інтересу до національного минулого, до національної мови та звичаїв.

"Батьком" нової української літератури називають Івана Котляревського, автора "Енеїди" (1798) поеми написаної живою українською мовою.

Цей бурлескно-травестійний твір є однією з найбільш талановитих переробок поеми римського поета Вергілія. В ній автор яскраво зображує життя українців. Радісний настрій поеми вселяв віру в майбутнє України.

Гумористично-сатирична форма літературної творчості І.Котляревського мала багато послідовників. Найбільш яскравими серед них були Петро Гулак-Артемовський та Євген Гребінка, які часто користувались у своїй творчості формою байки, але писали також ліричні поезії, історичні поеми, повісті.

В 1834 році в Галичині М.Шашкевичем, Я.Головацьким та І.Вагілевичем створено літературне обєднання «Руська трійця», яке стало початком нової української літератури в Галичині.

Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843) відомий як основоположник української художньої прози. З творчістю І.Котляревського та Г.Квітки-Основ'яненка пов'язане становлення нової української драми. Обидва письменники були визначними організаторами театрального життя першої половини XIX ст., режисерами й акторами полтавського та харківського театрів. П'єси І.Котляревського "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник", комедії Г.Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці" та "Шельменко-денщик" до цього часу ставляться в театрах.

Завдяки Харківському університету дуже швидко розвивається журналістика. Там з'являються такі журнали, як "Харьковскій Демокріт", "Украинский вестник", "Украинский журнал", альманахи "Сніп", "Молодик", зміст яких становив собою зібрання місцевих новин та окремих літературних творів.

Також не можна залишити поза увагою і Миколу Гоголя, якому належить першість серед українських письменників у російській літературі. Два цикли його повістей "Вечори на хуторі біля Диканьки" (1831-1832) та "Миргород" (1835) створили цілу епоху в розвитку російської літератури і водночас справили значний вплив на українське культурно-національне відродження. Романтичне зображення минулого українського народу сприяли широкому зацікавленню історією України та збуджували патріотичні почуття.

Поява у 1840 р. "Кобзаря" Тараса Шевченка відкрила перед українською культурою нові ідейні та художні горизонти. Цей геніальний поет, неповторний за творчою манерою художник, активний громадський діяч, який спілкувався з кращими представниками російської, польської та інших культур, відкрив для україни нові горизонти.

У ранніх баладах поета "Тополя", "Причинна", "Утоплена", "Русалка" сплітається світ реальний з казково-фантастичним, побутові образи з образами уявними. Не менш романтичними є й історичні поеми Шевченка. Величні постаті гетьманів, зображення яскравого козацького життя та воєнних походів пробуджують національний дух українців.("Іван Підкова", "Гамалія", "Тарасова ніч", "Гайдамаки"). Особливо яскравою є його поема-містерія "Великий льох" зі своєрідним епілогом до "Стоїть в селі Суботові...":

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!

Ці рядки писалися в період створення Кирило-Мефодіївського товариства.

Кирило-Мефодієвське товариство – українська таємна політична організація, що виникла у грудні 1845– січні 1846 року в Києві. Його учасниками стали:

Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський, Микола Гулак-Артемовський та багато інших культурних діячів.

Своїми цілями, вказаними в «Книгах буття українського народу», вони вважали: повалення самодержавства, ліквідування кріпосного права та обєднання всіх слов`янських народів в одну федерацію. Але нереальність поставлених цілей призвели до краху організації.

Національно свідомими були не лише поети та письменники, дуже патріотично звучали слова талановитого педагога Костянтина Ушинського: "Мова народу - найкращий квіт усього його духовного життя, що починається далеко за межами історії; цей квіт ніколи не в'яне і вічно розвивається. У мові одухотворюється весь народ і вся його батьківщина. ... Мова - це найважливіший і найтривкіший зв'язок, що єднає ті генерації народу, які віджили, які живуть, з тими генераціями, що прийдуть, в одну велику, історичну, живу цілість. ... І нема більш незносного насильства, як те, що хоче відібрати від народу ту спадщину, яку створили незліченні покоління предків... Коли здригається душа людська перед убивством однієї, недовговічної людини, то що ж мала б вона відчувати, коли посягають на життя багатовікової індивідуальності народу, - того найвеличнішого з усіх створінь Божих на землі". Надзвичайно багата педагогічна спадщина К.Ушинського досі практично не застаріла і використовується в більшості виховних методик світу.

Значну роль у розвитку національної свідомості українського народу відіграло культурно-освітнє товариство «Просвіта», засноване у 1868 р. у Львові. Товариство видавало твори видатних українських письменників, шкільні підручники, популярні брошури, газети, літературно-наукові альманахи, організовувало серйозні наукові конференції, створювало народні читальні.

Не можна не згадати про таких представників української літератури як Леся Українка та Володимир Винниченко. Будучи однією з найяскравіших українських письменниць та поетес Леся Українка створює надзвичайно проникливі образи, передає у своїх творах весь драматизм долі українців. А талановитий письменник Володимир Винниченко є автором не лише першого фантастичного українського роману «Сонячна машина», де вказано «Присвячую моїй сонячній Україні», а й взявся до рішучих дій заради свободи українського народу ставши членом Центральної Ради.

Все це демонструє надзвичайну жагу українців до створення власної, незалежної держави, в якій мова буде виступати найвищою цінністю.