Стаття 128. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, — п'ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до вип­лати працівникові.

 При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконав­чими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.

Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування іззаробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

 

          1. Підставою для відрахувань з заробітної плати, належної пра­цівнику до виплати, можуть бути:

          а) документи, перелічені у ст. 348 Цивільного процесуального кодексу України і ст. З Закону "Про виконавче провадження" (рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах щодо майнових стягнень; постанови компетентних органів про застосування штрафів за адміністративні правопорушення; мирові угоди, зат­верджені судом; рішення товариських судів; рішення третейсь­ких судів, виконавчі надписи державних нотаріальних контор і приватних нотаріусів, що піддягають виконанню відповідно до законодавства або міжнародних договорів України, тощо);

         б) розпорядження власника, дані відповідно до ст. 127 і ст. 136 КЗпП;

         в) письмове доручення працівника підприємству на перерахуван­ня частини заробітку на користь торгового підприємства, яке про­дало працівникові товар в кредит відповідно до Правил торгівлі у розстрочку.

         2. За загальним правилом, із заробітної плати працівника може бути відраховано не більше 20 відсотків суми, котра належить до виплати (тобто суми нарахованої заробітної плати за відрахуванням прибуткового податку, зборів на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття і на обов'язкове державне пенсійне страхування, а також суми, що стягуються в доход бюджету з заробітку осіб, що відбувають за вироком суду по­карання у вигляді виправних робіт. При цьому слід мати на увазі, що базою для всіх перелічених тут відрахувань с нарахована за­робітна плата).

         3. Як виняток із загального правила, дозволяється відрахову­вати до 50 відсотків належної до виплати працівнику заробітної плати у таких випадках:

         — при відшкодуванні з заробітку працівника шкоди, запо­діяної третім юридичним або фізичним особам разкраданням дер­жавного, кооперативного, іншого громадського майна або майна, що належить громадянам на праві приватної власності;

         — при відшкодуванні шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим пошкодженням здоров'я, а також втратою годувальника;

         — при відшкодуванні аліментів (однак при відшкодуванні алімен­тів на неповнолітніх дітей діє не лише це, а й спеціальне правило частини третьої статті, що коментується);

         — при відрахуванні із заробітної плати за декількома виконав­чими документами (частина друга ст. 404 ЦПК). При цьому по­няття виконавчих документів має тлумачитися винятково у ме­жах ст. 348, 349 ЦПК України, а також ст. З Закону "Про виконавче провадження" і не може поширюватися на акти, заз­начені у підпунктах "б" і "в" пункту 1 коментаря до цієї статті.

         4. Якщо відрахування із заробітної плати у порядку стягнення аліментів провадиться одночасно з відрахуваннями за іншими пра­вовими підставами, відрахування аліментів може здійснюватися з перевищенням 50 відсотків заробітної плати, належної працівнику до виплати. Такий висновок треба зробити на підставі частин тре­тьої і другої ст. 128 КЗпП. Таке ж правило сформульовано в частині третій ст. 404 ЦПК. А в частині четвертій ст. 70 Закону "Про виконавче провадження" прямо зазначається, що при стяг­ненні аліментів розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. При наявності цього положення в нор­мах, які повинні бути кваліфіковані як спеціальні, було б непра­вильно робити висновок про неприпустимість відрахування з за­робітної плати осіб, що сплачують аліменти на неповнолітніх дітей, у розмірі більше 50 відсотків заробітної плати, що нале­жить до виплати працівникові, на підставі частини п'ятої ст. 92 КпШС. Ця стаття лише дозволяє відрахування більше 50 відсотків із заробітної плати осіб, що виявили бажання добровільно спла­чувати аліменти, і не встановлює межі відрахувань при сплаті аліментів за рішенням суду.

 5. Відрахування у доход бюджету частини (не більше 20 відсотків) заробітної плати працівника, відбуваючого за вироком суду пока­рання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, не підпо­рядковується нормам статті, що коментується, і провадиться понад зазначені вище межі відрахувань. Інші відрахування з заробітної плати працівника при цьому провадяться "без урахування стягнень за вироком" (частина четверта ст. 404 ЦПК України). Фор­мулювання "без урахування стягнень за вироком" означає не лише можливість відповідного перевищення і 20- і 50-відсоткової меж, а й обчислення розміру відрахованих сум не від реально належ­ного працівнику до виплати заробітку, а від того заробітку, який був би належний працівнику, якби із заробітку за вироком суду не провадились би відрахування до бюджету у порядку кримі­нального покарання.

         6. За межі трудових відносин виходить відрахування прибут­кового податку і обов'язкових зборів на державне пенсійне страхування (у розмірі одного відсотка) і на соціальне страху­вання на випадок безробіття (у розмірі піввідсотка). Підприєм­ство, на яке законодавство покладає обов'язок провадити відра­хування прибуткового податку і обов'язкових зборів, виступає лише у ролі агента органу стягнення. Самі ж відносини по відра­хуванню прибуткового податку і обов'язкових зборів носять не трудоправовий, а фінансово-правовий характер і регулюються відповідними статтями фінансового законодавства. І все ж тут с і трудоправове питання. Воно виникає тоді, коли підприємство чи фізична особа-наймач не здійснив своєчасно відрахування при­буткового податку. В цьому разі стягнення своєчасно не утри­маного податку може провадитись в межах трирічного строку (частина перша ст. 20 Декрету "Про прибутковий податок з гро­мадян") за розпорядженням власника з відрахуванням із зароб­ітної плати не більше 20 відсотків суми, належної до виплати. Розпорядження власника про відрахування в такому випадку не може бути віднесене до категорії виконавчих документів, тому відрахування в порядку стягнення своєчасно не сплаченого по­датку не може перевищувати 20 відсотків. Якщо прибутковий податок не утриманий (утриманий не повністю або несвоєчасно) і цей факт виявлено органом державної податкової служби, відповідні суми прибуткового податку стягуються в безспірному порядку з підприємств (громадян) - наймачів. Підприємство чи фізична особа-наймач при цьому не одержує права на відшкоду­вання за рахунок працівників стягнутого з нього прибуткового податку, а тим більше суми пені, яка в зв'язку з цим стягується з підприємства (фізичної особи-наймача).

         Стягнення з підприємства (фізичної особи-наймача) зайво ут­риманих із заробітку працівника сум прибуткового податку мож­ливе за вимогою працівника. Своє право на стягнення працівник може захищати в межах тримісячного строку (ст. 225, 233 КЗпП), який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. На наш погляд, не можна стверджувати, що працівник повинен був дізнатися про зайве утримання прибуткового податку в день одержання заробітної плати. Він може дізнатися про це значно пізніше, наприклад, коли звер­нувся за консультацією до адвоката.