Стаття 120. Гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість

Працівники мають право на відшкодування витрат та одер­жання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийнят­тям або направленням на роботу в іншу місцевість.

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, якщо це пов'язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім'ї; витрати по перевезенню майна; добові за час перебування в дорозі; одно­разова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаш­тування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.

Працівникам, які переїжджають у зв'язку з прийняттям їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій Цієї статті, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.

Розміри компенсацій, порядок їх виплати та надання гарантій особам, зазначеним у частинах другій і третій цієї статті, а також гарантії і компенсації особам при переїзді їх в іншу місцевість у зв'язку з направленням на роботу в порядку роз­поділу після закінчення навчального закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору встановлюються законодавством.

 

          1. Стаття, що коментується, містить основоположні норми про гарантійні і компенсаційні виплати, котрі провадяться на користь працівників при переїзді на роботу в іншу місцевість. Більш детальні правила щодо цього містяться у постанові Кабінету Міністрів Ук­раїни "Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість" від 2 березня 1998 року № 255 (далі у межах коментаря до цієї статті — постанова).

         2. Ст. 120 КЗпП і постанова встановлюють гарантії і компен­сації у зв'язку з переведенням, прийняттям чи направленням на роботу в іншу місцевість. Постанова конкретизує іншу місцевість як інший населений пункт. Переведення на роботу в іншу місцевість може провадитися разом з підприємством, яке змінює місце своєї діяльності. Зміна місця знаходження і діяльності підприємства, в принципі, являється звичайним явищем. Переве­денням на іншу роботу разом зпідприємством мас вважатися і переведення разом зі структурним підрозділом підприємства.

         Далі, переведення на роботу в іншу місцевість може здійсню­ватись за наказом органу виконавчої влади чи іншого власника" про переведення працівника за його погодженням на інше підприємство, розташоване в іншій місцевості. Державний орган вправі приймати таке рішення лише стосовно керівників підприєм­ства (за наявністю погодження такого працівника). Інший власник, що має підприємства у різних населених пунктах, також може пе­реводити працівників, за їх погодженням, на підприємство, розта­шоване в іншій місцевості, в межах закріплених за ним статутом підприємства прав на прийняття і звільнення працівників. Відповід­но до ст. 16 Закону "Про підприємства в Україні" керівник підприємства самостійно вирішує всі питання діяльності підприє­мства, крім віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Відповідно до ст. 14 того ж Закону таким іншим органом і може бути сам власник, який до статуту підприємства вніс положення про те, що право прийнят­тя, звільнення і переведення працівників в іншу місцевість нале­жить власнику. Нарешті, переведення на роботу в іншу місцевість може здійснюватися за заявою чи за погодженням працівника за домовленістю між керівниками підприємств.

         Прийняття на роботу в іншу місцевість передбачає укладення трудового договору до переїзду працівника до цієї місцевості. Хоч ні ст. 24 КЗпП, ні інші акти законодавства не передбачають укладення трудових договорів у подібних випадках у письмовій формі, така форма являється необхідною і для доказу того, що переїзд в іншу місцевість пов'язаний з прийняттям на роботу, і для вирішення питання про гарантійні та компенсаційні виплати на користь працівника.

         Правда, таку роль може виконувати і письмове запрошення працівника на роботу в іншу місцевість.

         Поняття направлення на роботу стаття, що коментується, і постанова розуміють як направлення у порядку розподілу після закінчення навчального закладу, аспірантури, клінічної ордина­тури чи у порядку організованого набору. Указом Президента України "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчаль­них закладів" передбачено направлення молодих спеціалістів на роботу. Але положення цього Указу поширюється лише на осіб, що вступили на навчання за рахунок державних коштів у 1996 році і пізніше, і уклали відповідні угоди (незалежно від часу всту­пу на навчання), а також осіб, що навчаються за фахом педаго­гічного, медичного, юридичного, економічного та сільськогоспо­дарського профілю.

 3. При переведенні на роботу в іншу місцевість оплачується вартість проїзду працівника та членів його сім'ї. Оплата про­вадиться лише за умови подання відповідних проїзних документів. Відсутність таких документів позбавляє права працівника на одер­жання компенсації витрат на проїзд, навіть, якщо фактично такі витрати і провадились (наприклад, при втраті проїзних документів чи при переїзді в іншу місцевість власним транспортом). Компен­сація витрат на проїзд провадиться у порядку, встановленому зако­нодавством про відрядження. Компенсація не провадиться, якщо власник надає для цього відповідні засоби пересування.

         4. Витрати на перевезення майна залізничним, водним чи ав­томобільним транспортом загального користування компенсу­ються у межах вартості перевезення 500 кілограмів на самого працівника і 150 кілограмів на кожного переїжджаючого члена сім'ї. За згодою сторони, яка приймає, можуть буту оплачені витрати на перевезення майна більшої ваги. При відсутності заз­начених видів транспорту можуть бути оплачені витрати по. пе­ревезенню зазначеної кількості майна повітряним транспортом від найближчої до місця роботи залізничної станції (морського чи річкового порту, відкритого для навігації у даний час).

         5. Працівники, що переводяться на роботу в іншу місцевість, мають право на одержання добових за кожен день перебування у дорозі. "Кожен день перебування у дорозі" — це, на наш погляд, мас визначатися законодавством про відрядження (день від'їзду і день приїзду складають два дні). Цим же законодав­ством має визначатися сума добових.

         6. При переведенні на роботу в іншу місцевість виплачується одноразова допомога. На самого працівника допомога виплачуєть­ся у розмірі його місячного посадового окладу (тарифної став­ки) на новому місці роботи. На кожного члена сім'ї, який пере­їхав, допомога виплачується у розмірі 25 відсотків допомоги, виплачуваної на самого працівника". Спеціальні правила встанов­лені на випадок, коли працівник переводиться на роботу в іншу місцевість на строк не більше одного року і сім'я з ним не пе­реїздить. У цьому разі замість виплати одноразової допомоги пра­цівнику можуть відшкодовуватись витрати, пов'язані з прожи­ванням  на  новому  місці.   Розмір  відшкодування  має  не перевищувати половини розміру добових, встановленого законо­давством про відрядження.

         7. Працівникам, що переводяться на роботу в іншу місцевість, виплачується заробітна плата за дні зборів у дорогу і облаштування на новому місці, але не більше ніж за 6 днів, і за час перебування у дорозі, виходячи з розміру тарифної ставки (окладу).

8.  Усі перелічені гарантійні і компенсаційні виплати прова­дяться на користь працівника підприємством за місцем нової роботи і за його рахунок. Лише працівникам, що переводяться на інші підприємства в іншу місцевість у зв'язку із закриттям (ліквідацією) неперспективних вугледобувних та вуглепереробних підприємств Мінвутлепрому, затрати на проїзд (і лише) ком­пенсуються за рахунок коштів на закриття таких підприємств (п. 8 Положення про соціальний захист працівників, вивільнюва­них у зв'язку з закриттям (ліквідацією) неперспективних вугле­добувних та вуглепереробних підприємств Міністерства вугіль­ної промисловості).

         9. До членів сім'ї, котрим виплачуються гарантії і компен­сації, належать чоловік або дружина. Крім того, до членів сім'ї належать діти та батьки обох із подружжя, що проживають разом з працівником та перебувають на його фактичному утриманні незалежно від наявності в утриманця права на одержання утри­мання від переведеного працівника. Формулювання п. 1 постано­ви дає підстави стверджувати, що дітей і батьків стосуються обидві ознаки: і спільне проживання і утримання. Відсутність однієї з цих ознак виключає право на гарантійні і компенсаційні виплати. Зазначені члени сім'ї мають право на одержання гаран­тійних і компенсаційних виплат за умови, що вони переїздять на нове місце проживання працівника до закінчення одного року зі дня фактичного надання житла.

         10. Працівники, що переведені на роботу в іншу місцевість, і члени їх сімей забезпечуються житлом на умовах, передбачених трудовим договором.

         11.  Для працівників, які не переводяться на роботу в іншу місцевість, а переїздять у зв'язку з їх прийняттям (за попереднім погодженням) на роботу в іншу місцевість, встановлений один виняток з правил про гарантії та компенсації, що надаються пра­цівникам при переведенні: одноразова допомога виплачується їм за погодженням сторін.

         12. Молоді спеціалісти, направлені на роботу в іншу місцевість по закінченні державних вищих навчальних закладів та професій­но-технічних училищ, мають право на одержання гарантійних та компенсаційних виплат нарівні з працівниками, які переводяться. Іншою місцевістю для них має вважатися інший населений пункт щодо постійного місця проживання, а не щодо місця навчання.

  Крім допомоги, зазначеної у п. 6 коментаря до цієї статті, молодим фахівцям, направленим на роботу по закінченні вищих навчальних закладів, виплачується допомога у розмірі місячної стипендії за рахунок замовника за період відпустки тривалістю ЗО календарних днів, яка надається їм по закінченні вищого на­вчального закладу (п. 24 Порядку працевлаштування випуск ників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням). Це не торкається їх права на га­рантійні виплати, зазначені в п. 7 коментаря до цієї статті.

         Молоді фахівці, направлені на роботу в іншу місцевість, мають право на позачергове одержання житла (ст. 46 Житлового кодексу України). Якщо молодий фахівець не був у встановлено­му порядку забезпечений житлом, він зберігає право на позачер­гове одержання житла і по закінченні встановленого трирічного строку відпрацювання (якщо він продовжує працювати на підприємстві, на яке був направлений).                             _

         На період роботи за направленням в іншу місцевість за молодим спеціалістом зберігається право на житло за попереднім місцем постійного проживання.

         3. На працівника покладається обов'язок повернути всі кош­ти, котрі були виплачені йому у зв'язку з переїздом на роботу в іншу місцевість у разі:

         а)  якщо він не з'явився на роботу чи відмовився приступити до роботи без поважних причин;

         б) якщо працівник звільнився за власним бажанням без по­важної причини до закінчення строку, передбаченого законо­давством чи зумовленого при переведенні (направленні, прий­нятті), а при відсутності погодженого строку — до закінчення одного року роботи;

         в) відповідно до тексту п. 5 постанови обов'язок повернути всі суми гарантійних і компенсаційних виплат покладається на працівника і тоді, коли він "був звільнений відповідно до зако­нодавства" до закінчення встановленого строку (а при його відсут­ності — до закінчення одного року роботи). Звичайно, літеру нормативного акта слід поважати, але ж норма права підлягає не лише буквальному, а й систематичному тлумаченню. І навіть коли звільнення за власним бажанням за наявності поважних причин не тягне обов'язку працівника повернути суми гарантійних і компен­саційних виплат, то тим більш такий обов'язок не можна покласти на працівника при звільненні за підставами, передбаченими пунк­тами 1, 2, 5, 6 ст'. 40 та пунктами 1, 3, 5, 6 ст. 36 КЗпП.

          14. Пункт 5 постанови зобов'язує працівника повернути випла­чені йому кошти (за відрахуванням лише вже понесених дорожніх витрат — вартості проїзду, перевезення майна і добових), якщо він не з'явився на роботу чи відмовився приступити до роботи з поважної причини.

          15. Згідно за ст. 32 Закону "Про статус народного депутата України" витрати народного депутата України, пов'язані з пере­їздом на роботу у Верховну Раду України і поверненням на попереднє місце роботи або переїздом за призначенням в іншу місцевість, відшкодовуються за нормами чинного законодавства для працівників, запрошених на роботу за нормами вказаної постанови.

         16. Кодекс законів про працю (ст. 24) побічно визнає можливість укладення трудового договору у порядку організованого набору працівників. Організований набір — це специфічна правова конст­рукція, яка не може ототожнюватися з організацією сезонних робіт державною службою зайнятості відповідно до Положення про по­рядок організації і проведення сезонних робіт. При переїзді в іншу місцевість у зв'язку з укладенням трудового договору у порядку організованого набору головним чином діють правила про гарантії, аналогічні викладеним вище загальним нормам. Водночас, у цьому разі діє інша нормативна основа, що тягне певну специфіку. Гарантії при організованому наборі надаються на підставі постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи подальшого вдоскона­лення організованого набору робітників і громадського призову молоді", постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 30 жовтня 1984 р. за тією ж назвою, постанови Кабінету Міністрів України "Про переселення сімей у сільську місцевість та орга­нізований набір робітників". Цими актами головним чином пе­редбачаються ті ж гарантії, які встановлені постановою Кабіне­ту Міністрів від 2 березня 1998 р. Що стосується Інструкції про порядок проведення організованого набору робітників в Україні від 20 жовтня 1991 р.₍ то вона затверджена колегією Мінпраці, а тому є лише методичним документом. Разом з тим встановлені такі особливості:

         а) з особами, направленими на роботу у порядку організованого набору, трудові договори від імені підприємств укладають орга­ни по праці (сьогодні цю функцію виконують органи державної служби зайнятості);

         б) у порядку організованого набору укладаються строкові тру­дові договори;

 в) виплата гарантій і компенсацій працівникам має проводи­тися органами державної служби зайнятості за рахунок підприємств, в які направляються працівники;

         г) на керівників підприємств покладений обов'язок своєчасно звільняти осіб, що виявили бажання виїхати на роботу у порядку організованого набору. "Своєчасно" — це, звичайно ж, не по закінченні двох тижнів зі дня подачі працівником заяви про звільнення, а з урахуванням укладеного працівником договору у порядку організованого набору і обумовлених ним строків виїзду;

         д) видача позики на господарське облаштування з погашенням протягом півтора року;

         е) на підприємство покладається обов'язок забезпечити пра­цівників і членів їх сімей житловою площею;

         є) при відмові від прийняття працівників, що прибули у по­рядку організованого набору, або непідготовленості до прийнят­тя (у тому числі й щодо житлово-побутових умов), підприємства зобов'язані сплатити вартість проїзду працівника і членів його сім'ї, перевезення майна до попереднього місця проживання. Добові за час перебування удорозі, у зв'язку з поверненням на попереднє місце, виплачуються лише на самого працівника.