Християнський виховний ідеал

Виховний ідеал – це образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися педагог, виховуючи молоде покоління [41].

Риси християнина

Християнство є релігія миру. „Слава на небі богу і на землі мир, між людьми благовоління”, співають у Церкві в свято народження Христа. Всяка національна боротьба ворожа духу християнства. Християнські народи мусять прагнути до мирного співжиття народів усього світу, до того стану міжнародних відношень, при якому кожна нація могла б вільно працювати, розвивати свої здібності, збагачувати свою і вселюдську культуру і цим наближатись до царства Божого [С. 89 – 82].

Загальноевропейський виховний ідеал Загальноєвропейський виховний ідеал

Євангельський ідеал людини має на собі печать вічности. Він не залежить від умов часу, не міняється в зв'язку зі змінами в політичному й соціальному житті народів. Він має вселюдський характер, не є витвір якоїсь нації, а є керівництво в житті й поведінці всіх людей, незалежно від того, в якій країні вони живуть, до якої нації належать.

Саме цей ідеал покладений в основу педагогічних систем різних європейських народів. Кожна з цих систем має свої національні риси, але між ними є багато спільного, що пояснюється міцними культурними зв'язками між європейськими народами. Педагогічні твори таких педагогів, як Коменський, Руссо, Песталоцці швидко після появи на світ ставали відомими всім європейським народам і використовувались ними у вихованні молоді. Тому, крім національних виховних ідеалів, існує й загальноєвропейський виховний ідеал. Щоб ґрунтовно зрозуміти перші, треба зрозуміти другий.

Загальноєвропейський виховний ідеал, як і вся європейська культура, має два джерела: клясичну греко-римську культуру і християнство. Подібно до того, як християнська філософія використала здобутки грецької філософії, так і християнська педагогіка використала педагогічні твори великих грецьких педагогів Сократа, Платана й Аристотеля [С. 83].

Ідеал націонал-соціялістичного виховання

Філософічною основою націонал-соціялізму є філософія Ніцше. Погляди його склались під впливом німецького філософа Шопенгавера, що за основу буття визнавав волю, сліпе прагнення до життя, та англійського вченого Дарвіна, що створив теорію еволюції видів. Великий вплив на Ніцше мав відомий німецький композитор Ріхард-Вагнер, творчість якого прийнята німецьким націоналізмом.

За Ніцше, основною рушійною силою в розвитку буття є боротьба окремих індивідуумів між собою. В процесі цієї боротьби перемагають міцніші індивідууми, гинуть слабші й виробляються нові, вищі типи істот. Зокрема, внаслідок боротьби між людьми має виробитись вищий тип «зверхлюдина». Характерна властивість її — міцна стихійна воля, прагнення ствердити своє я, до перемоги.

Зверхлюдина відкидає існуючі моральні норми, вона стоїть поза межами добра і зла. Закон для неї є власна безоглядна воля, що ламає всі перепони на своєму шляху. Зверхлюдина горда й жорстока, їй чужа жалість до слабших, яких сама доля прирекла до загибелі.

Тому Ніцше називає «зверхлюдину» «білявою бестією», підкреслюючи цим перевагу у неї міцних тваринних інстинктів і прагнення до перемоги.

Таким чином, для Ніцше людність поділяється на дві нерівноцінні частини: зверхлюди (юберменші) і натовп (унтерменші). Відсіля і дві моралі: мораль панів — зверхлюдей і мораль рабів — унтерменшів. Такою мораллю рабів Ніцше визнає" християнство, проти якого виступає-т тнайгострішою критикою, особливо в "Своєму творові «Антихрист». Мораль панів з природи чужа рабові: він має бути задоволений з того, що служить панові засобом в його руках Націонал-соціялісти цілком засвоїли філософію Ніцше, але місце зверхлюдини у їх системі зайняла зверхраса. Вони поділяють раси на нижчі і вищі. До вищої раси належать т. зв. нордійці, і в першу чергу німці. До нижчих рас всі останні. Право на життя й усі блага земні мають лише перші, останні або мають бути знищені, щоб звільнити простори для німців, або бути обернені на їх рабів. Вища раса здійснює своє завдання шляхом нещадної боротьби в першу чергу через війну. Війна вимагає суворої дисципліни, і в першу чергу покори вождеві (фюрерові), що втілює в собі прагнення раси. Тому дисципліна і культ фюрера – одна з найважливіших основ націонал-соціялістичної моралі [С. 93 – 94].