34. Доведення до банкрутства (ст. 219 кк).

Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальну норму. Родовим об’єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань.

Об’єктивна сторона злочину характеризується наявністю трьох обов’язкових ознак: 1) діяння – дій, що призводять до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності (наприклад, укладення завідомо невигідних угод, перебирання чужих боргів, умисне невиконання обов’язків по здійсненню управління господарською діяльністю суб’єкта господарювання тощо); 2) суспільно небезпечних наслідків – заподіяння великої матеріальної шкоди державі чи кредиторові; 3) причинного зв’язку між діянням і наслідками.

Цей злочин пов’язаний з існуванням у праві України інституту банкрутства. Банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Сам по собі факт банкрутства свідчить лише про невдачу в господарській діяльності і не повинен бути предметом кримінально-правових відносин. Проте у тих випадках, коли з цим фактом пов’язані певні суспільно небезпечні дії, можлива кримінальна відповідальність.

Стійка фінансова неспроможність суб’єкта господарської діяльності – це такий його фінансовий стан, за якого цей суб’єкт нездатний відновити свою платоспроможність протягом визначеного законом періоду часу після настання терміну виконання грошових зобов’язань у певному розмірі. Кредитор – це юридичні або фізичні особи, на користь яких боржник відповідно до закону зобов’язаний сплатити грошові суми, передати майно, виконати роботи, надати послуги тощо, зокрема і найманих працівників боржника. Під великою матеріальною шкодою державі чи кредиторові слід розуміти заподіяння матеріальних збитків, які у 500 та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (прим. до ст. 218 КК).

Злочин є закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредиторові (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину спеціальний: власник або службова особа суб’єкта господарської діяльності – юридичної особи.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальним мотивом (корисливим мотивом, іншою особистою заінтересованістю винної особи або її бажанням задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб).

У разі коли доведення до банкрутства супроводжується викраденням майна чи службовими зловживаннями, дії винної особи повинні бути кваліфіковані за сукупністю злочинів (ст. 191 – привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, ст. 364 – зловживання владою або службовим становищем, ст. 366 – службове підроблення).

Покарання за злочин: штраф від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.