9. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі. Конституційні положення щодо дії закону про кримінальну відповідальність у часі.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі - це можливість застосування кримінального закону залежно від часу вчинення злочину. Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Порядок набрання чинності законом про кримінальну відповідальність визначено у ст. 94 Конституції України. Відповідно до цієї статті, закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує та офіційно оприлюднює його. У цей же термін Президент України може скористатися правом вето і повернути закон з умотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо за повторного розгляду закон буде прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюд­нити протягом десяти днів.

Офіційне оприлюднення закону про кримінальну відповідальність є опублікування його в газетах “Голос України” й “Урядовий кур’єр”, “Президентський вісник”, а також у журналах “Відомості Верховної Ради України” та “Офіційний вісник України”. Днем оприлюднення закону про кримінальну відповідальність є дата першого опублікування його в будь-якому з названих видань (Указ Президента України 10 червня 1997 року № 503/97 „Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності”).

Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через 10 днів після дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено за­коном, але не раніше від дня його опублікування (ч. 1 ст. 4). Зміст цього положення й аналіз опублікованих законів свідчать про те, що новий закон може набрати чинності, по-перше, після 10 днів від дня його офіційного оприлюднення (опу­блікування); по-друге, від дня оприлюднення закону чи від строку, зазначеного у ньому. Наприклад, новий КК був прийнятий 5 квітня 2001 р., а набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Закони, в яких вказано день набрання ними чинності, застосовуються щодо діянь, учинених у цей день.

Припинення чинності закону про кримінальну відповідальність означає, що його норми не можуть застосовуватися до передбачених у ньому діянь.

Підставами припинення чинності законом про кримінальну відповідальність є:

1) скасування закону про кримінальну відповідальність;

2) заміна закону про кримінальну відповідальність іншим законом;

3) закінчення строку дії, на який закон був виданий.

10. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі).

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Закріплений в Конституції України принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ст. 15), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст. 7). Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи. Але їх реалізація з використанням підзаконних нормативно-правових актів неможлива в окремих галузях права, зокрема в кримінальному праві.

Згідно з ч.2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. З цього конституційного припису випливає, що діяння як певне правопорушення може визнаватись тільки законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом. Такий висновок підтверджується положеннями п. 22 ч.1 ст. 92 Конституції України про те, що виключно законами визначаються "засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них".

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має, найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Відповідно до положення ч.2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час його вчинення. За змістом ч.1 ст.5 КК закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну дію в часі. Приписи цих норм Кодексу відповідають положенням викладеним в ст. 58 Конституції України. Зворотна дія кримінального закону означає поширення його на осіб, які вчинили діяння до набрання чинності таким законом. Зіставлення положень ст.ст. 8, 58, 92, 152, п.1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України та ст. 5 КК дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.

Кримінально-правова норма має зворотну дію в часі в тій її частині, в якій вона пом'якшує або скасовує відповідальність особи. Це стосується випадків, коли в диспозиції норми зменшено коло предметів посягання; виключено із складу злочину якісь альтернативні суспільно-небезпечні наслідки; обмежено відповідальність особи шляхом конкретизації в бік звуження способу вчинення злочину; звужено зміст кваліфікуючих ознак тощо.

Конституція України встановила, що діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України (п. 22 ч.1 ст.92), а не підзаконними актами. Кримінальний закон, який визначає діяння як злочин, може містити посилання на положення інших нормативно-правових актів. Якщо ці положення в наступному змінюються, загальний зміст кримінального закону, в даному випадку - диспозиція його норм, змін не зазнає. Протилежне означало б можливість зміни кримінального закону підзаконними актами, зокрема постановами Верховної Ради України, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України, що суперечило б вимогам п. 22 ч.1 ст. 92 Конституції України (п.1 висновку Рішення КС).

Положення абз.2, і 3 примітки до статті 81 КК - 1960 р. (185 КК - 2001 р.) є нормами-дефініціями для кримінально-правових норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за розкрадання державного або колективного майна у великих та особливо великих розмірах. Ці розміри розкрадання визначаються на підставі критеріїв, встановлених абз. 2 і 3 примітки до ст. 81 КК з урахуванням мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством, чинним на момент закінчення або припинення злочину. Встановлення нормативно-правовими актами іншого мінімального розміру заробітної плати не тягне за собою зміни кваліфікуючих ознак злочинів, передбачених частинами четвертими статей 81, 82, 84, частиною третьою статті 83, частиною другою статті 86 та статтею 86-1 КК. Положення ч.2 ст.6 КК - 1960 р. (ч.1 ст. 5 КК - 2001 р.) щодо зворотної дії закону в часі на ці випадки не поширюється, і кримінальні справи не повинні переглядатись, якщо інше не передбачено законом. (п.3 висновку Рішення КС).

Це питання є актуальним, в зв’язку з вступом в дію з 1 січня 2004 р. Закона України від 22 травня 2003 р. “Про податок з доходів фізичних осіб”.

У п. 22.5 ст. 22 Закону, вказано, якщо норми відповідних законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації правопорушень або злочинів, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону для відповідного року (з урахуванням положень п. 22.4 ст. 22 Закону).

Тому, згідно п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. № 9 „Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. “Про податок з доходів фізичних осіб”. для вирішення питання про наявність складу адміністративного правопорушення або злочину в діяннях, які були вчинені до 1 січня 2004 р., а також для їх кваліфікації положення Закону не застосовуються. У таких випадках розрахунки провадяться виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в розмірі 17 грн.

Тобто Пленум, ґрунтуючись на Рішенні Конституційного Суду України, фактично визнав, що в таких ситуаціях закон не має зворотної сили.

11. Кримінальна відповідальність: поняття, види та ознаки. Рішення Конституційного Суду України ) від 27 жовтня 1999 року (справа № 1-15/99) у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність.

Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Поняття "кримінальна відповідальність" законодавчо не визначено і в теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по-різному.

Кримінальна відповідальність (Я. Брайнін, П. Матишевський, В. Осадчий) - врегульований нормами права обов’язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу та перетерплювати передбачені законом обмеження.

Кримінальна відповідальність (Л. Багрій-Шахматов, С. Келіна, П. Дагель) - це врегульовані кримінально-правовими нормами суспільні відносини.

Кримінальна відповідальність (М. Загородніков, О. Лейст) - це реальне застосування кримінально-правової норми та реалізація санкції.

Кримінальна відповідальність (Ю. Баулін) - це передбачені КК вид та міра обмеження прав і свобод злочинця, що індивідуалізується судом та здійснюється спеціальними органами держави.

Відповідальність поділяється на негативну (ретроспективну, реальну)) та позитивну (перспективну, потенційну).

Позитивна кримінальна відповідальність - це обов’язок особи не вчиняти злочинів.

Негативна кримінальна відповідальність - це обов’язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням.

Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а згідно із статтею 3 КК кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом суспільно небезпечне діяння. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Ці положення дають підстави розглядати кримінальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин. Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної.

Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду.

Форми реалізації кримінальної відповідальності 1) призначення покарання; 2) звільнення від покарання (ст.74 КК); 3) звільнення від відбуття покарання (ст.ст. 75,84 КК).

Тому сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили.

Поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності. Юридична відповідальність, у тому числі й кримінальна відповідальність, як і форми притягнення до юридичної відповідальності, визначаються та встановлюються законами. Відповідно до положень пунктів 14, 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються "судочинство... організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства", а також "засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них". Системний аналіз норм КПК (статей 147, 242, 246 та інших статей) дає підстави дійти висновку, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення. Так пункт 4 частини першої статті 242 КПК передбачає, що в разі віддання обвинуваченого до суду суддя одноособово чи суд у розпорядчому засіданні зобов'язані з'ясувати, "чи притягнуті до відповідальності всі особи, які зібраними в справі доказами викриті у вчиненні злочину", а відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 246 цього Кодексу суд у розпорядчому засіданні повертає справу на додаткове розслідування за "наявності підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, коли окремий розгляд справи про них неможливий".

Згідно п.1.1. та 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.