14. Роль християнства на Русі

Зміцнення централізованої держави вимагало ідеологічного підкріплення шляхом уведення державної релігії з пануванням головного божества, що уособлювало великокнязівську владу.

Першою спробою релігійного реформування стало створення Володимиром єдиного пантеону богів підкорених племен на чолі з «КНЯЗІВСЬКИМ» богом – громовержцем Перуном.

Він ставив безліч «кумирів», біля яких відбувалися церемонії жертвоприношення, у тому числі, як вказує літописець, і людських.

Це була спроба обєднати різні божества, яким покорялися в різних частинах країни. Вклоніння Перуну було загальнообовязковим і жорстоко насаджувалося.

Однак спроба Володимира створити державну релігію на основі язичництва потерпіла крах.

У 988-989 рр провів другу релігійну реформу. У якості нової державної релігії було обране християнство. Поширення християнства зустрічало протест простого народу, що вклонялася своїм язичницьким богам.

Прийняття християнства мало велике значення для подальшого розвитку руських земель. Воно зміцнювало владу феодалів над селянами, своїм вчення освячуючи феодальну власність і підпорядкування владі. Прийняття християнства зміцнювало держ владу і територіальну єдність Київської Русі. Воно мало велике міжнародне значення , яке полягало в тому, що Русь, відкинувши примітивне язичництво, ставало тепер рівною іншим християнським державам, зв’язки з якими значно поширювалися. Нарешті, прийняття християнства зіграло велику роль у розвитку давньоруської культури.

З прийняттям християнства на Русі виникла церква як особлива релігійна організація. На чолі руської православної церкви був поставлений митрополит, призначуваний константинопольським патріархом, окремі області Русі очолювали єпископи, яким підкорялися священики в містах і селах. Усе населення країни було зобов’язане платити податок на користь церви – «десятину».

Опір примусовому зверненню в християнство проходило як в активних (невиконання релігійних обрядів), та і в активних (повстаннях, як правило під приводом волхвів), при цьому опір на пн. Землях к.р. було сильнішим, ніж на пд. Цьому є своє пояснення . У пд. районах грецький вплив, тому числі і релігійний, був цілком відчутним.

Духовне життя впродовж великого проміжку часу носило характер духовного синкретизму. Це двовіря породжувало і подвійність у розвитку культури. В умовах синкретизму формувалося не одне покоління віруючого населення Давньої Русі.

15. Археологічні культури України доби бронзи

В першій половині ІІ тис. до н.е. тут починається катакомбна археологічна культура і культура багатопружкової кераміки, які змінилися в пізньому бронзовому віці зрубною, сабатинівською і білозерською археологічними культурами.

За назвами всіх цих культур стоїть один народ, який формувався арійськими племенами ще за часів середньостогівської археологічної культури. Цей народ протягом кількох тисячоліть мав різні форми свого вираження – різні археологічні культури. Середньостогівська, ямна, катакомбна, зрубна культури – ланки одного ланцюга, які іноземні археологи називають культурами народів “курганних поховань з вохрою”.

Катакомбна культура поширювалась на степових просторах від Дністра до Дону, відома в Криму і на Маничі у Передкавказзі. Носії катакомбної культури ховали своїх померлих в підземних камерах – катакомбах. Висікались такі підземні усипальниці в одній зі стінок вхідної ями, опущеної до рівня твердої глини, іноді навіть на глибину 6-8 м.

На дні катакомб розміщували одне, рідко – два чи кілька поховань. Покійників клали на боці, обличчям до виходу, ноги трохи підігнуті, кісті рук поблизу колін. Деякі археологі вбачають в такому положенні позу вершника, що скаче на коні. Речей при похованих набагато більше, ніж у час ямників. Це кам’яні і бронзові сокири, ножі, кам’яні булави, крем’яні наконечники стріл, а також дуже різноманітна плоскодонна кераміка зі шнуровим орнаментом, прикраси з міді, каменю, кісток і зубів тварин. В похованнях зустрічаються дерев’яні вози-гарби, що мали шатро, виготовлене з лози.

У поховальному обряді катакомбних племен важливу роль відігравав вогонь.

Населення займалось, в основному, скотарством – в похованнях знайдені кістки вівці і корови, але при одному з поховань у кургані Висока Могила, що в Запорізькій області, знайдено дерев’яне рало. Отже катакомбники займались і ральним землеробством. З бронзи виготовляли вислообушні сокири, тесла, жолобчасті долота, гаки, столові ножі і виделки. Знайдені лавролисті дволезові ножі, шила, прикраси, зустрічаються прикраси і зі срібла.

Катакомбники винайшли легку бойову колісницю з колесами на спицях. Їхні традиції створення поховальних камер, перекриття входу в гробницю колесами, як і збереження ритуальних функцій кам’яних сокир, тривали протягом пізньобронзового і

ранньозалізного віку.

Історична доля катакомбних племен мало зрозуміла. Можливо, ті, які залишилися на своїй історичній батьківщині, поступово розчинилися в ранньозрубній культурі та культурі багатопружкової кераміки.

Культура багатопружкової кераміки відома за знахідками з таких досліджених поселень, як Бабине на Нижньому Дніпрі і Волинцеве-городок на Сеймі, і датується другою половиною 17 – 15 ст. до н.е. Кераміка прикрашена характерним наліпним пружковим і прокресленим орнаментом, поширеною деталлю інвентаря є кістяні овальні пряжки, які потім зустрічаються у похованнях зрубної культури.

Серед знахідок цієї культури – бронзові і кам’яні сокири, бронзові ножі, шила, булави, дротики, крем’яні вістря стріл, а серед кістяних речей – вістря, швайки, лощила, рибальські гачки.

Зрубна культура в епоху пізньої бронзи була поширена в степовій і лісостеповій зонах Східної Європи від Дунаю до Волги.

На ранньозрубних поселеннях (в долині річки Оскол) виявлено напівземлянкові житла прямокутної форми зі слідами відкритих вогнищ у центрі. Біля жител – скупчення попелу. На сабатинівських і білозерських поселеннях Подніпров’я і Правобережжя виникають наземні житла, збудовані з використанням каменю.

Своїх померлих ховали, в основному, в курганах: покіників клали в дуже скорченому стані на боці, кісті рук – перед обличчям, головою, зазвичай, до сходу. Небіжчиків ховали в простих грунтових ямах або клали в кам’яні скрині (як і кемі-обинські племена).

Важливою рисою зрубної, сабатинівської і білозерської культур є значна кількість бронзоливарних майстерень та скарбів бронзових виробів.

Найбільш поширеним типом кераміки зрубної культури є горщик банкоподібної форми. Орнамент, який покриває, зазвичай, лише верхню частину посуду, має відбиток шнура або вигляд прокреслених ліній.

Населення Сабатинівської культури, яка займала степ і частково лісостеп Правобережжя між Дніпром і Дунаєм до узбережжя Чорного моря, було нащадками трипільців і носіїв тих культур, які проживали на цій території після археологічного зникнення Трипільської культури. Хоча коректно було б казати не про зникнення, а про трансформацію Трипільської культури в наступні археологічні культури, що виникали в післятрипільський час на її території (наприклад, шнурової кераміки, тшинецько-комарівської культур).