10. Зовнішня торгівля Київської Русі.

Зовнішня торгівля відігравала в житті Київської Русі особливо велику роль. Окремі історики (В.Ключевський, О.Єфіменко) навіть вважали її за головний фактор утворення держави. У Х ст. значно піднесли організацію зовнішньої торгівлі східного слов'янства варяги, які її організували й охороняли. Нею займалися не лише купці, а й бояри і навіть князі. Недарма перші відомі нам угоди з Візантією (договори 907, 911 pp. та ін.) стосувалися саме торгівлі. Торгівля велася з Візантією, країнами Близького і Далекого Сходу, Скандинавією, Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною та ін. Торговельними шляхами були насамперед річки, які впадали у Чорне, Азовське та Каспійське моря. Використовувалися і сухопутні шляхи: Грецький, який прямував із Києва на південь до Криму і Константинополя; Залозний вів на Дон, Азовське море і далі на Близький Схід, Солоний — в Галичину. На перехресті цих шляхів знаходився Київ. Найважливішим торговим партнером Русі була Візантія. Русь вивозила туди віск, мед, невільників, шкіри, хутра, хліб, а завозила вироби з металу, скла, дорогі тканини, золоті вироби, вика та ін. Із Заходу завозилися парфумерні вироби, перець та інші приправи, дорогі прикраси. До європейських країн вивозилися хутро, посуд, овочі, хліб, худоба, а завозилися зброя, металеві предмети, тканини, мистецькі вироби та ін. У Києві знаходилися колони, де мешкали німці, поляки, греки, євреї, вірмени. Розвинута внутрішня і зовнішня торгівля потребувала створення власної монетної системи. У VII—ЇХ ст. ходили арабська, візантійська та норманська монети. Згодом була введена власна грошова одиниця «куна» — шкура куниці. Пізніше вводиться срібна — гривня, а за часів князя Володимира з'явилися штамповані золоті й срібні монети. XI—XII ст. — період найбільшого розвитку всебічних торгових зв'язків Київської Русі, її економічного розквіту.

Поділяли декілька нарямів зовнішньої торгівлі Русі:

1. Південне напрямок у зовнішній торгівлі Русі (Візантія)

2. Західний напрямок зовнішньої торгівлі (Північна та Західна Європа)

3. Східний напрямок

11. Взаємовідносини давньогрецьких колоній зі скіфами.

Перші грецькі міста-колонії з'явилися у Північному Причорномор'ї та Криму ще у VII ст. до н.е. Слід сказати, що елліни завжди відносилися з явною підозрою до своїх степових сусідів, які вели часті війни зі «своїми рабами». Тут варто уточнити, що «своїми рабами» скіфи називали всі племена, які оточували їх - вони лише ділили їх на «вже завойованих» і «ще не завойованих».

Для греків, які знаходилися у ворожому оточенні, життєво необхідним було встановлення міцних торгівельно-економічних відносин з народами «варварського світу». Вони пішли по шляху створення загальних вірувань, культів і храмів! У такому «мирному наступі» на «варварів» яскраво виявилася ідеологія еллінізму, яка ставила своєю метою примирення греків з «варварами» (скіфами, меотами, синдами і т.д.), а цих «варварських» народів ще й між собою, шляхом примирення їх богів. Зрештою еллінську релігію передбачалося зробити загальною для всіх. У Північному Причорномор'ї для цієї мети з успіхом служила створена або переосмислена винахідливими греками легенда про походження скіфів від грецького героя Геракла і місцевої змієногої богині. Більш того, навіть еллінізовані (обернені в сумісну релігію) скіфи і їх правителі зовсім не поспішали стати слухняними маріонетками в руках винахідливих колоністів. Час від часу вони намагалися захопити грецькі міста, що багатішали завдяки заморській торгівлі. Найбільш сильно грецький вплив став позначатися на культурі скіфів після перенесення центру їх царства з нижнього Придніпров'я до Криму. Скіфське місто Неаполь (на східній околиці Сімферополя) на зразок грецьких міст було укріплено могутньою захисною стіною з баштами. Крім скіфів в Неаполі жили греки, таври, сармати, в ужитку були різні мови. У офіційних стосунках скіфи користувалися грецькою мовою і грецькою писемністю. Скіфське мистецтво, підпавши під сильний грецький вплив, збагачується такими новими видами, як скульптурний портрет і настінний живопис. З'являються зображення олюднених божеств і людей (героїв міфів і народних оповідей). Зображення звірів втрачають колишню стилізацію і набувають реалістичнішого характеру. Але греки, які намагалися еллінізувати скіфів, у свою чергу, не змогли вкритися від сильного «варварського» впливу. Саме скіфи навчили греків (а через них і інші народи Європи) виготовляти і носити теплий одяг і взуття. Завдяки скіфам елліни і інші народи Середземномор'я вперше познайомилися із стременами, сідлом і багатьма іншими предметами кінського убору, які виготовлялися на території сучасної Нікопольщини ще в IV ст. до н.е. Знайомство зі скіфами істотно розширило уявлення греків про навколишній світ. Грецькі географи вперше отримали відомості про «далекі північні землі» і народи, які населяли їх. Та і у військовій справі грекам було чому повчитися у скіфів. А як пройти повз того факту, що скіфський царевич та філософ Анахарсис був визнаний еллінами (поряд із шістьома грецькими) сьомим мудрецем світу? І це при усьому їхньому зневажливому відношенні до «варварів»! Без сумніву, скіфський світ не був схожий на грецький, який намагався нав'язати йому свої цивілізаційні цінності. Скіфський народ, який мав власну багату й неповторну культуру, навіть підпадаючи під всезростаючий вплив Еллади, зумів зберегти свою самобутність. «Мирний наступ на варварів» вилився у взаємопроникнення і взаємозбагачення культур.