8.Неоліт

8(7)-5 тис років тому.

Головною особливістю неоліту є неолітична революція: її суть полягає в переході від привласнюючого (збиральництво та полювання) до відтворюючого (землеробство, скотарство) господарства.

Основними рисами неолітичної революції є:

• Поширення нових способів обробки камею – свердління шліфування, пиляння.

• Перехід від кочового до осілого способу життя.

• Приручення більшості світських тварин: биків, свиней, кіз, овець.

• Виникнення виробництва кераміки, винахід прядіння, ткацтва та прядильного колеса.

• Перехід від привласнюю чого до відтворюючого господарства: від мисливства і збиральництва до землеробства та скотарства.

• Унаслідок збільшення населення помітно зростає кількість та розміри поселень.

• Відбуваються суттєві зміни в духовному світі та світобаченні людини. Помітно прискорюється розвиток людського суспільства.

На території України археологами виявлено більше десятка неолітичних культур. Неол. культури України досить чітко поділяються на дві зони: хліборобсько-скотарську на пд..сході та рибальсько-мисливську на півночі та пн.сході. Це свідчить про нерівномірність господарського розвитку різних регіонів у період неоліту.

Доба енеоліту на українських землях:

Перехідний етап від кам’яного віку до доби металів, період остаточного утвердження домінуючої ролі відтворюючого господарства.

Мідні знаряддя праці поступово витісняють кам’яні, відбувається перехід від мотичного до орного землеробства з використанням тягової сили (бика).

Поділ праці. Землероби вели осілий спосіб життя,будували укріплення,винайшли рало; скотарі мешкали в постійних або тимчасових поселеннях, винайшли колісничний транспорт, удосконалили зброю, приручили коня.

Поширення в лісостеповій зоні трипільської культури землеробів, у степовій – середньостогівської культури скотарів.

Характерні риси трипільської культури( поч. 5 – середина 3 тис до н е)

Назва походить від с. Трипілля під Києвом, відкритого в 1893 році В.Хвойкою. Відомо понад 3 тис поселень та 200 поховальних пам’яток . Основу господарства складало орне землеробство та скотарство. Вирощували пшеницю, ячмінь, горох. Землеробство було екстесивним, переложним: кожні 50-70 років ділянки і поселення переносилися на нові місця. Основу стада скл велика рогата худоба. Дрібну рогату худобу та свиней розводили на м'ясо. Унаслідок екологічної та господарської кризи 3 тис до н е трип к-ра розпалась на окремі локальні групи.

Остаточно не відомо походження трипільців, але можна твердо стверджувати, що вони не були предками сучасних українців. Адже відомо, що кожна 50 років вони переміщалися на різна території, тому цілком можливо, що після того, як вони пожили на території України – перемістилися просто на інші території.

9. Русько-половецькі зв’язки.

У Х ст. на історичній арені з'являються половці — народ, що залишив глибокий слід в історії не лише Київської Русі, а й інших держав Східної і ПІвденно-Західної Європи, Африки, Малої Азії.

Вперше в полі зору давньоруського літопису половці опинилися у 1055 р., коли вони на чолі з ханом Блушем уклали мир з Руссю, а вже 1061 р. почали з нею воювати. Перші зіткнення з половцями для русичів закінчилися невдачею. Однак кочівники після цього не нападали на Русь майже 20 років. Після такого тривалого терміну перемир'я розпочалася велика русько-половецька війна 1093—1117 рр. Дізнавшись про смерть великого князя Всеволода, половці прийшли укладати договір з Руссю. Однак наступник Всеволода князь Святополк Ізяславич відмовився від миру з половцями і останні взяли в облогу Торчеськ. Запропонованої після цього угоди з боку Святополка не прийняли вже половці. Лише у наступному 1094 р. Святополку вдалося укласти з ними мир, одружившись з дочкою хана Тугоркана. Однак вже у 1095 р. руські князі оголосили війну половцям, вбивши послів Ітларя й Кітана, які прийшли до Володимира Мономаха з мирною місією. У відповідь половці кілька разів нападали на Русь, стаючи для неї головною проблемою. Події довели, що в степу з'явився сильний супротивник і необхідно виробити політику взаємовідносин з ним. У 1103 р. відбувся славнозвісний з'їзд руських князів біля Долобського озера, на якому обговорювалися питання взаємовідносин Русі з половцями. Володимир Мономах запропонував об'єднати зусилля дружин всієї Руської землі і перейти від оборони до активного наступу на кочівників. У 1103, 1111 рр. відбулися походи, в яких брали участь усі руські князі, крім Олега, князя Чернігівського, який дотримувався політики мирних стосунків з кочівниками. Половці вперше понесли значні втрати і зазнали поразки на власній землі.

Потім розпочався новий період русько-половецьких відносин, що характеризується участю половців у міжусобній боротьбі руських князів. Розділившись на два ворогуючих табори — Мономаховичів і Ольговичів — князі вели непримиренну боротьбу один з одним. Ольговичі спиралися на східних половців, з якими нерідко родичалися, мали своїх у степах. У другій половині XII ст. ситуація в степу змінюється. У половецькому суспільстві відбуваються процеси консолідації племен, розбитих Мономахом на початку століття. Посилюється східне угруповання половців, центр якого знаходився в середній течії р. Сіверський Донець.

Серед донецьких половців з'являється яскрава особистість, хан Кончак, який об'єднує всі половецькі землі. Він розпочинає новий період русько-половецьких відносин, що характеризується намаганням половців відстояти незалежність і подальшим зближенням двох народів. Розпочалася нова двадцятирічна русько-половецька війна, явна перевага в якій була за русичами. 1185 р. русичі організовують нові походи на половців. Один з них, підготовлений Ігорем Святославичем, який спішив випередити інших князів й отримати найбагатшу здобич, закінчився нищівною поразкою руських військ. Цій події присвячений один з найпоетичніших творів давньоруської літератури — "Слово о полку Ігоревім". Після розгрому Ігоря половці практично перестали нападати на Русь, обмежуючись участю в міжусобній боротьбі галицьких князів. Татаро-монгольську навалу половці сприйняли як спільне з русичами велике лихо й виступили разом з ними проти спільного ворога. Однак, як відомо, у битві на р. Калка об'єднані русько-половецькі війська зазнали нищівної поразки.