19. Зовнішня політика великого князя литовського Вітовта.

Протипольський рух очолив талановитий політик і військовий діяч, двоюрідний брат короля — Вітовт, в особі якого владно заявила про себе тенденція до збереження політичної окремішності Великого Князівства Литовського. 1392 р. опозиціонери домоглися проголошення Вітовта довічним великим князем Литви, що фактично означало анулювання договору в Креві. Підпорядкувавши своїй владі Велике князівство Литовське, Вітовт вдався до централізації країни. На державні пости намісниками ставив литовців, витісняючи з посад православних українських князів. Крім нововведень у внутрішньому державному житті Литовського князівства, Вітовт проводив активну зовнішню політику, що підняла його міжнародний престиж. Він захопив усі білоруські й українські землі, крім Галичини. Його володіння сягали аж до Чорного моря, на узбережжі якого Вітовт збудував декілька фортець та портів. Після поразки на Ворсклі похитнулися позиції Литви та й самого князя. Смоленськ відокремився від князівства, німці знехтували мирним договором і активізували напади на. литовські землі, загострилися відносини з Новгородом. Все це, а також і невдоволення удільних князів та бояр змусило Вітовта йти на зближення з Польщею. За умовами Вільненської унії 1401 р. литовські князі визнавали васальну залежність Литви від Польщі. Одночасно був поновлений військово-політичний союз, що дало змогу об'єднати зусилля в боротьбі проти давнього ворога — Тевтонського ордену. У битві під Грюнвальдом (1410) литовські, польські, білоруські та українські сили завдали німецьким лицарям нищівної поразки. Збройній експансії Тевтонського ордену на слов'янські землі було покладено край. Однак ця перемога знов загострила відносини Польщі і Литви, в якій посилилися прагнення до незалежності від польської корони. Щоб не втратити Литву, польський король змушений був піти на значні поступки Вітовту, вдовольнити частково територіальні претензії Литви, а також укласти нову унію, яка б зміцнила її позиції. На сеймі в м. Городлі в 1413 р. було підписано унію, згідно з якою Польща визнавала існування великокнязівського престолу в Литві, але обрання великого князя мав контролювати і затверджувати польський король. Литовські феодали-католики зрівнювалися в правах з польськими у вирішенні державних справ, в тому числі і в питанні обрання великих князів литовських і королів польських. Одночасно це посилювало дискримінацію православних аристократів, які ще більше відсторонювались від джерел збагачення і вищих адміністративних посад. Городельська унія значно зміцнила становище Литви на міжнародній арені, надала можливість Вітовту знов вдатися до колонізації Причорномор'я. Зрівняння в правах польських і литовських феодалів-католиків, надання їм права повністю розпоряджатися своїми землями і обіймати державні посади повинно було заохотити литовську верхівку триматися Польщі, зраджуючи інтереси власного народу. Смерть Вітовта (1430) призвела до значних змін у внутрішній і зовнішній політиці Литви. Велике князівство відмовилося від політики південної колонізації. Оборонна лінія поступово була відсунута па північ, зупинившись на лінії замків Вінниці, Черкас, Канова.