Основні заходи колективізації

• 1929 – курс на прискорену колективізацію, завершено до 1930 (Чому?)

• Насильницьке створення колгоспів та радгоспів

• З 1928 року Створення МТС (мета?)

• Розкуркулення – вилучення майна у тих селян, яких влада вважала багатіями

• Примусове вилучення хліба

Учитель. За роки колективізації було ліквідовано близько 200 тис. господарств. Це становило приблизно 1,1—1,2 млн осіб сіль­ського населення. Із них понад половина — до 100 тис. родин, або 600 тис. осіб, було виселено у віддалені місця СРСР.

• Обмеження переселення селян до міста ( 1932-1933 – введення в містах паспортної системи, 1937 – заборона селянам залишати колгоспи)

Наслідки колективізації

Аналізуючи мету, визначмо наслідки колективізації

• Отримано гроші для індустріалізації

• Знищення індивідуальних селянських господарств (найприбутковіших)

• Наростання кризових явищ у с\г (неефективність праці, падіння врожайності)

• Утвердження командної економіки на селі

• Голодомор 1932-1933 років

Голодомор 1932-1933 років

Робота з підручником : ст. 59-60 визначити причини голоду

• Приборкання селянства, що опиралося колективізації

• Величезні хлібозаготівлі

• Конфіскація продовольчих запасів, експорт зерна --- відсутність посівної

• Закон «Про 5 колосків» діяльність на Україні комісії на чолі з В. Молотовим

Робота з документами: див. Додаток

IV. Закріпелння знан та вмінь

Бесіда за запитаннями

1. назвіть дату початку суцільної колективізації, 1929 рік

2. що таке колективізація

3. що таке колгосп

4. яка мета колективізації

5. хто такі куркулі, чому їх ділили на категорії?

6. назвіть основні методи колективізації

7. які заходи колективізації

8. які наслідки колективізації?

9. назвіть хронологічні межі голову в Україні

10. які його причини?

11. чи можна було уникнути голоду?

12. чи вважаєте ви голодомор геноцидом українського народу?

V. Домашнє завдання

1. параграф 5

2. виписати заходи влади і наслідки голодомору в Україні

Заходи влади	Наслідки
продовження хлібозаготівель створення «загороджувальних загонів» замовчування голоду відмова від міжнародної допомоги	людські втрати(3,5-8 млн) знищення традиційного українського села подолання опору колективізації

3. виписати поняття: голодомор та геноцид

4. підготуватися до с\р (параграфи 4-5

Додатки до уроку 29-30

Джерело: «Голод 1933 року в Україні. Свідчення про винищування Москвою українського селянства».

Р. Пісний. Житомирщина

Ще напередодні голоду на селі стало, як у пустелі: стодоли, хліви, стайні, комори сільрада вивозила до міста і продавала на паливо. Коней люди половили, порізали й поїли. Частину коней половила влада, зігнала до колгоспу і поставила варту. Це вже була «социалистическая собственность». Кури, вівці порізали й поїли люди або позабирала влада. Псів та котів постріляли на хутрозаготівлю або поїли люди. Тим, що нарешті вступили «добровільно» до колгоспу, на роботі варили та дава­ли їсти «бурду» — варену воду, забовтану мукою. Нового кожу­ха продавали за 5 шклянок гороху, а килим — за буханець хліба. Одежа чи інші речі — в кого вони були — продавалися майже задурно. Хліб у той час коштував по 150 крб за кіло. Сушили гре­чану або просяну полову, товкли її в ступі та пекли коржі. Ступи та ручні жорна влада забирала або нищила.

Хто мав корову, три­мав її в хаті та жив самим молоком. Коли настала весна, варили та їли кропиву. Рятунку не було: люди пухли і мерли — ті що були в колгоспі й ті, що в йому не були. Ще живі — ходили жовті та аж чорні. На пухлих шкіра тріскалася і з ран бігла рідина, як вода; в ранах заводилися черви і не було рятунку, поки не приходила смерть. Першими вмирали здорові чоловіки. Три сімейства в на­шому селі їли людей, їх заарештували і більше про них ніхто нічо­го не чув. Мертві люди лежали скрізь, де хто помер. Вже навесні збирати трупи в нашому селі доручили голові кооперації з дво­ма іншими активістами та підводою. Влада оплачувала хлібом за кожний труп та давали по пляшці горілки кожному на день.

Щодня зранку до вечора вони збирали трупи людей по хатах та попід ха­тами. Частина трупів вже розкладалася, з пообгризаними мишами вухами й іншими частинами обличчя. Були випадки, що забирали ще живих, щоб завтра не заїжджати, бо він у цій хаті вже останній. Трупи складали на підводу вилами, як дрючки, та везли до великої викопаної ями, до якої скидали так само вилами, як гній... Яму три­мали відкритою по кілька днів, поки не була повна. ...Під час голоду 1932-33 рр. у нашому селі з 1532 людей ви­мерло 813.

Р. Суслик. Зінківеький район на Полтавщині

Пізньої осени 1932 року до хутора Северинівка прибуло з сусіднього Грунського району кілька десятків людей, озброєних штрикачами та щупачами. Ця голота розбилася на групи, кожна на чолі з довіреним «тисячником». Йшли з двора до двору, штри­кали подвір'я й город, обстукували підлогу й піч і, якщо виявляли щось підозріле, — пробивали піч, довбали стіни, рили підлогу й т. ін. В першу чергу шукали й дивилися, що є вареного і з яких продуктів варено, бо це було доказом наявності харчів у кол­госпників. В міру руху бригади вперед, на підводах все більш нагромаджувалося горшків, глечиків, торбинок, скриньок — з зерном, пшоном, квасолею, горохом, кукурудзою, борошном, а також ручних жорен різної конструкції. І ці «успіхи» не задовольнили «партию й правительство» — вони не залишали населення в спокою аж до весни.

Щодва тижні об­ходила Северинівку, як і всі села та хутори району, бригада ак­тивістів. Цікаво відзначити, що сільських активістів збирали й посилали до чужих районів, де не було їхніх рідних, ні знайо­мих, і де вони могли жорстокіше провадити цю «державну ро­боту». Обшуки ці давали лише мізерні кілограми, але влада до­сягала цим своєї підлої мети: тримати населення у постійному страху, в страху, що той харч, який воно зуміло заховати або дістати, може бути кожного дня забраний. Цей підступний роз­рахунок влади штовхав людей до швидшого споживання про­дуктів і певніше вів до голодної смерті. Люди мусили варити і їсти вночі, а вдень тримати печі холодними й порожніми.

Після цієї страшної зими настала ще жахливіша весна 1933 р. «Партия й правительство» «пішли назустріч» колгоспникам і пози­чили посівний матеріял, який довелося привозити аж з міста Гадяч. Люди і коні ледве рухалися по землі. Колгоспне поле сяк-так сіяли, але городи колгоспників в більшості лишалися і не скопаними: не було ні сили копати, ні насіння на посадку.

Багато людей були пухлі, їли все, що попадало до рук: рибу, птахів, жаб, слимаків, жолуді в дуба, листя липи, «паслися» на луках.;.

Васюта. Опішнянський район на Полтавщині

Молода мати трьох малих дітей Настя Сліпенко, чоловіка якої за­судили, пішла вночі на колгоспне поле вигрібати з землі посіяну картоплю, її застрелила на полі озброєна варта та вкинула по­близу до криниці. Троє дітей вмерли голодні.

Багато дітей в селі лишилося без батьків, а врятувалися з них лише одиниці. Домна Гавриш, що їй у 1933 р. було 11 років, розповідала, що її врятував 9-річний брат Василь. Вів був дуже меткий, а життя його навчило, де і як діставати їжу. Культурний, працьовитий селянин Шведченко привіз з Харкова торбу хліба і застав жінку Марію з п'ятьма дітьми — від 2-х до 10 років — вже мертвими.

Один з вигнаних владою копати яму на трупи — Захар Чорногір — вмер у цій же ямі.»

6