81.Управління операційним левериджем шляхом впливу на структуру операційних витрат.
Управління операційним левериджем може здійснюватися шляхом впливу як на постійні, так і на змінні операційні витрати.
На кожному підприємстві є достатньо можливостей зниження при необхідності суми і питомої ваги постійних операційних витрат: суттєве скорочення накладних витрат (витрат щодо управління) при несприятливій кон’юнктурі товарного ринку; продаж устаткування і нематеріальних активів, що не використовується з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань; широке використання короткострокових форм лізингу машин і устаткування замість їх придбання у власність; скорочення обсягу споживаних комунальних послуг тощо.
До числа основних резервів економії перемінних витрат належить зниження чисельності робітників основного і допоміжних виробництв за рахунок забезпечення росту продуктивності їх праці; скорочення розміру запасів сировини, матеріалів готової продукції в періоди несприятливої кон’юнктури товарного ринку; забезпечення вигідних для підприємства умов постачання сировини і матеріалів тощо.
Співвідношення постійних і перемінних операційних витрат підприємства, що дозволяє "включати" механізм операційного левериджу з різноманітною інтенсивністю впливу на операційний прибуток підприємства, характеризується «коефіцієнтом операційного левериджу», що розраховується за такою формулою:
,
де
Кол – коефіцієнт операційного левериджу;
Впост. – сума постійних операційних витрат;
Во – загальна сума операційних витрат.
Чим вище значення коефіцієнта операційного левериджу на підприємстві, тим у більшому ступені воно здатне прискорювати темпи приросту операційного прибутку стосовно темпів приросту обсягу реалізації продукції.
Конкретне співвідношення приросту суми операційного прибутку і суми обсягу реалізації, що досягається при визначеному коефіцієнті операційного левериджу, характеризується показником "ефект операційного левериджу". Формула розрахунку цього показника має вигляд:
,
де
Еол – ефект операційного левериджу, що досягається при конкретному значенні його коефіцієнта на підприємстві;
DВОП – темп приросту валового операційного прибутку, %;
DОР – темп приросту обсягу реалізації продукції, %.
82. Управління структурою капіталу: сутність та оптимізація.
Структура капіталу – це співвідношення різних джерел, власних і позикових коштів у пасиві підприємства.
Структуру капіталу можна визначити за допомогою 2 коефіцієнтів:
1.
2.
,
при цьому підприємство повинно
підтримувати певний баланс між
заборгованістю та власним капіталом.
Кз
+ Кв
= 1
Чим більше частка позикових коштів у загальному капіталі підприємства, тим більша сума платежів із фіксованими термінами їх погашення і тим більша ймовірність подій, які ведуть до нездатності підприємства виплатити борги і проценти, коли настане термін оплати. Залучення позикового капіталу в розумних межах може викликати ефект фінансового левериджу (важеля), який проявляється в прирості рентабельності власного капіталу.
Узагальнюючою величиною, що грунтується на співвідношенні позикових і власних коштів у структурі капіталу підприємства є вартість капіталу - означає дохід, який підприємство має платити інвесторам при купівлі ними акцій чи облігацій підприємства.
Управління капіталом – це управління структурою і вартістю джерел фінансування (пасивів) з метою підвищення рентабельності власного капіталу та здатності підприємства платити дохід кредиторам і співвласникам (акціонерам) підприємства.
Оптимальна структура капіталу являє собою співвідношення між зобов'язаннями та власним капіталом підприємства, яке збільшує величину власного капіталу підприємства і як наслідок – прибутки його акціонерів. Це співвідношення не є постійним, а змінюється з часом і під впливом певних факторів.
Оптимальну структуру капіталу кількісно визначити неможливо. Однак керівництво підприємства може знати приблизне її значення, розраховане на підставі факторів впливу та власного практичного досвіду, яке максимально наближає планову структуру до оптимального значення.
Існують різні рекомендації щодо величини плеча фінансового важеля. Більшість із них зводиться до того, що доля залучених коштів в пасиві не повинна перевищувати 50%.
При плануванні структури капіталу для фінансового менеджера визначальними є такі фактори: структура активів, величина операційного важеля, стабільність продажів, прибутковість підприємства, фактор оподаткування, ринкові умови, рішення керівництва.
Отже, завдання фінансового менеджера – слідкувати за оптимальним співвідношенням між позиковим і власним капіталом, що дозволить піддержувати кредитну репутацію підприємства і використовувати позитивний ефект фінансового левериджу.