60.Принципи формування інвестиційної політики

Інвестиційна політика підприємства, її принципи та механізми реалізації ґрунтуються на аналізі впливу факторів на його інвестиційний потенціал, оскільки згідно характеру та ступеню їх впливу розроблятимуться заходи та принципи адекватного реагування підприємства на ці фактори та використання їх впливу у власних інтересах. Чимало наукових робіт присвячено цій темі. Так, серед основих факторів інвестиційної привабливості підприємств у [1] визначено виробничу потужність, структуру витрат, рівень конкуренції та монополії, імідж керівництва, результат раніше реалізованих інвестиційних проектів, економіко-географічне положення, галузева приналежність та багато інших.

У основі розробки інвестиційної стратегії організації лежать принципи нової управлінської парадигми - системи стратегічного управління. До основних з цих принципів, що забезпечують підготовку і ухвалення стратегічних інвестиційних рішень в процесі розробки інвестиційної стратегії організації, відносяться:

Принцип інвайронменталізма. Цей принцип полягає в тому, що при розробці інвестиційної стратегії організація розглядається як певна система, повністю відкрита для активної взаємодії із зовнішнім інвестиційним середовищем.

Принцип відповідності. Будучи частиною загальної стратегії розвитку організації, інвестиційна стратегія носить по відношенню до неї підлеглий характер. Тому вона повинна бути узгоджена із стратегічними цілями і напрямами операційної діяльності організації.

Принцип інвестиційної заповзятливості і комунікабельності. Даний принцип полягає в активному пошуку ефективних інвестиційних зв'язків по всіх напрямах і формах інвестиційної діяльності, а також на різних стадіях інвестиційного процесу.

Принцип інвестиційної гнучкості і альтернативності. Інвестиційна стратегія повинна бути розроблена з урахуванням адаптивності до змін факторів зовнішнього інвестиційного середовища.

Інноваційний принцип. Формуючи інвестиційну стратегію, слід мати на увазі, що інвестиційна діяльність є головним механізмом впровадження технологічних нововведень, що забезпечує зростання конкурентної позиції організації на ринку.

Принцип мінімізації інвестиційного ризику. Практично всі основні інвестиційні рішення, що приймаються в процесі формування інвестиційної стратегії, в тому або іншому ступені змінюють рівень інвестиційного ризику. В першу чергу це пов'язано з вибором напрямів і форм інвестиційної діяльності, формуванням інвестиційних ресурсів, впровадженням нових організаційних структур управління інвестиційною діяльністю. Особливо сильно рівень інвестиційного ризику зростає в періоди зростання інфляції.

Принцип компетентності. Які б фахівці не притягувалися до розробки окремих параметрів інвестиційної стратегії організації, її реалізацію повинні забезпечувати підготовлені фахівці - фінансові менеджери.

61. Професійні риси фінансового менеджера.

Фінансові відносини підприємств є дуже динамічними. Ефективність функціонування фірм та компаній багато в чому залежить від швидкості реакції на зміни умов фінансового ринку, фінансової ситуації та фінансового стану власне об’єкта управління. Тому фінансовий менеджер повинен:

- мати глибокі ґрунтовні знання теорії фінансів;

- опанувати стандартними прийомами фінансового управління;

- уміти швидко та правильно оцінювати конкретну фінансову ситуацію;

- бути здатним знайти ефективний вихід з ситуації.

У фінансовому менеджменті немає і не може бути готових рецептів. Він вчить тому, як, знаючи методи, прийоми, засоби вирішення тих або інших господарських задач, досягти відчутного успіху для конкретної установи. Цілі, що стоять перед фінансовим менеджером, на перший погляд, стосуються тільки і виключно власників фірми або акціонерів. Втім наслідки його діяльності мають і загальні соціальні ефекти. У тому числі, наприклад, максимізація ринкової вартості підприємства приваблює додатковий капітал, а це означає розвиток, зростання зайнятості та підвищення добробуту суспільства. З іншого боку, деякі професійні задачі фінансового менеджера можуть суперечити суспільним інтересам. Це відноситься, наприклад, до проблеми забруднення навколишнього середовища. Витрати на екологічні заходи носять настільки тривалий характер, що підприємства навіть у стратегічній перспективі не завжди можуть визначити їх фінансову доцільність. Отже, фінансовий менеджер має відчувати соціальну відповідальність за наслідки діяльності підприємства.

Принцип соціальної відповідальності проявляється і у тому, що фінансовий менеджер за родом своєї професійної діяльності отримує доступ до конфіденційної інформації фірми. Сам по собі цей факт може оцінюватися досить дорого фінансовим менеджером. Він може знайти тут можливість отримання додаткового доходу, оскільки він здійснює управління грошовими потоками фірми. Досвід фінансового менеджменту свідчить, що неможливо скористатися інформацією у власних інтересах без того, щоб не поставити під загрозу всю свою подальшу професійну кар’єру.

Таким чином, професійними рисами фінансового менеджера слід вважати:

1) глибоке знання фінансової теорії;

2) добру обізнаність у прийомах фінансового менеджменту;

3) вміння працювати з конфіденційною інформацією;

4) розумне сприйняття ризику;

5) відчуття високої соціальної відповідальності.

Сьогодні попит на фінансових менеджерів у країні певною мірою невисокий. Хоча переважна більшість невдач на ринку можна пояснити невдалим управлінням фінансовою діяльністю, що знаходить відображення у практичній відсутності на більшості підприємств функції фінансового планування, оцінки і врахування фінансових ризиків, управління робочим капіталом та структурою зобов’язань.

62. Прямий метод обліку грошових потоків (CASH-FLOW) від операційної діяльності — метод обліку Cash-flow, за яким рух грошових коштів у результаті операційної діяльності визначається за сумою надходжень від операційної діяльності та сумою витрачання на операційну діяльність грошових коштів за даними записів їх руху на рахунках бухгалтерського обліку. Прямий метод потребує постійного накопичення даних про рух грошових коштів, узагальнення потрібних показників в аналітичному обліку.

При використанні прямого методу чистий грошовий потік (Cash-flow) від операційної діяльності розраховується як різниця між вхідними та вихідними грошовими потоками, що мають безпосереднє відношення до операційної діяльності підприємства. До вхідних грошових потоків належать: грошові надходження від продажу товарів у звітному періоді; погашення дебіторської заборгованості; інші грошові надходження від операційної діяльності (від реалізації оборотних активів, операційної оренди активів тощо). До вихідних грошових потоків належать грошові видатки на покриття витрат, які включаються у собівартість продукції, адміністративних витрат, витрат на збут, інших витрат у рамках операційної діяльності, а також податки на прибуток та проценти за користування позичками.

Основні особливості прямого методу: він дозволяє показати основні джерела притоку та напрямки відтоку грошових коштів; дає можливість робити оперативні висновки відносно достатності коштів для платежів по поточним зобов’язанням; визначає взаємозв’язок між реалізацією і грошовою виручкою за звітний період.

Суттєвий недолік прямого методу: він не розкриває взаємозв’язок одержаного фінансового результату і зміни величини грошових коштів на рахунках підприємства.

63. Системний підхід до управління прибутком підприємства

При системному підході до управління прибутком підприємства, він розглядається як сукупність взаємозалежних елементів, що має вихід (мету), вхід, зв'язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв'язок.

Прибуток є показником, що формується на мікрорівні та характеризує результати фінансово-господарської діяльності підприємства. Узагальнюючи в собі фінансові результати різних видів діяльності, прибуток формує одне з джерел сплати податків та поповнює джерела формування фінансових ресурсів підприємства. прибуток підприємства є частиною його чистого доходу, що залишається після вирахування із суми доходів підприємства суми пов’язаних з ними витрат. Прибуток також розглядають як частину чистого доходу підприємства, отриманого на вкладений капітал за ризик підприємницької діяльності.

Таким чином, прибуток – це сума, на яку доходи від виробничої та комерційної діяльності перевищують пов’язані з ними витрати.

Завдання управління формуванням прибутку:

- збільшення розміру отриманого прибутку в цілому і по окремих видах діяльності;

- зниження втрат прибутку в процесі його формування;

- збільшення розмірів прибутку, отримання якого пов’язане з основною діяльністю;

- стабільне отримання прибутку;

- прискорення отримання прибутку в часі.

Зміст управління формуванням прибутку:

- аналіз складу і структури прибутку підприємства;

- аналіз тенденції зміни обсягу і структури прибутку;

- розрахунок прибутку на основі факторного аналізу (абсолютні та якісні показники прибутковості);

- прогнозування отримання прибутку і визначення резервів його росту;

- здійснення оперативного контролю за формуванням прибутку.

Виконання фінансовим менеджером підприємства основних завдань управління формуванням прибутку підприємства спрямоване на врахування таких особливостей:

- потенційна різноманітність структури прибутку підприємства;

- специфічність формування та обліку прибутку підприємства в часі;

- вплив на прибуток звітного періоду збиткових результатів окремих видів діяльності поточного і попереднього періоду господарювання.

64. На даному етапі господарювання існує дві основні групи методів оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів: статичні та динамічні. Статичні методи передбачають розрахунок показників на основі недисконтованих грошових потоків, тобто вони не враховують зміну вартості грошей в часі. Такі методи здебільшого використовувались в умовах командно-адміністративної системи. Динамічні ж методи, навпаки, враховують зміну вартості грошей в часі і передбачають приведення вартостей усіх грошових потоків до одного й того ж самого періоду шляхом їх дисконтування чи компаундингу (нарощування). Саме динамічні методи набули широкого застосування в більшості країн світу. Вони виявились найбільш концептуально правильними та загальнопридатними для застосування в ринкових умовах.

До динамічних методів, оцінки ефективності інвестиційних проектів слід віднести такі основні методи, як чиста теперішня вартість грошових потоків, внутрішня ставка доходності, період окупності інвестицій та індекс прибутковості проекту.

Використання методу чистої теперішньої вартості передбачає визначення чистих грошових потоків за кожним періодом, визначення теперішньої вартості кожного чистого грошового потоку відповідного періоду, розрахунок чистої теперішньої вартості проекту шляхом сумування всіх дисконтованих чистих грошових потоків. Внутрішня ставка доходності - це таке значення норми дисконту, при якому теперішня вартість грошових потоків від реалізації проекту дорівнює теперішній вартості інвестиційних витрат. Іншими словами, це значення норми дисконту, при якому чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю.

Одним із найпростіших методів оцінки ефективності інвестицій, який досить часто використовується на практиці, є період окупності інвестицій. Він визначається як час, необхідний для того, щоб дисконтовані грошові потоки від інвестиційного проекту зрівнялись з початковими інвестиціями в даний проект. Проект вважається ефективним, якщо термін його окупності є меншим за період його реалізації, тобто життєвий цикл.

Індекс прибутковості показує, у скільки разів сума дисконтованих грошових потоків проекту за весь період його реалізації перевищить теперішню вартість інвестиційних витрат.

65. Стратегія і тактика в управлінні оборотними активами підприємства.

Оборотний капітал – фінансові ресурси, що інвестуються в кожному виробничо-комерційному циклі для створення виробничих оборотних фондів і купівлю робочої сили, які, в процесі кругообороту постійно переходять з однієї функціональної форми в іншу, створюючи при цьому фонди обігу, та , які відшкодовуються у грошовій формі в кінці кожного циклу кругообороту, забезпечуючи цим самим поряд з основним капіталом безперервність процесу виробництва та реалізації продукції.

Управління оборотними активами підприємства пов’язане з конкретними особливостями формування його операційного циклу, тобто періоду повного обороту всієї суми оборотних активів, у процесі якого відбувається зміна окремих їх видів. Рух оборотних активів підприємства в процесі операційного циклу проходить чотири основних стадії, послідовно змінюючи свої форми:

1. Грошові активи (у формі короткострокових фінансових вкладень) використовуються для придбання сировини та матеріалів, тобто вхідних запасів матеріальних оборотних активів.

2. Вхідні запаси матеріальних оборотних активів у результаті безпосередньої виробничої діяльності перетворюються в запаси готової продукції.

3. Запаси готової продукції реалізуються споживачам і до настання їх оплати перетворюються в дебіторську заборгованість.

4. Дебіторська заборгованість знову трансформується в грошові активи, частина яких до їх виробничої потреби може зберігатися у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень.

У процесі управління оборотними активами в рамках операційного циклу виділяють дві основні його складові: виробничий і фінансовий цикл.

Виробничий цикл підприємства – це період обороту матеріальних елементів оборотних активів, з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів на підприємство до відвантаження виготовленої з них готової продукції покупцям.

Фінансовий цикл – період повного обороту коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за отриману сировину, матеріали й напівфабрикати та закінчуючи оплаченою дебіторською заборгованістю за поставлену готову продукцію.

Управління оборотними активами – це складова цілісної системи управління підприємством, пов’язаного з прийняттям рішень стосовно грошових потоків у короткостроковому періоді.

Етапи формування системи управління оборотними активами підприємства:

1. Аналіз оборотних активів підприємства в попередньому періоді.

2. Визначення принципових підходів щодо формування оборотних активів підприємства. З наукової точки зору виділяють три принципові підходи щодо формування оборотних активів підприємства:

1) помірний підхід спрямований на забезпечення повного задоволення поточної потреби в усіх видах оборотних активів і створення нормальних страхових їх розмірів на випадок збоїв у ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем ризику та рівнем ефективності використання фінансових ресурсів;

2) консервативний підхід передбачає повне забезпечення поточної потреби в усіх видах оборотних активів, що забезпечують нормальний хід операційної діяльності, створює високі розміри їх резервів на випадок непередбачених складнощів у забезпеченні підприємства сировиною та матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, затримки оплати дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців тощо. Такий підхід гарантує мінімізацію операційних і фінансових ризиків, але негативно впливає на ефективність використання оборотних активів – їх оборотність і рівень рентабельності.

3) агресивний підхід полягає в мінімізації усіх форм страхових резервів за окремими видами оборотних активів. При відсутності збоїв у ході операційної діяльності він забезпечує найбільш високий рівень ефективності їх використання. Проте будь-які збої у ході операційної діяльності призводять до суттєвих фінансових втрат через скорочення обсягу виробництва та реалізації продукції.

3. Оптимізація обсягу оборотних активів. сума постійної частини оборотних активів визначається за такою формулою:

,

де - сума постійної частини оборотних активів у наступному періоді;

- середня сума оборотних активів підприємства у наступному періоді;

- коефіцієнт мінімального рівня оборотних активів.

Максимальна та середня сума змінної частини оборотних активів у наступному періоді визначають за такими формулами:

,

де - максимальна сума змінної частини оборотних активів у наступному періоді;

- середня сума змінної частини оборотних активів у наступному періоді;

- сума постійної частини оборотних активів у наступному періоді;

- коефіцієнт максимального рівня оборотних активів.

4. Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів.

5. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів.

6. Забезпечення мінімізації втрат оборотних активів у процесі їх використання.

7. Формування принципів, що визначають фінансування окремих видів оборотних активів.

8. Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів.

На управління оборотними активами здійснює вплив система розроблених на підприємстві фінансових нормативів.

66. Стратегія фінансового менеджменту і три базові стратегії фінансового розвитку.

Фінансова стратегія підприємства — формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства і вибір найефективніших шляхів їх досягнення.

Фінансова стратегія є складовою загальної стратегії підприємства. Основна мета загальної стратегії — забезпечення стабільно високих темпів економічного розвитку та зміцнення конкурентної позиції підприємства.

Фінансова стратегія узгоджується із загальною стратегією підприємства та є чинником забезпечення його ефективного функціонування і фінансового розвитку в майбутньому. Процес розробки стратегії фінансового менеджменту включає декілька етапів:

1. Визначення загального періоду формування стратегії фінансового менеджменту.

2. Формування стратегічних цілей та завдань фінансового менеджменту.

3. Конкретизація розробленої стратегії за періодами її реалізації.

4. Розроблення фінансової політики за напрямами фінансової діяльності.

Розробка і проведення фінансової політики підприємства, базуючись на фінансовій стратегії, дають змогу вирішувати конкретні завдання за відповідними напрямами його фінансової діяльності. Тобто фінансова стратегія орієнтує на ті варіанти рішень, які забезпечують досягнення поставленої мети фінансового менеджменту.

З метою досягнення стратегічних цілей підприємству необхідно розробити ефективну тактику фінансового менеджменту.

Фінансова тактика підприємства — конкретні фінансові прийоми і методи, які застосовує підприємство для вирішення стратегічних завдань. Завдання тактики фінансового менеджменту — вибір найбільш оптимального рішення і найбільш привабливих у конкретній господарській ситуації інструментів фінансового управління. Тактика фінансового менеджменту є формою деталізації фінансової стратегії і формується відповідно до визначених раніше стратегічних цілей підприємства.

67. Структура грошових потоків на підприємстві за видами діяльності.

Для визначення структури грошового потоку і джерел його формування в розрізі видів діяльності використовують наступну класифікацію.

Грошові потоки підприємства поділяють на:

- грошові потоки від операційної діяльності;

- грошові потоки від фінансової діяльності;

- грошові потоки від інвестиційної діяльності.

Грошовий потік від операційної діяльності характеризується витрачанням грошових кошів, пов'язаних зі сплатою рахунків постачальників та підрядників, виплатою заробітної плати, відрахуванням до бюджету та внесками в державні цільові фонди, сплатою відсотків за кредити і позики; іншими виплатами, які забезпечують здійснення операційної діяльності. Одночасно цей вид грошового потоку відображує надходження грошових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), погашення дебіторської заборгованості, авансів, що отримані від покупців та замовників, податкових органів у порядку здійснення перерахунку надмірно сплачених сум тощо. Оскільки операційна діяльність підприємства є головним джерелом прибутку, то вона має генерувати основний потік грошових коштів.

Грошовий потік від фінансової діяльності складається насамперед з надходжень від випуску акцій, залучення банківських кредитів і позик. Вибуття коштів у зв'язку з фінансовою діяльністю включає виплату дивідендів та повернення позик і кредитів. З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств. Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних фінансових ресурсів, коли кон'юнктура фінансового ринку уможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на товарних ринках. Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки - це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Грошовий потік від інвестиційної діяльності охоплює придбання (створення) та реалізацію майна довгострокового використання. Перш за все це стосується надходження (вибуття) основних засобів, нематеріальних активів, а також придбання або реалізації цінних паперів інших компаній.

68. Сутність і значення бюджетування в управлінні підприємством.

Бюджетування - інтегрована систему складання бюджетів, поточного контролю за їх виконанням, обліку відхилень фактичних показників від бюджетних та аналізу причин суттєвих відхилень. Сам бюджет являє собою плановий документ, що відображає у вартісних показниках майбутні господарські операції підприємства та фінансові результати, пов'язані з їх реалізацією. Сутність бюджетування полягає у плануванні діяльності підприємства відповідно до встановлених цілей, яке втілюється в конкретних показниках бюджетів, спрямованих на виконання конкретних завдань.

Бюджетне планування на підприємстві складається з трьох етапів:

1) підготовка до планування;

2) планування – розроблення бюджетів;

3) контроль за виконанням бюджетів.

Бюджет підприємства є засобом балансування доходів та витрат, надходжень і виплат грошових коштів. В основі концепції бюджетування покладено забезпечення успішного функціонування підприємства способом погодження стратегічних планів з поточними та оперативними; координації й інтеграції поточних планів за різними напрямками бізнесу; створення системи якісного інформаційного забезпечення менеджерів різних рівнів управління в необхідні терміни; створення системи контролю за виконанням фінансових планів.

69. Сутність платіжного календаря та мета його розробки.

Для реалізації основної мети підприємства, а саме отримання максимального прибутку, необхідно розробити ефективний механізм формування його грошових потоків. Основним методом формування грошових потоків є планування. Плановим документом прогнозування грошових потоків являється платіжний календар. Основна мета розробки платіжного календаря є встановлення конкретних термінів надходження коштів і платежів підприємства, їхнє доведення до конкретних виконавців у формі планових завдань. Його складають за такими етапами:

1. Планування надходжень коштів.

2. Планування відтоків коштів.

3. Обчислення залишку коштів на кінець періоду.

4. Визначення періодів недостачі і надлишку коштів.

5. Корегування планових показників руху грошових коштів.

Платіжний календар дозволяє:

- управляти платоспроможністю підприємства;

- вчасно розробляти заходи щодо запобігання виникнення дефіциту грошових коштів у певні проміжки часу;

- розробляти заходи для ефективного використання тимчасово вільних грошових коштів;

- «діагностувати» фінансовий стан підприємства;

- визначати потребу в обсягах короткострокового кредиту в певні проміжки часу;

- здійснювати контроль за своєчасністю надходження коштів, аналізувати причини відхилення від графіків.

70. Сутність та зміст системи фінансового планування на підприємстві

Фінансове планування являє собою процес розроблення і затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб’єкта відображає його фінансову діяльність, тобто про­цес формування доходів і здійснення витрат.

Завдяки фінансовому плануванню підприємство має змогу прогнозувати й управляти платоспроможністю, контролювати ліквідність баланду, обґрунтовувати і вибирати джерела збільшення фінансових ресурсів і на цій базі зміцнювати свою конкурентну позицію.

За змістом фінансове планування охоплює управління грошовими потоками, дебіторською і кредиторською заборгованістю, кредитними ресурсами, дивідендною політикою, інвестиційною діяльністю, емісійною діяльністю, регулюванням структури активів і структури капіталу.

Фінансове планування включає:

• фінансове прогнозування (дослідження та розробка ймовірних шляхів розвитку фінансів підприємства, альтернатив реа-лізації фінансових стратегій, які забезпечують стабільне фінансове становище підприємства в майбутньому);

• поточне фінансове планування (процес визначення майбутніх доходів підприємства, напрямів витрат грошових коштів та обґрунтування заходів щодо забезпечення платоспроможності, дохідності та фінансової стійкості);

• бюджетування (процес планування діяльності підприємства, його структурних підрозділів методом розробки системи взаємопов'язаних бюджетів та встановлення всіх видів фінансових витрат, джерел їх покриття і очікуваних результатів. Бю-джетування належить до поточного планування, хоча бюджети можна складати і на більш тривалі проміжки часу, ніж один рік);

• оперативне фінансове планування (процес синхронізації у часі грошових надходжень та витрат, визначення послідовності здійснення всіх розрахунків та розробки заходів щодо запобігання відхилень від графіку надходжень і платежів.).