9.3.1. Поняття нейтралізації та толерантності ризику

Нейтралізація фінансових ризиків як функціонально-організаційний елемент моделі управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання являє собою фінансово-математичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення зі ставності результативності господарської операції та рівня операційного, інвестиційного та фінансового ризиків як складових сукупного ризику підприємства.

Будь-яка стратегія нейтралізації фінансових ризиків суб’єкта господарювання включає принаймні один (або кілька) методів нейтралізації ризиків, що засновані на фінансових, математичних та статистичних технологіях. Загалом, у сукупності таких методів нейтралізації фінансових ризиків можна виділити кілька основних методів:

• страхування фінансових ризиків;

• диверсифікація фінансових ризиків;

• хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Для кількісної оцінки толерантності ризику суб’єкт а господарювання може використовуватися така модель:

2^. (X_m - X_rƒ) ^. σ_х²

τ = --------------------- , (9.10)

(X_i - X_rƒ)²

де: τ – кількісна оцінка толерантності ризику суб’єкта господарювання;

X_m – середня дохідність діяльності (ринку і т.п.);

X_i – очікувана величина цільового показника X_i (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів) ;

X_rƒ – абсолютне значення цільового показника Х, що характеризується відсутністю ризику;

σ² – дисперсія цільового показника Х.

Управління фінансовими ризиками на етапі їх нейтралізації передбачає, як уже зазначалося, реалізацію сукупності управлінських фінансових рішень превентивного характеру для зменшення або нівелювання потенційних негативних наслідків, імовірність настання яких визначається ризиком. Відтак можна стверджувати, що централізація ризиків має здійснюватися із дотриманням сукупності певних критеріїв та принципі, серед яких необхідно виділити такі:

• інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та повне надання фінансової інформації, необхідної для адекватної нейтралізації фінансового ризику;

• адекватність як форма обґрунтованого використання методу нейтралізації фінансового ризику відповідно до його базових характеристик й потреб моделі управління ризиками підприємства та фінансового менеджменту взагалі;

• ефективність нейтралізації ризику шляхом максимального попередження (мінімізації) потенційних негативних наслідків, імовірність настання яких визначається фінансовим ризиком, у просторі та часі (наприклад, попередження збитків або збільшення затрат суб’єкта господарювання);

• інші принципи, які визначаються специфікою моделі управління фінансовими ризиками та основними цілями фінансового менеджменту.

Отже, на основі визначених вище принципів та критеріїв нейтралізації фінансових ризиків можна обґрунтувати головні цілі та завдання такої нейтралізації, що є типовими для моделей управління фінансовими ризиками суб’єктів господарювання в умовах невизначеності і ринкового середовища. Такі цілі і завдання передбачають досягнення певних результатів, а саме:

• розроблення та обґрунтування загальної стратегії нейтралізації фінансових ризиків, а також стратегії нейтралізації конкретного виду ризику, у тому числі – (1) стратегія уникнення ризику та (2) стратегія утримання ризику (страхування фінансових ризиків; диверсифікація фінансових ризиків; хеджування фінансових ризиків);

• інформаційне та методологічне забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень у рамках інших функціонально-організаційних блоків (наприклад, управління грошовими потоками, управління структурою капіталу або фінансове планування), у тому числі через розроблення альтернативних сценаріїв розвитку підприємства та оцінки ймовірності їх виконання;

• координація та інтеграція з антикризовим фінансовим управлінням суб’єктом господарювання з метою попередження його неплатоспроможності, запобігання фінансової крихи та банкрутства суб’єкта господарювання.

31. Основні методичні підходи до урахування фактору ризику в процесі управління фінансовою діяльністю підприємства.

Управління ризиком можна розглядати як процес впливу на об'єкт господарювання, при якому забезпечується максимально широкий діапазон охоплення можливих видів ризику, попереджувальні дії, їх обґрунтоване врахування при прийнятті управлінських рішень та зведення ступеня впливу виявлених видів ризику до мінімальних або прийнятних меж. Передумовою прийняття оптимальних управлінських рішень в умовах ризику та невизначеності є проведення комплексного аналізу на основі поєднання якісної характеристики ризику та кількісної оцінки ступеня ризику.

Якісний аналіз може бути порівняно простий, його головна задача – визначити фактори ризику, етапи роботи, при виконанні яких ризик виникає, тобто встановити потенційні сфери ризику. Кількісний аналіз є найбільш складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у даній сфері економічної діяльності. Його головна мета – визначити чинники ризику, сфери ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики.

Якісний аналіз ризику включає декілька аспектів. Перший аспект пов’язаний з необхідністю порівняння сподіваних позитивних результатів з можливими економічними, соціальними та іншими, як сьогоднішніми, так і завтрашніми наслідками. Взагалі мало мати схильність до ризику. Ризикувати доцільно, якщо це призводить до кращих наслідків при обґрунтуванні правильності своїх дій. Проблеми ризику повинні розглядатися та враховуватися як під час розроблення стратегії, так і у процесі реалізації оперативних задач. Характер стратегічних підходів слід визначати в межах загальної стратегії.

Другий аспект якісного аналізу ризику пов’язаний з виявленням впливу рішень, що приймаються за умов невизначеності, на інтереси суб’єктів економічного життя. Без урахування інтересів, без керування ними неможливі реальні якісні перетворення в соціально-економічному житті. Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні умови:

• наявність невизначеності;

• наявність альтернатив та необхідність вибору однієї з них;

• імовірність виникнення збитків;

• імовірність одержання додаткового прибутку;

• зацікавленість у результатах.

При кількісному аналізі ризику необхідно визначити розмір як окремих ризиків, так і ризику проекту в цілому. Це більш складна проблема.

Ступінь ризику може бути оцінено різними способами: від складного імовірнісного аналізу до чисто інтуїтивних припущень. Кожний із розглянутих методів не позбавлений недоліків, тому у практичній діяльності необхідно використовувати комбінації різних методів та поєднувати формально-економічні й експертні процедури. Дослідженням доведено, що вибір методу оцінки ступеня ризику повинен ґрунтуватись на наявній інформації та з урахуванням бажаного кінцевого результату:

1. можливі шляхи зниження ризику;

2. ступінь доцільності реалізації проекту при наявному рівні ризику та способів його зниження.

Виявлено, що ступінь ризику оцінюють дві найбільш важливі характеристики розподілу – математичне очікування (середнє) і дисперсія. Стандартний нормальний розподіл має математичне очікування, що дорівнює нулю. При цьому центр розподілу також припадає точно на нуль. Пологість чи крутість нормального розподілу характеризується мірою розкиду випадкової величини в районі математичного очікування. Дисперсія саме і показує нам розкид значень випадкової величини навколо її математичного

31. Основні моделі управління грошовими активами

Грошові активи підприємства належать до фондів обігу у складі обігових активів і у фінансовій звітності обліковуються як кошти та їх еквіваленти. До їх складу належить суми грошей на банківських рахунках, у касі, на стадії проходження платежів (кошти у дорозі), у формі грошових документів, у формі виставлених акредитивів. До еквівалентів грошей прийнято відносити фінансові інвестиції в найбільш ліквідні короткострокові цінні папери з терміном до трьох місяців. Плановий обсяг активів у грошовій формі визначається напрямами використання грошей на рахунках як особливого виробничого запасу (рис. 24). З позицій фінансової діяльності управління грошовими активами підприємства у формі залишків безготівкових коштів на рахунках підприємства і готівкових коштів у касі підприємства - це вся діяльність підприємства між моментом, коли покупець підписує документ для оплати рахунка і моментом, коли підприємство оплатить свої векселі в рахунок своєї кредиторської заборгованості або накопичених платежів (наприклад, сплатить податки або виплатить дивіденди). За змістом це діяльність з управління грошовим потоком підприємства, тобто управління припливом коштів від всіх видів діяльності (позитивні елементи грошового потоку) та відпливом коштів в результаті оплати витрат на здійснення діяльності (від'ємні елементи грошового потоку). Головною метою управління грошовим потоком підприємства є забезпечення достатності коштів для фінансування поточних витрат шляхом синхронізації надходження коштів із власних та позикових джерел та здійснення платежів за зобов'язаннями. Управління коштами на рахунках виходить із такими принципів. 1. Підприємство повинно мати мінімальний розмір вільних коштів на рахунках, який, з одного боку, забезпечує ліквідність підприємства, а з іншого, - не зменшує можливостей отримання прибутку від інвестування в різні активи 2. При співробітництві з банком треба вибрати найкращі для підприємства і умови надання кредиту і найнижчі банківські комісійні за обслуговування рахунків. 3. Вибір оптимальних для виробничої угоди засобів платежу за контрактами і джерелами короткострокового фінансування. 4. Оптимізація вибору інструментів інвестування у цінні папери на грошовому ринку за критеріями прибутковості та рівнем ризику. Фінансова діяльність з управління активами у грошовій формі складається з: - визначення необхідного розміру грошових активів у складі обігового капіталу (рис. 7.5); - створення та підтримування на обґрунтованому рівні резервного грошового фонду для непередбачених витрат та на випадок переривання грошового потоку; - прискорення надходження у повному обсязі коштів від реалізації продукції за всіма формами продажів, включаючи погашення дебіторської заборгованості; - планування термінів платежів відповідно до очікуваного терміном отримання коштів для виключення необгрунтованого звертання до позикових джерел фінансування; - отримання додаткового прибутку від короткострокового інвестування на фінансовому ринку тимчасово вільних коштів у високолі-квідні цінні папери та строкові депозити; - аналіз ефективності використання та контроль за витратами за всіма видами діяльності в межах затверджених кошторисів витрат. Оптимальна сума готівки на рахунках як касові залишки на банківських поточних рахунках для забезпечення стабільної господарської діяльності визначається на основі розрахунків у потребі забезпечення операційної діяльності з урахуванням галузевої специфіки і масштабу бізнесу. З розширення застосування товарних кредитів потреба у коштах на рахунках знижується. Особливо важливим в управлінні грошовими рахунками підприємства є створення резервного грошового фонду. Причинами, що викликають необхідність резервування коштів на рахунках є: - переривання потоку готівки через неплатежі дебіторів; - недоступність для підприємства кредиту для екстрених витрат; - неможливість оплатити вчасно свої рахунки через брак готівки призведе або до взяття кредиту за завищеною ціною, або до втрати довіри у постачальників; - підприємству доцільно мати кошти для негайної оплати своїх покупок для одержання знижки сконто; - спекулятивний мотив (мотив біржової спекуляції) полягає у тому, що підприємство тримає готівку на випадок особливої вигідності вкладень у ринкові цінні папери. Облік вимог компенсаційних залишків на рахунку від комерційних банків. Нова міжнародна система МСБО передбачає існування компенсаційного залишку на рахунку, під яким розуміється мінімальна для кожного поточного рахунку сума залишку коштів, яка завжди повинна бути на рахунку. Сучасна банківська практика в Україні не передбачає встановлення для кожного рахунку компенсаційного залишку, але в розвинених країнах касовий залишок визначається для кожного рахунка середньою за період сумою комісійних банку за обслуговування рахунка. Визначення мінімальної суми грошового запасу на рахунках підприємства методично має три підходи. Найбільш простий метод базується на кваліфікації фінансового менеджера, який визначає оптимальний для підприємства термін запасу коштів на рахунках з у рахуванням сезонності діяльності. За цим методом, середньорічна одноденна сума витрат коштів із поточних рахунків, збільшується на кількість днів запасу, визначену фінансовим менеджером. Більш складним є метод визначення мінімальної суми коштів на рахунках із урахуванням альтернативних витрат (втрати прибутку від невкладення грошей у короткотермінові цінні папери). Мінімізація виникає як прагнення фірми скоротити готівку на рахунках і збільшити вкладення в цінні папери. Ефективність управління грошовим запасом підвищується його нормуванням із використанням моделей Баумоля та Міллера-Орра. В цих моделях до розрахунку обсягу грошового запасу залучена модель ЕОО_ та умова вкладання тимчасово вільних коштів у ліквідні цінні папери для отримання доходу на рівні не нижчого за ринкову дохідність капіталу. Моделі Баумоля та Міллера-Орра розглядають запас коштів на рахунку як результат їх вкладення та вивільнення з ліквідних цінних паперів. Модель Баумоля прийнятна для підприємств, грошові витрати яких стабільні і прогнозовані, тобто розмір залишку коштів на рахунку стабільний. Вона побудована на припущенні, що підприємство розпочинає роботу, маючи максимальний і достатній рівень коштів, які потім постійно витрачає протягом деякого періоду часу. Всі кошти, що надходять від реалізації товарів і послуг, підприємство вкладає в короткострокові цінні папери. Як тільки запас грошових коштів закінчується, тобто дорівнює нулю або досягає деякого заданого рівня безпеки, підприємство продає частину цінних паперів і тим самим поповнює запас грошових коштів до первісного розміру. Оптимальний розмір грошових коштів на рахунку можна визначити за такою формулою. Модель Міллера - Орра призначена для випадку, коли залишок коштів на поточному рахунку змінюється випадково, до того ж можливі значні коливання, тобто використаний стохастичний процес (процес Бсрнулі), в якому надходження і витрачання грошей від одного періоду до іншого є незалежними випадковими подіями. Коли залишок коштів на рахунку зростає до верхньої межі доцільності грошового запасу, підприємство починає купувати цінні папери з метою повернути запас грошових коштів до деякого нормального рівня. Якщо запас грошових коштів досягає нижньої межі, то в цьому випадку підприємство продає свої цінні папери і в такий спосіб поповнює запас грошових коштів до нормального рівня. У вибраних символах модель має вигляд. Практичну роботу з управління коштами на рахунках підприємства доцільно вести за допомогою розробки касового бюджету, який є планом грошового потоку, що призначений для короткострокових фінансових рішень. За методом планування касовий бюджет є безперервним ковзаючим плануванням із кроком у три місяці. Тобто він має чотири періоди по три місяці, кожний з яких деталізується помісячно і потижнево.

42.Оцінка ефективності ре-альних інвестиційних про-ектів за методом внутріш-ньої норми доходності.

Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти п-цької діяльності, в результаті якої отримується прибуток або досягнуто соціальний ефект. Залежно від напряму вкладу виділяють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції – це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі засоби, в тому чи-слі в матеріальні і не матері-альні активи. Для оцінювання ефективності реальних інвес-тицій використовують внутрі-шню норму доходності інвес-тиційного проекту, що харак-теризує ставку дисконта, за якою сумарний дисконтова-ний грошовий потік за весь строк експлуатації об’єкта дорівнює початковим інвести-ціям. Іншими словами, це ста-вка дисконта, за якої ЧТВ=0. Значення цього показника , як правило знаходиться за допо-могою спеціальних комп’ю-терних програм або шляхом підбору. При цьому може ви-користовуватися формула: ВНП=Ч1+(ЧТВ1/(ЧТВ1-ЧТВ2))*(Ч2-Ч1), де ВНП – внутрішня норма доходності проекту; ЧТВ1 – чиста тепе-рішня вартість проекту, об-числена з урахуванням ставки дисконту Ч1; ЧТВ2 – чиста те-перішня вартість проекту, об-числена з урахуванням ставки дисконту Ч2; Ч1 – ставка ди-сконту, за якої ЧТВ>0; Ч2 – ставка дисконту за якої ЧТВ<0. ВНП визначається ви-ключно для порівняння із сер. зваженою ціною інвестиц. ресурсів і прийняття рішень щодо оптимізації структури джерел фінансування.

43.Оцінка ефективності ре-альних інвестиційних про-ектів за методом індексту прибутковості.

Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти п-цької діяльності, в результаті якої отримується прибуток або досягнуто соціальний ефект. Залежно від напряму вкладу виділяють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції – це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі засоби, в тому числі в матеріальні і нема-теріальні активи. Оцінка ефективності реальних інцест. проектів методом індексту прибутковості (ІRR) показує рівень віддачі інвестованого капіталу та обчислюється: Іпр=ГПд/І, де Іпр – індекс прибутковості, ГПд – сумарний дисконтований гро-шовий потік від експлуатації інвестиційного об’єкта. І – початкові інвестиції в проект.

44.Оцінка ефективності ре-альних інвестиційних про-ектів за методом терміну окупності.

Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти п-цької діяльності, в результаті якої отримується прибуток або досягнуто соціальний ефект. Залежно від напряму вкладу виділяють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції – це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі засоби, в тому числі в матеріальні і немате-ріальні активи. Термін окупності інвестицій показує скільки потрібно часу, щоб початкові інвестиції в проект повністю окупилися за раху-нок генерованих проектом грошових потоків. Якщо що-річні грошові потоки рів-номірні, строк окупності ви-значається: Ток=І/ГПщ, де Ток – строк окупності про-екту; І – початкові інвестиції в проект; ГПщ – щорічний грошовий потік. Якщо грошові потоки по роках суттєво відрізняються, необ-хідно робити більш точні розрахунки. Для отримання реальних результатів розра-ховується дисконтова ний період окупності, який врахо-вує теперішню вартість май-бутніх грошових надходжень.

45. Оцінка ефективності ре-альних інвестиційних про-ектів за методом чистої теперішньої вартості.

Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти п-цької діяльності, в результаті якої отримується прибуток або досягнуто соціальний ефект. Залежно від напряму вкладу виділяють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції – це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі засоби, в тому числі в матеріальні і нема-теріальні активи. Для оціню-вання ефективності реа-льних інвестицій використав-ують чисту теперішню (приведена) вартість (NPV), що харак-теризує загальний прибуток від реалізації інвестиційного проекту і ви-значається за формулою: ЧТВ=ГПд-І, де ЧТВ – чиста теперішня вар-тість проекту; ГПд – сумарний дисконтований грошовий по-тік від експлуатації інвести-ційного об’єкту (приведений до теперішньої вартості); І – початкові інвестиції.

46. Показники ділової активності. Методика їх розрахунку.

Ділова активність – комп-лексна характеристика, яка втілює різні аспекти діяльно-сті підприємства, а тому виз-начається системою таких критеріїв як місце п-ва на рин-ку конкретних товарів, геогра-фія ділових відносин, репута-ція п-ва як партнера, актив-ність інноваційно-інвести-ційної діяльності, конкуренто-спроможність. Вона може ха-рактеризуватись динамікою показників ефективності ви-робничо-господарської діяль-ності. Позитивна динаміка цих показників сприятиме зміцненню фінансового стану підприємства. Показники ділової активності:

Коефіцієнт оборотності ак-тивів (Ко.а.) вказує на рівень оборотності всього капіталу, інвестованого в підприємство. Це показник капіталовіддачі характеризує обсяги виручки на 1грн. інвестованих коштів. Ко.а.=ЧРП/ΣА, Коефіцієнт оборотності оборотного капі-талу (Ко.о.к.) відображає шви-дкість його обороту. Інтен-сивність використання оборот. капіт впливає на ліквідність п-ва, прибутковість, фін.стій-кість. Ко.о.к.=ЧРП/ОК. Кое-фіцієнт оборотності власного капіталу Ко.в.к.=ЧРП/ВК. Цей показник акцентує увагу на віддачі грошових коштів акціонерів. Коефіцієнт оборо-тності запасів Ко.з.=ЧРП/З. Він дає змогу виявити резерви скорочення операційного цик-лу за рахунок інтенсифікації виробничого процесу, раціо-налізації складського господ-дарства тощо. Коефіцієнт оборотності дебіторської або-ргованості Ко.д.з.= ЧРП/ (показує виявлення сумнівних боргів). Коефіцієнт оборот-ності кредиторської заборго-ваності Ко.к.з.=ЧРП/ . Якщо дебіторська заборгов. перевищує кредиторську в норм. умовах, то це прояв потужного нарощення обсягів продажу, в умовах інфляції – явище призводить до збитків. Рентабельність продажів Rрп=П/РП. Рентабельність продукції Rпрод=П/С. Рентабельність капіталу Rк= =П/ΣА. Рентабельність влас-ного капіталу Rв.к.=П/ВК. Рентабельність необоротних активів Rн.а.=П/НА, де ЧРП- чистий обсяг реалізованої продукції, А – активи, З – вартість запасів, - середнє значення дебіторської заборгов. – сер.знач.кред.заборг. П- прибуток , С – собівартість реалізованої продукції, НА- необоротні активи.

47. Показники оцінки майнового стану підприємства, методика їх розрахунку і характеристика.

Оцінка майнового стану підприємства дає можливість визначити абсолютні і відносні зміни статей балансу за певний період, відстежити тенденції їх зміни і визначити структуру фінансових ресурсів підприємства.

Для оцінки майнового стану доцільно розрахувати такі показники, які характеризують виробничий потенціал підприємства:

- коефіцієнт зносу основних засобів

- коефіцієнт оновлення основних засобів

- коефіцієнт вибуття основних засобів.

Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує стан і ступінь зносу основних засобів і розраховується як відношення суми зносу основних засобів до їх первісної вартості.

Коефіцієнт оновлення основних засобів показує, яку частину від тих, що є на кінець звітного періоду складають нові основні засоби, і розраховується як відношення первісної вартості основних засобів, які поступили за звітний період, до первісної вартості основних засобів, що є на балансі підприємства на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття основних засобів показує, яка частина основних засобів вибула за звітний період, і розраховується як відношення первісної вартості основних засобів, які вибули за звітний період, до первісної вартості основних засобів, що є на балансі підприємства на початок звітного періоду.

За наслідками аналізу робиться висновок щодо абсолютної величини і структури балансу, динаміка зміни вартості активів підприємства, окремих статей балансу підприємства порівняно з попередніми періодами, наголошуються позитивні і негативні тенденції таких змін. Особлива увага приділяється наявності і структурі простроченої заборгованості підприємства.

48 .Показники ринкової активності, методика їх розрахунку і характеристика.

Показники ринкової активності включають різні співвідношення, які характеризують вартість та доходність акції п-ва. Це такі показники як коефіцієнт відношення ціни акції до прибутку на акцію (показує, скільки платять інвестори за отримання 1 гривні прибутку), коефіцієнт відношення ринкової вартості акції до її балансової вартості (звичайно перевищує 1. Це означає, що інвестори платять за акції більше, ніж вони коштують за даними бухобліку), прибуток на одну акцію ((чистий прибуток – дивіденд на привілейовані акції) : кількість звичайних акцій в обігу), балансова вартість однієї акції ((акціонерний капітал – вартість привілейованих акцій) : кількість звичайних акцій в обігу), норма дивіденду (дивіденд на одну акцію : ринкова вартість акції), доходність акції ((дивіденди +(ціна продажу акції – ціна купівлі акції)) : ціна купівлі акції) і коефіцієнт виплати дивідендів (дивіденд на одну акцію : чистий прибуток на одну акцію; цей показник не повинен перевищувати 1, може варіювати від 0 до 0,9).

49. Показники фінансової стійкості і структури капіталу, методика їх розрахунку і характеристика.

Оцінка фін стійкості підпр має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підпр і визнач на цій основі міри його фін стабільності й незалежності, а також відповідності фін-госп д підпр цілям його статутної д.

1)Коефіцієнт концентрації власного кап (коефіцієнт незалежності = вл капітал : всього госп коштів.) хар-є частку власності самого підпр-ва у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим більший цей коефіцієнт, тим незалежним від кредиторів є підпр-во. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). = залучений капітал : заг сума коштів. Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).

2)Коефіцієнт фінансової залежності = госп кошти : власний капітал є зворотним до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фін-ють своє підпр-во.

3)Коефіцієнт маневреності власного кап-лу показує, яка частина власного капіталу використ для фін-ня поточної д, тобто є вкладеною в оборотні кошти, а яку частку капіталізовано.

4)Коефіцієнт довгострок вкладень = довгострок зобов’язання : (Осн. Ф. + інші позаоборотні активи) показує, яку частину основних коштів та інших позаобор активів профін-но зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підпр-ва.

5)Коефіцієнт довгострок залучення позикових коштів = довгострок зобов’язання : (довгострок зобов’язання+ власний капітал) характеризує структуру капіталу. Зрост цього показника — негативна тенденція, яка означає, що підпр починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

6)Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів(коефіцієнт заборгованості) =залучений(позичковий) капітал : сума власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підпр від кредиторів, тобто про зниження його фін стійкості.

Коефіцієнт фін залежності = госп-кі кошти : власний капітал.

Коефіцієнт власного капіталу = власні Обор. К. : загальна сума власного капіталу.

Коефіцієн структури залуч капіталу = довгострокові зобов’язання : структуру (заг суму) залуч капіталу.

Коефіцієнт інвестування = загальна сума власного капіталу : (Осн. Ф.+ інші позаоб активи).

Коефіцієнт покриття запасів і затрат = Власні обор кошти : заг сума запасів та затрат

50. Сутність фінансового менеджементу

Ринкові відносини, що формуються в Україні, обумовлюють по-

силення конкуренції як основного механізму регулювання господарсь-

кого процесу. Конкурентоспроможність підприємства, акціонерного

товариства, будь-якого іншого господарюючого суб’єкта значною мі-

рою забезпечується належним управлінням фінансовими ресурсами і

капіталом, що знаходиться у розпорядженні. Для організації такого

управління потрібно знати методологію і методику фінансового мене-

джменту, вміти застосовувати його прийоми на практиці.

Хоча за формою прояву фінансові операції майже не виходять

за рамки звичайних безготівкових розрахунків, основою яких є грошо-

вий обіг, для ефективного управління, навіть у малому бізнесі, недо-

статньо кваліфікації бухгалтера або економіста. Великі підприємства

зустрічаються із значними потоками грошових коштів та фінансових

ресурсів. Внаслідок цього суттєво зростає відповідальність за прийн-

яття рішень. Для управління фінансами великого бізнесу потрібні

професіонали зі спеціальною підготовкою в галузі фінансів – фінансові

менеджери. Вивчивши теорію фінансів та основи фінансового мене-

джменту, фінансовий менеджер набуває досвіду, виробляє в себе інту-

їцію і таким чином стає ключовою фігурою бізнесу.

Фінанси будь-якого підприємства охоплюють грошові відносини:

− з іншими організаціями (щодо сплати поставок сировини, това-

рів, інших матеріальних цінностей, щодо реалізації продукції,

при отриманні фінансових і комерційних кредитів, при вкладан-

ні капіталу і т.д.);

− із засновниками (при розподілі прибутку);

− з трудовим колективом (щодо оплати праці, при розподілі дохо-

дів і прибутку, при виплаті дивідендів по акціях, процентів по

облігаціях і т.п.);

− з державними органами управління (при сплаті податків, мита,

платежів тощо).

Нагадаємо, що фінанси будь-якого підприємства виконують три

головні функції: 1) формування грошових фондів (доходи); 2) викорис-

тання цих фондів (витрати); 3) контроль за їх формуванням та викори-

станням. Разом з тим можна додати, що фінанси створюють доволі

потужні стимули в діяльності підприємств і покликані забезпечувати

синхронізацію грошових потоків від усіх видів діяльності.