20. Основні концепції впливу фактора часу на вартість грошей.

Концепція впливу фактора часу на вартість грошей відіграє центральну роль у практиці фінансових обчислень і висловлює необхідність врахування фактора часу при здійсненні довгострокових фінансових операцій шляхом оцінки та порівняння вартості грошей на початку фінансування проекту та при їх поверненні у вигляді майбутніх грошових надходжень.

Концепція впливу фактора часу на вартість грошей полягає в тому, що вартість грошей з плином часу змінюється з урахуванням норми прибутку на фінансовому ринку, як якої зазвичай виступає норма позикового відсотка. Таким чином, одна й та сама сума грошей в різні періоди часу має різну вартість. При цьому вартість грошей в даний час завжди вища, ніж у будь-якому майбутньому періоді. Ця нерівноцінність визначається дією трьох основних чинників: інфляцією, ризиком неотримання доходу при вкладенні капіталу й особливостями грошей, що розглядаються як один з видів оборотних активів.

Концепція впливу фактора часу на вартість грошей має принципове значення у зв'язку з тим, що рішення фінансового характеру передбачають оцінку і порівняння грошових потоків, здійснюваних в різні часові періоди. Розглянемо окремі елементи методичного інструментарію вартості грошей.

Розрахунок простих відсотків

Простий відсоток - це сума доходу, яка нараховується до основної суми капіталу і може бути виплачена в кожному інтервалі нарахування, але не бере участь в подальших розрахунки в якості розрахункової бази в наступних періодах. Нарахування простих відсотків застосовується, як правило, при короткострокових фінансових операціях.

При розрахунку суми простого відсотка в процесі нарощування вартості використовується наступна формула:

I = Р * n * i,

де I - сума відсотків за встановлений період часу в цілому; Р - первісна (справжнє) вартість грошей; n - кількість періодів, за якими здійснюється розрахунок процентних платежів; i - використовується процентна ставка, виражена в частках одиниці.

Майбутня вартість вкладу (S) визначається за формулою:

S = P + I = P (l + n * i).

Розрахунок складних відсотків

Складний відсоток - це сума доходу, яка нараховується в кожному інтервалі і приєднується до основної суми капіталу і бере участь в якості бази для нарахування в наступних періодах. Нарахування складних відсотків застосовується, як правило, при довгострокових фінансових операціях (наприклад, інвестуванні).

При розрахунку суми майбутньої вартості (Sc) застосовується формула:

Sc = P * (1 + i) n.

Відповідно, сума складного відсотка визначається:

Ic = Sc - P,

де Ic - сума складних відсотків за встановлений період часу; Р -- первісна вартість грошей; n - кількість періодів, за якими здійснюється розрахунок процентних платежів; i - використовується процентна ставка, виражена в частках одиниці.

21. Основний зміст концепції управління грошовими потоками.

Управління грошовими потоками передбачає цілеспрямований вплив на процеси акумуляції грошових коштів, їх витрачання та перерозподіл з метою збалансування фінансово-господарської діяльності підприємства.

Сучасні методи фінансового управління, базуються на концепції управління грошовими потоками, що формують єдину систему грошових ресурсів підприємства.

Концепція управління грошовими потоками базується на визнанні активів як джерела майбутніх грошових потоків і передбачає:

• ідентифікацію грошових потоків від інвестування в окремі активи;

• оцінювання факторів впливу на величину і структуру майбутніх грошових надходжень від інвестицій;

• вибір коефіцієнту дисконтування, що дає змогу зіставити грошові потоки, які генеруються на різних стадіях інвестиційного процесу;

• оцінювання ризиків, пов'язаних з грошовими потоками.

22. . Основний зміст концепції управління фінансовими ризиками.

Концепція управління ризиками має включати такі компоненти:

1. оцінку ступеня ризику, тобто визначення потенційних негативних наслідків прийнятих рішень, а також побічних ефектів, здатних негативно вплинути на кінцевий результат;

2. опрацювання механізму реагування на можливі негативні наслідки;

3. розробку заходів для нейтралізації або компенсації можливих негативних наслідків тієї чи іншої діяльності.

Аналіз ризику полягає в одержанні необхідних даних для прийняття управлінських рішень про доцільність участі в певному бізнесовому проекті і розробці засобів для захисту від можливих фінансових утрат. З метою врахування потенційного ризику конкретного бізнес-плану корисними можуть бути дані про наслідки впливу можливих факторів ризику, які були помічені під час втілення в життя аналогічних проектів.

Реагування на можливі негативні наслідки ринкової діяльності передбачає розробку організаційних та операційних процедур запобіжного характеру. Ці процедури включають конкретні рекомендації для певних дій у разі виникнення несприятливих наслідків.

Зрозуміло, що треба не тільки уникати невиправданого ризику, а й ніколи не ризикувати понад власну ліквідність, якомога точніше визначаючи майбутні наслідки ризикової діяльності.

23. Користувачі фінансової інформації

Від якості інформації, що використовується для прийняття управлінських рішень значною мірою залежить обсяг витрачання фінансових ресурсів, рівень прибутковості, ринкова вартість підприємства, альтернативність вибору інвестиційних проектів і наявних фінансових інструментів та інші показники, які характеризують рівень добробуту власників і персоналу, темпи розвитку підприємства тощо.

Інформаційна система фінансового менеджменту призначена забезпечувати необхідною інформацією не тільки управлінський персонал та власників самого підприємства, але й задовольняти інтереси широкого кола зовнішніх її користувачів.

Користувачами фінансової звітності підприємства є юридичні та фізичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. Користувачів звітності можна розділити на внутрішніх і зовнішніх, безпосередньо й опосередковано зацікавлених у результатах фінансово-господарської діяльності підприємств.

Зовнішні користувачі використовують лише ту частину інформації, яка характеризує результати фінансової діяльності підприємства і його фінансовий стан. Більша частина цієї інформації зосереджена в офіціальній фінансовій звітності, яка надається підприємством.

Внутрішні користувачі крім вищеназваної використовують значний обсяг інформації про фінансову діяльність підприємства, яка є комерційною таємницею.

24. Математичні моделі для визначення окремих показників впливу фактору часу на вартість грошей: середньорічна ставка відсотку, кількість інтервалів нарахування відсотку, ефективна ставка відсотку.

Ефективна відсоткова ставка визначається за формулою:

(4.8)

де г_еф — ефективна річна відсоткова ставка;

т — річний розмір капіталізації, тобто кількість разів нарахування відсотків за рік;

г — номінальна відсоткова ставка.

Застосування ефективної відсоткової ставки зумовлено зростанням конкуренції між фінансовими установами і пошуками шляхів залучення вкладників через рекламування частої капіталізації відсотків.

Ефективна відсоткова ставка використовується при визначенні вартості довгострокових облігаційних позик. За певних умов облігації можуть продаватись за ціною, нижчою за номінальну вартість, тобто з дисконтом. Це відбувається тоді, коли відсоткова ставка за облігаціями нижча за ринкову. В результаті продажу облігацій з дисконтом дохід за ними буде більший, ніж номінальна відсоткова ставка. Ефективна відсоткова ставка за облігаціями (г_еф) визначається за формулою:

де Дн — річна сума доходу за облігаціями при фіксованій відсотковій ставці, грн;

З — знижка (дисконт) на облігаційну позику, грн;

п — кількість років, на які випущена облігаційна позика, років;

ПВ — поточна вартість облігаційної позики;

НВ — вартість облігаційної позики за номіналом.

25. Мета та завдання фінансового менеджменту

Головною метою фінансового менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періоді. Ця мета одержує конкретне вираження в забезпеченні максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників.

У процесі реалізації своєї головної мети фінансовий менеджмент спрямований на рішення наступних основних цілей:

1. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до задач розвитку підприємства в майбутньому періоді.

2. Забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства.

3. Оптимізація грошового обігу.

4. Забезпечення максимізації прибутку підприємства при рівні фінансового ризику, що передбачається.

5. Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при рівні прибутку, що передбачається.

6. Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку.

Усі розглянуті задачі фінансового менеджменту найтіснішим образом взаємозалежні, хоча окремі з них і носять різноспрямований характер (наприклад, забезпечення максимізації суми прибутку при мінімізації рівня фінансового ризику; забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів і постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку і т.п.). Тому в процесі фінансового менеджменту окремі задачі повинні бути оптимізовані між собою для найбільш ефективної реалізації його головної мети.

26. Метод оцінки дохідності капітальних активів.

Модель оцінки дохідності капітальних активів (САРМ)

Модель оцінки дохідності капітальних активів будується, як правило, в графічному вигляді, де першим кроком є побудова так званої лінії ринку капіталів (capital market line). Ця лінія в системі координат R — σ описує залежність очікуваної норми прибутковості максимально диверсифікованого ринкового портфеля цінних паперів від рівня його ризиковості. Кінцевим етапом побудови САРМ є виведення на основі лінії ринку капіталів, прямої ринку цінних паперів (security market line, SML)[21], яка показує залежність між очікуваною нормою прибутковості вкладень в окремі види активів, що є складовою ринкового портфеля інвестицій, від рівня їх ризиковості.

Лінія ринку капіталів. Згідно з припущеннями всі учасники ринку прагнуть сформувати найоптимальніший портфель інвестицій з погляду ризиковості та прибутковості. На графіку (рис. 1.9) з допомогою кривої АВ представлені різні комбінації портфелів інвестицій (наприклад, акцій). З метою найповнішої диверсифікації вкладень раціональні інвестори формують свої інвестиційні портфелі за рахунок усіх наявних на ринку фінансових інструментів. Кожна точка на кривій АВ характеризує іншу комбінацію капітальних активів. Структура вкладень у ризикові активи, які представлені в ринковому портфелі, є для всіх інвесторів однаковою: кожен інвестор володіє певною їх частиною. Окремі ринкові портфелі різняться між собою лише співвідношенням між ризиковими та безризиковими інструментами, які є в їх складі. Це співвідношення залежить від схильності до ризику окремих інвесторів.

Рис. 1.9. Пряма ринку капіталів

Можливість залучення та вкладення коштів за безризиковою ставкою (і) суттєво розширює діапазон можливих альтернатив для інвесторів. Пряма ринку капіталів утворюється в результаті дотику прямої, яка характеризує безризикові вкладення, та кривої портфеля ризикових інвестицій. Отже, М — репрезентує фондовий ринок у цілому, тобто сукупний ринковий портфель або «суперінвестиційний портфель, який є міні-зрізом сукупного ринкового портфеля»[22]. Зрозуміло, що такий портфель є суто теоретичним. Пряма іМG характеризує лінійну залежність між премією, якої очікує інвестор при вкладанні коштів у ринковий портфель капітальних активів, і рівнем ризику σ.

Ця пряма репрезентує найефективніші варіанти інвестиційних портфелів, які включають ризикові та безризикові активи.

27. Методи списання використаних матеріалів на собівартість виготовленої продукції

Значний вплив на фінансову звітність справляють методи списання використаних матеріалів на собівартість виготовленої продукції. Для цього можуть використовуватися три основні способи:

— метод середньозваженої ціни — списання матеріалів за середньою собівартістю;

— метод "ФІФО" — списання товарно-матеріальних цінностей за собівартістю найперших із закуплених партій сировини;

— метод "ЛІФО" — списання запасів за собівартістю останніх з придбаних партій сировини.

При використанні методу "ЛІФО" завищується собівартість продукції, занижуються залишки матеріалів у балансі й відповідно занижується прибуток. І навпаки, при методі "ФІФО" за рахунок зниження собівартості й завищення залишків матеріалів прибуток завищується.

У практиці світового фінансового менеджменту, як правило, розмежовується сфера застосування згаданих методів. Так, метод "ЛІФО" застосовується в управлінському обліку для внутрішнього фінансового аналізу, планування і прогнозування. Цей метод допомагає визначати реальну ціну продукції і дає змогу виробникам краще адаптуватись до інфляції. Метод "ФІФО" використовується у фінансовому обліку для зовнішньої фінансової звітності, у тому числі при визначенні розміру оподаткованого прибутку.

Слід зауважити, що в країнах з ринковою економікою метод "ЛІФО", незважаючи на податкові переваги в умовах інфляції, не отримав широкого поширення у зовнішній фінансовій звітності, оскільки його застосування призводить до зменшення чистого прибутку в розрахунку на одну акцію, тобто до зниження ринкової вартості цінних паперів підприємства і зменшення інвестиційної привабливості підприємства.

28. Механізм операційного левериджу.

Механізмом, що дозволяє управляти прибутком підприємства в залежності від зміни обсягу реалізації продукції, є операційний леверидж. Чим вище питома вага постійних витрат у загальній сумі витрат підприємства, тим більше змінюється величина прибутку по відношенню до темпів змінювання виторгу підприємства. Поширення зони прибутковості відбувається значно повільніше у підприємств з більш низькими фіксованими витратами ніж у підприємств із значними постійними витратами. Тобто, високий рівень фіксованих витрат як важіль посилює вплив навіть незначного збільшення обсягу продажів. В той же час операційний важіль прискорює збільшення і збитків, яке буде значно інтенсивнішим у підприємств з більш

високими постійними витратами. За будь-яких причин зміни обсягів продажу більш ризикованими є підприємства із значними постійними витратами, тому що зміна операційного прибутку буде більшою.

Для оцінки впливу операційного важеля використаємо такі коефіцієнти. Коефіцієнт операційного левериджу як співвідношення умовно-постійних і змінних операційних витрат підприємства.

Чим вище значення коефіцієнта операційного левериджу, тим більшою мірою воно здатне прискорювати темпи приросту операційного прибутку відносно темпів приросту обсягу реалізації продукції. При однакових темпах реалізації продукції підприємство, що має більший коефіцієнт операційного левериджу за інших рівних умов, завжди буде більшою мірою прирощувати суму свого операційного прибутку в порівнянні з підприємством з меншим значенням коефіцієнта.

Ефект операційного левериджу визначимо як відношення темпів приросту операційного прибутку до темпу приросту виторгу від реалізації.

29. Моделі прогнозування банкрутства суб’єктів господарювання.

Існує ще також ряд підходів, які ґрунтуються на побудові математичних моделей, за допомогою яких можна змоделювати фінансовий стан підприємства, і зробити висновки про його подальше функціонування.

Можна виділити наступні підходи до моделювання банкрутства:

1. Простим для застосування та поширеним прийомом діагностики є побудова балансових (агрегатних) моделей оцінки фінансового стану. Під агрегатами слід розуміти абсолютні оцінні показники, що розраховуються за спеціальними методиками на базі показників звітності та управлінського обліку підприємств. Ідентифікація кризового стану та виявлення загрози банкрутства передбачає порівняння між собою певних агрегатів та формулювання діагностичного висновку за визначеними правилами оцінки (залежно від результатів порівняння). Найбільшого поширення набула балансова модель, описана у працях В.Ковальова та його послідовників. Суть підходу Ковальова до ефективного управління капіталом підприємства та його структурою базується на побудові балансових моделей оцінки фінансового стану підприємства.

2. Використання матричних моделей ідентифікації стану підприємства, які вперше були розроблені в працях французьких дослідників Франшона та Романе. Матричні моделі діагностики кризового стану та виявлення загрози банкрутства передбачають побудову діагностичної матриці, кожен квадрат якої характеризується певним співвідношенням показників господарсько-фінансової діяльності підприємства або розрахованих оціночних агрегатів ідентифікується як певний стан підприємства. У процесі діагностики стан підприємства та наявність загрози банкрутства визначається залежно від поточного місцезнаходження підприємства в межах матриці та ретроспективного аналізу зміни місцезнаходження (аналіз шляху).

3. Рейтингові моделі діагностики фінансового стану і загрози банкрутства, котрі являють собою іншу форму створення простої для застосування системи узагальнюючої оцінки різноманітних характеристик об'єкта оцінювання, що мають вагоме значення для визначення наявності та глибини кризи його розвитку.

4. Статистичні моделі діагностики банкрутства, які являють собою спеціальним чином обчислену дискримінанту функцію (границю), в якості аргументів якої використовуються фінансові коефіцієнти-індикаторами, що найбільшим чином обумовлюють розвиток кризи, а значення (Z-рахунок) - дозволяє ідентифікувати ступінь (ймовірність) загрози банкрутства. Найбільш відомими моделями прогнозування банкрутства на основі багатофакторного дискримінантного аналізу є модель Альтмана (1968), модель Беермана (1976), Модель Спрінгейта, система показників Бетге-Хуса-Ніхауса (1987), модель Краузе (1993).

31. Модель фірми у контексті руху грошових коштів.

Фірма може бути представлена як доволі складний організм. У

процесі її діяльності здійснюються закупки сировини, комплектуючих

тощо, які певний час знаходяться на складі. Далі вони надходять у

процес переробки, що закінчується випуском готових виробів. Ті, у

свою чергу, постачаються споживачам. На отримані від споживачів

кошти фірма знову здійснює закупки, і операційний цикл повторюєть-

ся. Це один з можливих ракурсів уявлення про фірму.

Фінансисти мають справу з грошовими потоками, та ще й пере-

важно у безготівковій формі. Отже, вони уявляють собі діяльність фі-

рми у символьно-знаковій формі, як обсяги коштів, їх рух, що підпо-

рядкований певним регламентованим та історичним правилам.

Найпоширенішою моделлю фірми або концептуальним уявлен-

ням є те, що представлено в основних формах бухгалтерської звітнос-

ті, наприклад, у балансі. З їх фінансовим змістом, однак, ми познайо-

мимося у подальшому. Тут розглянемо деякі інші моделі. Вони мають

поглибити розуміння саме фінансових процесів та об’єкта фінансового

управління на підприємстві.

На рис. 1 представлена модель фірми у контексті руху грошових

коштів.

Модель показує, що першим кроком у заснуванні будь-якого бі-

знесу є утворення капіталу. У той же час його можна представити як

грошові кошти.

Як видно з рис. 1, кошти вкладаються у: (а) в активи, що не при-

значені для перепродажу – фіксовані або необоротні активи (fixed

assets); (б) активи, що постійно обертаються у процесі діяльності фір-

ми – оборотні активи (current assets).

Капітал1 є джерелом коштів, що вкладаються у бізнес. Існують

два різновиди капіталу: кошти власника підприємства, як, наприклад,

частка акціонера у капіталі корпорації, і запозичений капітал, який

отримано від кредитної установи або ж через продаж цінних паперів –

облігацій. Специфіка кожного виду – у наступному:

− власний капітал інвестується на весь період діяльності підпри-

ємства, а виплати доходу на ці інвестиції здійснюються відпові-

дно до розміру отриманого прибутку у вигляді дивідендів чи ви-

лучення коштів;

− запозичений капітал має бути поверненим у певний момент зі

сплатою процента, що можливо тільки, коли діяльність підпри-

ємства здійснюється нормально.

Рис. 1. Фінансова модель фірми

Очевидно, що чим більшою є частка запозиченого капіталу, тим

більшим буде ризик, оскільки необхідно сплачувати проценти і повер-

тати борг. У зв’язку з цим виникає коло питань: Чи здатен бізнес

прийняти такий тиск? Яке саме співвідношення власного та

запозиченого капіталу не буде викликати загроз?

Кошти представляються резервуаром, на стан якого впливає та

від обсягів якого залежить будь-яке управлінське рішення. Обсяг кош-

тів можна збільшити за рахунок випуску нових акцій або додаткових

запозичень, шляхом збільшення продажу товарів та послуг, скорочен-

ня дебіторської заборгованості тощо. З іншого боку, кошти зменшу-

ються при додаткових інвестиціях, зростанні запасів готової продукції,

збільшенні для клієнтів або покупців періоду відстрочки платежів.

31. Непрямий метод обліку грошових потоків.

Непрямий метод базується на аналізі статей балансу і звіту про прибутки та збитки:

• показує зв’язок між різними видами діяльності підприємства;

• встановлює зв’язок між чистим прибутком і змінами в активах підприємства за звітний період;

• може бути орієнтованим як на майбутній, так і на минулий період, і вимагає складання балансового звіту як на початок, так і на кінець відповідного періоду.

Використання непрямого методу розрахунку руху грошових коштів дозволяє визначити потенціал формування підприємством основного внутрішнього джерела фінансування свого розвитку – чистого грошового потоку з операційної та інвестиційної діяльності, а також виявити динаміку всіх факторів, що впливають на його формування. Крім того, слід відзначити відносно низьку трудомісткість формування звітності про рух грошових коштів, так як переважна більшість необхідних для розрахунку непрямим методом показників міститься в інших формах діючої фінансової звітності підприємства.

Непрямий метод розрахунку операційного грошового потоку передбачає проведення коригування абсолютної величини прибутку підприємства до оподаткування (ЕВТ) на величину впливу негрошових (немонетарних) операцій у рамках операційної діяльності суб’єкта господарювання.

Під час розрахунку операційного грошового потоку підприємства на основі непрямого методу виділяються, як правило, такі напрями трансформації величини прибутку підприємства до сплати податків (ЕВТ – рядок 100) у величину операційного грошового потоку (рядок 800):

• витрати підприємства, які непов’язані із використанням грошових коштів, додаються до абсолютної величини прибутку підприємства, що коригується (рядки 210, 220, 250, 410, 420, 350);

• грошові видатки, які не належать до витрат суб’єкта господарювання або не враховані при визначенні прибутку підприємства, що коригується, віднімаються (рядки 225, 230, 430, 510, 520, 60, 700);

• абсолютна величина прибутків підприємства, що не відноситься до грошових надходжень, віднімається (рядки 235, 440);

• частина прибутку підприємства (рядок 100), що не є складовою операційної діяльності суб’єкта господарювання, віднімається (додається) (рядки 240 та 245 відповідно).

31. Номінальна (річна) та регулярна (інтервальна) ставки відсотку.

Номінальна ставка - це поточна ринкова ставка відсотка без урахування темпів інфляції, або просто процентна ставка, виражена в гривнях (доларах США) за поточним курсом.

НОМІНАЛЬНА (КОТИРОВОЧНА) СТАВКА ВІДСОТКУ — річна ставка відсотку. Як правило, саме номінальну ставку використовують в рекламі фінансових продуктів або у спілкуванні спеціалістів, які займаються операціями з акціями, облігаціями, заставами, комерційними позичками, банківськими операціями, тощо. Предикат "номінальна" при цьому не вживається.

РЕГУЛЯРНА (ПЕРІОДИЧНА) СТАВКА ВІДСОТКУ — ставка, що використовується для нарахувань відсотку в кожному інтервалі.

I = iH/m

де

і — регулярна процентна ставка (у вигляді десяткового дробу);

iН — номінальна процентна ставка (у вигляді десяткового дробу;

m — кількість інтервалів у році.

31. Організаційні моделі фінансової служби підприємств.

31. Організація ризик-менеджменту на підприємстві.

Важлива роль у визначенні допустимого рівня ризику, прогнозуванні імовірності настання ризикових подій та своєчасній нейтралізації їх негативних наслідків відводиться ризик-менеджменту.

Ризик-менеджмент — це система заходів щодо виявлення, оцінки, профілактики та страхування ризиків і включає стратегію і тактику управлінських дій.

Стратегія ризик-менеджменту є сукупністю обраних підприємством управлінських заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети управління ризиком і допомагає сконцентрувати зусилля і ресурси на найоптимальніших варіантах рішення. Після досягнення поставленої мети кожна стратегія перестає використовуватися, оскільки нові пріоритетні завдання діяльності зумовлюють необхідність розробки нової стратегії. Основною стратегічною метою управління ризиком можна визначити як завдання захисту підприємства від несприятливого впливу факторів зовнішнього середовища, так і завдання оптимізації внутрішнього середовища і т. ін.

Тактика ризик-менеджменту включає практичні методи і прийоми фінансового менеджменту для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактичного управління фінансовими ризиками підприємства є вибір найбільш конструктивних і оптимальних способів зниження ризику та нейтралізації їх негативних наслідків у разі виникнення ризикової події у кожному конкретному випадку.

31. Основні види та зміст дивідендної політики.

У складі факторів, що обумовлюють зміст дивідендної політики,

розглядаються: (1) податкова позиція акціонерів, (2) інформаційний

контекст зміни дивідендів, (3) стадія життєвого циклу фірми та (4) діюче законодавство.

У деяких ситуаціях влада може через прийняття певних законо-

давчих актів установлювати обмеження у діяльність акціонерних това-

риств, що впливає на дивідендну політику останніх. Так, у певних ви-

падках фірмам заборонено сплачувати дивіденди на рівні більшому,

ніж це порушує баланс між внеском акціонерів у капітал фірми і сумою виплачених дивідендів.

ВИДИ НЕ ЗНАЙШЛА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

31. Основні завдання управління оборотними активами

Управління виробничим процесом і оборотними активами на підприємстві належить до завдань, які вирішують менеджери-економісти. Оскільки процеси виробництва та реалізації продукції супроводжуються рухом фінансових ресурсів, активну участь у вирішенні завдань, пов'язаних з управлінням оборотними активами підприємства беруть фінансові менеджери. До найважливіших із таких завдань належать:

• визначення оптимального обсягу та структури оборотних активів;

• мінімізація витрат на фінансування та підтримку певного їх обсягу;

• управління чистим оборотним капіталом підприємства;

• забезпечення ліквідності та платоспроможності;

• формування оптимального обсягу товарно-матеріальних запасів;

• управління дебіторською заборгованістю;

• управління грошовими коштами тощо.

У процесі управління оборотними активами при визначенні потреби в оборотному капіталі фінансовий менеджер насамперед аналізує структуру, оборотність, ліквідність оборотних активів, а також забезпеченість оборотним і чистим оборотним капіталом підприємства. Аналізуючи усереднені та максимальні значення таких показників на інших підприємствах галузі, а також враховуючи політику підприємства щодо фінансування оборотного капіталу, менеджер приймає відповідні управлінські рішення.

Незважаючи на те що частка оборотних активів в активах підприємства значною мірою визначається його галузевою належністю (близько 40—50 % активів промислових підприємств є оборотними активами), основну увагу при управлінні оборотним капіталом зосереджують на формуванні оптимальних для підприємства обсягу та структури оборотних активів. Обсяг оборотних активів має бути достатнім для забезпечення в довгостроковому періоді стабільної виробничої та фінансової діяльності підприємства. Крім того, він повинен бути оптимальним у контексті управління поточною діяльністю підприємства, тобто забезпечувати ліквідність та платоспроможність господарюючого суб'єкта на належному рівні.

Оскільки зміни в оборотних активах, як правило, пов'язані зі змінами в поточних пасивах підприємства та зі змінами в ліквідності, управління оборотним капіталом обов'язково включає управління чистим оборотним капіталом (ЧК), який визначається як різниця між оборотними активами та поточними зобов'язаннями 1:

Іншими словами, управління оборотним капіталом включає не тільки формування необхідного обсягу оборотних активів, а й визначення структури джерел їх фінансування, що є одним із завдань фінансової політики підприємства (докладніше про це йдеться в § 9.7).

У процесі визначення необхідного обсягу оборотних активів підприємства можуть бути реалізовані різні стратегії інвестування, серед яких граничними є так звані "сильна" та "слабка" стратегії.

При "сильній" стратегії інвестування підприємство підтримує необхідний обсяг реалізації за рахунок мінімального обсягу оборотних активів. Реалізація такої стратегії пов'язана, з одного боку, зі зростанням прибутковості та ефективності використання оборотних засобів, а з другого — зі зростанням ризику можливих втрат внаслідок нестачі грошових коштів або товарно-матеріальних запасів для забезпечення неперервного й стабільного виробничого процесу. Така політика інвестування оборотних активів може використовуватись і приносити значну вигоду лише в умовах стабільного ринку та за наявності на підприємстві висококваліфікованих менеджерів з управління оборотним капіталом.

"Слабка" стратегія інвестування характеризується високим рівнем оборотного капіталу, яким підприємство підтримує визначений обсяг реалізації. Основними результатами реалізації такої стратегії є наявність у підприємства достатнього для стабільної виробничої діяльності обсягу оборотного капіталу й зниження рентабельності виробничого процесу внаслідок неефективного використання ресурсів. Як правило, до такої політики інвестування оборотних активів фінансові менеджери вдаються у разі нестабільної роботи постачальників, зростання цін на сировину та матеріали, а також при можливих непередбачуваних змінах на ринках збуту продукції та в розрахунках з іншими суб'єктами ринку.

У процесі реалізації будь-якої політики управління оборотним капіталом підприємства повинні намагатись прискорити оборотність оборотних активів з тим, щоб вивільнити частину оборотних коштів та поліпшити ефективність їх використання. Прискорення оборотності може відбуватися на всіх стадіях кругообігу:

— на стадії формування запасів — за рахунок визначення зайвих запасів та їх ліквідації, оптимального вибору постачальників і поліпшення організації постачання;

на стадії виробництва — за рахунок впровадження нових технологій та підвищення ефективності праці, що сприятиме скороченню виробничого циклу без зниження якості продукції, яку виробляють;

— на стадії реалізації продукції — за рахунок раціональної організації збуту, що, зокрема, забезпечується формуванням і реалізацією ефективної кредитної політики.

Підвищення оборотності обігових коштів дає змогу збільшити обсяги виробництва й реалізації продукції без залучення додаткових фінансових ресурсів.

При визначенні потреби в оборотному капіталі та реалізації тієї чи іншої політики інвестування оборотних активів потрібно також враховувати стан економіки в цілому. Підприємства, які організовують свою діяльність в умовах перехідної економіки, як правило, підтримують значний рівень оборотного капіталу, зокрема товарно-матеріальних запасів, що обумовлено необхідністю забезпечувати в умовах нестабільного ринку неперервність та рентабельність виробничого процесу.

Залежність між рівнем оборотного капіталу та прибутком показано на рис. 10.1. При низькому рівні оборотного капіталу підприємство може не мати достатнього рівня прибутку в результаті нестачі оборотних коштів і втрати ліквідності. Зростання рівня оборотного капіталу до деякої величини забезпечує неперервний і стабільний виробничий процес за рахунок оптимальних для даного підприємства обсягу товарно-матеріальних запасів, залишку грошових коштів на рахунку та необхідного в конкретних умовах обсягу дебіторської заборгованості. В результаті ефективного використання ресурсів прибуток досягає максимальної величини. Подальше нарощення обсягу оборотних активів приво

Рис. 10.1. Залежність між рівнем оборотного капіталу і прибутком

дить до виникнення надлишкових товарно-матеріальних запасів, невиправданої дебіторської заборгованості, неефективного використання грошових коштів, що негативно впливає на ефективність усієї виробничо-господарської діяльності підприємства та призводить до зниження прибутку.

Компроміс між ризиком втрати ліквідності при низькому рівні оборотного капіталу та зниженням ефективності виробничо-господарської діяльності внаслідок зростання обсягу оборотних активів можуть забезпечити наявність на підприємстві кваліфікованих фінансових менеджерів та розробка й реалізація ними ефективної політики управління оборотним капіталом.

НЕ ЧИТАЛА АЛЕ ЩОСЬ МОЖНА ЗНАЙТИ!!!

31. Основні методи нейтралізації ризиків.

Нейтралізація ризиків як результуючий етап реалізації моделі управління сукупним та частковими ризиками суб’єкта господарювання передбачає визначення теоретико-методологічних та практичних основ управління ризиками суб’єкта господарювання. Загалом, вивчення теоретико-методологічних та практичних основ управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання на стадії їх нейтралізації передбачає опрацювання сукупності питань, які можна об’єднати в такі узагальнюючі групи:

• визначення поняття нейтралізації ризику та аналіз явища толерантності;

• обґрунтування базових цілей нейтралізації ризику, а також визначення фінансово-правових наслідків такої нейтралізації;

• обґрунтування якісних та кількісних параметрів реалізації стратегії уникнення ризику;

• використання страхування для нейтралізації фінансових ризиків суб’єкта господарювання;

• аналіз критеріїв диверсифікації та її вплив на величину фінансових ризиків, що утримуються суб’єктом господарювання;

• особливості обґрунтування та реалізації стратегій хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Розглянемо кожне із зазначених питань детальніше.