Класифікація тіньової економіки

Характер економічних одиниць Види доходів від тіньової діяльності	Зареєстровані економічні одиниці, в т. ч. невеликі фермерські господарства	Незареєстровані економічні одиниці	Економічні одиниці, що займаються протизаконними операціями
Тіньова діяльність яка включається до офіційних звітів з ВВП	1. Будівництво нових житлових будинків та дач 2. Дрібнотоварне с/г виробництво, у т. ч. с/г продуктів для особистого споживання (особисті підсобні господарства населення)	1. Будівництво нових житлових будинків і дач особистим коштом власників 2. Оплата за роботу в дрібних фермерських господарствах	1. Розкрадання матеріалів, призначених для будівництва нових житлових будинків і дач 2. Неоплачене використання товарів та послуг колективного призначення в особистих господарствах членів колективних господарств
Товари та послуги, дані про які не включаються до офіційних звітів з ВВП	1. Недекларована зарплата, що виплачується робітникам 2. Дохід від недекларованої підприємницької діяльності 3. Кінцеве споживання, що враховується як проміжне (купівля продовольчих товарів, одежі і т. д. для службовців підприємств) 4. Кінцеве споживання, що враховується як матеріальні витрати приватних фірм (автомобілі, телевізори тощо) 5. Бартерні угоди (торгівля, виробництво товарів та послуг)	1. Винагородження від інших сімей за ремонт будинків та обладнання (газосантехніки), а також предметів довгострокового використання 2. Виробництво продукції офіційно незареєстрованими фірмами 3. Недеклароване здавання квартир і кімнат у найм 4. Оплачувані роботи в домашніх господарствах 5. Догляд за дітьми, людьми похилого віку і т. п. 6. Викладання мов, музики і т. п. (репетиторство). 7. Друкарські та оформлювальні роботи	1. Виробництво алкогольних напоїв і наркотиків 2. Проституція, аборти 3. Крадіжка виробів з підприємств 4. Неоплачене використання телефонного та поштового зв’язків на робочих місцях 5. Неоплачене користування телевізорами, електроенергією, водою, транспортом та ін.

Закінчення табл. 5.1

Характер економічних одиниць Види доходів від тіньової діяльності	Зареєстровані економічні одиниці, в т. ч. невеликі фермерські господарства	Незареєстровані економічні одиниці	Економічні одиниці, що займаються протизаконними операціями
Доходи з різниці цін на товари та послуги	1. Чайові та цінні подарунки, які одержують службовці державних, кооперативних і приватних підприємств 2. Додаткове грошове винагородження за одержання дефіцитних товарів та послуг	1. Націнка від вуличної торгівлі товарами 2. Підробка фірмових товарів	1. Крадіжки 2. Торгівля краденим 3. Скупка та продаж іноземної валюти без офіційного дозволу 4. Приватне лихварство
Приховані доходи від перерозподі­лу товарів і пос­луг	1. Скупка основного капіталу, акцій державних підприємств за надзвичайно низькими цінами (корупція натурою) 2. Надприбуток унаслідок приватизації 3. Акції, які одержують службовці безкоштовно		1. Крадіжка автомобілів, товарів довгострокового використання та ін. цінних предметів 2. Намагання обманом одержати премії за страховими полісами 3. Корупція, підкуп, здирництво, рекет 4. Обвішування та обрахунок покупців у крамницях, ресторанах і т. п.

Одним із численних різновидів тіньової економіки є одержання прихованого доходу у вигляді чайових, подарунків і т. п. Між тим СНР розглядає їх як складову частину вартості товару або послуги і пропонує додавати до величини випуску, валової доданої вартості, ВВП, оплати праці найманих працівників або змішаних доходів таких працівників. Це уможливить балансування вартості виробництва і споживання товарів та послуг, а також величини одержаних і використаних доходів.

У цілому приховане виробництво товарів і послуг в СНР має оцінюватися й додаватися до вартості випуску, розрахованого за даними офіційного статистичного обліку. Відповідно повинні коригуватися інші показники СНР: проміжне споживання, валова додана вартість, ВВП, оплата праці найманих робітників, прибуток, змішані доходи, сальдо первинних доходів, розподілений дохід, кінцеве використання товарів і послуг.

Не впливає на загальний розмір ВВП, але позначається на його структурі, штучне заниження величини заробітної плати з метою скорочення податку на неї і внесків на соціальне страхування (оплата грошей готівкою або натурою без відображення в бухгалтерському обліку). У таких випадках спотворюються дані щодо оплати праці найманих працівників, сальдо первинних доходів і розподіленого доходу домашніх господарств, а також щодо прибутку підприємств.

Не впливає, як правило, на розмір та структуру ВВП відплив капіталу за кордон (наприклад, незаконний переказ грошей на рахунки закордонних банків). Проте в багатьох випадках він може бути пов’язаний з операціями незаконного вивезення товарів. А це вже прямо впливає на розміри та структуру ВВП.

Відомо, що тіньова економіка ґрунтується на системі неформальних зв’язків між економічними суб’єктами, тобто на особистих відношеннях і безпосередніх контактах, порушуючи офіційно встановлений порядок організації економічних відносин між товаровироб­никами, товароспоживачами та іншими суб’єктами господарювання.

Методологія СНР-93 пропонує для відображення тіньової економіки вже розглянуті нами й дуже близькі за змістом поняття:

1) прихована, або тіньова діяльність;

2) неформальна, або неофіційна діяльність;

3) нелегальна діяльність.

Ці види діяльності можуть здійснюватися практично в усіх галузях економіки.

Проблема визначення параметрів прихованого виробництва близька традиційній для статистики проблемі забезпечення повноти охоплення звітністю економічних одиниць, особливо за умов швидкого зростання кількості дрібних таких одиниць та переходу від суцільного статистичного спостереження до вибіркового, яке здебільшого ще перебуває на стадії становлення. Особливо це стосується сфери послуг.

Серед проблем тіньової економіки великі труднощі становить чітке розмежування прихованого та незаконного виробництва, оскільки обидва вони приховуються від державних органів, і обидва неминуче пов’язані з порушенням правових норм, тобто обидва є незаконними. Переважна більшість країн світу поки що не включає обсяг незаконного виробництва товарів і послуг до офіційної оцінки ВВП через труднощі, пов’язані з одержанням необхідної інформації.

Неформальна, або неофіційна діяльність — це форми самозайнятості громадян у сфері виробництва та послуг, які займають у їхньому господарстві значне місце, але не враховуються офіційною статистикою. СНР-93 визначає їх як неформальний (неорганізований) сектор.

Незважаючи на те, що терміном «неформальний сектор» уже тривалий час користується наукова література, політичні кола та міжнародні організації (у матеріалах МОП його використання датується початком 70-х рр. ХХ ст.), серед фахівців поки що немає єдиного підходу до визначення його змісту. Одні фахівці відносять до неформального сектору окремих незалежних, самозайнятих громадян, які надають дрібні послуги, виробляють та реалізують окремі споживчі товари з певним зиском для себе. Інші, зокрема багато хто з міжнародних експертів, уважають, що крім окремих громадян, до неформального сектору можна також віднести мікропідприємства, де кількість зайнятих не перевищує двох-трьох осіб. Такі підприємства можуть бути засновані на так званій «сімейній праці» або навіть використовувати найману працю, хоч у досить обмежених масштабах.

Резолюція 15-ї Міжнародної конференції зі статистики праці, посилаючись на СНР, пропонує визначати підприємства неформального (неофіційного) сектору як некорпоровані підприємства, що належать домашнім господарствам, діють здебільшого на законній основі і метою котрих є виробництво товарів і послуг для забезпечення зайнятості та прибутку домашніх господарств.

За методологією СНР-93 до підприємств з неформальною зайнятістю належать підприємства, на яких відносини між роботодавцем та найманим працівником або між кількома партнерами не закріплено формально — договором або іншим юридичним документом.

Сукупність неформальних підприємств становить підсектор у секторі домашніх господарств. До цього сектору включаються підприємства, які працюють для власних потреб домашніх господарств і підприємств з неформальною зайнятістю. Можна назвати такі, наприклад, сфери застосування праці в неформальному секторі: дрібна торгівля, різноманітні послуги (ремонтні, транспортні, туристичні, прання, пошиття та ремонт білизни й одягу і т. ін.); дрібне виробництво (виготовлення предметів національного художнього промислу, сувенірів, деяких кулінарних виробів та ін.); риболовля (у прибережних районах); будівельні роботи; окремі види виробництва в обробній промисловості (шкіряна, деревообробна та ін.), виконання окремих робіт на дому для мануфактурних підприємств тощо.

Неформальний сектор у різних формах існує в усіх країнах. Але якщо в розвинутих країнах він не належить до тіньової економіки, основна мета якої — збільшення прибутків унаслідок ухиляння від податків, офіційного контролю та регулювання норм найму та оплати праці, її охорони, тривалості робочого часу і т. ін., то в Україні тіньова економіка включає і цей сектор.

Неформальний сектор в Україні має великі масштаби і дає роботу та засоби до існування багатьом людям. Тут зайняті безробітні або ті працівники, що перебувають у вимушеній відпустці за власний рахунок. Деякі з них, наприклад так звані «човники», успішно конкурують з державними та офіційними структурами щодо реалізації імпортних споживчих товарів. Соціальний склад зайнятих у неформальному секторі різноманітний. Тут знаходять собі роботу колишні лікарі, інженери, учителі, навіть люди з ученим ступенем, а також працездатні пенсіонери.

До нелегальних виробничих одиниць (за методологією СНР-93) належать господарчі суб’єкти, зайняті незаконним виробництвом або збутом заборонених продуктів і послуг (наприклад, виробництво зброї або наркотиків, контрабанда, проституція), а також люди, які не мають права займатися цим видом діяльності (наприклад, лікувальна практика без належної ліцензії).

Отже, тіньова економіка (у межах виробництва) у СНР України має включати:

1) цілком законну діяльність, показники якої свідомо приховуються або зменшуються виробниками для ухиляння від сплати податків чи інших обумовлених законом обов’язків;

2) неформальну (неофіційну легальну) діяльність, у тому числі діяльність некорпорованих підприємств, які працюють для власних потреб та з неформальною зайнятістю.

Не враховується в межах виробництва кримінальна діяльність, спрямована проти особистості та майна громадян.

5.2 Методи оцінки тіньової економіки

Методи оцінки тіньової економіки, що найчастіше використовуються в практиці різних країн, можна умовно об’єднати в такі групи:

1. Мікрометоди (прямі методи).

2. Макрометоди (непрямі методи).

До першої групи можна віднести метод товарних потоків, коли вивчається шлях товарів і послуг від виробника до споживача, а також зіставляються дані щодо ресурсів товарів і послуг і їх використання на проміжне споживання, кінцеве споживання, валове нагромадження та експорт, отримані з різних джерел інформації, на основі незалежних оцінок. Для альтернативних оцінок різних макроекономічних показників можуть використовуватися математичні моделі (для оцінки випуску малими і середніми економічними одиницями — на базі даних щодо великих підприємств; для оцінки доходів населення — на базі відношення між доходами та витратами на певні товари й послуги). До мікрометодів відносять також опитування населення та експертів, вибіркові обстеження, аналіз записів податкових книг.

Макрометоди — це методи непрямих оцінок тіньової економіки (окремих її компонентів), засновані або на інформації про окремі фактори чи явища, або на порівняльному аналізі даних, одержаних з різних джерел. Така інформація дає змогу уявити масштаби та тенденції розвитку тіньової діяльності в рамках певної групи одиниць або певного явища. Ці дані потім поширюються на всю відповідну сукупність одиниць чи явищ.

До макрометодів належать:

1) обстеження домашніх господарств і окремих їх членів;

2) змішані обстеження домашніх господарств і некорпоративних підприємств (виробничі одиниці приватного сектору і їх власники).

Крім того, існують непрямі джерела і методи оцінки тіньової діяльності з використанням даних:

1. державного контролю (фінансового, податкового, правового, статистичного);

2. незалежних аудиторських та консалтингових фірм (про методи приховування тіньової діяльності);

3. перевірок недекларованої зайнятості (безробітні, іноземці, біженці, кваліфіковані консультанти і т. д.).

4. порівняльного аналізу відношення витрат і вартості продукції, що випускається в державному і приватному секторах;

5. чисельності зайнятих у професіях із регулярним додатковим доходом (лікарі, адвокати, перукарі, косметологи, водії таксі, продавці газет, автомеханіки, майстри з ремонту побутової техніки, слюсарі, сантехніки і т. п.);

6. спеціальних опитувань домашніх господарств (про чайові, подарунки, купівлю товарів і послуг без належного оформлення, на неорганізованому ринку і т. п.);

7. монетарної моделі (співвідношення збільшення кількості грошей, що перебувають в обігу, і обсягу короткострокових вкладів економічних одиниць на банківських рахунках);

8. опитувань керівників підприємств (про частку угод, не оформлених відповідними документами).

Вибір методів залежить від практичної можливості одержати достовірну інформацію для оцінки параметрів тіньової економіки або її окремих складових частин. У свою чергу, брак статистичного матеріалу спричиняє необхідність у кожному випадку вибирати адекватний для даної ситуації метод або комбінувати кілька методів.

Кожна група методів має свої переваги та недоліки. Макрометоди дають здебільшого завищену оцінку, мікрометоди — занижену. Одна з суттєвих переваг мікрометодів полягає в тому, що вони дають змогу уникати ускладнень, пов’язаних з агрегованими показниками. Їх основним недоліком є певний суб’єктивізм та складність збирання інформації. У тому разі, коли використовується інформація, зібрана для інших цілей, її може бракувати для одержання вірогідних даних. Але найсуттєвішим недоліком мікрометодів є можливість навмисного перекручення інформації населенням під час опитування (наприклад, приховування частини прибутків з метою уникнення оподаткування). Проте опитування населення, особливо проведені експертами, дають іноді найнадійніші результати щодо окремих галузей (секторів) економіки та вважаються достатньо ефективними для оцінки розмірів тіньової економіки.

Наприклад, у світі досить широку популярність здобув так званий італійський метод оцінок параметрів тіньової економіки. Основою цього методу є вибіркові обстеження домашніх господарств, у ході яких з’ясовують, скільки часу респондент відпрацював додатково в певних галузях, наприклад, у будівництві або туризмі. При цьому питання про прибутки не ставлять, тому що на них люди майже ніколи не відповідають відверто. Однак, маючи інформацію про кількість людино-годин, відпрацьованих у тій чи іншій галузі в неформальному секторі, за наявності нормальних заробітків і нормальних прибутків у цій галузі, можна розрахувати показники випуску продукції та одержаного прибутку. Для реалізації цього методу необхідною є налагоджена система збирання інформації в домашніх господарствах. Вибірка має бути достатньо репрезентативною. Досить часто застосовуються методи, що базуються на інформації податкових служб, які мають непряму інформацію, та різних експертних оцінках.

Розгляньмо детальніше також і макрометоди. Метод розходжень ґрунтується на припущенні, що перевищення витрат над незалежно визначеними прибутками або різниця прибутків, які були оцінені різними способами, є достатньо адекватними індикаторами величини тіньової економіки. Такий метод широко застосовується в Англії, а також у США.

Можливе використання двох варіантів цього методу. В основу першого покладається вивчення різниці між сукупним доходом від виробничої діяльності та загальними витратами. Очевидно, що для певного обмеженого періоду часу, ці величини мають бути достатньо близькими. При цьому дані про сукупні доходи одержують, як правило, з інформації про податки, а про витрати — з результатів проведення спеціально організованих обстежень як виробничих підприємств, так і окремих сімей. Використовуються також дані: фінансового контролю, який здійснювався ревізійними службами міністерства фінансів та іншими міністерствами й відомствами; податкового контролю податкових інспекцій; правового контролю правоохоронних органів; вибіркового контролю достовірності показників статистичної звітності, який здійснювався органами державної статистики.

Дані про величину витрат вважаються точнішими, бо опитувані, як правило, не мають особистого інтересу приховувати цю інформацію. Інша ситуація складається з обліком доходів, оскільки більшість опитуваних їх укриває, особливо доходи, додаткові до основного заробітку. Через це витрати завжди будуть більшими за офіційно одержані доходи. Ця різниця хоч і не повністю відображає невраховані доходи, однак вона може бути більш-менш достовірним індикатором величини тіньової економіки.

Описаний метод є непридатним, якщо доходи перевищують витрати. Тодi їх порiвняння дає негативний результат.

Другий варiант методу виходить з аналiзу доходів за даними офiцiйної звiтностi та вiдомостей, заявлених за сплати податкiв. При цьому слiд мати на увазi, що рiзниця мiж ними може спричинятися не тільки iснуванням тiньової економiки, а й iншими факторами. Узагалі метод розходжень вiдносно добре працює лише на рiвнi сiм’ї (тобто за оцiнювання рiзницi мiж витратами та доходами в сiмейному бюджетi). Проте тут виникають ускладнення з облiком обсягу заощаджень, які часто теж визначають як рiзницю мiж доходами та витратами. Постають ще й iншi проблеми, якi перешкоджають застосуванню такого методу.

Більш допустимим для України, незважаючи на недолiки, є метод, що застосовувався в Iталiї. Суть його полягає в коригуваннi ВВП залежно вiд показника зайнятостi населення виходячи з припущення, що падiння офiцiйного рiвня зайнятості спричиняється переливанням робочої сили iз офiцiйного сектору в не­офiцiйний.

Основний недолiк цього методу полягає в тому, що на зайня­тiсть надто сильно впливає сукупнiсть інших факторiв (демографічних, структурних змін в економіці та ін.), якi не мають жодного вiдношення до тiньової економiки.

Чималі складнощi виникають під час вимiрювання трудової активностi осіб, зайнятих у неофiцiйному секторi. У таких випадках проводять спецiальнi опитування населення для визначення «реального» рiвня зайнятостi. Складнощi виникають і за встановлення рiвня продуктивностi працi в неофiцiйному секторi. А без цього неможливо одержати однозначну оцiнку розмiрiв тiньової економiки на підставі даних про зайнятість у цьому секторi.

Найпоширенішими методами для оцiнки розмiрiв тiньової економiки, особливо в розвинутих країнах, є монетарнi. В основу цих методiв покладається припущення, що розрахунковi операцiї мiж економiчними суб’єктами тiньової економiки здійснюються, як правило, за допомогою готiвки, а в офiцiйнiй економiцi — в основному через банківські рахунки. Якщо це припущення є справедливим, то збiльшення обсягу грошового обігу проти певного «нормального» рiвня може бути iндикатором тiньової економiки. Пiд «нормальним» рiвнем розумiють рiвень обігу готiвки в такий перiод, коли розмiри тiньової економiки були набагато меншими.

Iснують два варiанти методу, заснованого на аналiзi попиту на готiвку. Перший припускає, що вiдношення попиту на готiвку до загального обсягу готівкових та безготівкових коштів є для офiцiйної економiки фiксованою величиною. Тому зростання цього вiдношення може свідчити про зростання тiньової економiки. У другому варiантi аналiзується вплив рiзних факторiв на змiну цього вiдношення.

Як показує мiжнародна статистична практика, використання монетарної моделi здебільшого дає завищенi результати, оскiльки на грошовий обіг можуть впливати також фактори, що безпосередньо не пов’язанi з тiньовою економiкою. Тому застосовувати цi методи слiд з великою обережнiстю і тiльки за стабiльної економiки. В Україні використання монетарної моделi нині є надто складним.

Недолiки бiльшостi монетарних методiв, які враховують лише окремі з великої кількості факторiв, властивих тiньовій економiці, стимулювали розвиток iнших методів одержання інтегральної оцінки показників СНР, якi ґрунтуються на використаннi непрямої та розрахункової iнформацiї. Один з них — метод товарних потокiв. Вiн полягає у вивченні процесу пересування товарiв і послуг вiд виробника до споживача (у межах країни та за кордоном) та порівнюванні даних, одержаних на основi незалежних оцiнок, тобто тих, що ґрунтуються на рiзних джерелах iнформацiї, про ресурси товарiв і послуг і їх використання на кiнцеве й промiжне споживання, валове нагромадження та експорт. Наприклад, якщо порiв­няти офiцiйні данi про експорт та iмпорт з України, то виявиться, що за 1993 р. експорт офiцiйно оцiнювався у 2,7 млрд доларів, тодi як iмпорту з України в закордонних країнах (за даними торговельних партнерiв) надiйшло на 6,5 млрд доларів. Рiзниця становила понад 3,5 млрд доларів за рiк. Навіть якщо припустити можливiсть недооцiнки внаслідок недосконалої методологiї пiдрахункiв (головним чином за рахунок конвертацiї валюти за офiцiйним курсом), розрив, що залишається, свiдчить, що принаймні 200 млн доларів щомiсячно минало канали легальної економiки. Однак метод товарних потокiв через певні суто технiчні причини не завжди може бути застосований ефективно й дати точнi результати.

Останнiм часом усе ширше, особливо в країнах СНД, використовуються рiзнi варіанти донараховування показникiв офiцiйної статистики, тобто методи непрямих оцiнок тiньової економiки або окремих її компонентiв, якi базуються на iнформацiї про окремi фактори чи явища або на порiвняльному аналiзi даних, що були одержанi з рiзних джерел. Така iнформацiя дає уявлення про вiдносні масштаби та тенденцiї поширення тiньової дiяльностi в межах певної групи одиниць або щодо окремого явища, яке потiм екстраполюється на всю вiдповiдну сукупнiсть одиниць або явищ.