Ухилення від податків
Однією з характерних рис оподаткування є його примусовій., саме тому платник податку, у свідомості якого власні економічні інтереси переважають над загальнодержавними, різними способами намагається мінімізувати суму сплачуваних податків. Повна чи часткова несплата податків може здійснюватись як легальне, тобто з використанням особливостей чинного законодавства, так і нелегально, з порушенням норм закону.
Рівень ухилення від оподаткування залежить від багатьох чинників, — як економічних, так і політичних, історичних, психологічних тощо. Серед найбільш важливих — рівень податкових ставок, ефективність та компетентність діяльності податкових органів, законослухняність платників податків, ступінь довіри населення до діючої влади щодо ефективного використання нею коштів, отриманих від податків.
Можливості ухилення для різних податків є неоднаковими — вони залежать від механізму визначення платників, ставок і об'єктів оподаткування за тими чи іншими податками. Залежність тут така:
1) у процесі визначення суб'єкта оподаткування менша зацікавленість в ухиленні виникає в тому разі, якщо платник податку і носій податкового тягаря цього податку — не одна й та сама особа (класичний приклад — непрямі податки);
2) під час визначення ставок оподаткування тяжче ухилитись від податків, ставки за якими встановлені у твердих сумах, а не в процентах до вартісного обсягу; що стосується процентних ставок, то найбільше випадків з ухилення — від податків з диференційованими за різними групами товарів чи платників ставками або з прогресивними (залежно від обсягу доходу), у той час як універсальні ставки зменшують можливості ухилення;
3) у процесі визначення об'єкта оподаткування в кількісних показниках (у фізичному вимірі) досить важко ухилитись від оподаткування, коли ж об'єкт подано у вартісному вимірі, то чим складніший механізм підрахунку, тим легше незаконно мінімізувати цей податок.
Так, якщо розглядати чинну податкову систему в Україні, важче за все ухилитись від сплати прямих податків, об'єктом оподаткування яких виступає земля, рухоме або нерухоме майно, котрі приховати неможливо (наприклад, в Україні це — податок на землю, фіксований сільськогосподарський податок, податок із власників транспортних засобів).
Ще одну групу становлять непрямі податки. І хоч серед західних економістів ці податки вважаються малопридатними для ухилення, винахідливі українські підприємці, розглядаючи суми непрямих податків як власні доходи, а не як надбавку держави до ціни відповідних товарів, винайшли досить багато методів зменшення відрахувань до бюджету за цими податками. У першу чергу, це стосується податку на додану вартість, оскільки його ставки визначені в процентах до вартісного обсягу. Це надає можливість за допомогою заниження обсягів реалізації або завищення обсягів купівлі зменшувати надходження до бюджету. Що ж стосується таких непрямих податків, об'єкти оподаткування за якими визначені в кількісному (фізичному) вимірі, а ставки — у твердих сумах та є диференційованими за групами товарів (наприклад мито за підакцизними товарами й акцизний збір за більшістю товарних позицій), способом ухилення від них є або видання одного товару за інший (якщо ставки за ними суттєво відрізняються), або приховування від легального обороту таких товарів (контрабанда, готівкові розрахунки тощо), а це створює додаткові труднощі для нелегальної мінімізації.
Лідером щодо можливостей ухилення від сплати є прибуткові податки, що пов'язано з усіма трьома чинниками: платник і носій за цими податками — одна й та сама особа, ставки визначені в процентах до вартісних показників, до того ж об'єкт оподаткування не є простим для обчислення, особливо це стосується податку на прибуток підприємств. Єдине виключення щодо можливостей ухилення може становити податок з доходів найманих робітників, податковим агентом з якого визначено бухгалтерію підприємства або установи, де працює цей робітник. Але в нинішніх умовах в Україні підприємці з метою зниження собівартості продукції (оскільки досить великими є нарахування на заробітну плату до фондів соціального страхування), зацікавлені в тому, щоб приховувати від оподаткування не лише власні доходи, але й реальний рівень заробітної плати своїх найманих працівників.
Оскільки ухилення від сплати податків обумовлене різними чинниками, існують різні способи мінімізації цієї проблеми. Серед економічних — це створення такої податкової системи, яка надто високим рівнем оподаткування не зацікавлювала б більшість платників у зменшенні сплачуваних податків. Серед організаційних — формування ефективної і компетентної податкової служби. Серед політичних — максимальна відкритість уряду щодо шляхів витрачання коштів платників податків та існування суспільного консенсусу стосовно напрямків використання бюджетних надходжень. Серед морально-етичних — виховання в платників патріотичних почуттів відносно почесного обов'язку утримувати державу тощо.
Одним із способів боротьби з ухиленням від оподаткування є заходи карно-репресивного характеру, які передбачають адміністративну, фінансову і кримінальну відповідальність для порушників податкового законодавства.
Методи ухилення від оподаткування можна класифікувати за такими ознаками:
—нелегальна діяльність із виробництва товарів та надання послуг («тіньова економіка»);
— приховування об'єктів оподаткування в межах легальної діяльності;
—фальсифікація обліку;
—маскування дійсних ситуацій іншими фіктивними юридичними ситуаціями;
—неумисні правопорушення і помилки.
Нелегальна діяльність із виробництва товарів та надання послуг передбачає повну несплату всіх податків і зборів, на відміну від несплати податків у легальній діяльності, коли від всіх податків ухилитись неможливо. Нелегальна діяльність може провадитись у таких формах: заняття підприємництвом без відповідної державної реєстрації; імітація зупинення роботи підприємства; ведення діяльності, що підлягає ліцензуванню, без відповідної ліцензії; нелегальне виробництво товарів і надання послуг у межах легальної діяльності тощо.
Приховування об'єктів оподаткування в межах легальної діяльності передбачає: неподання податкових декларацій або подання їх з перекручуванням; приховування виручки; заниження сум фактично виплаченої заробітної плати; завищення валових витрат і под.
Фальсифікація обліку являє собою ведення податкового обліку з порушенням чинного законодавства, наприклад відображення підприємцем своїх особистих витрат як загальних витрат підприємства; «безфактурний продаж» — невідображення в податковому обліку деяких операцій (товари продаються фактично, але продовжують обліковуватись на складах продавця); «фактура без продажу» — зворотній процес до вказаного вище, коли продаж відбувається лише в обліку, а фактично товар залишається на складі продавця тощо.
Маскування дійсних ситуацій іншими фіктивними юридичними ситуаціями, може провадитись через: створення фіктивних фірм, коли дійсний власник підприємства приховується за підставним чи фіктивним з метою уникнути відповідальності за ухилення від оподаткування; оформлення операцій із продажу як дарунок; оформлення оплати праці як участь у прибутках або відносин позики тощо.
Неумисні правопорушення і помилки відносять до ухилення лише з тієї причини, що податкові органи не можуть точно встановити, умисно чи неумисно платник порушив чинне законодавство. Збільшенню неумисних випадків заниження податків сприяють такі чинники, як складність діючого законодавства, часта зміна податкових норм, необізнаність платників із причини недостатнього інформування та роз'яснення податковими органами тощо.