13. Розвиток мовлення учнів у системі літературної освіти

Мова — засіб комунікації, спілкування.

^Ще Плутарх наголошував: «Сила мови полягає в умінні виразити багато в небагатьох словах». Один із перших у світі мислителів-діалектиків, який залишився в історії втіленням ідеального мудреця, Сократ найголовнішим методом викладання вважав евристичну бесіду. Це підтверджує і його вислів, який дійшов до нас із сивої давнини і залишається актуальним у сьогоденні. Мовна культура людини визнана пріоритетною складовою її загальної культури.

Великі можливості для розвитку як усного, так і писемного мовлення учнів відкриваються не лише на уроках рідної мови та літератури. Твори світової класики в школах України вивчають у перекладах. Залучаючи у шкільний курс «Зарубіжної літератури» твори в найкращих українських перекладах, ми надаємо можливість учням опанувати саме нормативну літературну мову, звільняючись від суржику, арго, діалектизмів тощо. На уроках зарубіжної літератури відкриваються необмежені можливості розв'язання проблеми розвитку мовленнєвої діяльності учнів. Але для цього необхідно:

• щоб у шкільні програми із зарубіжної літератури потрапили твори у кращих перекладах визнаних вітчизняних майстрів слова;

• на високому науково-методичному рівні було розроблено і втілено у шкільну програму чітку, логічну систему розвитку мовленнєвої діяльності учнів під час вивчення творів світової класики;

— щоб учителі зарубіжної літератури мали відповідну підготовку для розв'язання цієї проблеми.

Н асамперед важливо визначити необхідні теоретичні позиції. Схематично їх можна зобразити так:

Взаємовідносини між людьми залежать від рівня і якості їхньої комунікації, що й ставить на перше місце їхній рівень розвитку мови. У методичній науці склалася думка, що рецептивне оволодіння мовою потребує менших зусиль, ніж продуктивне. Не погоджуючись з цією думкою, наголосимо, що вчити учнів слухати й читати не менш відповідально і важливо, як і вчити відтворювати мову. Рецептивна, репродуктивна і продуктивна мова відтворюється у всіх відомих її формах, як в усній, так і в писемній, і значення їх обох не можна перебільшити. Вони взаємопов'язані між собою. Оволодіння писемною мовою відбувається на ґрунті усного мовлення: спочатку людина вчиться слухати, потім говорити, на підставі цих умінь виникає потреба читати й писати.

З'ясувавши теоретичні позиції мовлення та усвідомивши їхнє значення, доцільно розробити методику застосування кожної з них. А для цього важливо визначити загальну мету роботи з розвитку мовлення, а саме: розвивати в учнів вишукану літературну (усну та писемну) мову, ефективно використовуючи художні засоби і власний мовленнєвий запас. Для реалізації поставленої мети необхідно виконувати такі завдання:

• постійно збагачувати словниковий запас учнів;

• вчити використовувати всі типи наявних словників; тлумачний словник зробити настільною книгою учнів;

• розвивати в учнів уміння:

• уважно слухати й запам'ятовувати;

• правильно, вдумливо, виразно читати й розуміти прочитане; □ переказувати стисло і близько до тексту;

• вчити напам'ять і виразно декламувати;

• оригінально відтворювати вивчений матеріал;

• висловлювати власні думки;

• емоційно реагувати на події, характери героїв, їхні вчинки тощо;

• користуватися художніми засобами;

• доречно використовувати як в усній, так і писемній мові прислів'я, приказки, крилаті вислови тощо;

□ будувати своє висловлювання в логічній послідовності зі вступом, головною частиною та висновком тощо.

Такі завдання закладено в Програмі із зарубіжної літератури (2001), яка ґрунтується на принципах, що враховують і проблему розвитку мовлення учнів, а саме:

• антропологічному, згідно з яким у центрі уваги — особистість учня, її творчий саморозвиток та самовиявлення, духовно-ціннісні засади її буття;

• репрезентативному, згідно з яким на кращих художніх зразках демонструються здобутки зарубіжної літератури від давнини до сьогодення, своєрідність поетики авторів, національних традицій, літературно-художніх напрямів, течій і шкіл, історико-культурних етапів;

• на взаємозв'язку аксіологічного (аксіологія — вчення про цінності, мотивацію людських учинків), естетичного (естетика — наука про мистецтво, про форми прекрасного в художній творчості, у природі та суспільстві), культурологічного (вивчення літературного твору в контексті історії світової культури) підходів до вивчення художнього твору;

• на збалансованості між вимогами сучасної літературознавчої науки і доступністю творів для учнівського сприйняття (у доборі текстів, їх структуруванні тощо).

Усна і писемна мова пов'язані між собою, вони виконують одну функцію — спілкування між людьми, але реалізується це по-різному.

Усне мовлення відбувається безпосередньо під час живого спілкування людей за допомогою звукової мови. Для активного живого спілкування на уроках зарубіжної літератури методичною наукою створено відповідні умови — визначено мету, змістову базу, арсенал методичних засобів.

Система роботи з розвитку усного мовлення на уроках зарубіжної літератури повинна розроблятися з урахуванням вікових особливостей учнів (середні та старші класи); етапів вивчення художнього твору (підготовка до сприйняття, читання, підготовка до аналізу, елементи аналізу, аналіз та інтерпретування прочитаного, підсумкові заняття, творчі роботи); структурних елементів уроку (тема, епіграф, ланцюжок навчальних ситуацій), а також роботи з наочністю, ТЗН тощо.

Писемне мовлення виражене графічними знаками написане. Розвиток писемного мовлення учнів у процесі вивчення творів світової літератури ефективно здійснюватиметься, якщо буде виконано такі завдання:

• проведено попередню усну та писемну підготовку;

• визначено методичну систему забезпечення поетапного навчання учнів через різні види писемних робіт з урахуванням вікових особливостей школярів;

• основним фактичним матеріалом для розвитку писемного мовлення повинен бути літературно-художній текст, а додатковим — твори інших видів мистецтв.