
- •Іппв в Стародавній Греції: загальна характеристика
- •Іппв раннього періоду в ст.Греції
- •Політико-правові погляди Сократа
- •Політико-правові погляди Платона
- •6. Політико-правові погляди Аристотеля
- •8. Політико-правова думка в Стародавньому Римі
- •9. Вчення Цицерона про державу і право
- •10. Стоїцизм
- •11. Вчення римських юристів
Практичне заняття №2.
Іппв в Стародавній Греції: загальна характеристика
Відіграли визначну роль в історії формування і розвитку всієї культури людства. Думка оформилася і розвивалася, як ідеологія вільних людей. Свобода — фундаментальна цінність, головна мета зусиль і стержнева ідея всієї давньогрецької політичної та правової теорії і практики. Очевидно, що античне розуміння свободи не поширювалося на всіх людей, виробничо-трудова і сімейні сфери знаходилися, згідно з тодішніми уявленнями, поза сферою свободи і, відповідно, поза політикою, як відносинами свободи. Відносини рабовласника і раба, глави сім'ї та інших її членів, будучи відносинами панування і підпорядкування, трактувалися як неполітичні відносини. Взагалі, слід зазначити, що сам термін "політика" виникає у цей період і означає організацію життя полісу та його повноправних громадян. В цей період формується й інша надзвичайно важлива ідея — ідея протиставлення свободи і деспотизму.Уособленням ідеї свободи є поліс, а як приклад несвободи—життя "варварів". З розумінням політики, як форми життя вільних людей, пов'язане і трактування закону, як справжнього виразника свободи—розумної норми політичної справедливості, адекватного правила взаємовідносин вільних і рівних людей, спрямованого на забезпечення інтересів полісу.Отже в центрі уваги давньогрецької думки була проблематика, пов'язана з дослідженням закономірностей походження і функціонування політико-правових явищ.
Іппв раннього періоду в ст.Греції
(IX - V ст. ст. до н. е.) пов'язаний із становленням старогрецької державності і представлений Гомером, Гесіодом, Салоном, Гераклітом, Піфагором і піфагорцями, “семи мудрецями”. Міфологічні уявлення людей про Всесвіт, державу і порядок заступили погляди, в яких основну роль у їх створенні відводилася богам і, зокрема, Зевсові, що знайшло відображення в багатьох літературних пам’ятках. Так, у 8ст.до н.е. у творах Гомера «Іліада» та «Одіссея» верховним заступником справедливості є Зевс. Гомер наголошував, що основним принципом поведінки є справедливість, якої мусять дотримуватися як боги, так і люди. Створювалася окрема система знань, Греція мала значний економічний та соціальний досвід; проминула кілька форм державності; сформувався зв’язок між людиною, держ. інститутами та суспільством; склалася певна правова система. «7 мудреців» – велике значення законів для полісного життя, вдосконалювали держ. устрій; Піфагор – люди не можуть жити без управління, проти демократії – аристократія, закон – відновлення справедливості, вчення про числа, які є початком і сутністю світу.
ІППВ розквіту в Ст.Греції
(V - 1 половина IV ст. ст. до н. е.) припадає на час розквіту старогрецької філософської та політичної думки. Цей етап представлений ученнями Демокріта, софістів, Сократа, Платона, Аристотеля. Демокріт заперечував божественне першоджерело законів, закони мають природний х-р, критерій справедливості є відповідність законів природним правам; софісти розглядали всіх людей вільними і міркували який правовий порядок міг би це забезпечити, найбільше досягнення людської культури є писані закони, закон простий договір чи союз задля державного спілкування, нерівність випливає не з природи а з людських законів; Сократ – право природне і писане, обидва на відмінну від софістів мають метою справедливість, однодумство тобто підпорядкування і відданість членів полісу законам, прийняття громадянства річ добровільна, політична свобода тільки за наявності розуму і справедливості; Платон – не допускав злидні та надмірне богатство, Всесвітом і людьми керують боги, смикаючи за певні ниточки; Арістотель – душа це розум і воля.
Софісти
Значення творчого доробку софістів полягало у тому, що вони раціоналізували погляди на природу, суспільство, державу, політику, право, мораль, форми та норми людського спілкування, місце та роль людини у світі. Оголошення людини мірою всіх речей було основоположним принципом цього античного просвітницького руху. Розглядали всіх людей потенційно вільними і міркували про те, який суспільний і правовий порядок міг би це забезпечити. Протагор – закони це не божественна установа, а мудрий винахід людини. Георгій – найбільше досягнення людей є писані закони. Гіппій – протиставляв природне і позитивне право, природне право є справедливість, позитивний закон суперечить справедливості. Лікофрон – державне спілкування як результат договору людей між собою про взаємний союз, закон – простий договір. За природою всі люди рівні, нерівність випливає не з природи, а з людських законів. Першими визнали природно-правову рівність людей.