5. Музичне мистецтво Русі
Музичне мистецтво давньоруської доби поділялося на три групи: музика народна, княжих салонів і церковна.
Невід'ємною частиною мистецтва періоду Русі була народна пісня, У побуті зберігалися старовинні землеробські народні свята з численними колядками, веснянками, закликаннями, обрядовими*'русаліями" та купальськими іграми.
Головними носіями народного мистецтва були скоморохи - талановиті музиканти і актори з народу. Вони були неодмінними учасниками всіх свят і розваг, важливих громадських подій, сімейних торжеств. Скоморохи уміли і співати, і танцювати, і грати, і виконувати пантоміму та акробатику (навіть дресирувати тварин, особливо ведмедів), складали пісні. Дотепні скоморохи нерідко виступали з сатирою на представників світської й церковної влади, духовенство та багатіїв. Саме тому їх переслідувала церква та влада, називаючи мистецтво скоморохів бісівським, диявольським. Основним інструментом скоморохів був гудок - триструнний смичковий інструмент, на якому грали смичком, тримаючи інструмент на коліні. Від його назви пішла ще одна назва скоморохів - гудошник, гудець.
Серед нових пісенних жанрів популярним був жанр билини - героїчний епос, що втілював патріотичну ідею, тему захисту батьківщини та її героїв-захисників - руських богатирів. їх виконували сказителі-професіонали. До таких співців належали Митуса, Ор та Боян.
Багатством і розмаїттям вирізнявся і музичний побут княжого двору. Прй дворі князя був цілий штат різних музикантів-"умільців". Існувала традиція віншувати князя застольною музикою під час бенкетів.
На Русі існували різні види духових інструментів: труби металеві й дерев'яні {сурми), свірелі. Серед струнних - це гудок та смик. Різноманітними були свистячі флейтові духові інструменти - одно- та багатоствольні, так звані сопелі. Побутував також і язичковий духовий інструмент жалейка. Якщо сопелі й жалейки використовувались як пастуші інструменти, то труби й'роги вживалися під час полювання або воєнних походів як сигнальні Інструменти. Використовувалися також ударні інструменти - накри {литаври), бубни.хАж головними були гуслі, під звучання яких мелодекламували сказителі.
Надзвичайно популярними в народі були ліра та кобза-бандура. Кобза - це спрощений тип бандури. Поступово вона удосконалювалася, побільшала кількістю струн X поступово перетворилася в бандуру.
З поширенням на Русі християнства почала розвиватися сакральна (церковна) музыка. Перші служителі та співаки церковних хорів були привезені з Болгарії та Візантії. Але київські князі домагалися самостійної церкви. У зв'язку з цим при головних храмах і монастирях почали організовуватися школи писемності та церковного спішу. Вони виховували, навчали і формували самобутній стиль хорового церковного співу. Центром церковної музичної культури Русі з другої половини XI ст. став Києво-Печерсисий монастир, де була заснована школа співу і виховувалися майстри церковного співу - "розспіегцики
Характерними рисами церковного співу Русі були акапельність (хоровий спів без супроводу) та дмооня/сжь (одноголосий спів). Церковні наспіви здійснювалися за допомогою спеціальних знаків, які називали крюками або знаменами. Звідси і походили назви - "крюкове*, "знаменне" письмо, "знаменний спів". Такий запис не давав можливості точно зафіксувати мелодію. Тому головними були традиції виконання, які передавалися з покоління в покоління. Найбільш ранні з відомих нині записи церковної музики належать до
XV ст.
Спочатку церковний спів був строго одноголосим, традиції якого не зазнавали змін впродовж майже п'яти століть. Але поступово одноголосся перейшло у поліфонічний спів - з великою кількістю голосів (багатоголосся).
На Русі були центри навчання співу, зокрема великий хор та школа при Десятинній церкві, співакй-солісти, які були і диригентами співу при Києво-Печерській лаврі.
Особливого розвитку на Русі набула музика дзвонів. Дзвони супроводжували будь-яке християнське свято, збирали людей на віче та інші зібрання з нагоди вирішення важливих державних справ.
Народний танець на Русі - «пляс». Танці виконувалися у супроводі співу, музики та плескання у долоні. За літописами, народ сходився на майдані або на вулиці для загальної розваги. НаЙпопулярнішими серед народних танців були хороводи.