Санітарний нагляд за очисткою місць розташування військ
У місцях розташування військ швидко накопичуються різні покидьки (сеча, фекалії, гній, помиї, харчові відходи, стічні води тощо) багаті органічними речовинами, які за сприятливих температурних умов швидко загнивають і виділяють гази з неприємним запахом. У них можуть міститися також збудники хвороб та яйця гельмінтів, що робить їх небезпечними в епідемічному відношенні. Крім того, покидьки і сміття є джерелом харчування для гризунів та місцем виплоду мух. Гризуни можуть переносити такі захворювання, як чуму, лептоспіроз, туляремію тощо, а мухи – гострі шлунково-кишкові інфекції. Покидьки та сміття поділяють на рідкі та тверді. Очистка території включає збирання, зберігання видалення, знезаражування та утилізацію сміття і покидьків. В умовах стаціонарного розміщення, зазвичай, військові містечка підключені до загальноміської каналізації або мають автономну систему відведення стічних вод. Рідше використовується вивізна система, коли рідкі покидьки вивозять спеціальним транспортом у місця їх знезаражування й утилізації. В принципі очищення військових містечок не відрізняється від очищення населення місць. Кожен військовослужбовець мусить берегти природу та охороняти її багатства протягом своєї повсякденної діяльності, неухильно проводити передбачені правилами та інструкціями заходи щодо запобігання забрудненню водних ресурсів, атмосферного повітря, грунту та збереження тваринного і рослинного світу. Для попередження негативних наслідків життєдіяльності на навколишнє середовище у військовій частині відпрацьовують план заходів щодо охорони навколишнього середовища, який доводять до відома всього особового складу, і призначають постійно діючу комісію для контролю за його виконанням. Згідно із ст. 368 Статуту внутрішньої служби ЗС України, територію полігону (табору) необхідно утримувати у чистоті з виконанням санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки та охорони навколишнього середовища. Сміття збирають і щоденно вивозять у місця, що погоджені з органами санітарного нагляду і віддалені від меж розташування військової частини не менше ніж на 3 кілометри з підвітряної сторони. Для збору і знезаражування сечі й фекалій облаштовують польові рівчаки або хімічні туалети. Рівчаки копають на віддалі не менше 70-100 м від польових пунктів харчування та джерел водопостачання. Ширина їх – 0,3 м, глибина – 0,6-0,7 м, упоперек рівчака кладуть дошки або жердини, на які стають ногами. Довжину рівчака визначають із розрахунку один погонний метр на 10-20 осіб. Після кожного випорожнення фекалії засипають шаром землі товщиною 5-10 см, а підніжні дошки кожен день дезінфікують 10 % розчином хлорного вапна. Після заповнення рівчака на 3/4 глибини його засипають доверху землею, а поряд викопують новий. Процеси мінералізації фекалій при плюсовій температурі та завдяки невеликій глибині відбуваються досить швидко. Хімічні туалети можна облаштовувати у тимчасових будівлях або на автомобільних причепах, в яких фекалії і сечу збирають у металевий резервуар. Дезінфекцію проводять 20 % розчином каустичної соди (гідроксиду натрію), а запахи видаляють через вентиляційний стояк. Стульчак із сидінням встановлюють над резервуаром. Після заповнення резервуара на 3/4 ємності його вміст виливають в яму і засипають землею.
Санітарний нагляд за очищенням поля бою
Під санітарним очищенням поля бою розуміють збір і поховання трупів вбитих та померлих від ран, а також знезаражування небезпечних у санітарному відношенні матеріалів. Санітарний нагляд за очищенням поля бою в умовах сучасної війни набуває важливого значення, тому що в осередках використання зброї масового ураження може бути велика кількість останків людей, які загинули. Для санітарного очищення поля бою командуванням виділяються спеціальні команди. Обов’язковим є залучення представника медичної служби, завданням якого є:
– проведення медичного огляду всіх без винятку вбитих перед відправкою їх до пункту поховання;
– контроль за забезпеченням всіх членів похоронної команди спеціальним чи робочим одягом, рукавицями і фартухами з щільної тканини, респіраторами або ватно-марлевими пов’язками з декількох шарів;
– контроль за спалюванням санітарно-небезпечних матеріалів на полі бою (перев’язувального і підстилкового матеріалу, залишків одягу тощо), а також за закопуванням в ями чи воронки інших покидьків;
– участь у виборі місця для поховання загиблих військовослужбовців.
Місця поховання (братські кладовища) повинні розміщуватись на відстані не ближче 300 м від житлових будівель. Для місць поховання ділянки слід вибирати на підвищенні, які не затоплюються під час дощів, весняної повені, добре провітрюються й інсолюються, зі схилом від найближчої водойми, низьким стоянням грунтових вод (не менше ніж 0,5 м від дна могили), пористим і сухим грунтом. Найбільше цим вимогам відповідають ділянки, що складаються із гравію, піску чи суміші піску з гравієм. Представник медичної служби також бере участь у визначенні розмірів могил, спостерігає за їх викопуванням і похованням трупів. Трупи треба укладати не більше ніж у два ряди. Нижній ряд засипають шаром землі товщиною 0,5 м. Віддаль від верхнього ряду трупів до поверхні землі повинна бути не меншою ніж 1,0-1,5 м. Над могилою обов’язково роблять насип висотою не менше 0,5 м, який накривають камінням. Насип повинен виходити за краї могили з метою попередження проникнення в неї води під час дощу і танення снігу. Представник медичної служби оформляє доповідну на ім’я старшого начальника медичної служби про виконану роботу з поміткою на мапі місця захоронення з перерахунком всіх проведених санітарних заходів. З метою прискорення мінералізації трупів проводять дренаж і аерацію могили за рахунок облаштування канав вздовж країв ями шириною і глибиною 30 см з нахилом до поглинаючого – колодязя ємністю 1 м3. Канави і колодязь заповнюють щебенем, хмизом або глицею для здійснення аерації. Рідина, що утворюється в процесі розкладання трупів, фільтрується і поглинається грунтом. З дна братської могили встановлюють декілька вентиляційних труб, верхівки яких виводять на 1,0-1,5 м вище могильного пагорба. Використання дезінфікуючих засобів зазвичай не доцільне через гальмування процесів мінералізації, але є обов’язковим при похованні трупів заразних хворих. Їх останки загортають у тканини, що змочені 5 % розчином лізолу або 10 % розчином хлорного вапна, крім того, на дно труни насипають шар хлорного вапна товщиною 2-3 см. Померлі від особливо небезпечних інфекцій повинні бути поховані спеціально виділеною для цього командою під наглядом представника медичної служби. Місце поховання вибирають на віддалі не менше 500 м від населених пунктів. важливо, щоб рівень грунтових вод був нижчим 2,5 м від поверхні грунту, а на місцевості не повинно бути нір гризунів. Могилу викопують глибиною не менше 2 м. Трупи до могили доставляють обгорнутими в добре просочені 5 % розчином лізолу або іншими дезінфікуючими засобами простирадла на спеціально виділеному транспорті. Дно могили засипають шаром хлорного вапна товщиною 10 см. Якщо на місцевості є гризуни або хижаки, то в могилу заливають 1 л хлорпікрину. Команди, які залучені до поховання трупів померлих від особливо небезпечних інфекцій, працюють у захисному одязі, який після використання разом з транспортом, грунтом навколо могили і предметами, що доторкались до трупів, дезінфікують на місці, а малоцінні матеріали спалюють. Після роботи особовий склад похоронних команд проходить повну санітарну обробку. З гігієнічної точки зору, більш доцільним є спалювання трупів. У польових умовах кремація триває приблизно 12 годин. Вона є обов’язковою у випадку смерті людей від чуми. Яму для спалювання викопують довжиною 2 м, шириною 1 м і глибиною 1,5 м. Для кращого доступу повітря її краї зрізають під кутом. На дно ями шаром близько 1 м кладуть паливо (дрова, вугілля, торф) і поливають 50-60 л гасу або дизельного пального (бензин не використовують). На підготовлене вогнище кладуть труп, а поверх нього ще шар палива, змоченого також гасом (дизельним пальним), і підпалюють. Після повного згорання могилу засипають землею. В осередках масового ураження збір і поховання трупів, забруднених ОР і РР, проводить команда, яка працює в загальновійськових захисних комплектах та протигазах. Виділений транспорт для перевезення трупів забезпечується брезентами або полотнищами наметів. Трупи складають у мішки з щільного паперу або поліетилену, що попереджує забруднення транспорту і є запорукою хімічної та радіаційної безпеки особового складу похоронних команд. Після закінчення роботи весь особовий склад команди проходить повну санітарну обробку, а транспорт, лопати, захисні комплекти, протигази і рукавиці дезактивують і дегазують. Під час виконання цих робіт повинен забезпечуватись постійний хімічний та радіодозиметричний контроль. Для цього в похоронну команду виділяють представників хімічної служби із засобами хімічної індикації та дозиметричними приладами.