
- •1. Теорія многочленів
- •1.1. Поняття многочлена, алгебра многочленів
- •1.2. Ділення многочленів з остачею. Найбільш спільний дільник (нсд)
- •1.3. Корені многочленів
- •1.4. Основна теорема алгебри
- •1.5. Формули Вієта
- •1.6. Дослідження многочленів з дійсними коефіцієнтами
- •2. Перетворення координат вектора при зміні базису, перетворення координат точки при зміні системи координат
- •2.1. Перетворення координат вектора
- •2.2. Перетворення координат точки геометричного простору (площини) при зміні системи координат
- •2.3. Перетворення координат точки площини при зміні прямокутної системи координат
- •3. Лінії і поверхні
- •3.1. Поняття рівняння лінії, рівняння поверхні
- •3.2. Параметричні рівняння лінії та поверхні
- •3.3. Алгебраїчні лінії та поверхні
- •4. Геометричні образи лінійних рівнянь
- •4.1. Загальні рівняння площини і прямої на площині
- •4.2. Способи задання прямої на площині
- •4.3. Способи задання площини
- •4.4. Умови паралельності та збіжності двох прямих на площині
- •4.5. Умови паралельності та збіжності двох площин
- •4.6. Пряма в просторі
- •5. Криві й поверхні другого порядку
- •5.1. Дослідження кривих і поверхонь другого порядку за їх канонічним рівнянням Дослідження цього питання здійснюється за таким планом:
- •5.2. Перетворення рівняння кривої при зміні прямокутної системи
- •5.3. Інваріанти кривої другого порядку. Класифікація кривих
- •5.4. Спрощення центральних кривих
- •5.5. Спрощення нецентральних кривих
- •6. Алгебраїчні структури
- •6.1. Поняття групи
- •6.2. Ізоморфізм груп
- •6.3. Поняття кільця
- •6.4. Поняття тіла, поля, алгебри
- •7. Лінійний оператор
- •7.1. Лінійний оператор. Матриця лінійного оператора
- •7.2. Характеристична матриця. Характеристичний многочлен. Характеристичні корені даної матриці
- •7.3. Власні вектори та власні значення лінійного оператора
- •7.4. Жорданова форма матриці
- •7.5. Алгебра лінійних операторів
- •8. Лінійні та білінійні форми
- •8.1. Поняття лінійної і білінійної форм
- •8.2. Матриця білінійної форми в заданому базисі Координатний запис білінійної форми
- •8.3. Квадратична форма в дійсному просторі
- •9. Евклідів простір
- •9.1. Поняття скалярного добутку
- •9.2. Основні метричні поняття в евклідовому просторі
- •9.3. Процес ортогоналізації
- •9.4. Ізоморфізм векторних та евклідових просторів
- •10. Лінійні оператори в евклідовому просторі
- •10.1. Зв’язок між білінійними формами і лінійними операторами в евклідовому просторі. Спряжені оператори
- •10.2. Деякі класи лінійних операторів у евклідовому просторі
- •10.2.1. Самоспряжені (симетричні) оператори
- •10.2.2. Поняття ортогонального оператора
- •10.3. Зведення квадратичної форми до канонічного вигляду шляхом переходу до нового ортонормованого базису
- •10.4. Застосування до теорії поверхонь другого порядку
- •Список рекомендованої літератури
10.2. Деякі класи лінійних операторів у евклідовому просторі
10.2.1. Самоспряжені (симетричні) оператори
Нехай задано евклідів простір, у якому діє лінійний оператор .
Означення.
Оператор
називають самоспряженим, якщо він
збігається зі спряженим із ним оператором
.
Оскільки матриця оператора в ортонормованому базисі може бути отримана з матриці лінійного оператора транспонуванням, то
Тому
.
Тобто матриця самоспряженого оператора
в ортонормованому базисі є симетрична.
У зв’язку з цим самоспряжений оператор
також називають симетричним.
Теорема 1. Власні значення самоспряженого оператора є дійсні числа.
Доведення.
Припустимо супротивне: самоспряжений
лінійний оператор
має комплексне власне значення
Нехай у базисі
оператор
має матрицю
.
Тоді для знаходження координат
власного вектора треба розв’язати таку
систему рівнянь:
(10.2.1.1)
Нехай
–
деякий
ненульовий комплексний розв’язок
системи (10.2.11.).
Тоді з означення розв’язку випливає
правильність таких рівностей:
(10.2.1.2)
і
(10.2.1.3)
Розглянемо
вектори
Тоді рівності (10.2.1.2) і (10.2.1.3) – координатна
форма запису векторних рівностей.
Обчислимо скалярні добутки:
(10.2.1.4)
(10.2.1.5) Оскільки
оператор
самоспряжений, то
Тому віднявши від рівності (10.2.1.5)
рівність (10.2.1.4)
маємо
(10.2.1.6)
Оскільки
власний вектор є нульовий, то принаймні
одне з чисел аі,
bi
не дорівнює нулю. Тому (а,а)+(b,b)≠0.
Тоді
з рівності (10.2.1.6)
випливає, що β=0,
а це суперечить припущенню. Отже,
.
Теорема 2. Нехай х – власний вектор самоспряженого оператора , що діє в заданому евклідовому просторі. Тоді множина всіх векторів у, ортогональних вектору х, утворює (n–1) – вимірний підпростір, інваріантний відносно оператора .
Доведення.
Розглянемо множину
.
Доведемо, що М
є підпростір εn.
Для цього треба довести два положення:
1)
якщо
,
то
;
2)
якщо
,
k
– число, то
.
Доведемо
перше твердження. Нехай
,
.
Це означає, що
Доведемо, що
(10.2.1.7)
За означенням скалярного добутку маємо
Рівність (10.2.1.7) означає, що . Так само можна довести друге твердження.
Доведемо
тепер, що М
– підпростір інваріантний відносно
оператора
.
Для цього треба довести, що з умови
випливає таке
.
Отже, нехай
,
тобто
З
означення самоспряженого оператора
маємо
.
У зв’язку з тим, що х
– власний вектор, із урахуванням рівності
(10.2.1.7)
маємо
.
Тобто
вектор
також ортогональний до вектора х,
а тому
.
Теорему доведено.
Зауваження. Із теореми 2 випливає, що самоспряжений оператор можна вважати як такий, що діє в підпросторі векторів, ортогональних даному власному вектору.
Теорема 3. Самоспряжений оператор має n попарно ортогональних власних векторів.
Доведення.
Нехай самоспряжений оператор
діє в евклідовому просторі. Тоді він
має принаймні одне власне значення
,
яке згідно з теоремою 1 є дійсне число.
Побудуємо один із власних векторів х1,
який відповідає цьому власному значенню.
Далі розглянемо всі вектори х,
ортогональні до х1.
Згідно з теоремою 2 вони утворюють
підпростір, інваріантний відносно
оператора
.
Тобто оператор
діє в підпросторі М1
векторів, ортогональних до х1.
Тому в цьому підпросторі він має власний
вектор х2,
що відповідає деякому власному значенню
.
Далі розглянемо множину векторів даного
підпростору, ортогональних до х2.
Вони також утворюють підпростір М2,
інваріантний відносно
.
Таким чином, побудуємо систему попарно
ортогональних власних векторів:
.
Теорему доведено.
Відомо, що система ненульових попарно ортогональних векторів лінійно незалежна. Тоді з теореми 3 і означення власного вектора випливає, що матриця самоспряженого оператора може бути зведена до діагонального вигляду.
Якщо ж ортогональний базис із власних векторів пронормувати, то отримаємо ортонормований базис. Тоді згідно з результатами цього та попереднього розділів маємо теорему.
Теорема 4. Для самоспряженого оператора існує ортонормований базис, у якому його матриця діагональна й дійсна.