
“Система наукових знань про народонаселення”
Народонаселення вивчає багато громадських та природничих наук. Особливе місце серед них займає демографія.
Під народонаселенням в широкому змісті слова розуміють сукупність людей. Але сукупність людей відповідає також таким поняттям, як «народ», «суспільство». Тому поняття «народонаселення» потребує більш точного визначення.
Поняття народонаселення країни за формою співпадає з поняттям народ держави, але за змістом це різні категорії. Одним з критеріїв віднесення до того чи іншого роду є проживання у відповідній місцевості (або, принаймні, походження з тієї місцевості), але народ історично зв’язує воєдино не тільки територія, але й спільна історія, мова, матеріальна та духовна культура. Піддані держави завдяки громадянству зберігають приналежність до народу своєї країни і у тому випадку, якщо вони мешкають за її кордонами, але тісно пов’язані з нею юридично. Суспільство, як би воно не було диференційовано, – це сукупність людей, в якій люди на основі місця, яке вони займають в історично складеній системі виробництва та споживання, представляються нам як розчленована на групи, розділена і разом з тим зв’язана певними інтересами організація. Зв’язки, які об’єднують людей за поняттям «народ» або «суспільство», або ті ознаки, які визначають різницю цих термінів, не є критерієм для поняття «народонаселення». При цьому, хоча поняття «народонаселення» більш вузьке, ніж попередні, воно разом з тим і ширше, оскільки припускає «природну» сутність даної безлічі людей, тобто їх здатність до оновлення, зміни внутрішнього складу, до відтворення.
Важливе місце в системі знань про народонаселення займає загальна теорія народонаселення, яка покликана перевести категорії, що мають високу ступінь спільності загальнометодологічних наук в категорії специфічної суспільної підсистеми – народонаселення. Загальна теорія народонаселення є теорією «середнього рівня» по відношенню до загальнометодологічних наук та найбільш загальної теорії в системі знань про народонаселення. Вона досліджує такі важливі питання, як проблеми загальних та специфічних законів народонаселення, системи законів народонаселення кожної суспільно-економічної формації, співвідношення соціального та біологічного в народонаселенні, структура самої системи знань про народонаселення тощо. Загальна теорія народонаселення є як би цементуючою основою наук та наукових напрямків, що вивчають народонаселення.
Різні науки та наукові напрямки, кожне зі своєї сторони, вивчають єдиний процес розвитку народонаселення, який і є предметом наукових знань про народонаселення. Соціально-економічний розвиток викликає систему якісних та кількісних змін різноманітних соціальних та економічних підсистем, у своїй єдності складаючи суспільство. Ці підсистеми, у свою чергу, впливають на характер розвитку народонаселення. Розвиток народонаселення (його чисельний ріст та зміни різноманітних структур населення – професійної, кваліфікаційної, освітньої тощо) – комплексне, системне поняття, що у своїй основі визначається тими вимогами, які висуваються населенню, і в першу чергу до його працюючої частини, існуючі соціально-економічні відносини.
Список використаної літератури:
Прибиткова І. М. основи демографії: посібник для студентів гуманітарних та суспільних факультетів вищих навчальних закладах – К.: «Артек», 1995. – 256с.
Медков В. М. Основы демографии: Учебное пособие. Серия «Учебники и учебные пособия». – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2003. – 448с.
Боярский А. Я. Основы демографии: Учебное пособие. – М.: Статистика, 1980. – 295с.
Кислий О. Є. Демографічний вимір історії. – К.: Арістей, 2005.– 328с.
Демографічна криза в Україні – К.: Інститут економіки НАН України, 2001. – 560с.
Мальтус Т. опыт о законе народонаселения // Антология экономической классики // М.: ЭКОНОВ, 1993. – 458с.
Борисов В. А. Демография – М.: Издат. дом NOTA BENE, 1999. – 272 с.
СИСТЕМА ЗНАНЬ ПРО НАРОДОНАСЕЛЕННЯ ( 1 ГОД. ).
60-ті роки стали тим рубежем, коли роз'єднаність наук що вивчають
народонаселення, зробила проблематичним подальший процес демогра-
фічного знання. Було визнано, що населення має системні властивості й їх
пояснення з точки зору якоїсь однієї науки, яка вивчає окремі боки його
розвитку, поза уявленнями про народонаселення як цілісність є непродуктив-
ним. Отже, еволюція демографічного знання змусила вчених усвідомити
необхідність використання міждисциплінарного підходу як головного мето-
дологічного принципу вивчення проблем народонаселення.
У 60—70-ті роки встановлюються дедалі тісніші зв'язки між науками, що
досліджують різноманітні аспекти відтворення населення, відбувається їх
взаємне теоретичне, методологічне й методичне збагачення, Конкретним
прикладом продуктивного співробітництва наук є вивчення народжуваності.
Його досвід підтвердив ефективність використання системного підходу як
загальнонаукової методології до дослідження демографічних процесів. Ваго-
мий внесок у вивчення репродуктивної поведінки населення зробили
соціологи й психологи. Не менш вдалою є кооперація демографів,
економістів, соціологів їй етнографів при дослідженні міграційних процесів.
Успіхи регіональної демографії були б неможливі без участі географів. А
вивчення причин смертності та зниження середньої тривалості життя
немислиме сьогодні без медиків, генетиків, гігієністів та екологів.
Народонаселення (населення) — центральна категорія системи знань про
народонаселення. Народонаселення — одне з головних понять низки
суспільних наук. Найзагальніше його визначення дає "Демографический
знциклопеидический словарь": "Народонаселення — природно історично
постала й неперервно самовідновлювана в процесі відтворення
безпосереднього життя ,' сукупність людей, головний матеріальний
компонент людського суспільства".
народонаселення й населення — синоніми. Цей термін був уведений до й
^нового обігу вперше на початку XIX сторіччя. 1806 року в "Статистическом
журнале (він був першим російським науковим гуманітарним часописом) була
".Оптована стаття І.Ф.Германа "Про народонаселення (про чисельність .
жителів у Росії)". Цей неологізм, який об'єднав два слова — народ та й
населення, відносно швидко ствердився в мові, проте в народну мову так і не
увійшов. Термін "народонаселення" використовують, як правило, для
позначення сукупності людей, а його синонім уживають більш універсально
— і в мові, і в науковій літературі. На кожному етапі розвитку суспільства
населення виступає як конкретно-історична сукупність людей, а його
найважливішими характеристиками є ті часова та просторово-територіальна.
Населення не існує поза часом, і простором і рухом. Неперервний процес
зміни генерацій людей завжди прив'язаний до конкретного історичного часу й
перебігає у певних просторовихмежах, зумовлених територіальною
організацією суспільства.
Залишаючися частиною живої природи й маючи сталі властивості біологічної
популяції, населення має водночас соціальну природу. Сукупність людей
перетворюється з простої відновлюваної популяції на населення завдяки і
суспільним відносинам і зв'язкам. Як носій суспільних відносин населення є
органічною частиною всього суспільного розвитку й саме у цьому контексті
доречно говорити про конкретно-історичну зумовленість відтворення населен-
ий на різних етапах історичного процесу — в суспільствах привласнюючої
економіки, аграрному та індустріальному.
Рух — невід'ємна ознака й спосіб існування населення. Поряд з природним
рухом — його неперервним відновленням підчас зміни генерацій — виокрем-
люють ще просторовий (або міграційний) та соціальний рухи населення.
Останній відображає зв'язок розвитку населення з суспільним
відтворювальним процесом і розвитком суспільства загалом.
Усі три різновиди руху визначають розміри, структуру й динаміку населення
планети та окремих країн і забезпечують його постійну взаємодію з усіма
Іншими суспільними підсистемами. Без руху населення неможливий його
розвиток — неперервна кількісна та якісна зміна, зумовлена в кінцевому
підсумку рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
Рух народонаселення, якість народонаселення та розвиток народонаселення є
головними поняттями загальної теорії народонаселення.
Загальна теорія народонаселення. Цілісне уявлення про народонаселення
забезпечує система наукових знань, відома під назвою загальної теорії
народонаселення. Це система загальнометодологічних і загальнотеоретичних
тез і концепцій, що пояснюють закономірності розвитку народонаселення та
його зв'язок з усім соціально-економічним розвитком. Методологічна роль
загальної теорії народонаселення полягає в тому, що вона дозволяє інтегру-
вати в єдине ціле розрізнені знання про окремі боки розвитку народонаселен-
ня й перейти від простої суми знань до системи знань про народонаселення.
Загальна теорія народонаселення пов'язує тези й поняття
загальнометодологічних наук, які відображають логіку й закономірності
суспільного розвитку, і одного боку, та категорії окремих конкретних наук,
що вивчають народонаселення, — з іншого. Загальнометодологічними
науками для системи знань про народонаселення є філософія та політична
економія.
До компетенції філософії належать такі проблеми:
— методологічні принципи вивчення народонаселення;
— народонаселення як суспільна підсистема;
— якість народонаселення;
— джерела й рушійні сили розвитку народонаселення, співвідношення в
ньому об'єктивного та суб'єктивного, стихійного та свідомого, біологічного та
соціального;
— співвідношення емпіричного та теоретичного в демографічних дослід-
женнях;
— логіко-гносеологічний аналіз категорій та понять системи знань про
народонаселення.
Політична економія як наука про виробничі відносини суспільства та
закони їх розвитку забезпечує дослідження народонаселення теоретичними й
методологічними засновками. Від того, якою є соціальна природа
виробництва на тому чи тому етапі його суспільного розвитку, залежать,
врешті, умови природного відтворення населення, його соціальна мобільність
і територіальна організація.
Специфіка виробничих відносин багато в чому визначає якісні аспекти
відтворення населення. Ця специфіка відображена у формуванні певного
соціального типу працівника, вона визначає умови його підготовки до праці та
участі в ній, умови й форми охорони його здоров'я та членів його сім'ї,
соціального забезпечення та соціального захисту. Від характеру виробничих
відносин залежать рівень зайнятості та її структура по галузях, по статі й віку,
а це, у свою чергу, справляє вирішальний вплив на всі аспекти відтворення
населення.
Система виробничих відносин багато в чому впливає на розселення людей
як у масштабах країн та регіонів, так і у глобальному масштабі. Виробничі
відносини визначають безпосередньо всі аспекти соціального відтворення
населення. Від них залежать багато які соціальні чинники, що впливають на
звичаї та традиції культури й побуту населення, а також чинники, пов'язані з
релігією.
В рамках загальної теорії народонаселення розробляють методологію його
дослідження й головні поняття та категорії системи знань про народонаселен-
ня. Конкретні ж науки, які входять у цю систему, адаптують їх стосовно своїх
завдань і предметних царин.
Загальна теорія народонаселення забезпечує вивчення взаємозв'язку й
взаємодії між соціально-економічним розвитком загалом та розвитком наро-
донаселення як його органічної складової, між окремими боками суспільного
розвитку та конкретними демографічними процесами, а також системи
зв'язків між останніми. Вона також розкриває закони й закономірності
розвитку народонаселення та конкретних демографічних процесів.
Головними проблемами загальної теорії народонаселення є його роль у
суспільному прогресі, соціально-економічна зумовленість розвитку народона-
селення та його окремих процесів, вплив законів суспільного розвитку на
народонаселення, специфічне місце народонаселення в історично конкретній
системі виробничих відносин, історичні типи відтворення населення, закони й
закономірності демографічних процесів, взаємозв'язки між окремими демо-
графічними процесами, співвідношення соціального та біологічного, сти-
хійного та свідомого в розвитку народонаселення та у конкретних демо-
графічних процесах.
Наукові результати, отримані загальною теорією народонаселення, вико-
ристовують при розробці й здійсненні демографічної політики як складової
соціальної політики в країні. Деякі положення загальної теорії народонаселення,
які порівняно широко ввійшли до наукової літератури, залишаються дискусійними.
Це стосується передусім такого спірного питання, як правомірність виокремлення
головного економічного закону народонаселення для кожної суспільно-
економічної формації, спільності та відмінності між законами й закономірностями
розвитку народонаселення та деяких інших.Структура системи знань про народонаселення. Крім загальнометодологічних
наук — філософії та політичної економії — до системи знань про народонаселення
ввіходять конкретні наукові дисципліни — економіка народонаселення, соціологія
народонаселення, екологія народонаселення, генетика народонаселення, географія
населення та власне демографія. Один і той самий об'єкт — народонаселення —
вони досліджують з використанням методик і мови цих наук. їх використання
забезпечує свого роду "широкофокусний" огляд народонаселення як об'єкта
дослідження й дозволяє вивчати економічні, соціологічні, демографічні,
екологічні, географічні, етнографічні, генетичні, соціально-гігієнічні та інші
аспекти розвитку народонаселення. Предметом конкретних наукових дисциплін є
ті чи ті аспекти розвитку народонаселення та його взаємодій з іншими суспільними
підсистемами.
Економіка народонаселення — це науковий напрямок, у рамках якого
здійснюють вивчення закономірностей визначального впливу економічного
розвитку на відтворення населення загалом, а також окремі демографічні процеси.
В рамках цього напрямку досліджують також і зворотний вплив розвитку
народонаселення на економіку.
В суспільному відтворенні населення виступає водночас у двох іпостасях — як
продуктивна та як споживча сила, справляючи вплив на співвідношення фонду
споживання й фонду нагромадження в національному доході. Чисельність і
динаміка населення, його головних вікових груп (у допрацездатному,
працездатному й післяпрацездатному віці) впливають на абсолютну величину й
структуру фондів споживання й нагромадження. Наприклад, від чисельності й
питомої ваги населення у молодому віці залежать масштаби формування нових
робочих місць для тих, хто увіходить у працездатний вік, з одного боку, а також
будівництво об'єктів системи освіти й охорони здоров'я, дитячих закладів,
житлового фонду — з іншого.
Населення впливає на економіку через свою економічно активну частину —
загальну чисельність зайнятого в суспільному виробництві населення, його віково-
статеву структуру, рівень освіти, професійний склад та територіальну організацію.
Чисельність і динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на характер
розвитку виробництва та економіки загалом (інтенсивний чи екстенсивний тип
розвитку). Скорочення приросту трудових ресурсів обмежує можливості
екстенсивного розвитку виробництва й збільшує залежність економічного
зростання від підвищення продуктивності праці.
Дослідження економіки народонаселення базуються на політичній економії, на її
загальнометодологічних принципах. Економіка народонаселення охоплює більш
широке коло питань, ніж економічна демографія, яка є окремішою й конкретнішою
дисципліною порівняно з економікою народонаселення. Проте існує альтернативна
точка зору, згідно з якою економічну демографію та економіку народонаселення
ототожнюють.
Соціологія народонаселення — це науковий напрямок, який досліджує
соціологічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення. В рамках цього
напрямку здійснюють синтез демографічних і соціологічних знань, підставою
якого є категорії, поняття, принципи й теоретичні тези загальної теоріїнародонаселення. Саме вони й утворюють горішній рівень соціології народо-населення, в межах якого забезпечуються методологічні засади для досліджень
взаємодії суспільства загалом та народонаселення як однієї з його підсистем, а
також найзагальніших зв'язків і відносин та їх трансформації в процесі зміни
історичних типів відтворення населення.
Наступний рівень соціологічної проблематики народонаселення утворює власне
соціологія народонаселення як окрема, або спеціальна, соціологічна теорія, що
вивчає демографічні процеси й розвиток населення загалом у тісному зв'язку з
розвитком, зміною й функціюванням соціальних відносин, соціальних інституцій
та соціальних структур. При цьому особливий наголос соціологія народонаселення
робить на вивченні взаємодій у демографічній царині особистості та суспільства,
що реалізуються через соціальні групи та прошарки різного типу. Один з
найважливіших напрямків у соціології народонаселення — дослідження
диференціації демографічної активності груп та індивідів, пов'язаної з існуванням
соціальних відмінностей.
Всередині соціології народонаселення виокремлюють соціологію народ-
жуваності, соціологію смертності, соціологію міграції, в яких ці демографічні
процеси вивчають як відповідні різновиди діяльності. Підрівнем цих напрямків
досліджень є конкретні соціологічні дисципліни — соціологія репродуктивної
поведінки, соціологія самоохоронної поведінки, соціологія шлюбної (матри-
моніальної) поведінки, соціологія міграційної поведінки, які досліджують ті чи ті
різновиди демографічної діяльності як поведінки. Ці розділи соціології
народонаселення іноді називають соціологічною демографією.
Найнижчий рівень соціології народонаселення утворюють конкретні соціолого-
демографічні дослідження, спрямовані на розв'язання тих чи тих конкретних
проблем теорії й практики.
Існують і інші точки зору на соціологію народонаселення. Одна з них розглядає
соціологію народонаселення як розділ соціології, предметом якого є вивчення
впливу демографічних процесів на розвиток суспільства загалом. Згідно з іншою
точкою зору, соціологію народонаселення інтерпретують як загальну методологію
й теорію демографії, або загальної теорії народонаселення, ототожнюючи по суті
теоретичні розділи конкретної суспільної науки з відповідними соціологічними
теоріями.
Екологія народонаселення — науковий напрямок, який досліджує екологічні
аспекти відтворення й розвитку народонаселення. Екологія народонаселення
вивчає взаємозв'язки й взаємодію між розвитком народонаселення та якістю
природного довкілля, а також причини, що впливають на зміну поведінки
населення в різних соціально-екологічних ситуаціях. На відміну від екології
людини, яка вивчає взаємозв'язки між людиною та природою, екологія
народонаселення досліджує вплив конкретних умов середовища життєдіяльності
на характер і темпи розвитку народонаселення й виявляє залежність принципів і
цілей екологічної політики від якості населення та структури його потреб.
Протиріччя між якістю природного довкілля та біологічними потребами
населення знаходить розв'язання в його здатності адаптуватися до нових або різко
змінюваних умов існування. Тому найважливішим напрямком досліджень екології
народонаселення є аналіз його здатності до соціально-психологічної та біологічної
адаптації в їх органічній єдності за умов постійно змінюваних параметрівсередовища замешкання.
Вивчають екологічні, демографічні, медико-біологічні, психологічні, соціально-
гігієнічні, економічні та інші параметри того чи того типу природного довкілля, які
впливають на якісні характеристики народонаселення. При їх систематизації
екологія народонаселення виходить з факту неоднорідності природного довкілля
та існування його різних регіональних форм. Тому до її завдань увіходить також
вивчення можливостей соціально-біологічної адаптації населення до середовища
того чи того рівня й характеру розвитку з його конкретною регіональною
специфікою.
Сьогодні екологія народонаселення є одним з найбільш актуальних наукових
напрямків у зв'язку з катастрофічним зниженням якості середовища замешкання й
формуванням постчорнобильського синдрому у населення України, Бєларусі й
Росії.
Географія населення — науковий напрямок, який досліджує особливий зріз
соціальних відносин у системі знань про народонаселення. Він відображає
ставлення населення до території його замешкання. В рамках географії населення
вивчають територіальні особливості формування й розвитку населення й
населених місць (поселень) за різних економічних, соціальних і природних умов.
Географія населення ввіходить до системи географічних наук як складова
соціально-економічної географії й водночас до системи знань про
народонаселення.
В географії населення сформувалися два головних напрямки: вивчення
населення окремих країн та їх регіонів, окремих міських агломератів та міст,
сільських районів; дослідження мереж поселень і систем розселення з аналізом
регіональних відмінностей у типах і формах розселення населення. Первинною
одиницею спостереження є тут окремий населений пункт (поселення). Обидва
напрямки тісно пов'язані між собою. .Географія населення охоплює широке коло
проблем народонаселення вона вивчає регіональні відмінності у відтворенні
населення, його віково-статевій структурі, соціальному та етнічному складі;
розміщення трудових ресурсів, їх використання й галузеву структуру;
інтенсивність, структуру й напрямки міграції населення; його густоту і характер
розселення; регіональні
відмінності у способі життя, культурі, побуті, трудових навичках. Відповідно до
цього в рамках географії населення сформувалися наукові напрямки (галузеві
географії): географія трудових ресурсів, географія міст, географія міграцій т.і
Генетика народонаселення — це розділ генетики, який вивчає явища
спадковості та мінливості у людини на рівні популяцій. На відміну від популяцій
інших біологічних видів, популяції людини є об'єктом дії й продуктом не тільки
природничо-історичного, але й суспільно-історичного процесу. Відтворення генів
людини, будучи, з одного боку, суто біологічним процесом, з іншого — соціальне
зумовлене й невід'ємне від демографічного розвитку й відтворення населення.
Передача генетичної інформації в генераціях, її розподіл у просторі розселення
людини, зміна в ході міграцій, взаємодія населення з довколишнім середовищем —
усі ці рухи генетичного матеріалу пов'язані з демографічними процесами. Отже,
генетику народонаселення можна розглядати як царину взаємодії генетики й
демографії, в рамках якої досліджують генетичні наслідки демографічних
процесів.
Генофонд популяції, репрезентований у кожній генерації різноманітними
генотипами, не залишається постійним у часі, позаяк завдяки диференційній
народжуваності, смертності й міграції носії генів однієї генерації різною мірою
передають свої гени новим генераціям. Зміна популяційного генофонду, викликана
неоднаковою участю носіїв різних генів у процесі відтворення, вважається у
загальній теорії популяційної генетики головним проявом природного відбору,
який змінює структуру генофонду в бік його більшої відповідності умовам
середовища. Іншими чинниками, які впливають на зміну генофонду в популяціях
людини, є мутації, міграції та дрейф генів.
Рекомендована література
1. Араб-Огльї З.А. Демографические й зкологические прогнозьі. — М., 1978.
2. Боярский А.Я. Население й методьі его изучения. — М., 1975.
3. Боярский А.Я., Валентей Д.И., Кваша А.Я. ОСНОВУ демографии. — М., 1980.
4. Вишневский А.Г. Воспроизводство населення й общество. — М., 1982.